Глибокі стосунки з духовним вчителем можуть бути найбільш піднесеним і значущим зв'язком у житті людини. Але вони також можуть бути джерелом самообману, болю та духовного відчаю. Усе залежить від того, наскільки активно ми намагаємося зробити ці стосунки здоровими. Це, своєю чергою, залежить від реалістичного ставлення до нашого власного рівня кваліфікації та кваліфікації нашого вчителя, до мети взаємин, а також до динаміки та меж цих стосунків.
Я написав книгу "Стосунки з духовним вчителем: Побудова здорових взаємин" (Ithaca: Snow Lion, 2000; перевидання: "Мудрий вчитель, мудрий учень: Тибетські підходи до здорових стосунків". Ithaca: Snow Lion, 2010) насамперед тому, що я отримав велику користь від стосунків з моїми головними вчителями – Ценшапом Серконґом Рінпоче, Його Святістю Далай-ламою та Ґеше Нґаванґом Дарґ'є – і тому, що мені було сумно, що так багато щирих духовних шукачів, яких я зустрічав під час моїх вчень по всьому світу, мали менш приємний досвід. Багато з них, зіткнувшись із сексуальним, фінансовим чи владним зловживанням, вважали себе невинними жертвами. Поклавши провину виключно на вчителів, вони дистанціювалися від усіх духовних наставників, а іноді навіть від духовного шляху. Інші жили в запереченні своїх нездорових стосунків і вважали, що належна "відданість ґуру" не тільки виправдовує, але й освячує будь-яку поведінку вчителя, якою б шкідливою вона не здавалася за загальноприйнятими стандартами. Обидві крайнощі заважають учням отримувати повну користь від здорових стосунків.
Якщо учень з Заходу, а вчитель з Тибету, одним із джерел проблем є культурне непорозуміння, яке посилюється нереалістичними очікуваннями, що інша сторона буде діяти відповідно до власних культурних норм. Інше джерело плутанини – стандартні текстові описи стосунків між учнем і вчителем, вирвані з їхнього оригінального контексту, а також їхнє буквальне тлумачення та помилкове розуміння технічних термінів, часто через неправильний переклад.
Наприклад, у текстах ламріму ("поступового шляху") стосунки представлені як "корінь шляху" і викладені як перша основна тема. Суть метафори, однак, полягає в тому, що дерево отримує своє живлення від свого коріння, а не в тому, що воно починається з кореня. Дерево починається з насіння – а Цонкапа не називав стосунки "насінням шляху". Зрештою, первісно аудиторія, для якої викладали ламрім, не була початківцями. Вона складалася з монахів і монахинь, які збиралися, щоб отримати тантричну посвяту, і яким, як підготовка, потрібен був розгляд вчення сутр. Для людей, які вже присвятили себе буддійському шляху завдяки попередньому навчанню та практиці, здорові стосунки з духовним вчителем – це корінь, з якого можна черпати натхнення, щоби пройти повний шлях аж до просвітлення. Тож подібні настанови не призначені для новачків в західних центрах Дгарми, що їм одразу наголошують на важливості сприймати своїх духовних вчителів як будд.
У моєму випадку найглибші стосунки з духовним вчителем продовжуються аж протягом двох його життів. Я провів дев'ять років як учень, перекладач, секретар з англійської мови та менеджер закордонних турів Ценшапа Серконґа Рінпоче, нині покійного головного партнера по дебатах і помічника-наставника Його Святості Далай-лами. Рінпоче помер у 1983 році й перенародився рівно через дев'ять місяців. Його розпізнали і привезли до Дгарамсали у віці чотирьох років. І він, і я підтвердили наш глибокий зв'язок, коли зустрілися через кілька місяців. На запитання помічника, чи знає він, хто я, молодий тулку відповів: "Не будь дурнем. Звичайно, я знаю, хто він такий". Відтоді Рінпоче ставився до мене як до близького члена свого духовного оточення – цього чотирирічна дитина не може підробити. Я ж, своєю чергою, не мав жодних сумнівів щодо нашого глибокого зв'язку.
Влітку 2001 року я провів місяць з Рінпоче в Південній Індії в його монастирі Ґанден Джанґце, де у віці сімнадцяти років він дебатував перед зібранням монахів на церемонії з нагоди свого офіційного вступу до лав учених. Протягом місяця я отримував від нього вчення про те, що він вивчав під час навчання на ґеше, а також перекладав усну передачу і пояснення тексту, який він дав іншому близькому західному учневі свого попередника. Коли я зауважив Рінпоче, як чудово знову перекладати для нього, він відповів: "Звичайно, бо це твоя карма". Я також продовжив неформальний процес "повернення" йому Дгарми та життєвих порад, які він передав мені в попередньому житті.
Мої особисті стосунки з Серконґом Рінпоче протягом двох життів дали мені більше впевненості у Дгармі та існуванні перенароджень, ніж я міг би здобути лише завдяки навчанню та медитації. Він справді є джерелом постійного натхнення на шляху. Ні він, ні я не обманюємо себе щодо наших ролей по відношенню одне до одного в кожному з його життів. Ми не є ані абсолютно однаковими, ані абсолютно відмінними від тих, ким ми були тоді. Кожен з нас – це континуум, тяглість. А зараз кожен із нас і вчить, і комфортно навчається одне від одного, на основі реалістичного ставлення до різних етапів нашого життя та з глибокою взаємоповагою. Це відчувається цілком природно.
Як фанат Стар Треку, я сприймаю цей досвід так, ніби я був частиною екіпажу як в оригінальному серіалі, так і в Наступному поколінні, під командуванням капітана Кірка, а тепер його реінкарнації – капітана Пікарда, який все ще навчається як молодий кадет. Основний виклик, який стоїть переді мною, – продовжувати вибудовувати карму, щоб служити в екіпажах усіх майбутніх Ентерпрайзів.