Важливість дослідження реальності ситуації
Внутрішній спокій пов'язаний зі спокоєм ума. Фізичні переживання не обов'язково зумовлюють наш ментальний спокій. Якщо у нас є ментальний спокій, то фізичний рівень не настільки важливий.
Чи розвиваємо ми внутрішній спокій через молитву? Ні, не зовсім. Через фізичні вправи? Ні. Через здобуття знань? Ні. Через заспокоєння почуттів? Ні. Але коли ми стикаємося з якоюсь складною ситуацією, якщо ми дивимося на цю ситуацію з повним усвідомленням користі і шкоди будь-якої можливої дії та її наслідків, тоді наш ум не тривожиться, і це справжній внутрішній спокій.
Співчуття і реалістичний підхід є надзвичайно важливими. Коли виникають несподівані наслідки, які викликають великий страх, це відбувається через те, що ми не були реалістами. Ми не прорахували всіх наслідків, тому нам бракувало усвідомлення і розуміння. Наш страх походить від відсутності належного дослідження, тому нам потрібно дивитися з усіх чотирьох боків, зверху і знизу, щоб отримати повну картину. Між реальністю і видимістю завжди є проміжок, тому ми повинні досліджувати все під різними кутами.
Просто дивлячись на щось, неможливо зрозуміти, чи є це щось позитивним чи негативним. Але коли ми [досліджуємо це ретельно і] усвідомлюємо правду про це, тільки тоді ми можемо оцінити, чи є це чимось позитивним чи негативним. Отже, нам потрібна раціональна оцінка нашої ситуації. Якщо ми починаємо досліджувати з бажанням: "Я хочу отримати такий чи інший результат", то наше дослідження буде упередженим. Індійська традиція Наланди говорить, що нам потрібно завжди бути скептичними і об'єктивно досліджувати всі сфери, в тому числі і релігію.
Важливість відкритості ума до інших
Щодо відсутності спокою ума і незадоволеності, то вони виникають через надмірну егоцентричну мотивацію. Кожен має право подолати страждання і досягти щастя. Але якщо ми думаємо лише про себе, наш ум стає дуже негативним. Тоді маленька проблема здається величезною, і ми стаємо неврівноваженими. Коли ж ми думаємо про інших, як про таких же цінних, як і ми самі, ум стає відкритішим і ширшим. Тоді, як наслідок, навіть серйозна проблема здається не такою вже й значною. Отже, існує велика різниця в емоціях залежно від того, як ми дивимося на речі: з власної точки зору чи з точки зору всіх інших.
Тому є два елементи, важливі для спокою ума. Перший – це усвідомлення реальності. Якщо ми підходимо до речей реалістично, то не буде ніяких несподіваних наслідків. Другий – співчуття, яке відкриває наші так звані "внутрішні двері". Страх і підозрілість відгороджують нас від інших.
Не перейматися своїм зовнішнім виглядом
[Ще одна річ, яка змушує нас втрачати душевний спокій, – це занепокоєння про наш зовнішній вигляд]. Наприклад, коли я вперше відвідував Пекін, у мене зовсім не було досвіду. Я трохи нервував і відчував певну тривогу. Але потім я побачив, що деякі люди, дуже стурбовані своїм зовнішнім виглядом, сильно червоніють в обличчі, коли щось йде не так. Але якщо вони відкриті і не переймаються, що щось піде не так, то немає ніяких проблем.
Наприклад, у 1954 році, коли я був у Пекіні, до мене в номер завітав посол Індії. Китайці зробили величезні приготування з квітами, фруктами і так далі, і вони наполягли на тому, щоб у нас був китайський перекладач. Тож ми переходили з тибетської на китайську та англійську, хоча деякі з моїх чиновників знали англійську. В якийсь момент споруда з фруктів перекинулася, і тоді китайські чиновники, які до того були дуже серйозними і формальними, стали навколішки і почали повзати по підлозі. Якби вони до того не переймались про свій зовнішній вигляд, це не було б проблемою. Але їм було дуже соромно.
Якось у Мехіко на міжконфесійній зустрічі був один японський священник. У нього в руці була вервиця з намистин, і нитка порвалася. Він продовжував перебирати пальцем вервицю, хоча намистини були розкидані по всій підлозі. Йому було надто соромно підняти їх. Йому було незручно через те, що він так переймався своїм зовнішнім виглядом.
Так чи інакше, співчуття, альтруїзм, правдивість, чесність дуже важливі для того, щоб досягти внутрішнього спокою і не перейматися про свій зовнішній вигляд. Я ніколи не кажу, що я якийсь особливий, але з власного досвіду знаю, що не відчуваю хвилювання щодо того, як поводитися перед тисячами людей. Я спілкуюся з тисячами людей на таких лекціях, як ця, і для мене це все одно, що говорити з кількома людьми. Якщо трапиться якась помилка, я про неї забуду, без проблем. Якщо інші теж роблять помилки, я просто сміюся і не зважаю.
Внутрішня трансформація
Щодо внутрішньої трансформації. Внутрішня трансформація стосується емоційного рівня. Існує одна категорія внутрішніх трансформацій, які відбуваються природним чином з віком, а інша – під впливом зовнішніх обставин. Перша відбувається автоматично. Інша ж – через зусилля, і це головне, що ми хочемо здійснити: внутрішню трансформацію відповідно до наших бажань. У цьому полягає основний сенс.
Зараз ми не говоримо про наше наступне життя, спасіння чи рай, а про те, як зробити це життя більш щасливим і спокійним, попри всі труднощі та проблеми. І основними факторами, з якими нам доводиться мати справу, є гнів, ненависть, страх, заздрість, підозрілість, самотність, стрес і так далі. Все це пов'язано з нашими основними ментальними установками. Вони виникають через надмірну егоцентричність. Коли ми переживаємо такі речі, ми вважаємо, що наше "я" має найбільше значення, і це призводить до заздрості. Від того, що ми плекаємо себе, навіть найменше роздратування викликає гнів, а гнів викликає страх. Ми не дбаємо про інших, ми дбаємо лише про себе. І ми думаємо, що інші також дбають лише про себе, і що їм, звичайно, немає діла до нас. Через це ми почуваємося самотніми. Ми думаємо: "Я не можу покластися на інших", і тому ставимося з підозрою до тих, хто перед нами, хто поруч, а ще більше до тих, хто позаду нас.
В принципі, якщо замислитися, всі люди згідно своїй природі цінують дружелюбність. Якщо ми поширюємо дружбу, то більшість людей ставляться до цього позитивно. Що стосується негативних емоцій, які приносять тривогу і так далі, то нам потрібні якісь контрзаходи, щоб їм протистояти. Наприклад, якщо нам занадто жарко, ми знижуємо температуру, або якщо ми хочемо розсіяти темряву, немає іншого способу, як включити світло. Це справедливо на фізичному рівні. Зміни можуть відбуватися через застосування суперечливої сили –так влаштована природа. Але це вірно не тільки на фізичному рівні, але й на ментальному. Тому нам потрібно протиставити свою точку зору або перспективу протилежною [наприклад, протиставити егоцентризму і підозрілості турботу про інших і дружелюбність].
Візьмемо приклад жовтої квітки. Якщо я з якоїсь причини кажу: "Вона біла", і потім буду вважати її жовтою — це дві протилежні перспективи. Вони не можуть існувати одночасно. Як тільки з'являється сприйняття жовтого, сприйняття білого одразу зникає. Вони прямо протилежні одне одному. Отже, один із способів домогтися внутрішніх змін — створити протилежний стан ума.
Іншою причиною труднощів може бути просте незнання. Протидією цьому є навчання, аналіз і дослідження. Це тому, що невігластво ґрунтується на несприйнятті реальності. Таким чином силою, що протидіє невігластву, є аналіз. Аналогічно, силою, що протидіє самозакоханості, є турбота про інших, і це є тренуванням ума [або очищенням наших поглядів].
Світська етика
Що стосується того, як тренувати наш ум [або очищати наші погляди]. Питання полягає в тому, чи це має бути пов'язано з релігією чи духовністю, і я думаю, що з релігією це в принципі не має нічого спільного.
Щодо духовності, то її буває два типи: з релігією і вірою і без них. Те, що без них, я називаю "світською етикою". "Світська" не означає відмову від релігії, а радше рівне ставлення до всіх релігій і повагу до них. Наприклад, індійська конституція поважає всі релігії; це світська конституція. Тому, хоча громада парситів чи зороастрійців в Індії дуже невелика — всього сто тисяч членів у порівнянні з більш ніж мільярдним населенням Індії — вони мають рівне положення як у військовій, так і в політичній сфері.
Коли ми говоримо про світську етику, ми маємо на увазі також етику для невіруючих. На основі світської етики ми можемо поширювати нашу етику і повагу навіть на тварин. Окрім того, ще однією частиною світської духовності чи етики є турбота про навколишнє середовище. Таким чином, в контексті світськості, нам потрібно розвивати наш ум, нам потрібно розвивати світську етику. Шість мільярдів людей на нашій планеті потребують цього. Релігійні системи можуть допомогти зробити це універсальне культивування світської етики сильнішим — вони є додатковим методом, що може посприяти цьому зростанню. Вони, безумовно, не мають на меті послабити його.
Отже, коли ми говоримо про світську етику, ми маємо на увазі позасектантську позицію. Якщо будь-яка релігійна людина, яка сповідує будь-яку релігію, працює над розвитком світської етики, то вона дійсно є релігійним практиком. Якщо ж ні, то навіть якщо вона ходить до церкви, мечеті чи синагоги, я сумніваюся, що вона є щирим практиком і вірянином.