Фізичний та ментальний дискомфорт
Мир – це справа кожного, незалежно від того, живе він на Сході, Заході, Півночі чи Півдні. Багаті чи бідні, всі повинні бути щиро зацікавлені в мирі. Всі ми люди, і тому всі ми маємо однакове прагнення: бути щасливими, мати щасливе життя. І ми всі заслуговуємо на щасливе життя. Ми говоримо тут на цьому рівні. У кожного є відчуття "я" або " самості", але ми не до кінця розуміємо, що таке "я" або " самість". Тим не менше, у нас є сильне відчуття "я". З цим відчуттям приходить бажання мати щастя, і не мати страждань. Це само собою виходить, проявляється. І виходячи з цього, ми всі маємо право бути щасливими.
Між тим у нашому житті неминуче траплятиметься багато неприємних речей і перешкод. Вони бувають двох категорій. Одна категорія пов'язана з фізичними причинами, наприклад, хворобами та старінням. Я сам вже маю певний досвід в цьому – мені важко чути, бачити, ходити. Це неминуче. Інша категорія – це переважно ментальний рівень. Навіть якщо на фізичному рівні все комфортно і розкішно і ми маємо всього вдосталь, але все одно, якщо ми переживаємо певний стрес і невпевненість у собі, ми відчуваємо себе самотніми. У нас з'являються заздрість, страх і ненависть, і тоді ми відчуваємо себе нещасними. Тому, незважаючи на фізичний рівень, на ментальному рівні ми можемо мати багато страждань.
Щодо фізичного комфорту, звісно, за гроші ми можемо зменшити деякі страждання і отримати фізичне задоволення. Але цей фізичний рівень, що включає в себе владу, ім'я та славу, не може принести нам внутрішнього вмиротворення. Іноді, насправді, наявність великої кількості грошей і багатства лише породжує більше занепокоєння. Ми надто переймаємося своїм ім'ям і славою, а це призводить до певного лицемірства, дискомфорту, стресу. Отже, душевне щастя не так залежить від зовнішніх благ, як від внутрішнього способу нашого мислення.
Ми можемо бачити деяких людей, які живуть досить бідно, проте, на внутрішньому рівні, є дуже сильними і щасливими. Насправді, якщо ми маємо внутрішнє відчуття вдоволеності, ми можемо переносити будь-які важкі фізичні страждання і можемо їх трансформувати. Отже, між фізичним і ментальним болем, я думаю, ментальний біль є сильнішим. Це тому, що фізичний дискомфорт можна приглушити душевним комфортом, але душевний дискомфорт не може бути усунутий фізичним комфортом.
Ментальні негаразди і проблеми людей є сильнішими і серйознішими, ніж у тварин. На фізичному рівні, можливо, страждання і тих, і інших однакові, але, що стосується людей, то через наш інтелект ми переживаємо сумніви, невпевненість і стрес. Це призводить до депресії – і все це через наш високий інтелект. І щоб протистояти цьому, ми також повинні використовувати наш людський інтелект. На емоційному рівні деякі емоції, як тільки вони виникають, змушують нас втрачати душевний спокій. Певні емоції, з іншого боку, навіть приносять нам більше сил. Вони є основою сили та впевненості і ведуть нас до більш спокійного та вмиротвореного стану ума.
Дві категорії емоцій
Отже, існує дві категорії емоцій. Одна з них дуже шкідлива для внутрішнього спокою, і це деструктивні емоції, такі як гнів і ненависть. Вони не тільки руйнують наш внутрішній спокій в певний момент, але вони також дуже руйнівні для наших мови і тіла. Іншими словами, вони впливають на те, як ми діємо. Вони спонукають нас діяти згубно, а тому є деструктивними. Інші емоції, однак, дають нам внутрішню силу і спокій, наприклад, співчуття. Вони приносять нам силу прощення, до прикладу. Навіть якщо в певний час у нас виникли проблеми з якоюсь людиною, прощення врешті-решт приведе нас до спокою, до внутрішньої рівноваги. Людина, на яку ми так гнівалися, може навіть стати нашим найкращим другом.
Зовнішній мир
Коли ми говоримо про мир, ми маємо говорити про такі емоції та внутрішній мир. Так, ми повинні з'ясувати, які емоції ведуть до внутрішнього спокою. Але спочатку я хочу сказати дещо про зовнішній мир.
Зовнішній мир – це не просто відсутність насильства. Можливо, під час холодної війни у нас і був мир, але цей мир був заснований на страху, страху перед ядерним голокостом. Обидві сторони боялися, що інша сторона почне їх бомбити, тому це не був справжній мир. Справжній мир має походити з внутрішнього спокою. Щоразу, коли виникає конфлікт, я вважаю, що ми мусимо знаходити мирне рішення, а це означає діалог. Отже, мир має багато спільного з щиросердям і повагою до життя інших, відмовою від заподіяння шкоди іншим і ставленням до того, що життя інших є таким же священним, як і наше власне. Ми повинні це поважати і, виходячи з цього, якщо можемо допомогти іншим, наматися це зробити.
Коли ми стикаємося з труднощами і хтось приходить нам на допомогу, звичайно, ми це цінуємо. Якщо хтось страждає, то навіть якщо ми просто висловлюємо наше людське розуміння, людина це цінує і відчуває себе щасливішою. Отже, від внутрішнього співчуття і спокою всі дії стають мирними. Якщо ми можемо встановити внутрішній мир, то ми можемо встановити і зовнішній мир.
Як люди, ми завжди маємо різні точки зору у взаємодії один з одним. Але на основі таких сильних концепцій, як "я" і " вони", ми отримуємо на додаток концепції "мій інтерес" і "твій інтерес". На цій основі може навіть спалахнути війна. Ми думаємо, що знищення мого ворога призведе до моєї перемоги. Але зараз ми живемо в новій реальності. Ми значною мірою взаємозалежні один від одного з економічної і екологічної точки зору. Тому поняття "ми" і "вони" більше не актуальні. Ті, кого ми називали "вони", тепер стали частиною " ми". Тому ключовим фактором для розвитку душевного спокою є співчуття, засноване на визнанні того, що нас є шість мільярдів людей на цій планеті, і всі ми, люди, маємо однакове право на щастя. Виходячи з цього, ми ставимося до всіх серйозно, а на цій основі ми зможемо встановити зовнішній мир.
Починаючи з малого
Отже, заради досягнення всезагального миру, ми повинні почати розвивати мир у собі, потім у своїх сім'ях, а потім у своїх громадах. У Мексиці, наприклад, один друг створив "Зону Миру" у своїй громаді. Він створив її, уклавши угоду з усіма членами своєї громади. Кожен член громади погодився свідомо намагатися уникати насильства в межах цієї Зони Миру. Якщо їм доводилося сваритися або не погоджуватися, всі домовилися, що вийдуть за межі цієї зони. Це дуже добре.
Важко прагнути миру в усьому світі, хоча, зрештою, на світовому рівні це було б найкраще. Але більш реалістично почати зараз на маленькому рівні: з себе, сім'ї, громади, району і так далі, встановлюючи такі речі, як зони миру. Отже, внутрішній мир дуже тісно пов'язаний зі співчуттям.
Зараз у світі все дуже сильно змінюється. Пам'ятаю, кілька років тому один німецький друг, покійний Фрідріх фон Вайцзеккер, якого я вважаю своїм учителем, розповідав мені, що коли він був молодим, з точки зору кожного німця, французи вважалися ворогами, а з точки зору кожного француза, німці були ворогами. Але зараз все змінилося. Тепер у нас є об'єднана сила – Європейський Союз. Це дуже добре. Раніше кожна держава, зі своєї точки зору, вважала власний суверенітет найбільш цінним. Але зараз в Європі нова реальність: спільний інтерес важливіший за індивідуальні інтереси. Якщо економіка покращується, від цього виграє кожна країна-член. Тому зараз важливо поширити цю думку на всі шість мільярдів людей на планеті. Ми повинні думати про всіх як про членів однієї великої родини людей.
Співчуття як біологічний фактор
Щодо співчуття, то розвиток всіх істот, які народжуються від матерів – людей, ссавців, птахів і так далі – безпосередньо залежить від отримання приязні і турботи. Так відбувається за винятком лише кількох видів, таких як морська черепаха, метелики, лососі, які відкладають яйця і вмирають – ці істоти є невеликим винятком. Наприклад, візьмемо морську черепаху. Мати відкладає яйця на березі, а потім відпливає, тож виживання молодих черепашок залежить виключно від їхніх власних зусиль. Вони не потребують материнської приязні, і все ж вони виживають. Тому я кажу деяким аудиторіям, що було б дуже цікавим науковим експериментом, коли вилупиться черепашаче яйце, помістити молоду черепашку і її матір разом і подивитися, чи відчуватимуть вони прихильність одна до одної. Я не думаю, що так. Природа створила їх такими, тому їм не потрібна любов. Але що стосується ссавців, особливо людей, то без материнської турботи ми б усі померли.
Щоб піклуватися про маленьку дитину, потрібні певні емоції – співчуття, прихильність, почуття турботи та піклування. Вчені стверджують, що протягом кількох тижнів після народження дотик матері є надзвичайно важливим для розвитку мозку немовляти. Ми помітили, що діти, які походять з люблячої, ніжної, теплої сім'ї, як правило, щасливіші. Вони навіть здоровіші на фізичному рівні. А діти, яким бракує любові, особливо в ранньому віці, мають багато труднощів.
Деякі вчені проводили експерименти, в яких вони відокремлювали молодих мавп від їхніх матерів, і спостерігали, як ці молоді мавпи завжди перебували в недоброму настрої, билися. Вони не дуже добре гралися між собою. А ті, що залишилися з матір'ю, були щасливі і гарно бавились одне з одним. І особливо людські діти, яким бракує любові в дитинстві, стають холодними. Їм важко виявляти прихильність до інших, а в деяких випадках вони стають жорстокими по відношенню до інших. Отже, прихильність – це біологічний фактор, біологічно обумовлений фактор.
Також, я думаю, оскільки співчуття та емоції пов'язані з цим біологічним фізичним рівнем, то, на думку деяких вчених, якщо ми постійно гніваємося, відчуваємо ненависть і страх, це підточує нашу імунну систему, і вона стає слабшою. Але співчутливий ум допомагає і зміцнює імунну систему.
Візьмемо інший приклад. Якщо ми подивимося на медичну сферу, то якщо є довіра між медсестрами і лікарями з одного боку і пацієнтами з іншого боку, то це важливо для одужання пацієнтів. На чому ж ґрунтується довіра? Якщо з боку лікарів і медсестер проявляється справжня турбота і піклування про одужання пацієнта, тоді виникає довіра. З іншого боку, навіть якщо лікар є експертом, але ставиться до пацієнта як до неживої машини, то довіри дуже мало. Ну, можливо, якщо лікар має великий досвід, то довіра є, але якщо лікар більш співчутливий, то довіра ще більша. Пацієнти краще сплять і менше турбуються. Якщо вони стурбовані на більш глибокому рівні, то стають дуже тривожними, і це впливає на їхнє одужання.
Хай там як, а життєві проблеми, звичайно, неминучі. Шантідева, великий індійський буддійський майстер, радив, що коли ми стикаємося з проблемами, нам потрібно проаналізувати їх. Якщо їх можна подолати якимось методом, то не хвилюйтеся, просто застосуйте цей метод. Якщо ж ні, то не варто хвилюватися, це не принесе нам ніякої користі. Думати про ці рядки дуже корисно. Навіть якщо у нас є велика проблема, ми можемо мінімізувати її, якщо будемо думати так.
Поки ми потребуємо турботи інших, наприклад, в дитинстві, ми відчуваємо прихильність і співчуття. Але з віком, коли ми стаємо більш незалежними, ми схильні відчувати, що агресія важливіша за співчуття, коли ми прагнемо домогтися свого. Але всі шість мільярдів людей походять від матерів. Кожен відчуває щастя і задоволення під опікою материнської любові, або, якщо це була не мати, чиєїсь ласки, коли ми були немовлятами. Однак поступово, з віком, ці якості стають тоншими, і тоді ми стаємо агресивнішими, більше задираємося і створюємо більше проблем.
Необхідність бачити реальність
Як сказав мені один вчений зі Швеції, коли розум гнівається і в мозку домінує гнів, 90% зовнішнього вигляду цієї жахливої людини, на яку ми гніваємося, – це ментальна проекція. Іншими словами, 90% негативу є ментальною проекцією. Так само відбувається і тоді, коли ми відчуваємо прив'язаність і сильне бажання до когось: ми бачимо цю людину на 100% хорошою і прекрасною. Але великий відсоток цього також є ментальною проекцією; ми не бачимо реальності. Тому дуже важливо бачити реальність.
Є ще один важливий момент: ніхто не хоче неприємностей, але чому вони виникають? Це через нашу наївність, наше невігластво, наш підхід: ми не бачимо реальності. З нашої власної обмеженої точки зору ми не бачимо всієї картини реальності. Ми бачимо лише два виміри, але цього недостатньо. Нам потрібно вміти бачити речі у трьох, чотирьох, шести вимірах. Нам потрібно спочатку заспокоїти свій ум, щоб досліджувати об'єктивно.
Тут також важливо розуміти різницю між конструктивними і деструктивними емоціями для всіх цих пунктів. Коли ми дорослішаємо, біологічний фактор співчуття поступово зменшується, тому нам потрібна освіта і виховання співчуття, щоб знову його посилити. Біологічний тип співчуття, однак, є упередженим: він заснований на отриманні прихильності інших. Але якщо взяти це за основу, а потім додати розум і наукові фактори з нашого дослідження, ми не тільки зможемо підтримувати цей біологічний рівень співчуття, але й підвищити його. Таким чином, завдяки навчанню і вихованню, обмежене упереджене співчуття може стати безмежним неупередженим співчуттям, поширеним на шість мільярдів людей і далі.
Важливість освіти
Ключ до всього цього – освіта. Сучасна освіта приділяє увагу розвитку мозку та інтелекту, але цього недостатньо. Ми також повинні мати можливість розвивати сердечність в наших освітніх системах – від дитячого садочка і до університету.
В Америці дехто з науковців розробив освітні програми для дітей, щоб розвивати в них більше співчуття та уважності. І це робиться не для того, щоб допомогти цим дітям покращити своє наступне життя і досягти нірвани, але на благо цього життя. Навіть у деяких університетах вже існують освітні програми для розвитку щиросердності та співчуття. Цей тип неупередженого співчуття не зосереджений на ставленні інших до нас, а просто на тому, що вони є людьми. Ми всі є частиною шестимільярдного населення планети, тому кожен заслуговує на наше співчуття, виходячи з цього фактору рівності.
Внутрішнє і зовнішнє роззброєння
Отже, для внутрішнього миру і миру в усьому світі нам потрібне як внутрішнє, так і зовнішнє роззброєння. Це означає, що на внутрішньому рівні ми розвиваємо співчуття, а потім, врешті-решт, на цій основі ми зможемо роззброїти все: всі країни на зовнішньому рівні. Це подібно до об'єднаних сил франко-німецького Європейського армійського корпусу; це чудово. Якби існувала єдина сила для всього Європейського Союзу, то не було б ніякої збройної боротьби між його членами.
Одного разу в Брюсселі була зустріч міністрів закордонних справ, і я сказав, що в майбутньому було б дуже корисно, якби штаб-квартира Європейського Союзу була перенесена ближче до Сходу, в одну зі східноєвропейських країн, наприклад, в Польщу. Потім, зрештою, було б добре розширити його, включивши до нього і Росію, а потім навіть перенести штаб-квартиру НАТО до Москви. Якщо це станеться, то тут, в Європі, дійсно буде мир і не буде загрози війни. Зараз, в нинішній час, між Росією і Грузією існують певні труднощі, але ми повинні зберігати надію.
На основі цього більшого поширення миру, наприклад, у Франції, можна було б зрештою закрити збройову промисловість і переорієнтувати економіку на більш продуктивні аспекти. Замість танків, заводи можна було б перепрофілювати на виробництво бульдозерів, наприклад!
Африканські країни також дуже потребують нашої допомоги. Розрив між багатими і бідними є великою проблемою не тільки в глобальному масштабі, але й на національному рівні ця прірва між багатими і бідними просто жахлива. У Франції, наприклад, існує велика різниця між багатими і бідними. Деяким людям навіть загрожує голод. Але ми всі люди, і у всіх нас однакові надії, потреби і проблеми. Ми повинні враховувати всі ці моменти задля розвивитку миру зовнішнього через внутрішній мир.