Я вперше зустрів Йонґдзін Лінґа Рінпоче в січні 1970 року в Бодг-Ґаї, де він регулярно проводив зимові місяці і давав щорічні вчення в тамтешньому тибетському храмі. На той час Бодг-Ґая була дуже бідним, зубожілим місцем. Некерований натовп прокажених вишикувався на ґрунтовій дорозі перед ступою, простягаючи до паломників свої гнилі культі, з монотонним голосінням просячи милостиню. Оскільки я був одним з небагатьох іноземців орди маленьких дітей, одягнених у лахміття, слідували за мною, куди б я не йшов, як рій комарів, смикаючи мене за одяг і випрошуючи кілька монет, безперервно повторюючи тоненькими голосами: "Бакшіш, мемсагаб". Віддані паломники обходили ступу, ставали навколішки і робили поклони, в той час як дикі собаки і свині вільно харчувалися в полі позаду неї, яке також слугувало місцевим туалетом просто неба. Цю сцену я не забуду ніколи.
Тоді я отримав від Йонґдзіна Лінґа Рінпоче своє перше посвячення Ченґрезіґа і склав свої перші обітниці бодгісаттви. Надзвичайна постать Йонґдзіна Рінпоче, який випромінював гідність і силу, різко контрастувала з убогістю і хаосом, що панували за воротами монастиря. Особливо вражаючим був голос Йонґдзіна Рінпоче, коли він навчав. Він лився легко і мелодійно, як рівний струмок. Здавалося, він ніколи не зупинявся, щоб перевести подих.
Моя наступна зустріч з Йонґдзін Лінґом Рінпоче відбулася в Дгарамсалі у вересні 1971 року. Мій учитель, Ґеше Нґаванг Дарґ’є, привіз мене туди з Далхаузі разом із Шарпою та Кхамлунґом Рінпоче, щоб відвідати велику подію. Два наставники Його Святості давали йому та зібраним тантричним коледжам три основні найвищі тантричні посвяти традиції Ґелуґ. Йонґдзін Лінґ Рінпоче давав посвячення 13-ти божеств Ваджрабгайрави та Ґуг'ясамаджі, а К'ябдже Тріджанґ Рінпоче – посвячення Чакрасамвари Луїпи. Наскільки мені відомо, це був, можливо, останній випадок, коли Його Святість публічно отримав посвячення від двох своїх наставників. Як головний учень, Його Святість Далай-лама сидів перед своїми наставниками, обличчям до них на трохи нижчому троні. Я ж, як єдиний західний учень, сидів у ніші збоку від трону, де зараз стоять статуї Ґуру Рінпоче і Тисячарукого Ченрезіґа. Звідти відкривався чудовий вид. Урочистість, смиренність і повага Його Святості до своїх наставників послугували моделлю правильного ставлення до свого духовного вчителя і тантричного майстра.
Протягом наступних кількох років я отримав від Йонґдзіна Рінпоче ще кілька вчень та посвячень. Найбільш пам'ятним було знову ж таки посвячення Ваджрабгайрави, і знову ж таки в храмі Бодг-Ґая. Тоді Йонґдзін Рінпоче описав палац-мандалу, вказуючи на різні особливості простору навколо нього. Візуалізація була настільки ясною для нього, що вона ожила і для всіх нас, присутніх в залі.
Ця здатність посилювати потенціал людей, які його оточують, була однією з видатних рис Йонґдзіна Лінґа Рінпоче. Я часто наводжу його як приклад так званої "просвітленої активності збільшення". До того, як моя тибетська мова була на рівні, достатньому для усного перекладу для моїх вчителів, я завжди був вражений тим, що коли я відвідував Йонґдзіна Рінпоче, якимось чином завдяки ясності та натхненню, які він випромінював, я міг розуміти його слова тибетською набагато краще, ніж будь-кого іншого на той час. Він ніби проєктував ясність ума прямо в мій мозок.
Коли мої знання тибетської мови достатньо покращилися, я почав час від часу перекладати для Йонґдзіна Рінпоче, коли він давав приватні вчення іншим іноземцям. Він був надзвичайно щедрим у задоволенні прохань щодо пояснення різних практик і люб'язно погоджувався відповідати на мої власні запитання про Дгарму, коли мені це було потрібно. Я намагався не зловживати цим неймовірно рідкісним і дорогоцінним привілеєм.
Одного разу, коли я перекладав пояснення складної практики Авалокітешвари, яку він давав, то перед тим, як учень увійшов до кімнати, Йонґдзін Рінпоче зауважив мені, що він сумнівається, чи буде ця людина насправді застосовувати ці вчення на практиці. Але він вважав за потрібне пояснити йому дещо. Тоді Йонґдзін Рінпоче почав давати дуже майстерні роз’яснення, не вдаючись у подробиці, але цього було достатньо, щоб бодай стимулювати і надихнути людину на вивчення практики. Це послужило для мене прикладом того, що, даючи вчення, найважливішим фактором для вчителя є щира альтруїстична мотивація для його передачі. Маючи таку мотивацію, ви, природно, пристосовуєте пояснення до рівня і потреб учня. А відповідальність за те, чи застосовує учень вчення на практиці, лежить на ньому самому. Такої досконалої майстерності в викладанні нелегко досягти.
Як широко визнане втілення Ваджрабгайрави, потужної форми Манджушрі, буддової форми, що увібрала в себе ясність, розумність і мудрість усіх Будд, Йонґдзін Лінґ Рінпоче випромінював цю потужну енергію ясності навколо себе, наче непорушна скеля стабільності й підтримки. Це була така енергія, яка змушувала вас перестати діяти або думати, як розгублена, засмучена маленька дитина, а натомість пробуджувала ясність, чіткість, емоційну та інтелектуальну тверезість і стабільність.
Наведу приклад цієї якості. Пам'ятаю, як одного разу я відвідав Йонґдзіна Рінпоче в його будинку в Дгарамсалі. Йонґдзін Рінпоче сидів на низькому ліжку в одному з кутів кімнати, а я – на низькому ліжку навпроти нього. Поки він відповідав на мої запитання про практику медитації, на підлозі між нами раптом з'явився великий скорпіон. Йонґдзін Рінпоче, який завжди тримався з гідністю, різко здійняв руки вгору і вигукнув у розпачі: "Овва, скорпіон!". Потім він подивився на мене своїми широко розкритими очима і запитав: "Ти не боїшся?" Я подивився йому в очі і сказав: "Як я можу боятися перед самим Ваджрабгайравою?" І це була правда, я не боявся. Йонґдзін Рінпоче розсміявся, почувши мою відповідь. Потім увійшов його слуга з чашкою і аркушем паперу, підсунув папір під скорпіона, накрив його чашкою і урочисто виніс його назовні, де випустив на подвір'я. Це виглядало так, ніби Йонґдзін Рінпоче інсценував весь цей інцидент як урок для мене.
Хоча більшість людей відчували страх і благоговіння перед Йонґдзіном Лінґом Рінпоче через цю неймовірно сильну і вражаючу енергію Ваджрабгайрави, сам Йонґдзін Рінпоче ніколи не вважав, що така реакція була доречною. Одного разу, коли я був з ним в його кімнаті в храмі в Бодг-Ґаї, увійшов молодий монах з тарілкою ритуальних підношень з церемонії пуджі (тиб. цоґ), яку монахи виконували внизу. Хлопчик явно нервував і був наляканий тим, що опинився в присутності такого великого майстра. Коли він пішов, Йонґдзін Рінпоче посміхнувся і сказав мені: "Вони всі так бояться мене. Та чого боятись?".
Як лютий Ваджрабгайрава з мирним Манджушрі в серці, Йонґдзін Лінґ Рінпоче проявлявся як сувора, серйозна опора стабільності ззовні, а всередині ж був теплим, добрим і безмежно мудрим. Я вважаю, що мені неймовірно пощастило бути його учнем і перекладачем.