Моя історія

У Прінстонському університеті розпочалась нова програма для залучення більшої кількості студентів на факультет сходознавства. Тоді було дуже мало студентів: це були часи початку війни у В'єтнамі, і мало хто з американців знав азійські мови. Я був дуже радий, тому що з'явилася можливість вивчати китайську мову. Я подав заяву, і мене прийняли. У 18 років я почав вивчати китайську мову в Прінстоні; там я закінчив останні два роки бакалаврату.

Мене завжди цікавило, як китайська філософія вплинула на те, як буддизм інтерпретували в Китаї, коли він туди прийшов, і як буддизм вплинув на китайську філософію після цього. Тож я вивчав китайську філософію, історію, буддизм і так далі. Влітку мене відправляли в інтенсивні мовні школи: один рік у Гарвард, один рік у Стенфорд, щоби почати вивчати класичну китайську мову, а після отримання диплому одне літо я провів на Тайвані. Далі я повернувся до Гарварду для навчання в аспірантурі. Коли я отримав ступінь магістра далекосхідних мов, я вже дуже добре знав китайську та почав вивчати японську.

Щоб зрозуміти, що впливало на розвиток буддизму, я хотів знати, що відбувалося в Індії, так само добре, як я знав про Китай. Тож я почав вивчати санскрит. Я отримав докторський ступінь спільно на двох кафедрах: санскриту та індології і далекосхідних мов. Санскрит та індологія привели мене до вивчення тибетської з акцентом на філософію та історію буддизму.

Насправді в мене дуже сильна жага до знань, тому я також ходив на додаткові курси з філософії та психології і підтримував інтерес до науки увесь цей час. Так я завершив своє навчання і навчився загальним буддологічним методам порівняння перекладів. Ми розглядали буддійські тексти на санскриті, а потім дивилися їхні переклади китайською та тибетською мовами, а також вивчали історію розвитку певних ідей і її зв'язок із загальною історією. Таке навчання і тренування було дуже корисним для всієї моєї подальшої кар'єри.

Увесь цей час мене постійно цікавило, як це, дійсно мислити згідно всіх цих філософій і релігій Азії, які я вивчав: різних форм буддизму та індуїзму, даосизму та конфуціанства. Однак я не мав жодної реальної можливості доторкнутися до живої традиції; так, ніби я вивчав релігії Стародавнього Єгипту. Проте я мав до цього дуже сильний інтерес.

Коли я почав вивчати тибетську мову в 1967 році, Роберт Турман повернувся до Гарварду, і ми стали однокурсниками. Турман був одним з найближчих учнів Ґеше Ванґ'яла і жив з ним протягом кількох років. Він навіть був монахом протягом року і їздив до Індії навчатися Дгарамсалі. Саме він розповів мені про Ґеше Ванґ'яла і про можливість навчатися в Дгарамсалі, де жили тибетці і Його Святість Далай-лама. Я почав відвідувати Ґеше Ванґ'яла в його монастирі в Нью-Джерсі щоразу, коли приїжджав додому на канікули. Тоді я почав розуміти, що таке жива буддійська традиція. Хоча я відвідував Ґеше Ванґ'яла багато разів, у мене ніколи не було можливості жити і вчитися разом з ним. Тим не менш, він дуже надихнув мене поїхати до Індії і продовжити навчання там, тому я подав заявку на стипендію Фулбрайта, щоб мати можливість провести дослідження для дисертації в Індії разом з тибетцями.

Я приїхав до Індії в 1969 році, коли мені було 24. Там я познайомився з Його Святістю Далай-ламою і повністю інтегрувався у тибетське суспільство. Мені здавалося, що все моє життя до цього було схоже на конвеєр, який привів мене сюди: від звичайної сім'ї в Нью-Джерсі до освіти в Прінстоні та Гарварді, а тепер – до Далай-лами та великих тибетських майстрів з його оточення. Я побачив, що все, що я вивчав про тибетський буддизм, було дуже живим, і що тут живуть люди, які насправді знають сенс буддійського вчення. У мене була неймовірна можливість вчитися у них.

Коли я поїхав до Індії, я не знав розмовної тибетської. Мій професор у Гарварді, професор Наґатомі, насправді не мав жодного уявлення, як навіть вимовляти слова цією мовою. Він був японцем, і ми вивчали тибетську мову з погляду японської граматики, бо на той час єдиний доступний підручник пояснював тибетську граматику в порівнянні з латиною! Латинська і тибетська мови не мають геть нічого спільного, тоді як японська граматика насправді дуже близька до тибетської.

Мені потрібно було вивчити розмовну мову, але жодних підручників чи матеріалів не існувало. Завдяки моїм зв'язкам з Ґеше Ванґ'ялом, я познайомився з двома молодими тулку (перевтіленими ламами), Шарпою Рінпоче та Кхамлунґом Рінпоче, які прожили в його монастирі кілька років і дуже добре знали англійську мову. Вони жили в Далхузі, де оселилося багато тибетських біженців. Там вони люб'язно влаштували мене до тибетського монаха Сонама Норбу, що жив у маленькому будиночку на схилі гори. Він не знав англійської, я не вмів розмовляти тибетською, але, живучи разом, ми мусили якось спілкуватися. Тут у пригоді стала моя буддологічна та інша підготовка. Я відчував себе антропологом на Борнео чи в Африці, який намагається зрозуміти іншу мову.

Усі ті азійські мови, що я вивчав, дуже допомогли мені почути тональності в тибетській мові і досягти певних успіхів. Коли я хотів поспілкуватися з Сонамом, я записував щось (оскільки я знав, як писати тибетською), а він говорив мені, як це вимовляти – так ми і працювали. Також я брав уроки мови в іншої людини. Зрештою, двоє молодих Рінпоче запропонували мені навчатися у їхнього вчителя, Ґеше Нґаванґа Дарґʼє.

Я приїхав до Індії, щоб написати дисертацію, і хоча я планував досліджувати дуже обширну тему Ґуг'ясамаджа тантри, Серконґ Рінпоче, один з учителів Його Святості Далай-лами, до якого я звернувся за порадою, переконав мене, що це абсолютно абсурдно, і що я абсолютно не готовий до цього. Тріджанґ Рінпоче, молодший наставник Його Святості, запропонував мені спершу вивчити ламрім, тобто етапи поступового шляху. На той час на цю тему не було жодних перекладів, тож для мене це було абсолютно новим. У ті часи єдиними доступними книгами про тибетський буддизм були книги Александри Девід-Ніл, Еванс-Венца, Лами Ґовінди та кількох інших авторів. Я вивчав усну традицію ламріму з Ґеше Нґаванґом Дарґ'є, а потім написав на її основі свою дисертацію.

У Далхузі я жив дуже простим життям, без води чи туалету в будинку. Однак Ґеше Дарґ'є жив ще простіше – у сараї, який до нього використовували як корівник. Там було достатньо місця для ліжка і ще трохи місця перед ліжком, де його учні (я та три молодих Рінпоче) могли сидіти на підлозі і слухати його вчення. До нас із Шарпою Рінпоче і Кхамлунгом Рінпоче приєднався Джадо Рінпоче; пізніше він став настоятелем монастиря Намґ'ял Його Святості Далай-лами. У цьому корівнику, повному мух та інших комах, ми й навчалися.

Це був дійсно захопливий період: починалося так багато всього нового. Його Святість Далай-лама цікавився нашим навчанням і почав давати нам невеликі тексти, щоб ми перекладали для нього. Коли Його Святість побудував Бібліотеку тибетських творів та архівів у Дгарамсалі, він попросив Ґеше Дарґ'є викладати там для західних слухачів, а Шарпу та Кхамлунга Рінпоче, які допомагали мені, – бути перекладачами. Я запитав, чи можу я також бути корисним, і Його Святість відповів: "Так, але спочатку повертайся в Америку, захисти дисертацію, отримай учений ступінь, а потім повертайся".

У цей ранній період мого перебування в Індії я намагався вписатися в тибетське суспільство, взявши на себе традиційну роль, яку вони могли зрозуміти. Так я став перекладачем. Я був надзвичайно зацікавлений у тому, щоб розпочати власну буддійську практику, тож на початку 1970 року я формально став буддистом і почав практикувати медитацію. Відтоді я медитую щодня.

Перекладачу потрібно не лише мати мовні навички, а й дуже глибоко розуміти буддизм, тобто розуміти медитацію і те, як застосувати вчення на практиці в реальному житті. Неможливо перекладати технічні терміни, які описують різні стани ума або різний досвід в медитації, якщо ви особисто не маєте цього досвіду. Терміни, що використовувалися раніше, в основному обирали місіонери, які в першу чергу були зацікавлені в перекладі Біблії тибетською. Ці терміни мають мало спільного з реальним значенням слів у буддизмі. Отже, з цих ранніх часів я поєднував свою буддійську практику з буддологічною освітою.

Я повернувся до Гарварду наприкінці 1971 року й через кілька місяців захистив дисертацію, а навесні 1972 року отримав докторський ступінь. Оскільки я завжди мав намір стати викладачем в університеті, мій професор запропонував мені дуже гарну викладацьку роботу в іншому престижному університеті, але я відмовився. Я не хотів провести решту свого життя з людьми, які лише здогадувалися, що таке буддизм. Натомість я хотів бути з тими, хто точно знає, в чому сенс буддизму, і вчитися в автентичній традиції, зберігаючи при цьому свій об'єктивний буддологічний підхід. Звичайно, мій професор вважав мене божевільним, але я все ж таки повернувся до Індії. Жити там було дуже дешево, тож я міг собі це дозволити.

Я переїхав до Дгарамсали і почав працювати з Ґеше Нґаванґом Дарґʼє, Шарпою Рінпоче та Кхамлунґом Рінпоче, які вже працювали в Бібліотеці Його Святості. Я жив у ще меншій халупі, ніж та, що була в Далхузі, де також не було ні води, ні туалету, і навіть скла у єдиному вікні. Сонам Норбу, тибетський монах, з яким я жив раніше, також переїхав до мене. Загалом, я прожив в Індії всі 29 років у цій дуже простій халупі, вважаючи її своїм домом.

У той час я допомагав створювати Бюро перекладів при Бібліотеці Його Святості і продовжував своє навчання. Я побачив, що завдяки моїй буддологічній освіті в мене були інструменти для подальшого вивчення буддійського вчення. Я знав історію та назви різних текстів, у мене були вчителі, які викладали мені справжні вчення, тож я досить легко міг скласти все докупи. Його Святість Далай-лама заохочував мене вивчати всі чотири тибетські традиції (хоча я насамперед вивчав традицію Ґелуґ), щоб я мав більш широку картину всього тибетського буддизму. Це був дуже захопливий час, бо тоді люди не мали уявлення про повний обсяг того, що містить вчення тибетського буддизму.

У 1974 році я почав навчатися в одного з вчителів Його Святості Далай-лами, Серконґа Рінпоче, якого я вперше зустрів ще в 1969 році. З самого початку нашого знайомства в Дгарамсалі він побачив, що я маю кармічний зв'язок бути перекладачем для нього, а згодом і для Його Святості, тож він тренував мене для цього. Хоча я вже перекладав книги, він готував мене до усного перекладу та викладання. Він саджав мене біля себе, щоб я спостерігав, як він спілкується з різними людьми. Він також тренував мою пам'ять. У будь-який час він міг зненацька зупинити мене і сказати: "Повтори слово в слово те, що я щойно сказав", – або: "Повтори слово в слово те, що ти щойно сказав".

Я почав перекладати для нього наступного року, коли він навчав інших західних студентів. Він ніколи не навчав мене чогось для мене особисто, це завжди було навчання через необхідність перекладати для когось іншого. Винятком була лише Калачакра. Калачакрі він навчав мене в особистому порядку; він бачив, що я маю певний глибокий зв'язок з цією практикою. Мені ніколи не дозволялося робити нотатки під час навчання – я завжди мав усе запам'ятовувати і записувати пізніше. Через деякий час він навіть забороняв мені робити нотатки після занять. Він давав мені інші завдання, так що я міг записати все лише пізно вночі.

Як Ґеше Ванґ'ял сварив своїх близьких учнів, так само Серконґ Рінпоче постійно сварив мене. Пам'ятаю, одного разу, коли я перекладав для нього, то запитав його, що означає незрозуміле слово, яке він щойно сказав. Він насварив мене, відповівши: "Я пояснював тобі це слово сім років тому. Хіба ти цього не пам'ятаєш? А я пам'ятаю!"

Його улюбленим прізвиськом для мене було "дурник", і він завжди користувався можливістю вказати мені, коли я поводився як дурник, особливо перед іншими людьми. Це було чудовим тренуванням. Пам'ятаю, одного разу, коли я перекладав для Його Святості Далай-лами в присутності близько 10 000 людей, і Його Святість зупинив мене, розсміявся і сказав: "Він щойно помилився". Завдяки тому, що мене весь час називали дурником, я зміг продовжити перекладати, а не просто забився під килим. Перекладання вимагає неймовірної уваги та чудової пам'яті, тому мені дуже пощастило, що я отримав не лише буддологічну підготовку, а й традиційну тибетську.

Я дуже інтенсивно тренувався з Серконґом Рінпоче протягом 9 років. Я перекладав для нього, допомагав йому з листами та подорожами, і за весь цей час він лише двічі сказав мені "дякую". Це також було дуже корисно для мене, бо, як він часто казав, чого я очікую? Що мене погладять по голові, а потім я, як собачка, буду виляти хвостиком? Мотивація для перекладання має бути в тому, щоби приносити користь іншим, а не в тому, щоб отримати похвалу та слова вдячності. Звичайно, вся моя буддійська медитація і практика були абсолютно необхідними, щоби пройти через цей процес традиційної підготовки, не розсердившись і не здавшись.

Серконґ Рінпоче пішов з життя в 1983 році. Після цього я почав отримувати запрошення проводити лекції в різних куточках світу, адже багато з цих місць я вже відвідував як перекладач Рінпоче. На той час я вже іноді перекладав для Його Святості Далай-лами. Однак суть перекладу не в тому, щоби просто перекладати слова: треба пояснювати і передавати ідеї. На тих перших зустрічах, які Його Святість проводив із західними психологами, вченими та релігійними лідерами, моїм завданням було насамперед пояснити їхні ідеї, а не їхні слова (бо більшості відповідних слів у тибетській мові не існувало), і в такий спосіб будувати мости між культурами. І це було саме тим, що мене завжди цікавило з самого юного віку, – як побудувати міжкультурні мости для буддійського вчення. Для цього потрібно дуже добре знати обидві культури, знати, як люди мислять і як живуть. Мені пощастило мати неймовірний і дуже рідкісний привілей упродовж довгого часу жити з тибетцями, глибоко познайомитися з їхнім способом мислення, способом життя тощо. Це було абсолютно необхідним для передачі буддійського вчення.

Я був ініціатором, а також отримував прохання організовувати різні міжнародні проєкти для Його Святості Далай-лами. Одним з головних завдань було познайомити Його Святість і тибетців зі світом. У них не було паспортів, лише посвідчення біженців, тому вони не могли отримати візи в жодну країну, якщо тільки їх не запрошували. Але вони мали звʼязки лише в кількох країнах. Тут мій докторський ступінь Гарварду став у пригоді, бо мене запрошували по всьому світу читати гостьові лекції в університетах. Так я налагодив контакти, завдяки яким тибетці і, зрештою, Його Святість згодом могли отримувати запрошення за кордон. Також у різних регіонах світу почали зʼявлятися представництва Його Святості. Починаючи з 1985-го року я відвідав усі колишні комуністичні країни, майже всі країни Латинської Америки та значну частину Африки. Після цього я також їздив на Близький Схід, щоб започаткувати діалог між буддистами й мусульманами.

Протягом усього цього часу я зосередився на написанні звітів, які я надсилав Його Святості, щоб він дізнався трохи про культуру та історію кожної країни, яку я відвідував. Тут знову в пригоді стала моя гарвардська освіта, завдяки якій я міг зустрічатися з різними релігійними лідерами цих країн і дізнаватися більше про їхні релігії. Таким чином Його Святість мав гарне уявлення про їхні традиції перед тим, як відвідати ці країни. Моя буддологічна та наукова підготовка допомогла мені виокремлювати найважливіше, організувати це і передавати у зручному вигляді.

Я брав участь у дуже й дуже багатьох проєктах. Одним з найцікавіших був проєкт використання тибетської медицини для допомоги жертвам Чорнобиля, організований Міністерством охорони здоров'я Радянського Союзу. Хоча тибетська медицина виявилася надзвичайно ефективною, коли Радянський Союз розпався, Росія, Білорусь і Україна відмовилися співпрацювати в цьому проєкті, наполягаючи на тому, щоб ми запустили три абсолютно окремі проєкти, що було фізично і фінансово неможливо. На жаль, на цьому проєкту прийшов кінець.

Ще одним захоплюючим проєктом був переклад та видання книг Бакули Рінпоче сучасною монгольською мовою, щоб допомогти відродити буддизм у цій країні. Бакула Рінпоче в той час був послом Індії в Монголії.

Загалом я подорожував і викладав у більш ніж 70 країнах світу. Увесь цей час я щоденно практикував медитацію, що дуже допомагало мені продовжувати свою діяльність. Із часом мене все більше запрошували у різні місця, щоб викладати і читати лекції. Лекційні тури ставали все довшими. Найдовший з них тривав п'ятнадцять місяців: постійно подорожуючи, я відвідував два-три різних міста щотижня. Під час усіх цих подорожей саме практика буддійської медитації давала мені стабільність і бажання продовжувати, особливо враховуючи, що я завжди подорожував сам.

За ці роки я написав кілька книжок і в певний момент зрозумів, що мені досить складно, перебуваючи в Індії, працювати з моїм видавництвом "Snow Lion". Крім того, я хотів зайнятися інтернет-проєктом, а в Індії це було надто складно. Тож у 1998 році я переїхав з Індії на Захід. Протягом року я пробував жити в різних місцях, куди мене запрошували, а потім вирішив оселитися в Берліні, у Німеччині. Я вже знав німецьку, тож це не було проблемою. Там я мав найбільше незалежності, що було дуже важливо: я не хотів бути прив'язаним до жодної організації. З Берліну мені також було зручно продовжувати подорожувати до країн Східної Європи, Росії та колишніх радянських республік, де я часто проводив вчення і з якими відчував особливо тісний зв'язок.

Я приїхав на Захід з понад 30 000 сторінок неопублікованих рукописів: кілька незавершених книг, які я писав, нотатки до них, переклади текстів, які я вивчав, а також транскрипції деяких моїх лекцій і лекцій моїх вчителів, які я перекладав. Були також стоси нотаток, які я робив із вчень Його Святості, трьох його головних вчителів і Ґеше Дарґʼє. Я дуже не хотів, щоб усе це опинилося на смітнику, коли я помру.

Я мав неймовірний і унікальний привілей – так довго навчатися у найвеличніших з великих лам останнього покоління. Те, що я вивчив і записав, було надто цінним; цим необхідно було поділитися зі світом. Можливо, книжки виглядають гарно і їх дуже приємно тримати в руках, але вони не досягають широкої аудиторії (якщо тільки це не бестселер, яким жодна з моїх книжок не була). Загалом, книги дорого і видавати, і купувати. Також робота над ними займає величезну кількість часу, і в них не можна вносити правки до наступного видання. Хоча я дуже люблю вивчати історію, я також дуже люблю дивитися в майбутнє, а майбутнє – це інтернет. Насправді інтернет – це вже сьогодення. Розуміючи це, я вирішив вкласти всі свої сили в роботу над сайтом, і так у листопаді 2001 року я створив berzinarchives.com.

Головний принцип, якого я завжди дотримувався, – уся інформація на сайті має бути доступною безкоштовно, без реклами і без комерції. Матеріали на сайті присвячені різноманітним аспектам тибетського буддизму, і охоплюють чотири тибетські традиції, хоча насамперед – традицію Ґелуґ. Також на сайті є багато матеріалів з порівняльних досліджень, тибетської медицини, астрології, буддійської історії, історії Азії, історії Тибету, а також багато статей про зв'язок між буддизмом та ісламом. Я також великий прихильник того, щоби перекладати матеріали багатьма мовами.

Я вважаю, що робота над розділом про іслам є дуже-дуже важливою, і Його Святість Далай-лама дуже це підтримує. З моїх подорожей ісламським світом і читання лекцій в університетах мені стало зрозуміло, що люди там спраглі до знань про світ. Для глобальної гармонії вкрай важливо не ізолювати їх, а зробити для них доступними вчення Тибету, втім без жодного натяку на те, щоб навертати їх до буддизму.

У 2015 році сайт "Бібліотека Берзіна" був доступний 21 мовою, а кількість відвідувань сягнула двох мільйонів на рік. Це стало результатом наполегливої праці понад 100 оплачуваних співробітників і волонтерів. Останніми роками Його Святість Далай-лама неодноразово наголошував на необхідності буддизму XXI століття. Натхненний цим, я вирішив найняти кількох представників молодого покоління 1980-1990-х р.н., щоб вони допомогли мені реорганізувати сайт, щоб охопити ширшу аудиторію в майбутньому. Так зʼявився на світ сайт studybuddhism.com.

Новий сайт має адаптивний дизайн, тому він добре відображається як на комп'ютерах, так і на всіх інших пристроях. На основі користувацьких тестів і аналітичних даних ми створили сайт, що задовольняє потреби користувачів. Ми також суттєво розширили присутність у соціальних мережах і додали багато аудіо- та відеоматеріалів. Наша мета – створити головну платформу (хаб) для людей, які цікавляться тибетським буддизмом, надаючи доступну, зрозумілу інформацію від початкового до просунутого рівнів. Ми хочемо створити спільноту користувачів, які зможуть навчатися разом, і надати відкриту платформу для публікації найкращих матеріалів.

Зараз ми починаємо з невеликої кількості мов і обмеженої кількості матеріалів, доданих раніше. Ми додали багато нових статей, орієнтованих саме на початківців. Стара версія сайту буде доступною через нову, доки ми повністю не перенесемо всі матеріали на оновлену версію.

Отже, це невелика частина моєї історії. Протягом усього цього часу я віддано практикував буддизм. Наприклад, протягом більшості цих років я медитував близько двох годин на день. Я також виконав багато довгих медитаційних ретритів. Зараз я скоротив час медитації, але однаково медитую щонайменше 30 хвилин щодня. Я завжди робив акцент і наголошував на важливості вчень про співчуття, правильну мотивацію, подолання егоїзму і так далі. Завдяки натхненню моїх вчителів, починаючи з Ґеше Ванґ'яла, який привів мене до Його Святості Далай-лами, а звідти до вчителів Далай-лами, і завдяки поєднанню буддійської практики та буддології з субʼєктивною і об'єктивною сторонами буддизму, я зміг прожити змістовне життя, яке, сподіваюся, принесло користь іншим. Можливо, моя історія надихне когось із вас зробити те саме.