Ламрім з погляду Дгарми-Лайт і Справжної Дгарми

Тема цього вечора – це структура ламріму, поетапного шляху. Якщо казати точніше, "ламрім" означає поетапні шляховказівні стани ума, тобто поетапні рівні розуміння, що слугують шляховказівниками, які ведуть нас до цілей звільнення й просвітлення. Але ми можемо говорити про це просто як про поетапний шлях.

Звідки походить вчення ламріму? Що ж, Будда вчив багатьом різним методам, і вони поділяються на методи сутри і тантри. Методи сутри є наріжними. Санскритське слово "сутра" означає тему практики. Тантри – це просунуті вчення, основані на сутрах, що дозволяють усвідомити аспекти нашої природи будди, поєднуючи багато різних вчень сутр одночасно.

Різних учнів Будда навчав методам сутр по-різному. Багато вчень він давав у формі бесід: Будда давав промову, інші ставили запитання, він давав відповіді і так далі. Через це сутри здаються не дуже систематизованими. Може здаватися, що сказане Буддою в одному місці суперечить тому, що він казав в іншому. Важко зрозуміти, як всі ці вчення узгоджуються між собою. До того ж, оскільки за часів Будди нічого не записувалося, існувала традиція запам'ятовувати і повторювати те, що він говорив. Тому в сутрах можна зустріти дуже багато повторень – це робилося для того, щоб допомогти людям запам'ятати важливі моменти.

Ба більше, з самих сутр не зовсім зрозуміло, як застосовувати вчення на практиці. Через це великі індійські майстри писали різні коментарі до сутр, в яких більш детально пояснювали, що мав на увазі Будда, і систематизували матеріал так, щоб його було трохи легше засвоїти й застосувати на практиці. Наприклад,  існує п'ять трактатів Майтреї, прийдешнього Будди. Його вчення відкрив і згодом записав Асанґа (санскр. Asaṅga). У них з’являється структура, яку ми побачимо пізніше, коли методи викладення вчень Будди стануть більш розвиненими. Ця структура містить вступ, коротке й розгорнуте викладення вчення, а також підсумки. Розгорнуте викладення представлено у вигляді різних списків. Будда сам використовував списки, тож не варто думати, що це повністю тибетська доробка. Таку структуру можна побачити в багатьох викладеннях матеріалів ламріму.

У певних основних темах пояснені основоположні сутричні практики, які систематизувалися багатьма різними способами. Наприклад, в традиції Ньїнґма існують "чотири думки, що розвертають ум до Дгарми", в традиції Каґ'ю – "чотири теми Ґампопи", в традиції Сак'я – "розставання з чотирма прив'язаностями". У традиції Сак'я той самий матеріал іноді також впорядковується відповідно до чотирьох благородних істин. У традиції Кадам, починаючи з Атіші (санскр. Atiśa), і в традиції Ґелуґ після нього, а також у традиції Шанґпа Каґ'ю, викладення цього матеріалу організовано згідно з трьома рівнями мотивації. Саме це називається "ламрім". Не слід думати, що ламрім – це єдиний спосіб викладення матеріалу; існує багато інших способів викладення тих самих вчень.

У чому особлива користь викладення матеріалу про дорогоцінне людське життя, прихисток, карму, зречення, бодгічітту, порожнечу і так далі саме в контексті ламріму з трьома послідовними рівнями мотивації? Думаю, одна з головних переваг у тому, що в такому викладенні до вчення можна підступитися за допомогою кроків, які передують Справжній Дгармі. Дозвольте мені пояснити детальніше.

У буддизмі існує поняття "прийняття прихистку" – я це називаю "спрямування життя в надійному напрямку". Що насправді вказує нам на цей напрямок? Дорогоцінність Дгарми. Дорогоцінність Дгарми належить до третьої та четвертої благородних істин, а саме до істинних припинень проблем та їхніх причин, а також до істинних шляховказівних станів ума (істинних шляхів ума), тобто неконцептуального усвідомлення порожнечі. Будди у своїх ментальних континуумах досягли цього повністю. Іншими словами, будди у своїх ментальних континуумах мають повний набір істинних припинень та істинних шляховказівних станів ума. Ар'я Санґха (санскр. ārya Saṃgha) почала досягати деяких із цих істинних припинень та істинних шляховказівних станів ума, але ще не вдосконалили їх повною мірою.

Наприклад, якщо уявимо собі старий несправний ламповий телевізор, то демонтування несправних ламп буде аналогом істинних припинень, а встановлення найбільш потужних ламп буде аналогом істинних шляховказівних станів ума. Досягши просвітлення, будди позбулися всіх несправних ламп і вставили всі найпотужніші. Архати позбулися лише деяких несправних ламп і замінили їх, тобто досягли звільнення. Стати ар'єю означає завдяки неконцептуальному пізнанню порожнечі позбутися найперших несправних ламп і замінити їх. Увесь цей спектр досягнень: від ар'ї до архата і до будди – становить прихисток Дгарми.

Чотири думки, що розвертають ум до Дгарми: дорогоцінне людське життя, смерть і непостійність, карма й недоліки сансари – спрямовують наш ум до прихистку Дгарми. Якщо казати точніше, це кроки для розвитку зречення, тобто прагнення до звільнення. Якщо ми перекладемо чотири думки, що розвертають ум до Дгарми, в контекст ламрім, то побачимо, що вони починаються з мотивації середнього рівня: зі зречення, з роботи над звільненням. За цими чотирма думками завжди йдуть вчення про розвиток бодгічітти й розуміння порожнечі для досягнення просвітлення. Унікальна перевага викладення поетапного шляху ламріму полягає в тому, що в ньому є початковий рівень мотивації: це робота на благо майбутніх життів як сходинка для роботи над звільненням, а потім просвітленням. Отже, в ламрімі в нас є перша сходинка для роботи над досягненням буддійських цілей звільнення і просвітлення.

У традиції Сак'я, у практиці розставання з чотирма прив'язаностями, ми також відвертаємо ум від прив'язаності до цього життя і думаємо про майбутні життя – тож це не є унікальною рисою ламріму. Але той факт, що робота задля покращення майбутніх життів у ламрімі розглядається як один з трьох рівнів мотивації, набагато чіткіше вказує на те, що це лише перша сходинка. Я думаю, що такий підхід до Дгарми дуже важливий для нас, західних людей.

Просунутий рівень мотивації ламріму є унікальною складовою махаяни (санскр. Mahāyāna), але він притаманний як махаянській сутрі, так і махаянській тантрі. Це стосується прагнення досягти просвітлення. Середній рівень мотивації, а саме прагнення досягти звільнення, є спільним для всіх буддійських традицій: як хінаяни (санскр. Hīnayāna), так і махаяни. Початковий рівень мотивації – прагнення покращити майбутні життя – є спільним для багатьох релігій.

У багатьох буддійських текстах говориться, що зусилля задля покращення майбутніх життів розмежовують Дгарму від не-Дгарми. До того ж зазначається, що буддист – це той, хто скеровує життя в надійному напрямку, тобто приймає прихисток. Як ми вже зазначали, справжнім прихистком є Дорогоцінність Дгарми, а Дорогоцінність Дгарми означає звільнення та просвітлення або рівень ар'ї, наближений до звільнення та просвітлення. Як все це узгоджується між собою? Відповідь у тому, що вчення про прихисток представлені на початковому рівні.

Коли йдеться про докладання зусиль заради майбутніх життів як про розмежувальну лінію Дгарми, я не думаю, що прагнення християн потрапити на небеса або прагнення мусульманина потрапити в рай можна вважати Буддадгармою. Той факт, що прихисток є складовою початкового рівня, на мою думку, свідчить про те, що коли ми говоримо про роботу на користь майбутніх життів як про розмежувальну лінію для Дгарми, ми говоримо про це саме як про першу сходинку, необхідну для продовження шляху до стану ар'ї й подального звільнення і, врешті-решт, просвітлення. Дивлячись на це таким чином, ми позбавляємося протиріччя, що прагнення покращити майбутні життя є спільною з небуддійськими релігіями метою, і водночас розмежувальною лінією для Буддадгарми.

Мотивація початкового рівня є сходинкою в напрямку роботи над досягненням істинного припинення – Дорогоцінності Дгарми. Саме з цього викладення початкового рівня як сходинки я виводжу концепцію "Дгарми-Лайт" як ще однієї попередньої сходинки. Я вважаю, що структура ламріму дозволяє додати цей попередній етап перед початковим рівнем, завдяки чому західним людям буде набагато простіше підступитися до поетапного шляху. На цьому рівні мотивації ми прагнемо покращити поточне життя в якості попередньої сходинки для покращення майбутніх життів. Ми можемо працювати на рівні мотивації Дгарми-Лайт перед тим, як розвинули навіть початковий рівень мотивації ламріму.

Дгарма подібна до автобусу, що швидко рухається, і тому дуже важко просто застрибнути в нього на ходу. Мета початкового рівня ламріму – покращення майбутніх життів – передбачає базове розуміння майбутніх життів і віру в їхнє існування. У традиційних текстах немає навіть спроби пояснити або довести існування минулих і майбутніх життів. Передбачається, що кожна людина вже вірить у це. Західній людині, яка виросла в іншому культурному середовищі, дуже важко просто прийняти ідею існування минулих та майбутніх життів, а їхню безпочатковість і поготів. Хоча в традиційних буддійських текстах жодним чином не розкривається ця проблема, однак Його Святість Далай-лама дає усні пояснення цього питання.

Як початковий рівень є спільним з небуддійськими релігіями, так само, якщо перейти на сходинку назад, на рівень Дгарми-Лайт, то прагнення покращити поточне життя є спільним для махаяни і хінаяни, психотерапії, світської філософії, гуманістичної філософії тощо, а також для інших релігій. Це дуже широка спільна основа. Практика може називатися практикою Дгарми-лайт, якщо сприймати її як попередню сходинку для подальшої роботи над покращенням майбутніх життів, звільненням і просвітленням, в рамках загальної структури прихистку й надійного напрямку. Ми можемо почати рухатися в цьому напрямку з практики Дгарми-Лайт. Якщо справжній надійний напрямок – це шосе, то Дгарма-Лайт – це виїзд на шосе.

Структура поетапних рівнів мотивації дуже важлива. Мотивація тут не означає емоційну причину наших вчинків. Ми говоримо про нашу мету, нашу ціль. З якою метою ми вчимося і практикуємо, якої цілі хочемо досягти завдяки цьому? Структура ламріму передбачає процес розвитку, і нам потрібно починати з самого початку. Багато людей припускаються великої помилки, перестрибуючи через початкові рівні й одразу переходячи до просунутого рівня, махаяни. Вони з гордістю кажуть: "Я практикую заради того, щоб усі істоти досягли звільнення і просвітлення". Однак, якщо ми не розвинули початкові рівні мотивації перед цим, то наша робота на благо всіх живих істот буде не справжньою, а наша практика буде Дгармою-Лайт. Насправді ми не працюватимемо для того, щоб усі істоти досягли просвітлення, тому що навіть не знатимемо, що це означає; ми не матимемо жодного уявлення, що таке просвітлення. Якщо ми навіть не віримо у перенародження, то як можемо працювати над тим, щоби звільнити кожну комаху у всесвіті від неконтрольованих перенароджень?! Якщо чесно подивимося на себе, то побачимо, що насправді ми працюємо на благо лише деяких істот і допомагаємо їм покращити лише їхнє поточне життя. Хоча така мотивація надзвичайно корисна й позитивна, однак вважати, що це є найвищим рівнем мотивації махаяни, – применшувати махаяну. Я думаю, що ми маємо робити акцент на тому, щоби чесно та щиросердно розвивати мету кожного рівня мотивації ламріму, поступовно, один рівень за іншим, і не вдавати, що наш поточний рівень мотивації більш просунутий, ніж це є насправді.

Практика Дгарми-Лайт і початкового рівня мотивації як перших сходинок означає, що ми дуже добре усвідомлюємо, наскільки важливим є розуміння перенародження, звільнення і просвітлення. Ми усвідомлюємо, що наразі ще не розуміємо цих речей, але визнаємо важливість їх розуміння і маємо намір докласти максимум зусиль, щоб все це зрозуміти. Якщо ми не дуже готові прийняти ідею перенародження тощо, то відкладаємо це на потім, але рухаємося в напрямку такого розуміння.

Ми можемо пройти всі вчення ламрім з рівнем мотивації Дгарма-Лайт або навіть з початковим рівнем. У цьому немає жодних проблем. Альтруїзм, щедрість, допомога іншим, розуміння турбуючих емоцій, певне уявлення про порожнечу тощо – все це корисно і для цього життя, чи не так? Ми не зможемо здобути найглибше розуміння цих речей без розуміння безпочаткових перенароджень і так далі, але ми можемо мати уявлення про це з погляду Дгарми-Лайт.

Наприклад, без минулих і майбутніх життів карма (вчення про причинно-наслідковий звʼязок у поведінці) не має сенсу. Скажімо, ми можемо робити доброчинні справи все своє життя, а потім загинути від землетрусу. Такі речі не мають жодного сенсу в контексті лише одного життя. Це не означає, що вчення про карму не можна застосувати щодо поточного життя. Можна. Але наше розуміння карми буде не глибоким, якщо ми не будемо враховувати минулі й майбутні життя. До того ж без розуміння перенародження визнавати всіх істот нашими матерями – це трохи абсурдно, а більшість вчень про бодгічітту основані саме на цьому. Так само, якщо не враховуємо той факт, що ум не має ні початку, ні кінця, ми не зможемо глибоко зрозуміти порожнечу. Безпочатковий ум передбачає перенародження, чи не так?

Щира мотивація на кожному рівні має вирішальне значення. Якщо ми просто пропускаємо ці початкові рівні мотивації, то втрачаємо справжню суть ламріму. Візьмемо до прикладу теми початкового рівня. Дорогоцінне людське життя, смерть і непостійність тощо описуються в сутрах, і різні тибетські буддійські традиції та майстри викладають їх за допомогою різних впорядкованих систем. Ці теми викладені не лише в ламрімі. Унікальність ламріму в тому, що весь матеріал викладено відповідно до структури послідовних рівнів мотивації.

Різні тибетські традиції пояснюють тему здорових стосунків із духовним вчителем у різних частинах викладення матеріалу ламріму. Наприклад, у ламрімах традиції Ґелуґ про здорові стосунки йдеться до викладення послідовних етапів шляху.

Окремо слід зазначити, що ламрім – це не лише один текст. У традиції Ґелуґ існує сім чи вісім основних версій ламріму. Власне, сам Цонкапа написав три версії. Існують також версії Третього Далай-лами, П'ятого Далай-лами, Четвертого Панчен-лами та П'ятого Панчен-лами. Однією з останніх є версія Пабонки. Між працями П'ятого Панчен-лами та Пабонки було написано ще кілька текстів. Ми могли б розгорнути цілу дискусію про історичний розвиток ламріму, але не будемо робити це зараз. Важливим, однак, є те, що стиль викладення ламріму з часом змінювався.

Також окремо я би хотів зазначити дещо корисне, на мою думку, про версію ламріму Пабонки Рінпоче, записану його учнем Тріджанґом Рінпоче. Хоча вона була першою перекладена англійською і тому стала досить популярною, вона представляє собою досить фундаменталістський підхід до ламріму. Це фундаменталістський Ґелуґ. Це не добре і не погано – просто це так. Не треба думати, що ця праця представляє всю традицію ламрім або всю традицію Ґелуґ. Наприклад, у цьому тексті є кілька дуже вагомих тверджень проти бонпо. Крім того, у фундаменталістському підході робиться акцент на таких речах, як те, що ви перенародитесь у вигляді тварини з копитами, якщо робите поклони зі стиснутими руками. Не нам судити, добре це чи погано, але треба просто знати про це. Для багатьох людей такий підхід є корисним, а для інших – ні. Однак головною версією ламріму традиції Ґелуґ є "Ламрім чен-мо" Цонкапи. Якщо ми хочемо досліджувати традицію Ґелуґ, то це правильний вибір. Його Святість Далай-лама завжди підкреслює важливість цієї версії. Вона також вже доступна англійською мовою.

Повертаючись до того, про що я казав, у ламрімі Ґелуґ на початку описані попередні практики й стосунки з духовним вчителем. У деяких версіях спочатку йдуть стосунки з духовним вчителем, а потім попередні практики, в інших версіях – навпаки. Так чи так, але чому ці два елементи описуються перед усіма іншими? Якщо поміркувати, то цілком зрозуміло, що таке викладення не розраховане на новачків, які тільки прийшли до Дгарма-центру й нічого не знають про буддизм. Як може новачок почати з поклонів, прихистку, бодгічітти та семичасної молитви? Чи має новачок бачити вчителя як будду, тільки-но він прийшов до Дгарма-центру? Очевидно, що західні новачки не були цільовою аудиторією ламріму. Підтверджує цей факт і наступне: в текстах ламріму в обговоренні сприйняття вчителя як будди наводяться цитати з тантри: "Ваджрадгара сказав..." Нам потрібно із цим розібратися.

Де і в якому контексті ці вчення давалися спочатку? Ці вчення давалися для монахів, цілковито відданих буддійському шляху – які вже прийняли обітниці і так далі. Їх готували до тантричної посвяти, ініціації. Передача тантричної посвяти вимагає попереднього огляду шляху сутри, який є основою практики тантри. Отже, ламрім викладався як огляд основних вчень сутри для відданих монахів, які готувалися отримати тантричну посвяту. Ба більше, аудиторія слухачів походила з середовища, де перенародження було частиною культурного контексту; також монахи вже мали певні стосунки з учителем і вже готувалися прийняти тантричну посвяту від цього вчителя. З такого погляду всі ці вчення про здорові стосунки з учителем мають сенс. І попередні практики, звісно, мають сенс, тому що монахи вже виконували подібні ритуали.

Ще одним натяком є те, що Цонкапа називає здорові стосунки з духовним вчителем "коренем шляху". Корінь – це не перше, що виростає в рослині: вона проростає з насіння. Однак Цонкапа не називає стосунки з учителем "насінням шляху". Корінь – це те, що підтримує рослину і забезпечує її життєдіяльність, коли вона вже трохи проросла. Увесь шлях не проростає з духовного вчителя. Тож, хоча Цонкапа й описує стосунки з духовним вчителем у першу чергу, це не означає, що вони є першочерговими для новачків. Цонкапа описує шлях для людей, які вже на шляху. Для них стосунки, які вони вже мають з учителем, – це підтримка й підживлення на шляху. Ось чому Цонкапа ставить їх на перше місце.

Це мої думки про те, що нам у першу чергу потрібно знати про структуру ламріму, а саме: чому він складається з послідовних етапів; який може бути попередній етап перед трьома традиційними етапами; чому ці три традиційні етапи передбачають можливість додаткового попереднього етапу; і як у цій структурі розглянуті стосунки з вчителем та попередні практики.

Які розуміння і практики нам потрібні, перш ніж перейти на перший рівень мотивації ламріму?

Сонам Цемо (тиб. bSod-nams rtse-mo), один з п'яти засновників лінії Сак'я, наводить список із трьох речей, необхідних для вступу до вчення. Перше – це розпізнавання страждання. Друге – це впевненість у тому, що страждання можна подолати. І третє полягає в тому, що Дгарма вказує на шлях подолання страждань. Якщо поміркувати, то це цілком логічно. Якщо не бачимо жодних проблем у своєму житті, звичайно, ми не будемо звертатися до Дгарми. Якщо усвідомлюємо наявність проблем, але нам здається, що їх неможливо подолати, ми також не будемо звертатися до Дгарми. І якщо ми не думаємо, що саме Дгарма може нам допомогти, то, безумовно, не будемо шукати в ній рішення. Саме через ці три речі ми дійсно хочемо вступити на буддійський шлях і слідувати ним. З третього пункту випливає, що нам потрібно спочатку ознайомитися з Дгармою, щоби переконатися, що вона пропонує реальне рішення проблем. Тож перш ніж зможемо вкласти своє серце в Дгарму, нам потрібно дещо дізнатися про неї.

Чи не могли б ви, будь ласка, детальніше пояснити про метафору насіння і кореня в контексті відносин із духовним вчителем. Що таке насіння? Як воно перетворюється на корінь? Якщо ви кажете, що ми повинні ознайомитися з Дгармою, перш ніж ввірити себе їй, то як ми можемо довіритися духовному вчителю на самому початку?

Дозвольте навести приклад. Три пункти, які наводить Сонам Цемо, подібні до насіння. З них проросте вступ на шлях Дгарми. Але щоб зрозуміти, як з цього насіння може вирости корінь, давайте подивимося на третій пункт – необхідність ознайомитися з Дгармою, щоби переконатися, що вона може допомогти нам у вирішенні життєвих проблем.

Поділюсь особистим досвідом. Я на досить професійному рівні вивчав буддизм протягом семи років в університеті, вивчаючи основні класичні мови. Хоч інтуїтивно я відчував, що це правильний напрямок, однак я переконався, що буддизм – це жива традиція, лише тоді, коли поїхав до Індії й зустрівся з Його Святістю Далай-ламою та деякими його вчителями. Я побачив, що буддизм – це не просто мертвий предмет, якій існує лише на папері і який професори намагалися розгадати, як кросворд (таким був підхід у 60-х роках). Буддійські майстри були живі, вчення було живим, і слідування йому дійсно могло принести користь. У традиційних текстах пояснюється, що головна мета та функція вчителя – надихати учня; саме це я й відчув. Коли я побачив, що буддійська практика реальна й жива, це спонукало мене почати практикувати самому, і згодом я вклав у буддизм своє серце.

Саме тому важливо й навіть необхідно мати духовного вчителя, щоби по-справжньому зануритися у вчення. Я думаю, що просто читаючи дгармічні книжки, важко по-справжньому зануритися у вчення всім серцем. Хоча, звичайно, завдяки книжкам ми можемо зацікавитися цим напрямком і отримати певне натхнення. Та найсильніше натхнення можна отримати лише від живого вчителя. Тоді навчання у вчителя (як третій пункт Сонама Цемо) – це насіння, що стає коренем, оскільки натхнення від духовного вчителя підтримує нас на всьому шляху. Але для того, щоби стосунки з духовним вчителем стали насінням, а потім і коренем, вчитель має бути дійсно кваліфікованим, а не харизматичним шарлатаном.

Якщо ми зустрінемо нетямущого вчителя й отримаємо сильне натхнення від нього, але нічого не дізнаємося про буддизм, чи достатньо цього для того, щоби стати на шлях? На мою думку – ні. Так само, як читання книг про буддизм без живого прикладу може спрямувати нас до Дгарми і дати певне натхнення, так і зустріч з учителем, навіть некваліфікованим, може сприяти цьому. Проте, якщо книга або вчитель просто надихне нас, але ми нічого не навчимося, наш рух у напрямку Дгарми буде нестабільним.

Що небезпечніше: почати з читання книжок про буддизм чи зі знайомства з харизматичним вчителем Дгарми? Обидва шляхи мають свої небезпеки. Якщо ми просто читаємо книжки, у нас можуть виникати свої інтерпретації Дгарми, далекі від реального вчення. Якщо ми просто слідуємо за вчителем, є велика небезпека стати жертвою особи, яка сильно нас надихає, але не має достатньої кваліфікації. Нас можуть ввести в оману. Та й навіть якщо вчитель кваліфікований, ми можемо спроєкціювати на нього стільки фантазій, що самі себе введемо в оману.

Як би ми не починали, нам треба намагатися отримати і знання, і натхнення. Натхнення від вчителя на самому початку – це не те саме, що здорові стосунки з духовним вчителем. Друге приходить набагато пізніше, коли учень вже став досить відданим, утвердився на шляху й добре перевірив учителя. У текстах сказано, що початком формальних стосунків із духовним вчителем є прийняття обітниць: чи то обітниць пратімокші (санскр. prātimokṣa), чи то обітниць бодгісаттви або тантри. Щоби дійти до цього етапу, нам треба пройти багато попередніх кроків. Ми не повинні приймати обітниці під тиском групи або з якихось невротичних причин, коли просто проходимо церемонію, не маючи жодного уявлення, що відбувається. У традиційних текстах йдеться про стосунки з вчителем лише тоді, коли ми дійсно можемо з щирим серцем прийняти забовʼязання тримати обітниці. Часто кажуть, що духовний вчитель важливий на початку, в середині та в кінці шляху. Але нам треба розуміти, що це означає на кожному етапі. На початку шляху ми не маємо бачити вчителя як будду.

У нас зараз немає часу, щоб детально розглянути всі пункти ламріму. Натомість ми розглянемо лише структуру поетапного шляху і порівняємо два різних підходи до цього: підхід Дгарми-Лайт, який буде корисний для більшості з нас, і підхід Справжньої Дгарми.

Ми починаємо з уміння цінувати наше дорогоцінне людське життя. Тут використовується те саме тибетське слово "дорогоцінний", що й у Трьох Дорогоцінностях. Водночас тут мається на увазі, що людське життя з усіма його можливостями є не тільки дорогоцінним, але й рідкісним. Якщо поміркувати про нашу життєву ситуацію, то вона є неймовірно вдалою. Усе могло би бути набагато гірше, ніж зараз. Як неймовірно, що ми не є розумово відсталими, неповноцінними, божевільними тощо. Ми не перебуваємо в зоні жахливих бойових дій, не вмираємо з голоду, не страждаємо від тортур в концтаборі і так далі. Багато людей перебували й перебувають у таких умовах. Те, що ми вільні від цього, – це надзвичайна вдача, але ми сприймаємо це як належне.

Теперішня ситуація у світі насправді є дуже сприятливою для того, щоб усвідомити дорогоцінність нашого людського життя. Нам доступні методи роботи над собою, і ми насправді зацікавлені в тому, щоб вивчити їх і застосувати на практиці. Однак, незважаючи на вільний доступ до цих методів, більшість людей не зацікавлені в них. Також чимало людей просто не має такого доступу. До того ж неймовірним є те, що окрім нашої зацікавленості, ми маємо можливість вивчати й застосовувати ці методи на практиці. Порівнюючи нашу ситуацію з умовами в інших частинах світу, ми бачимо, що все могло би бути набагато гірше.

Коли ми розуміємо, що в нас є дорогоцінна можливість попрацювати над собою, це мотивує нас скористатися нею. Вкрай важливо не змарнувати таку можливість. Вона дуже хрупка й дуже рідкісна. Якщо ми просто згайнуємо таку можливість, витрачаючи весь час на вечірки, перегляд серіалів абощо, – це буде неймовірним марнотратством. Ми маємо великий привілей – свободу витрачати наше життя на більш плідні й корисні речі. У більшості з нас є гроші. Ми не раби. Ми більш-менш здорові. Ми маємо таку рідкісну можливість. Усе це однаково стосується як шляху Дгарми-Лайт, так і Справжньої Дгарми.

Це відправна точка, яка передує власне поетапним рівням мотивації. Хоча ми можемо продовжувати вивчати решту шляху, але якщо цей перший пункт не торкнеться нашого серця й не стане для нас абсолютно реальним на глибокому емоційному рівні, а не лише на інтелектуальному, то просуватися шляхом буде дуже важко. Якщо таке розуміння не йде від щирого серця, то весь духовний шлях легко стає схожим на спорт. Це стає черговим заняттям подібним до боулінгу чи фізичних тренувань. Ми не усвідомлюємо, який глибокий зв'язок усе це має з нашим життям. Але насправді робота над собою і має бути нашим життям!

Це не означає, що нам треба зупинитися на цьому етапі і не вивчати більше нічого про поетапний шлях, доки всім серцем не усвідомимо дорогоцінність нашого людського життя. На таке глибоке усвідомлення можуть піти роки. Суть у тому, щоб не применшувати важливість цього. Хоча ми дійсно повинні працювати над тим, щоб цінувати і правильно використовувати наше дорогоцінне життя, не треба ставати фанатиками Дгарми. Це неминуче призведе до невдачі. Звичайно, нам варто ставитися до всього цього спокійно.

У нас є ця рідкісна можливість, дорогоцінне людське життя. Якщо ми маємо можливість познайомитися й повчитися у кваліфікованих вчителів, цей пункт стає ще більш актуальним. Як можна змарнувати таку можливість? Зустріти таких вчителів і вчитися у них – це надзвичайний привілей.

Початковий рівень мотивації – це мислення з погляду того, як уникнути гірших умов і отримати кращі умови в наших майбутніх перенародженнях. Адже існує багато інших форм життя, в яких ми можемо перенародитися, окрім людської. Однак наша кінцева мета не в тому, щоби потрапити в одне з небесних царств богів і уникнути пекельних царств. Такі кінцеві цілі – це не буддизм.

Якщо дивитися реалістично, як далеко ми зможемо просунутися в практиці за одне життя? За одне життя ми не зможемо досягти всього. Навіть для того, щоб досягти суттєвих проміжних успіхів на буддійському шляху, знадобиться багато часу, тому нам потрібно продовжувати отримувати дорогоцінні людські життя. Для досягнення вищих буддійських цілей нам потрібно буде й надалі мати сприятливі умови й можливості, подібні до сходинок. Тому прагнення покращити майбутні життя ґрунтується на розумінні дорогоцінності людського життя: ми маємо дорогоцінне людське життя і хочемо продовжувати отримувати людські життя в майбутньому.

Якщо ми не розуміємо й не віримо в перенародження, не кажучи вже про існування невидимих сфер буття, таких як світи богів чи пекло, то наш підхід може полягати в тому, щоби прагнути принести користь майбутнім поколінням. Це буде Дгармою-Лайт. Подібно до того, як самі маємо дорогоцінне людське життя, ми хотіли б, щоб майбутні покоління мали ці дорогоцінні можливості – чи то ми думаємо лише про наші сім'ї, чи про ширші кола людей. Ця ідея принесення користі майбутнім поколінням насправді не зустрічається в буддійських текстах, але вона гармонійно доповнює вчення Дгарми, тому я думаю, що ми, західні люди, можемо користуватися таким підходом. Я вважаю, що мати таку мету цілком обґрунтовано і дуже корисно. Однак ми маємо памʼятати, що буддизм насправді має на меті інше, а саме покращення наших майбутніх життів.

Далі ми працюємо над усвідомленням смерті. Ми ставимося до неї серйозно. Усі, хто народжувався, помирали, тож немає сумнівів, що й ми помремо. Нам невідомо, коли це станеться. Одна лише думка про смерть, після якої немає нічого, може бути гнітючою. У Справжні Дгармі говориться, що після смерті будуть наступні життя, але чи готові ми до цього? Якби нам довелося померти просто зараз, чи могли б ми сказати, що підготувалися до того, що буде далі? Чи не шкодуємо ми про те, на що витратили своє життя? Чи не змарнували ми його? Якби це була наша остання година, чи були б ми задоволені тим, як прожили своє життя? Це важливі речі, про які варто подумати.

З погляду Дгарми-Лайт нам просто треба серйозно поставитися до того факту, що ми можемо померти в будь-який момент. Враховуючи теперішню ситуацію у світі, це стає для нас ще більш актуальним. Яку спадщину ми залишимо майбутнім поколінням? Що ми зробили? Чи залишимо по собі лише фінансовий та емоційний безлад, чи щось позитивне? Якими нас запам'ятають люди?

Після роздумів про смерть ми думаємо про те, що може статися після неї. Ми думаємо про гірші перенародження. Чи хочемо ми перенародитися тарганом, якого хотів би розчавити кожен, хто його бачить? Уявляючи собі гірші умови, можна зайти дуже далеко. Це може стосуватися не лише тваринного світу, а й людського: ми можемо стати об'єктом страшенних упереджень, не мати жодних можливостей і так далі. Коли ми усвідомлюємо, які дорогоцінні можливості й сприятливі умови маємо зараз, а також уявляємо, що не матимемо таких можливостей у майбутніх життях, то розуміємо, наскільки це було б жахливо! Ми хочемо, щоб цього ніколи не сталося. Якщо ми справді думаємо в такому руслі, то будемо дуже наполегливо працювати над підготовкою до майбутніх життів, щоб добре все влаштувати.

Ця ідея дуже складна для більшості західних людей, тому що ми не маємо уявлення, що насправді означає перенародження. Або в нас може бути дуже спрощене небуддійське уявлення про це. Усю цю ідею в повному обсязі дуже важко щиро прийняти. Підхід Дгарми-Лайт, як я вже казав, полягає в мисленні з погляду майбутніх поколінь, але ми також можемо думати про те, щоб уникнути погіршення ситуації в цьому житті. Чи хочемо ми закінчувати життя, сидячи в інвалідному візку в будинку для літніх людей, не зробивши нічого значущого в своєму житті, повністю пригніченими, самотніми й нездатними впоратися зі стражданнями похилого віку? Це було б жахливо, чи не так? Ми хочемо емоційно й інтелектуально підготуватися, щоби впоратися з неминучим (якщо тільки раптово не помремо завтра): хворобами, погіршенням пам'яті, погіршенням фізичного стану, втратою здатності контролювати свій кишечник, залежністю від інших, смертю тощо. Чи зможемо ми справлятися з цим, зберігаючи гідність, а не впадаючи в депресію, як це робить більшість людей? Треба поставитися до цих проблем досить серйозно, а не просто заперечувати їх. Заперечення не допоможе. Це важливий момент. Дгарма – це не просто звертання уваги на позитивні речі. Ми дивимося й на жахливі речі та намагаємося зробити щось, щоб або уникнути їх, або впоратися з ними, мінімізуючи страждання.

Наступний крок – це надійний напрямок або прихисток. Чи то ми хочемо уникнути гірших перенароджень, чи то погіршення ситуації в кінці цього життя або для майбутніх поколінь, ми бачимо, що Будда, Дгарма і Санґха вказують нам на шлях до цього. Будди повністю позбулися всіх турбуючих емоцій і труднощів, а звільнені архати й високореалізовані ар'ї досягли цього частково. Ми працюємо над досягненням цієї мети, тобто над звільненням або просвітленням. Якщо ми докладаємо зусиль, щоб отримати краще майбутнє життя, прихисток вказує нам, як це зробити, щоб через багато життів ми дійсно змогли досягти звільнення і просвітлення. Простіше кажучи, це напрямок роботи над собою.

У Дгармі-Лайт ми працюємо над собою і йдемо в надійному напрямку в контексті поточного життя, сприймаючи це як проміжну сходинку. Дуже важко дійсно повірити й впевнитися, що можна позбутися всієї плутанини й цілковито реалізувати свій потенціал. Поки ми навіть не знаємо, що це значить. Щоб дійсно працювати над цим, нам потрібно зрозуміти й переконатися, що досягти звільнення і просвітлення можливо. Тож у контексті Дгарми-Лайт ми будемо працювати над тим, щоб зрозуміти, як можна подолати всю нашу плутанину й турбуючі емоції, і набути впевненості в тому, що це можливо. А поки що ми можемо принаймні рухатися в цьому напрямку. Ми ще не знаємо, чи зможемо пройти весь шлях, але можемо переконатися, що йти в цьому напрямку корисно.

Тепер у нас є сенс і напрямок у житті. Ось чому такий великий акцент робиться на прихистку: цей крок дійсно має величезне значення, як з погляду Дгарми-Лайт, так і з погляду Справжньої Дгарми. Коли ми дійсно знаємо, що робимо зі своїм життям, – це значний крок! Це дає нам неабияке відчуття впевненості й зрілості. Ми не ставимося до цього наївно: "О Буддо, Буддо, врятуй мене!" – у той час, як самі нічого не робимо. Це не буддизм.

Щоб рухатися в надійному напрямку Будди, Дгарми й Санґхи, нам потрібно розуміти карму (причини та наслідки поведінки) і відповідно змінювати свою поведінку. Якщо ми діємо деструктивно, то повинні визнати це й утримуватися від цього, а також діяти більш конструктивно. Те, що ми робимо, впливає на те, який досвід переживаємо. Якщо ми поводимося як ідіоти, люди будуть ставитися до нас як до ідіотів. Якщо ми жорстокі, чи можна очікувати, що люди будуть добрими до нас? Якщо ми поводимося жорстоко, кривдимо й обманюємо інших, то вони будуть чинити так само з нами. Якщо ми добрі до своєї родини, нам буде трохи легше жити.

У контексті Дгарми-Лайт ми можемо думати, що наші вчинки впливають на наш досвід у цьому житті, однак це може бути не дуже очевидним. Ми можемо дуже добре ставитися до своєї сім'ї, але все одно мати багато проблем. Або ми можемо розбагатіти завдяки корупційним схемам, але нас ніколи не спіймають і не покарають. Тож загалом можна сказати, що наше життя буде кращим, якщо ми будемо вчиняти добре, і гіршим, якщо будемо вчиняти погано, але це не гарантовано. У Справжній Дгармі передбачається мислення з погляду минулих і майбутніх життів, тому що більшість результатів дозріває не в цьому житті, а те, що дозріває в цьому житті, здебільшого не є результатом наших дій у цьому житті.

Ще одна версія вчення про карму в Дгармі-Лайт – намагатися допомагати іншим і не завдавати їм шкоди. Це узгоджується з Дгармою, але як нам знати, якими будуть наслідки наших дій? Ми можемо приготувати чудову страву на радість іншій людині, а вона може вдавитися кісткою і померти. Єдине, що не викликає сумнівів, – це наслідки наших дій для нас самих, з погляду нашого безпосереднього досвіду. Саме про це насправді говориться у вченні про карму.

Усе це стосується роздумів про майбутні життя і прагнення уникнути їхньої неповноцінності. Отримуючи кожного разу дорогоцінне людське життя, ми зможемо все далі й далі рухатися до звільнення і просвітлення.

На середньому рівні мотивації ми прагнемо до звільнення від неконтрольовано повторюваних перенароджень. Якщо ми не розуміємо й не віримо у перенародження, як ми можемо хотіти звільнитися від них? Це не серйозно. У Дгармі-Лайт метою є звільнення від будь-яких проблем у цьому житті, але це звучить досить туманно. У Справжній Дгармі на початковому рівні ми думали про те, щоб уникнути грубих рівнів страждань, особливо страждань перенародження у скрутних умовах. На середньому ж рівні ми думаємо про проблеми нашого звичайного щастя, що вважається стражданням вищих світів. Навіть у царстві богів або людей ми стикаємося з різноманітними стражданнями. Ми також розглядаємо "всепросякне страждання", яке є загальною проблемою сансари. Його суть в тому, що все, що ми переживаємо в будь-якому перенародженні, зумовлене плутаниною, супроводжується плутаниною, створює й увічнює подальшу плутанину. Проте з точку зору Дгарми-Лайт ми можемо розглядати ці два типи страждань у більш загальному сенсі, бо вони стосуються і цього життя.

Наше звичайне щастя є неповноцінним. Чому? Тому що воно ніколи не вдовольняє і нам ніколи не буває його достатньо. Нас не влаштує зайнятися сексом лише один раз або поїсти лише один раз. Ми хочемо цього знову і знову. Особливо неприємно, що іноді нам навіть перестають подобаються наші улюблені речі. Немає жодної гарантії, що ми будемо щоразу отримувати задоволення від однієї й тієї ж страви або від сексу. Ще гірше те, що ми й гадки не маємо, що з нами буде далі. Однієї миті ми в чудовому настрої, а наступної – в жахливому. Це дуже неприємно.

Нам дійсно потрібно вийти за межі такого стану ума, коли ми намагаємося отримати всі можливі види задоволення за будь-яку ціну. Зазвичай за цим стоїть фантазія, міф про те, що ми знайдемо ідеальне щастя в їжі, сексі, дружбі, грошах абощо. Але така віра походить від заплутаності й супроводжує нашу гонитву за подібними речами, і зрештою, коли ми відчуваємо, що ці речі не задовольняють нас, породжує подальшу заплутаність. Ми думаємо, що, можливо, наступного разу, коли отримаємо ці речі, вони принесуть нам ідеальне щастя. Нам потрібно дійти до того стану, коли у нас з'явиться так зване "зречення". Зречення полягає не лише в рішучому намірі вирватися з цього замкненого кола: в його основі лежить нудьга й відраза до всього цього. Нам просто набридає ця безглузда ідея битися головою об стіну, намагаючись отримати якесь безмежне щастя від тимчасових речей. Зі зреченням ми сповнюємося рішучості звільнитися, і це ґрунтується на розумінні того, що бути вільними дійсно можливо – альтернатива існує.

Зі зреченням ми усвідомлюємо, що у світі немає місця, куди нам справді дуже кортить потрапити. Усі місця дуже схожі. Деякі з них приємніші за інші, але це не має значення. Ми відчуваємо, що не існує Дгарма-центру, до якого ми повинні належати, щоб досягти щастя. Ми усвідомлюємо, що жоден з них не буде ідеальним і що в будь-якому центрі неминуче будуть внутрішні проблеми. Не існує такого монастиря, до якого б ми хотіли належати. У будь-якому монастирі також неминуче будуть внутрішні проблеми. Немає якоїсь особливої дружби, яку б ми хотіли плекати, тому що будь-яка дружба неминуче буде сповнена проблем і труднощів.

Однак це не означає, що нам просто треба закінчити життя самогубством, адже все так погано. Натомість, оскільки ми нічим не причаровуємося й не віримо в міф, що знайдемо ідеальний Дгарма-центр, монастир, друзів, місце для життя, роботу, партнера тощо, ми просто шукаємо ті, які будуть найбільш сприятливими для подальшого прогресу на шляху до звільнення. За цим критерієм ми обираємо Дгарма-центр, монастир, місце для життя і так далі, не перебільшуючи, що це є чимось найпрекраснішим у світі. Нічого з цього не є таким – усе це сансара. У сансарі нічого не зможе нас повністю задовольнити, ніщо не є досконалими; усе завжди йде то на краще, то на гірше. Ось як ми маємо розуміти зречення.

Зречення у Дгармі-Лайт – це бажання звільнитися від страждань у цьому житті. У Справжній Дгармі ми думаємо не лише про це життя, а й про майбутні. Три типи страждань просто продовжуватимуться й продовжуватимуться в кожному наступному житті, поки ми не зробимо щось, щоб вийти з цього безконтрольно повторюваного циклу.

Ми бачимо, що всі вчення подібні до шматочків пазлу, які можна по-різному скласти з кожним іншим шматочком. Наприклад, якщо ми не складемо шматочок про зречення зі шматочком про дорогоцінне людське життя, то опинимося в ситуації, де відчуватимемо, що усі місця неправильні, нам не хочеться нікуди йти, нічого не має сенсу, і в нас немає бажання нічого робити. Сенс зречення зовсім не в цьому. Зречення допомагає нам більш конструктивно використовувати наше дорогоцінне людське життя.

Далі на середньому рівні мотивації нам потрібно звернути увагу на те, що викликає всі ці проблеми, труднощі й турбуючі емоції. Усе це походить від плутанини. У Дгармі дається дуже витончене пояснення того, як все це працює. До прикладу, міф про принца чи принцесу на білому коні змушує нас проєкціювати ідеальний образ на інших людей. Потім ми прив'язуємося й гніваємося, коли інша людина не виправдовує наших нездійсненних очікувань, або ревнуємо, коли хтось інший отримає нашого принца чи принцесу. У буддизмі проводиться повний аналіз того, як все це відбувається – це дивовижно.

У Дгармі-Лайт причини проблем розглядаються лише в контексті цього життя і, можливо, в контексті впливу на сьогодення минулих поколінь. Таким чином, підхід Дгарми-Лайт тяжіє до психологічного аналізу і є недостатньо глибоким. У Справжній Дгармі проблеми та їхні причини розглядаються в контексті звичок і патернів поведінки з минулих життів. Підходити з точки зору подій виключно цього життя недостатньо для повного пояснення. Таке пояснення буде лише частковим.

Наступна тема ламріму – це обговорення дванадцяти ланок взаємозалежного виникнення. Це дуже витончений, складний аналіз того, як працює перенародження; як турбуючі емоції разом з кармою активують певні патерни, які потім повторюються у вигляді схильностей, особистих рис характеру в різних життях і так далі. Лише маючи таку повну широку картину, ми дійсно можемо зрозуміти, наскільки огидним й абсурдним є весь процес сансаричних перенароджень. Хоча з точки зору Дгарми-Лайт ми можемо отримати деяке уявлення про те, як повторюються наші патерни в цьому житті, однак лише Справжня Дгарма пояснює, як працює перенародження. У цьому полягає глибина Справжньої Дгарми.

Щоб вирватися з цього порочного кола, нам потрібно тренуватися у трьох вищих практиках: етичній самодисципліні, зосередженні та розпізнавальному усвідомленні (мудрості). Етична самодисципліна полягає у прийнятті обітниць індивідуального звільнення (мирянських чи монаших). Оскільки ми дійсно хочемо вибратися з сансари, то зобов'язуємося уникати певних речей, які перешкоджають звільненню. Зараз немає сенсу вдаватися в довгу дискусію про обітниці, однак варто зазначити, що прийняття обітниць індивідуального звільнення передбачає, що ми повинні заздалегідь мати певне уявлення про те, що звільнення можливе і що зобов'язання повністю уникати деструктивної поведінки допоможе нам рухатися в цьому напрямку. Це великою мірою основано на зреченні (відмові від деструктивної поведінки), оскільки ми бачимо, що деструктивні дії, слова й думки заважають нам рухатися в цьому напрямку.

Те, що тема прийняття обітниць йде після теми турбуючих емоцій і станів ума, передбачає, що ми приймаємо обітниці не з невротичних причин, таких як "я хочу бути хорошою людиною", "я хочу догодити своєму вчителеві" і так далі. Коли ми даємо обітниці, то маємо розуміння того, що звільнення можливе і що обітниці окреслюють границі, які не варто переступати, щоб досягти цієї мети. Тоді в нас більше не виникає жодних нерішучих коливань щодо того, як діяти. Наприклад, ми не п'ємо алкоголь, бо розуміємо, що він затуманює наш ум і заважає зосереджуватися. Нам потрібно встановити границі. Але це не має нічого спільного з послухом. Прийняття обітниць ґрунтується на чіткому розпізнавальному усвідомленні того, що дотримання обітниць приносить користь. Далі на основі етичної самодисципліни ми розвиваємо концентрацію і з розпізнавальним усвідомленням зосереджуємося на порожнечі, найглибшому погляді на реальність. У такий спосіб ми позбуваємося плутанини, яка спричиняє наші неконтрольовано повторювані перенародження. Теми зосередження і порожнечі не обговорюються детально на середньому рівні, а лише згадуються.

Просунутий рівень мотивації передбачає роботу заради просвітлення. Коли ми дійшли до рівня практики заради звільнення, щоби позбутися власних неконтрольованих перенароджень, нам потрібно розвиватися далі, щоб мати змогу допомагати також і всім іншим. З погляду Дгарми-Лайт на цьому рівні мотивації ми просто хочемо бути добрими до всіх і всім допомагати. У Справжній Дгармі йдеться не лише про це: ми хочемо допомогти іншим подолати безконтрольно повторювані перенародження – це значно більше, ніж просто бути добрим.

Для зосередження та розуміння порожнечі необхідна величезна кількість енергії, щоб завдяки цьому дійти до просвітлення. Джерелом цієї енергії є бодгічітта. Простими словами, бодгічітта – це стан ума, коли ми думаємо: "Я повинен допомагати всім якомога краще, а для цього я маю досягти просвітлення, і тому це моя мета".

Зараз наш ум і наше тіло обмежені. Ми ніби в підводному човні й дивимося на все через перископ. Усе, що ми можемо бачити зараз, – це те, що прямо перед нашими очима. Ми не можемо побачити взаємозв'язок абсолютно всього, що існувало чи буде існувати. Коли дивимося на інших, ми не бачимо, як на їхній теперішній стан ума вплинула кожна людина і кожна тварина, яка коли-небудь жила, а також історія, економіка, суспільство і так далі. Нам треба знати все це, щоб обрати вчення, яке найкраще підходить кожному. Ми також не знаємо, який вплив наше вчення матиме на всіх його слухачів, і який вплив воно матиме на всіх, з ким вони надалі зустрінуться, піддавшись впливу цього вчення. Подумайте про це. Ми бачимо лише через перископ. Ми не бачимо взаємозв'язків, а тим паче минулі й майбутні життя кожного. Якщо не усвідомлюємо всіх цих речей, як ми можемо знати, чого найкраще вчити інших?

У Дгармі-Лайт ми мислимо з погляду того, що кожна людина має одне життя, і тому розглядаємо причинно-наслідкові звʼязки в межах одного життя. У Справжній Дгармі ми вважаємо, що в кожної людини незліченна кількість життів, тому все стає набагато складнішим. Щоб знати, як допомагати всім у найкращий спосіб, ми маємо позбутися цього ідіотського перископа, тобто маємо стати просвітленими. Навіть коли звільняємося від сансари, ми все одно дивимося в перископ, хоча на цьому етапі вже не обманюємося й не віримо, що речі існують так, як нам здається. Коли позбуваємося перископа, ми більше не є істотами-підводними човнами. Без розуміння хоча б спрощеного пояснення, що насправді означає просвітлення і чому його треба досягти, як ми можемо розвивати бодгічітту? Ось над чим ми працюємо.

Версія Дгарми-Лайт може звучати й так: "Я хочу стати буддою, тому що це так чудово! Це найвищий рівень, і я зможу допомогти всім!" Це казочки. Можливо, з цього можна почати, але ми маємо усвідомлювати, що насправді йдеться про щось набагато глибше.

Потім ми приймаємо обітниці бодгісаттви. У них вказуються дії та стани ума, яких нам потрібно уникати, а також що нам треба робити, щоб якнайкраще приносити користь іншим і досягти просвітлення. Це чудово. Ми знаємо, що саме перешкоджає нам на шляху, тому уникаємо цього.

Йдучи шляхом, ми працюємо з шістьма далекосяжними станами ума, які зазвичай називають шістьма досконалостями. Ми можемо думати про них двома способами: з погляду принесення користі собі, щоб мати можливість приносити користь іншим, і з погляду принесення користі безпосередньо іншим. Ми маємо бути готовими віддати все – це і є щедрість. Без такого ставлення, як ми зможемо продовжувати йти шляхом? Також нам потрібна дисципліна, інакше як ми зможемо вкладати в практику весь наш час та енергію? Завдяки дисципліні ми утримуємо зосередження на медитації тощо й не полишаємо практику. Це буде важко. Нам потрібне терпіння, щоб не розчаровуватися й не гніватися, йдучи шляхом. Далі нам потрібна радісна наполегливість, тому що, звичайно, коли ми практикуємо й працюємо над собою, нас чекатимуть злети й падіння. Але це не має збивати нас із курсу. Що б не сталося, ми будемо продовжувати і з радістю практикувати Дгарму, тому що бачимо в цьому велику користь.

До чого ми застосовуємо свою наполегливість? По-перше, ми працюємо над зосередженням. Насправді тут йдеться не лише про зосередження, а про ментальну стійкість загалом. Завдяки ментальній стійкості наш ум не тільки не блукає й не стає млявим, але й не чіпляється за емоційні злети й падіння. Наш ментальний стан стає стабільним. Завдяки цьому, опиняючись в емоційно складній ситуації, ми не втрачаємо концентрацію. У теперішньому напруженому й тривожному світі певні речі можуть викликати сум або складні емоції, але ми не втрачаємо концентрацію. Ми спрямовуємо зосередження не лише на дихання, але й на розпізнавальне усвідомлення реальності, завдяки якому можемо позбутися всіх проєкцій неможливих способів існування й усіх наших фантазій, а також підтримувати зосередження на реальності.

Щодо принесення користі іншим, то завдяки щедрості ми даємо їм не лише матеріальні речі, але й повагу та можливість вчитися. Ми допомагаємо іншим, навчаючи їх. Ми даруємо їм свободу не боятися нас: не боятися, що ми можемо ігнорувати їх чи покинути, чіплятися за них і так далі. Ми даруємо їм нашу щиру любов. Ми дійсно хочемо, щоб вони були щасливі. Ми не просто використовуємо їх, щоб самим отримати задоволення. Ми застосовуємо дисципліну, щоб насправді допомагати іншим, а не шкодити, наскільки це можливо. Ми робимо все, що в наших силах. Ми намагаємося допомагати, замість казати: "Вибач, сьогодні я зайнятий і не зможу тобі допомогти". Нам знадобиться терпіння, бо це буде важко. Люди будуть створювати нам проблеми. Нам потрібно бути терплячими, щоб не злитися і не розчаровуватися, що ми не боги і не можемо клацнути пальцями й вирішити всі проблеми. Нам потрібна радісна наполегливість, щоби продовжувати рухатися далі, продовжувати допомагати і не здаватися, незалежно від того, чи стають люди кращими, а також попри всі злети й падіння.

Нам потрібна концентрація, щоб залишатися зосередженими на допомозі людям і не відволікатися, незалежно від того, чи відчуваємо ми прихильність або відразу до цієї людини. Далі нам потрібне розпізнавальне усвідомлення, щоб розрізняти наші проєкції й фантазії про людей і те, як вони існують насправді. Нам потрібно розрізняти, що є корисним, а що шкідливим.

На рівні Дгарми-Лайт ми практикуємо, щоб допомагати іншим у поточному житті. На рівні Справжньої Дгарми ми допомагаємо іншим і спрямовуємо позитивну силу від практики на подолання нашого перископічного бачення, щоб мати змогу дійсно якнайкраще допомагати всім з любов'ю, співчуттям тощо.

Це загальне викладення основної структури поетапного шляху. Цей шлях вимагає величезної роботи. Якщо ми практикуємо на рівні Дгарми-Лайт, не потрібно соромитися або думати, що щось не так, бо насправді це стосується більшості з нас. На рівні Дгарми-Лайт ми намагаємося вкласти в практику все своє серце і робити це щиро, не забуваючи, однак, що це лише проміжна сходинка. Ми маємо розуміти й визнавати важливість роботи над покращенням майбутніх життів і так далі, щоб врешті-решт мати змогу по-справжньому працювати над звільненням і просвітленням. Ми не повинні тривіалізувати ці вчення або вдавати, що практикуємо на більш просунутому рівні мотивації, ніж це є насправді. На будь-якому рівні практики ми намагаємося завжди бути максимально корисними для інших.

Як я вже неодноразово казав, якщо ми отримали певне розуміння, певну позитивну силу від обговорення цих речей і просто залишимо все як є, ця позитивна сила автоматично стане причиною лише для покращення сансари. Це дуже добре, але ми можемо використати цю силу значно краще. Ми не просто хочемо зробити наше життя трохи легшим. Це була б Дгарма-Лайт. Ми свідомо присвячуємо усю позитивну силу тому, щоб досягти просвітлення й подолати не лише наші турбуючі емоції, але й наше перископічне бачення, щоб мати змогу якнайкраще допомагати іншим. Дякую вам.