Істинні страждання і істинні причини цих страждань
Будда вчив, що хоча існує багато індивідуальних проблем, з якими ми стикаємося в житті, істинне страждання полягає в тому, що ми увічнюємо повторне виникнення наших страждань. Ми увічнюємо переживання нещастя і незадовільного щастя, які виникають безконтрольно, і ми увічнюємо обмеженість тіла і ума в кожному перенародженні як основу для переживання цих емоційних злетів і падінь. Будда також вчив, що істинні причини нашого увічнення приховані в нашому власному умі.
Наш ум проєктує фальшиву реальність щодо наслідків нашої поведінки для нас самих та для інших, а також щодо того, як ми, всі інші та всі явища існують. Ми хибно уявляємо, що існуємо як якась суцільна, самодостатня сутність, яку ми називаємо "я". І ми помилково уявляємо, що наш ум також є якоюсь суцільною сутністю в нашій голові, з якою ми ототожнюємо себе. Голос у нашій голові здається нам голосом нашого ума. Ми вважаємо ум чимось на кшталт пристрою, який ми використовуємо для розуміння речей і мислення. Ми не усвідомлюємо, що жодна з цих проєкцій не відповідає дійсності, ба більше, ми віримо, що вони і є дійсністю.
Вас коли-небудь брала жалість до себе з думками такого штибу: "Мене ніхто не любить, я нікому не потрібен"? Або під впливом сильного стресу чи думали ви: "Я не можу з усім впоратися, це занадто для мене"? Чи це щасливі стани ума? Очевидно, що ні. Нас може охопити глибоке нещастя і жалість до себе, але ж ми прагнемо, щоб ці почуття минули якнайшвидше. Проблема ж в нашому сприйнятті. Ми сприймаємо ситуації ніби це зображення у книзі-розмальовці: ось чорна хмара нещастя, окреслена суцільною лінією, і вона нависає над моїм "я", яке теж окреслене суцільною лінією. Через віру в те, що ця хибна видимість відповідає дійсності (просто тому, що нам так здається), у нас з'являються турбуючі емоції, як-от жагуче бажання, щоби хто-небудь нас кохав, або гнів, що виникає, коли до нас не виявляють любові. Ці турбуючі емоції викликають нав’язливе кармічне бажання безпідставно вимагати від когось проводити з нами час і проявляти до нас прихильність. Та навіть якщо вони задовольнять нашу вимогу, і ми відчуємо короткочасне щастя, цього ніколи не буває достатньо, і ми тільки вимагатимемо більшого, а відтак увічнюватимемо нещасливу ситуацію.
У такій петлі наш ум заплутується і затуманюється. Ми не здатні мислити ясно, і наша поведінка виходить з-під контролю. Але чи є плутанина частиною природи ума? Щоб відповісти на це питання, нам потрібно знати, що в буддизмі зветься "умом". Ум — це не якась самодостатня "річ" у нашій голові. Скоріше це ментальна діяльність. Це індивідуальна, суб'єктивна ментальна діяльність, яка сприймає і переживає стани і явища. Вона постійно змінюється, оскільки переживає різні речі в різних ситуаціях, але її умовна природа завжди залишається незмінною. Її глибинна природа також завжди залишається незмінною — ця ментальна діяльність позбавлена неможливого способу існування.
Існує багато неможливих способів існування, і зазвичай ми уявляємо собі існування нашого ума в один з цих способів. Наприклад, нам здається, що ум – це суцільна сутність, яка або тотожна нашому суцільному "я", або є для цього "я" чимось на зразок інструменту. Жоден із цих хибних поглядів не відповідає справжній природі ума: це всього лише фантазії, які не є частиною природи ума, тому всі ментальні стани, що ґрунтуються на цих хибних поглядах, також не є частиною природи ума. Ці психічні стани включають наші хибні уявлення про "я" і турбуючі емоції, які виникають, коли ми намагаємося захистити це "я". Через це непереборні спонукання втягують нас у марні дії, щоб підтримати це "я". Оскільки все це не є частиною природи ума і ґрунтується на хибних уявленнях про цю природу, цього можна назавжди позбутися — як тільки ці хибні уявлення будуть замінені правильним розумінням. З іншого боку, конструктивні емоції, такі як любов і співчуття, не ґрунтуються на хибних уявленнях про природу ума. Саме тому правильне розуміння не витісняє їх.
Отже, істинне припинення страждань не є припиненням нашого ума. Наш ум, з усіма його добрими якостями, такими як любов, співчуття і правильне розуміння, продовжує існувати з життя в життя. Закінчується лиш наше безконтрольно повторюване перенародження в обмеженому тілі і з обмеженим умом, що підконтрольний неусвідомленню, турбуючим емоціям і нав’язливим кармічним спонуканням.