Я вперше зустрівся і почав навчатися з Ґеше Нґванґом Дарґ’є у 1970 році в Далхаузі, Індія. За рік до того я приїхав до Індії як стипендіат програми Фулбрайта, щоби провести дослідження для своєї докторської дисертації. Раніше я вже спілкувався з Ґеше Ванґ'ялом у Нью-Джерсі, коли вивчав тибетську мову в Гарварді, а коли опинився в Індії, звернувся по допомогу до Шарпи та Кхамлунґа Рінпоче, двох молодих перевтілених лам (тулку), які вивчали англійську мову в Америці під керівництвом Ґеше Ванґ'яла.
Зрозумівши, що Ґуг'ясамаджа-тантра – занадто складна тема для моєї дисертації, молодший наставник Його Святості Далай-лами, К'ябдже Тріджанґ Рінпоче, порадив мені замість цього вивчати ламрім, поступовий шлях до просвітлення. Ґеше Нґаванг Дарґ’є був учителем Шарпи та Кхамлунґа Рінпоче, і вони попросили його від мого імені викладати для мене ламрім, на що він люб'язно погодився. Я був його першим західним учнем.
Ґеше Дарґ’є жив у занедбаному корівнику з глини та коров’ячого посліду, в кімнаті, яка вміщала лише його ліжко і трохи простору вздовж стіни, щоб його учні могли сидіти на підлозі. Його беззубий, вічно веселий кухар, Кхедуп Тарчін, жив у ще меншому кухонному приміщенні. Ґен Рінпоче, "Дорогоцінний Старець", як ми називали Ґеше Дарґ'є, був відомий як вчитель молодих тулку (він опікався дев'ятьма молодими тулку) і славився як вчений дискутант і практик. Тож я був упевнений, що він був більш ніж кваліфікований.
Мої заняття тривали шість днів на тиждень. Шарпа і Кхамлунґ перекладали для мене, оскільки Ґен Рінпоче говорив на складному діалекті кхампа, який на той час був майже цілком незрозумілим для мене. Інший молодий тулку, Джадо Рінпоче, також відвідував мої уроки. Він став настоятелем монастиря Далай-лами Намґ’ял, а зараз є настоятелем тантричного монастиря Ґ'юто. Ми всі тулились в крихітному просторі біля ліжка Ґена Рінпоче.
Сама хатина, здавалося, постійно кишіла мухами. Втім, це начебто не турбувало нікого в кімнаті, окрім мене. Кхамлунґ Рінпоче навіть грався з мухами: ловив їх – він був неймовірно вправний у цьому, – тряс, а потім відпускав. Вони запаморочливо розліталися, і всі сміялися. Мені ж було не дуже весело. Побачивши мій дискомфорт, одного разу Ґен Рінпоче підвівся на своєму ліжку і почав несамовито махати халатом у повітрі, щоб відігнати мух, а потім подивився на мене і розсміявся. Після цього я більше зосередився на наших уроках і навчився ігнорувати мух.
Через деякий час я дав Ґену Рінпоче грошей, щоб він переїхав у краще місце для життя. Він люб'язно погодився, але, з його любов’ю до таємничості і жартів, не сказав нікому з нас, куди він переїхав. Він просто зник і чекав, поки ми його знайдемо. Коли ми його знайшли, він аж заходився від сміху. Він оселився в бляшаній хатині поруч з тантричним монастирем Ґ’юме – це було значне покращення. Ми продовжували мої уроки там і час від часу разом з молодими тулку виходили на довгі прогулянки і пікніки на прекрасні гірські луки. Ґен Рінпоче завжди любив пікніки.
Його Святість Далай-лама дізнався про наші заняття і почав давати нам невеликі тибетські тексти, щоб ми перекладали їх англійською для публікації. Потім, у 1971 році, Його Святість наказав побудувати в Дгарамсалі Бібліотеку тибетських творів та архівів. Тієї осені ми всі були в Дгарамсалі на вченнях Ґуг'ясамаджі, які давав Його Святість, коли Його Святість попросив Ґена Рінпоче викладати для західних учнів в Бібліотеці, а Шарпу і Кхамлунґа Рінпоче – бути перекладачами. Я запитав, чи можу я також бути корисним, і Його Святість погодився, але порекомендував мені спочатку повернутися до Гарварду, захистити дисертацію, здобути ступінь доктора, а потім повернутися. Я так і зробив. Я повернувся наступного року, приєднавшись до Ґена Рінпоче та двох тулку в Дгарамсалі. Разом ми заснували Бюро перекладів при бібліотеці.
Протягом наступних дванадцяти років, за винятком великого міжнародного туру, Ґен Рінпоче викладав у Бібліотеці шість днів на тиждень. Я відвідував майже всі його заняття і робив докладні нотатки про все, чого він навчав. У той час громадяни країн Співдружності могли перебувати в Індії без візи, тому багато учнів мали змогу жити в Дгарамсалі роками. Це дозволило Ґену Рінпоче провести кілька річних курсів з багатьох основних буддійських трактатів, а також наставляти нас в постійному навчанні медитації. Він також давав тантричні посвяти і докладні вчення про практики. Кожні кілька тижнів ми збиралися з ним, щоб зробити ґуру-пуджу, якої він нас навчив. Це був неймовірний час: нам дуже пощастило мати таку унікальну можливість.
Що особливо запам'яталося, так це те, з яким ентузіазмом Ґен Рінпоче навчав, і як він завжди поєднував глибокі пояснення з приземленим гумором. Він ніколи не втомлювався пояснювати одні й ті самі речі знову і знову, коли ми не пам'ятали, чого він навчав – це був надзвичайно наснажливий приклад співчуття і терпіння. Він також був вкрай прискіпливий до дисципліни і своїх монаших обітниць. Навіть якщо він вставав посеред ночі, щоб піти в туалет, він одягав свою монашу накидку.
Ґен Рінпоче допоміг мені пережити багато важких періодів. Коли Ценшап Серконґ Рінпоче раптово помер у Спіті, я пішов до покоїв Ґена Рінпоче одразу після того, як почув про це. Серконґ Рінпоче також був одним із вчителів Ґена Рінпоче. Я увійшов і побачив, що Ґен Рінпоче сидить з тибетськими друзями, вони п'ють чай і безтурботно розмовляють. Він сказав мені сісти і зачекати, поки вони підуть. Коли вони пішли, і я сказав йому, що щойно почув про смерть Серконґа Рінпоче, він відповів, що теж чув про це. Потім він почав перераховувати на своїх чотках усіх своїх вчителів, які вже померли. Він сказав, що смерть приходить до кожного: це не дивно. Але якщо ми зберігаємо наших вчителів і їхні поради в своєму серці, то навіть якщо їх немає поряд у фізичному тілі, вони завжди з нами. І життя продовжується. Мені це дуже допомогло.
Ґен Рінпоче залишив Бібліотеку в 1984 році, прийнявши запрошення оселитися і викладати в Данедіні, Нова Зеландія. Здавалося, що переїзд в таке віддалене місце, так далеко від Європи і Північної Америки, був доречним. Йому завжди подобалось бути трохи загадковим і змушувати учнів докладати зусиль, щоб знайти його і отримати його вчення.
Ґен Рінпоче жив у Новій Зеландії до своєї смерті в 1995 році. Через діабет він втратив зір, але до кінця життя продовжував вчити і виконувати всі свої щоденні практики напам'ять.
Після його переїзду до Нової Зеландії я зустрічався з Ґеном Рінпоче лише двічі. Але я безмежно вдячний йому за те, що він навчив мене всім основним буддійським вченням і практикам, а також за те, що він викладав для мене найвидатніші індійські й тибетські трактати. Його перевтілення, Янґсі Рінпоче, народився в 1996 році і зараз продовжує навчання в монастирі Сера Дже в Південній Індії.