Досконалість етичної самодисципліни: шилапараміта

Другий із шести далекосяжних станів ума (досконалостей) – це етична самодисципліна. Це не та дисципліна, яка потрібна, щоб навчитися грати на музичному інструменті або досягти успіху в спорті, однак вона пов'язана з нашою етичною поведінкою. Вона також не пов'язана з прискіпливим наглядом за іншими людьми, дресируванням собаки чи контролюванням людей в армії. Ми говоримо лише про нашу власну дисципліну, яка буває трьох типів.

Перший вид етичної самодисципліни полягає в утриманні від деструктивних дій, повʼязаних із нашими вчинками, словами чи думками. Це означає, що загалом ми утримуємося від десяти видів деструктивних дій, таких як вбивство, крадіжка, брехня тощо. І якщо ми дали обітницю уникати поведінки, яка б перешкоджала нашому духовному розвитку, то ми дотримуємося цієї обітниці.

Коли ми говоримо про уникнення певних деструктивних дій, ми маємо на увазі два типи поведінки. Перший – це поведінка, яка вочевидь є природно деструктивною, наприклад, вбивство чи крадіжка. Існує також поведінка, яка сама по собі не є руйнівною, але Будда казав, що певним людям або за певних обставин краще її уникати. Наприклад, монахи й монахині не повинні їсти перед сном – це не стосується всіх інших. Це правило походить від того, що якщо ми хочемо зранку та вночі мати ясний ум, щоб якісно медитувати, то просто краще не їсти перед сном. Іншим прикладом є порада не носити довге волосся монахам та монахиням, тому що це може посилити прив'язаність до власної краси, а також зекономить час, який ми щодня витрачаємо на зачіску! Очевидно, що ця порада актуальна не для всіх, а лише для монахів і монахинь.

Другий тип етичної самодисципліни полягає в залученні до позитивних, конструктивних дій, які створюють позитивну силу, необхідну для досягнення просвітлення. Нам потрібна дисципліна, щоб відвідувати вчення по Дгармі, читати, розмірковувати й медитувати, а також виконувати ньондро (попередні практики для просунутої практики тантри), такі як поклони, офірування і так далі.

Знову ж таки, етична самодисципліна – це радше стан ума, а не сама поведінка. Дисципліна, що бере початок у нашому умі, впливає на нашу поведінку: за допомогою дисципліни ми переконуємося, що ми робимо позитивні речі та утримуємося від деструктивної і неприйнятної поведінки. Без такої дисципліни ми втрачаємо самовладання і легко опиняємося під владою турбуючих емоцій.

Етична самодисципліна ґрунтується на розпізнаванні та розпізнавальному усвідомленні. Ми розпізнаємо та переконуємося в недоліках деструктивних дій, щоб утриматися від них. А для того, щоб діяти конструктивно, ми розпізнаємо переваги позитивної поведінки, медитації, попередніх практик тощо. Завдяки розвинутому розпізнаванню, ми автоматично знатимемо, як діяти, і будемо впевнені у своїх діях.

Третій тип етичної самодисципліни полягає в тому, щоби працювати на благо інших. У даному випадку ми розпізнаємо користь від допомоги іншим і недоліки від бездіяльності, коли нам просто не хочеться допомагати іншим або нам хтось не дуже подобається.

Є багато аспектів, пов'язаних із допомогою іншим, але загалом нам потрібна дисципліна для застосування так званих "чотирьох способів залучення інших до свого позитивного впливу". Іншими словами, за допомогою нашої поведінки, ми намагаємося зробити інших більш сприйнятливими до нас, щоб мати можливість навчати їх більш глибоким аспектам вчення.

Чотири способи це:

1. бути щедрим;
2. бути приємними в спілкуванні;
3. надихати інших на досягнення їхніх цілей;
4. бути послідовним щодо цих цілей.

У вченні про шість далекосяжних станів ума наводиться перелік з 11 типів людей, яким важливо допомагати, докладаючи особливих зусиль. Ми повинні сприймати це не просто як черговий список, а як дуже конкретну настанову не ігнорувати таких людей, а насправді допомагати їм, коли ми їх зустрічаємо.

11 типів це:

1. ті, хто страждає;
2. ті, хто не знає, як самим собі допомогти;
3. ті, хто колись нам допомагав;
4. ті, що сповнені страху;
5. ті, кого долає скорбота;
6. бідні та нужденні;
7. ті, хто прив'язані до нас;
8. ті, кому ми маємо можливість допомогти згідно їхніх побажань;
9. ті, хто веде порядне життя;
10. ті, хто веде деструктивний спосіб життя;
11. ті, для допомоги яким нам треба задіяти будь-які надзвичайні здібності (якщо в нас такі є).

Шантідева обговорює етичну самодисципліну у двох розділах свого тексту "Сходження на шлях бодгісаттви". У першому розділі, який називається "Дбайливе ставлення", він говорить про основу етичної самодисципліни – дбайливе ставлення до наслідків нашої поведінки і прагнення не потрапляти під вплив турбуючих емоцій. Ми серйозно ставимося до того, що інші люди теж мають почуття, і якщо ми діятимемо деструктивно, то завдаватимемо їм болю. Також ми дбаємо про наслідки нашої поведінки для нас самих у майбутньому. Все це створює основу для етичної самодисципліни. Якщо ми насправді не дбаємо про те, що завдаємо шкоди іншим або про наше власне майбутнє, то в нас не буде потреби діяти етично.

У багатьох мовах термін "дбайливе ставлення" є дуже складним для перекладу. В даному випадку йдеться про небайдужість і, відповідно, уважність до того, як ми діємо, але також це стосується й того, що з цього випливає: серйозного ставлення до наслідків нашої поведінки для нас самих та для інших.

Другий розділ, який Шантідева присвячує цій темі, стосується памʼятання (усвідомленості) та пильності. Памʼятання – це стан ума, який дозволяє нам дотримуватися дисципліни і не піддаватися при цьому турбуючим емоціям. Це ментальний "клей", завдяки якому ми тримаємося за дисципліну. Наприклад, коли ми, сидячи на дієті, проходимо повз пекарню і бачимо улюблене тістечко, але нам якось вдається не піддаватися спокусі. Ми міцно тримаємося за свою дієту: "Я не купуватиму це тістечко під впливом своєї жадібності та прив'язаності". Це відбувається завдяки памʼятанню, і це дуже важливо для етичної дисципліни. Завдяки пильності ми помічаємо, коли починаємо відхилятися від нашої дієти, кажучи собі: "Ну, може, лише маленький шматочок торта!". Наша пильність подає внутрішній сигнал тривоги, щоб ми утрималися від цього і повернули самоконтроль. Нам потрібно стежити за цими речами. Памʼятання і пильність є опорами для етичної дисципліни. Це інструменти, за допомогою яких ми можемо підтримувати самодисципліну, і які ми далі будемо використовувати для розвитку концентрації.

Нарешті, Шантідева вказує на три фактори, які допомагають нам розвивати і підтримувати памʼятання:

• Перебувати в компанії духовних вчителів. Якщо в нас немає можливості бути безпосередньо поруч із ними, ми можемо це уявляти. У їхній присутності ми просто не діяли б нерозумно або деструктивно, виходячи з поваги до них. Добре подумати: "Чи став би я так чинити або говорити такі речі в присутності мого вчителя?". Якщо ні, то Шантідева радить нам "залишатися як дерев'яна колода". Просто не робіть того, що деструктивно. Цей метод допомагає нам зберігати памʼятання: очевидно, якби ми вечеряли в компанії вчителя, ми б не наїдалися тістечками та ні з ким би не сварилися.

• Дотримуватися порад та настанов нашого вчителя. Якщо ми не забуваємо настанови вчителів, це допомагає нам зберігати памʼятання.

• Остерігатися наслідків втрати памʼятання. Справа не в тому, що ми боїмося чогось, а в тому, що ми не хочемо переживати наслідки втрати памʼятання. Це основано на почутті власної гідності та самоповазі. Ми думаємо про себе достатньо позитивно (в гарному сенсі), і тому не опускаємося до вчинків під впливом гніву, жадібності тощо.

Паралельно із цим нам потрібно розвивати в собі почуття благоговіння перед нашими духовними вчителями. "Благоговіння" – складне слово. Воно зовсім не означає, що ми боїмося наших духовних вчителів, бо вони нас можуть насварити. Благоговіння означає, що ми настільки поважаємо наших духовних вчителів і Буддадгарму, що ми відчуватимемо себе жахливо, якщо наша руйнівна поведінка погано відобразиться на них. Ми остерігаємося того, як буде жахливо, якщо через нас люди подумають: "Невже учні цього вчителя так поводяться?" – або: "Я думав, що ти буддист, а ти постійно напиваєшся, гніваєшся і конфліктуєш з іншими". З почуття благоговіння і поваги ми зберігаємо памʼятання і діємо відповідно до етичної дисципліни.

Ми всі на власному досвіді знаємо, що дисципліна є неймовірно важливим елементом для досягненні успіху в нашому житті. Чи то ми вивчаємо алфавіт, готуємося до іспитів чи намагаємося схуднути – без дисципліни в нас навряд вийде чогось досягти.

Так само і в буддійській практиці: нам потрібно дотримуватися дисципліни щодо нашої поведінки, щоби просуватися по шляху. Якщо ми дбаємо про себе та про інших, то дотримуватися етичної самодисципліни буде розумно і природно, це не буде якоюсь абстрактною ідеєю. Ретельно культивуючи конструктивну поведінку і з усіх сил намагаючись не завдавати шкоди іншим, ми створюємо фундамент і причини як для більш щасливого "сьогодні", так і для більш щасливого "завтра".