Досконалість щедрості: данапараміта

Щедрість – це стан ума, коли ми готові віддати все, що потрібно іншим. Це не означає, що нам треба віддати абсолютно все і самі стати голими й босими; так наче бідність сама по собі є чеснотою, про що кажуть в деяких релігіях. У даному випадку щедрість означає, що ми готові віддавати без вагань, без перешкод і тоді, коли це доречно (для цього потрібне розпізнавання). Ми не даємо зброю тому, хто хоче вбивати інших, думаючи при цьому: "Я дуже щедрий! Ось тримай гроші на пістолет!". Інший приклад недоречної щедрості – давати гроші комусь, хто хоче купити на них наркотики.

Практика щедрості не означає, що нам необхідно бути багатими; навіть якщо ми вкрай бідні і не маємо, чим поділитися, ми все одно можемо мати бажання віддавати. Інакше, як бідні люди змогли б розвинути в собі щедрість? Наприклад, коли ми бачимо красивий захід сонця, ми можемо бути щедрими, бажаючи, щоб ним могли насолоджуватися всі інші. Те ж саме ми можемо робити із чудовими краєвидами, гарною погодою, смачною їжею і так далі. Все це вважається щедрістю! Ми можемо бути щедрими не тільки з тим, що належить нам, але і з тим, що не належить нікому. У медитації ми можемо уявляти, як даруємо іншим всілякі чудові речі, але якщо у нас дійсно є щось, що може стати комусь у нагоді, і він цього потребує, то ми не просто уявляємо, що віддаємо це, – ми дійсно віддаємо це!

Щедрість – це протилежність жадібності, яка є небажанням ділитися нічим і ні з ким. Така жадібність зазвичай супроводжується відчуттям, що якщо ми віддамо щось іншим, то нам самим нічого не залишиться. Однак, на противагу цьому, в тибетському прислівʼї говориться:

Якщо я залишу все в собі, то що я зможу віддати іншим?

Нам варто бути обережними, щоб не стати фанатиками. Допомагаючи іншим, нам самим не треба забувати їсти і спати. Ми маємо дбати і про себе також, тому щедрість – це радше про те, щоб ділитися тим, що маємо. Бодгісаттви дуже просунутих рівнів можуть жертвувати навіть своїм життям, щоб допомогти іншим, але на нашому рівні це нереалістично. Поки що ми не можемо і не повинні віддавати все до такої міри, щоби самим померти з голоду. Однак ми повинні бути готові "пожертвувати" своїм тілом заради інших, що може бути, скажімо, у вигляді допомоги зі складною або кропіткою роботою, або навіть з фізичною працею. Ми не повинні боятися забруднити руки!

Ділитися так званим "коренями чеснот" – це теж прояв щедрості. Йдеться про позитивний потенціал будь-якої позитивної сили, яку ми накопичили. Я можу навести приклад із власного життя: завдяки позитивному потенціалу, накопиченому через конструктивні дії у попередніх життях, я зміг зустрітися і навчатися у деяких найвидатніших буддійських майстрів Індії, а також отримувати запрошення з усього світу і познайомитися з багатьма дивовижними людьми. Це створило ще більший позитивний потенціал, і в рамках своєї практики я намагаюся ділитися цими "коренями чеснот" з іншими, замість того, щоб залишати їх плоди лише собі. Коли це доречно, я ділюся своїми зв'язками з іншими, знайомлячи їх з цими майстрами та іншими освіченими і альтруїстичними людьми по всьому світу. Я намагаюся ділитися тим, чого я дізнався протягом навчання в університеті та кількох десятиліть, які я провів у навчанні та медитації в Індії. Саме в цьому і полягає обмін нашими коренями чеснот – ми відкриваємо двері для інших.

Загалом, ми говоримо про чотири типи щедрості:

1. надання матеріальної допомоги;
2. дарування вчень і порад;
3. захист від страху;
4. дарування любові.

Щедрість у наданні матеріальної допомоги стосується нашого майна, їжі, одягу, грошей і будь-якої іншої власності. При цьому важливо розуміти, коли дарувати доречно, і робити це в шанобливій манері, а не так, наче кидаємо кістку собаці. Нам не обов'язково треба бути багатими і мати купу речей, щоби практикувати надання матеріальної допомоги, бо ми можемо давати й те, що нам не належить. Це не означає, що нам треба красти, як сучасний Робін Гуд! Радше, ми тут говоримо про такі речі, як чисте довкілля, яким інші люди можуть насолоджуватися. Це чудовий подарунок. Ми також можемо поділитися будь-яким щасливим досвідом, наприклад: "Нехай кожен зможе насолодитися гарною погодою", – і так далі.

Ми не повинні думати лише про певні матеріальні обʼєкти. Ми можемо дарувати також своє тіло, жертвуючи нашим часом, працею, зацікавленістю, енергією, натхненням тощо. Все це – майстерні методи практикувати матеріальну щедрість.

Звичайно, недоречно дарувати людям отруту, зброю чи будь-що, що вони можуть використати для заподіяння шкоди собі чи іншим.

У буддійському контексті тут мається на увазі передача Дгарми (буддійського вчення), але ми можемо розглядати це не лише в буддійському контексті. Йдеться не лише про викладання, переклад, транскрибування, публікування матеріалів та іншу роботу в освітніх центрах, але і про те, щоб відповідати на запитання людей, давати їм поради та корисну інформацію, коли ми можемо це зробити, і так далі.

У традиції Сак'я також існує практика офірування самадгі (зосередження). Це означає, що ми даруємо іншим різні аспекти нашої практики Дгарми. Все, чого ми навчилися від вчителів та з книжок, ми пропонуємо іншим і використовуємо, щоби допомогти їм. Ми робимо те ж саме з усіма нашими знаннями, переконаннями, дисципліною, прозріннями і концентрацією, що нам вдалося здобути. Також це стосується пояснення вчення іншим. Все це різновиди щедрості дарування Дгарми, але, звичайно, ми можемо ділитися з іншими будь-якими корисними знаннями.

Цей тип щедрості означає допомогу іншим істотам, які перебувають у складному становищі. Це стосується і порятунку тварин, яких збираються забити, і випускання на волю тих, кого тримають в клітках чи загонах. Рятувати мух, що тонуть у басейні, захищати людей і тварин від сильної спеки та холоду – все це є захистом. Якщо ми знайшли жука у себе в квартирі, ми не просто викидаємо його з вікна, вигадуючи виправдання, що йому нічого не буде, якщо він впаде з пʼятого поверху. У даному випадку щедрість захисту від страху – обережно винести його на вулицю. Ми ніколи не змиваємо жука в унітаз, бажаючи йому щасливої дороги!

Сюди можна віднести також заспокоєння інших, коли вони налякані. Наприклад, заспокоєння тварин, на яких полюють, або наших дітей, які чогось бояться. Якщо ми бачимо, як кіт знущається над мишею, то намагатимемося захистити мишу, забравши її від кота.

У тантрі щедрість захисту від страху має додаткове значення – дарування іншим нашої неупередженості. Це означає, що іншим абсолютно немає чого боятися нас, тому що ми не будемо чіплятися за них із прив'язаністю, відвертатися від них із гнівом та ворожістю або наївно ігнорувати їх. Ми однаково відкриті до всіх, і це справді чудовий подарунок для будь-кого.

У тантрі також говориться про четвертий вид щедрості – дарування любові. Це не означає, що ми обіймаємо всіх навколо, але ми бажаємо, щоб усі були щасливими. Це і є визначенням любові – бажання, щоб інші були щасливими і мали причини для щастя.

Коли ми практикуємо кожний з далекосяжних станів ума, ми намагаємося поєднати його з п'ятьма іншими. Отже, практикуючи щедрість:

• у поєднанні з етичною дисципліною, ми позбавляємося від усіх неналежних прихованих мотивів;

• у поєднанні з терпінням, ми намагаємося зносити будь-які труднощі, повʼязані з практикою щедрості;

• у поєднанні з наполегливістю, ми отримуємо радість від того, що ділимося, а не робимо це з почуття обов'язку;

• у поєднанні з ментальною стійкістю, ми концентруємося на присвяті позитивної сили, яку створили завдяки даруванню;

• у поєднанні з розпізнавальним усвідомленням, ми усвідомлюємо, що той, хто дає (ми самі), той, хто отримує, і те, що дають, не мають самодостатнього існування; всі вони всі залежать одне від одного: не існує того, хто дає, без того, хто отримує.

Існує багато ситуацій, в яких щедрість може бути неправильною, і нам потрібно цього уникати. Наприкад, ми можемо давати з надією, що інших це вразить, або щоб вони вважали нас гарними людьми і добрими вірянами. Також часто буває, що коли ми даємо, то очікуємо отримати щось натомість, можливо, навіть просто слова подяки. Коли ми даємо, неправильно очікувати отримати щось натомість, навіть "дякую", а тим паче не варто очікувати, що ми суттєво покращимо життєву ситуацію людини. Все це здебільшого залежить від її карми. Ми можемо запропонувати допомогу, але не очікуємо на результат чи вдячність у відповідь.

Пам'ятаю, як одного разу під час сезону дощів у Дарамсалі (Індія) у стічній канаві тонула миша. Я дістав її і поклав на землю, щоби вона висохла, і поки вона лежала на землі, прилетів великий яструб і схопив її. Навіть якщо ми намагаємося допомогти, все залежить від карми цієї істоти. Ми можемо дати людині всі можливості і допомогу, щоб вона досягла успіху, але вона все одно може зазнати фіаско.

До того ж, якщо навіть людина, якій ми допомогли, досягла успіху, ми ніколи не повинні зловтішатися з неї або нагадувати про все, що ми зробили і дали їй. Коли ми допомагаємо іншим, нам не треба принижувати їх, вважаючи, що робимо їм велику послугу. Насправді вони роблять нам послугу, приймаючи допомогу і дозволяючи нам накопичувати позитивну силу, яка приведе нас до просвітлення і дасть нам змогу повною мірою допомагати іншим.

Неправильною мотивацією також є давати через почуття провини чи обов'язку. Наприклад, коли нам здається, що якщо хтось інший зробив пожертву, то ми повинні зробити те ж саме або навіть перевершити його, даючи ще більше.

Коли ми практикуємо щедрість, всі наші думки мають бути про те, щоби принести користь отримувачу: як тимчасову, так і остаточну. Ми робимо все, що в наших силах, розуміючи, що не завжди можемо досягти успіху. Однак це не просто абстрактна ідея: "Я хочу допомогти всім живим істотам", – коли по факту ми навіть не можемо допомогти помити посуд!

Звісно, інші теж можуть проявляти до нас щедрість. Якщо інші хочуть допомогти нам, то ми не повинні бути пихатими і відмовлятися від запрошень чи подарунків. Багато людей так роблять, коли хтось намагається їх чимось пригостити, навіть чимось незначним, як-от вечерею. Таким чином ми позбавляємо їх можливості накопичувати позитивну силу. Насправді в обітницях бодгісаттви є пункт про те, що ми повинні приймати запрошення і допомогу від людей, якщо це не завдасть їм шкоди.

Одного разу я подорожував Італією з Серконґом Рінпоче. Одна людина прийшла поставити йому кілька запитань, а коли уходила, то просто поклала конверт з підношенням на стіл біля дверей. Серконґ Рінпоче зробив важливе зауваження, сказавши мені: "Це правильний спосіб давати. А не так, як люди, які приходять і влаштовують виставу, передаючи підношення особисто ламі, щоб він знав, хто це зробив, оцінив це і став думати про них краще". Завжди краще робити пожертви тихо, анонімно, без зайвого галасу. Найкраще робити це в такий приємний і шанобливий спосіб.

Якщо ви щось пообіцяли дати, не змушуйте інших людей чекати на це: не кажіть сьогодні, що зможете дати щось завтра. Це знову ж таки схоже на історію з підношеннями. Серконґ Рінпоче був одним із вчителів Його Святості Далай-лами, і багато людей приходили зустрітись із ним. Він казав, що вважає нетактовним і трохи дивним те, що люди чекають, поки стануть прямо перед ним, щоби зробити поклони: "Вони просто марнують мій час. Мені необовʼязково бачити, як вони роблять поклони. Вони роблять це не для мене. Краще, щоби вони робили це перед тим, як зайти, щоби потім починати одразу з того, що вони хочуть сказати". У тибетців є традиція офірувати ламам ката (церемоніальні шарфи), але це робиться не для того, щоби справити на ламу враження. Пам'ятайте, що поклони потрібні нам, а не вчителю.

Що б ми не вирішили подарувати, важливо робити це особисто. У Атіші була помічниця, яка хотіла робити всі підношення замість вчителя: наповняти миски з водою і так далі. Атіша сказав: "Для мене дуже важливо, щоб я робив це сам. Ти ж не будеш їсти замість мене?". Коли є можливість, ми маємо робити такі речі особисто.

Якщо ми прийняли рішення щось віддати, то не можна передумувати або із часом шкодувати про це і забирати подароване назад. Ба більше,  віддавши щось, ми не повинні наполягати на тому, щоб це було використано так, як ми хочемо. Особливо це стосується випадків, коли ми даємо гроші, наполягаючи на тому, як їх треба витрачати. Це теж саме, як ображатися на людину, якщо ми не бачимо у неї вдома на стіні картину, яку ми раніше їй подарували. Насправді, як тільки ми щось віддали, це вже не наше.

Пам'ятаю, якось у Дарамсалі був монастир, де якість їжі була дуже поганою, і монахи почувалися не дуже добре. Ми зібрали трохи грошей серед західних людей і віддали їм, щоб вони купили нормальну їжу. Однак монахи використали гроші, щоби купити більше цегли і побудувати більший храм! Це дуже роздратувало багатьох західних людей, які влаштували скандал, що монахи використали гроші не на їжу. Зрештою, ми вирішили, що якщо хочемо, щоб вони краще харчувалися, то повинні купляти їм їжу. Тоді у них не буде вибору! Тож нам довелося бути трохи розумнішими. Проте, ми повинні були купувати їм те, що вони люблять їсти, а для тибетців це м'ясо, навіть якщо дехто із західних людей цього не схвалював. Купувати тофу або щось інше, що вони ніколи не їстимуть, було не дуже доречно.

Незважаючи на те, що я бачив Серконґа Рінпоче майже щодня, я завжди приносив йому щось. Через деякий час він насварив мене, сказавши: "Навіщо ти приносиш мені всі ці ката і пахощі? Мені не потрібен цей мотлох! – він назвав це мотлохом! – Що я буду робити з тисячею ката? Якщо ти хочеш приносити мені щось, принось те, що мені подобається і що я можу використати". Я знав, що він любить банани, тому став приносити йому банани. Якщо ми хочемо дарувати щось іншим, то ми повинні бути вправними і дарувати те, що їм подобається. Повірте, лами мають достатньо пахощів!

Також важливо дарувати речі хорошої якості, а не лише ті, які нам не подобаються чи не потрібні. Якщо ми знаємо, що людина зазвичай не хоче приймати подарунки, то ми можемо сказати їй: "Хтось дав мені цю річ, але я ніколи не буду цим користуватися. Будь ласка, візьміть це. Я не хочу просто викидати це". Водночас деякі речі дарувати недоречно, наприклад, недоречно пригощати вегетаріанця гамбургером. Або якщо хтось дотримується суворої дієти, ми не будемо всупереч цьому приносити йому торта.

Щодо дарування Дгарми важливо розуміти, що якщо хтось хоче посперечатися з нами із гніву, прив'язаності, гордості або просто з цікавості, то не потрібно вступати в дебати або пояснювати їм буддійські тексти. Ми обговорюємо Дгарму лише з тими, хто сприйнятливий до цього. Якщо люди не сприйнятливі, то недоречно навчити їх або обговорювати з ними Дгарму. Насправді це просто марна трата часу, і це тільки сприяє їхній ворожості та іншим негативним станам ума. Ми навчаємо тих, хто хоче вчитися і чий ум відкритий до цього.

Якщо ми вчимо когось, то враховуємо рівень іншої людини. Ми не вивалюємо на людину весь океан наших знань, щоб показати, які ми розумні. Ми не пояснюємо занадто складні і глибокі речі, за винятком ситуацій, коли має сенс пояснити таку тему в загальних рисах. Іноді більш просунуте вчення може надихнути людей докладати більше зусиль, щоби спробувати зрозуміти його; також це може бути корисно, якщо людина трохи зарозуміла. Час від часу Його Святість Далай-лама викладає дуже складні теми для університетських професорів тощо, щоби продемонструвати, наскільки складним та вишуканим є буддійське вчення. Це допомагає розвіяти уявлення про те, що буддизм є примітивною чи відсталою релігією.

Я пам'ятаю, як одного разу Серконґа Рінпоче у західному Дгарма-центрі попросили, щоб він дав вчення по главі про пустотність (порожнечу) з тексту Шантідеви всього за два дні. Насправді це абсурд! Щоби пояснити детально лише цю главу, треба близько року. Рінпоче з перших же слів тексту почав пояснювати на надзвичайно просунутому рівні, щоби продемонстувати, наскільки це складна тема. Ніхто не розумів, що він говорить. Таким чином Рінпоче показав, наскільки зарозуміло було думати, що цю тему можна вивчити або засвоїти всього за два дні навчання. Тоді він перейшов на доступний рівень і пояснив невелику частину тексту в загальних рисах.

Коли Його Святість Далай-лама дає вчення для великої аудиторії, він адаптує його потрохи для людей різних рівнів, враховуючи здібності усіх присутніх. Здебільшого він дає вчення на дуже просунутому рівні – для великих лам, ґеше та кенпо. Оскільки Його Святість знаходиться на більш просунутому рівні, ніж усі інші, він може давати їм складні й глибокі пояснення, щоби потім вони пояснювали це своїм учням простішим способом. Тому під час вчень для широкої аудиторії не треба орієнтуватися на найнижчий рівень серед усіх присутніх, бо про це можуть подбати інші. Краще викладати на найвищому рівні, а далі вчення спуститься ніби каскадом до всіх інших.

Нарешті, важливо давати вчення тільки тим, хто цього потребує. Якщо людина просто хоче щось дізнатися через жадібність і прив'язаність, наче дитина, яка хоче шоколадку, то це робити недоречно. Нам потрібно використовувати розпізнавальне усвідомлення, щоб розуміти, що саме, коли і кому має сенс говорити. Трунґпа Рінпоче придумав чудовий термін "ідіотське співчуття": не треба допомагати кожному з усіма забаганками, бо це може бути досить безглуздо! Наша щедрість має йти пліч-о-пліч з мудрістю.

Щоби практикувати щедрість, нам не обовʼязково бути багатими чи мати багато майна. Незалежно від того, де ми знаходимося і що робимо, ми можемо почати розвивати щедрість як стан ума, подумки ділячись усім, що нам подобається: свіжим повітрям, яким ми дихаємо, чудовими заходами сонця, якими ми милуємося, смачною їжею і так далі. Бажання, щоб інші також могли насолоджуватися всім цим, є основою для наступного кроку, коли ми насправді даємо іншим те, що їм треба.

Якщо у нас є можливість, то чудово надавати матеріальну допомогу, але ми також можемо бути щедрими щодо свого часу та зусиль. Коли ми віддаємо радісно та з чистою мотивацією, щедрість стає потужною силою, яка забезпечує щастя і процвітання для нас та для інших.