Ми створюємо власні правила, закони та статути. Якщо інші порушують наші закони, ми готові спіймати й покарати їх. Але якщо ми самі порушуємо ці закони, то одразу ж знаходимо собі виправдання. Ґеше Шармава сказав: "Доки ви не сприймаєте власні слабкі сторони й свою самість як ворога, ви не будете сприйнятливі до будь-якої допомоги". Якщо нам здається, що наші почуття найважливіші, ніхто не зможе до нас достукатися. Навіть наймайстерніші лами не можуть допомогти людині, яка зациклена на собі, тому що їхні поради будуть суперечити з її самозакоханістю. Щоб ґуру могли вести нас шляхом, ми повинні спочатку усвідомити, у чому полягає помилковість самозакоханості. Самозакоханість спричиняє недоброчинну поведінку, тому ми повинні зважувати мотиви своїх дій. Не лише ґуру, а й навіть друзі не зможуть нам допомогти, тому що ми будемо несприйнятливими до їхніх порад.
Ми всі повинні визнати, що маємо ваду самозакоханості, і лише Будда її не має. І коли ми визнаємо це, нам треба спробувати цю ваду усунути. Навіть якщо ми просто усвідомимо власну самозакоханість, це вже буде великим досягненням. Коли нас критикують, ми завжди маємо розуміти, що причиною цього є наша власна самозакоханість. Якщо ми цього не усвідомлюємо, ми будемо злитися. Якщо ми вкололись шипом рослини, розсердилися і вдарили її у відповідь, то хто від цього постраждає? Якщо ми не можемо витримувати незначну критику чи неприємності зараз, то як ми зможемо витримати страждання нижчих перенароджень?
Ґеше Ченґава казав, що ми повинні розвивати терпіння, подібне до мішені. Якщо нас критикують, ми відчуваємо, ніби встановили мішень. Якби не було мішені, то й стріли б не полетіли. Є такий вислів: "Ти сам підставляєш шию під зашморг". Коли нас критикують, хоча ми не зробили нічого поганого, це тому, що в попередніх життях ми принижували інших. До прикладу, один з учнів Будди був архатом, який позбувся турбуючих емоцій і станів ума завдяки тому, що прийняв три набори обітниць. Проте деякі люди казали, що цей архат порушує свої обітниці, й давали неправдиві свідчення проти нього. Будда засмутився й сказав, що архат не може порушувати свої обітниці. Потім Будда сказав, що надалі не вважатиме буддистами тих, хто звинувачує високореалізованого учня в порушенні обітниць, і вважатиме їх загрозою для буддизму. Інші учні питали, чому архат наразився на критику. Будда відповів, що це тому, що в попередньому житті архат був пліткарем та наклепником і змусив царя вигнати царицю. Тепер він зіткнувся з наслідками своїх дій.
Критика, плітки та засудження інших – це дуже деструктивні види поведінки, оскільки це не лише не допомагає нашій власній практиці, але й завдає шкоди іншим та спричиняє плутанину. Вважається, що лише дві просвітлені істоти можуть осуджувати одна одну. Ми накопичуємо негативну карму, критикуючи як істинні, так і хибні недоліки. Також, якщо ми з добрих міркувань критикуємо бодгісаттву за дивні вчинки, результат однаково буде негативним.
Ті, хто має звичку постійно критикувати інших, самі є дуже самозакоханими. Вважається, що деякі монахи можуть почути багато вчень, але не будуть застосовувати їх на практиці через егоїстичну поведінку в попередніх життях. Заподіяння шкоди нашим ворогам також є наслідком самозакоханості.
Одного разу за часів Будди монах фарбував свої шати, і в той самий час у якоїсь людини зникла мавпа. Коли монах виймав шати з казана для фарбування, всім здалося, що це мавпяча плоть. Люди звинуватили монаха в тому, що він вкрав і зварив мавпу. Монаха віддали під суд та покарали. Через деякий час мавпа знайшлася, і його було виправдано. Монах запитав Будду, чому так сталося, і Будда відповів, що це тому, що в попередньому житті він звинуватив іншого монаха в крадіжці мавпи.
Ми настільки стурбовані власним щастям та комфортом, а також докладаємо настільки багато зусиль для збагачення, що стаємо потенційною жертвою грабіжників. Існує історія про чоловіка, який поклав усі свої монети в мішок і прив'язав його до стелі, бо дуже боявся, що гроші вкрадуть. Одного разу мішок впав чоловікові на голову і травмував його. Суть цієї історії в тому, що самозакоханість перешкоджає як нашому тимчасовому щастю, так і остаточному. Оскільки ми були самозакоханими в усіх попередніх життях, ми не можемо одразу позбутися цього, навіть якщо усвідомлюємо, що це наша головна проблема.
Отже, нам треба намагатися не реагувати на будь-яку критику і розуміти, що це відбувається через самозакоханість – як інших людей, так і нашу власну. Добре усвідомлювати власну самозакоханість корисно для розвитку терпіння. Сказати: "Вогонь гарячий", – цілком природно, у цьому немає нічого дивного. Так само, якщо людина критикує нас, і ми розуміємо, що причиною цього є як наш, так і її егоїзм – це також цілком природно. Завдяки такому розумінню ми не будемо гніватися чи поводитись неадекватно, бо в нас більше не буде потреби доводити іншій людині, що вона помиляється. У "Прикрасі сутр махаяни" сказано: "Самозакоханість руйнує нас самих та інших, а також знищує доброчесність". Будь-які самозакохані вчинки торують нам шлях до нижчих або пекельних світів. Будди й бодгісаттви цураються самозакоханості, бо через неї виникає багато неприємностей, а також вона може стати причиною втрати свободи та перенародження в нижчих світах.
Самозакоханість зводить нанівець усі наші зусилля й уповільнює розвиток. Нам треба визнати, що це отрута, яка позбавляє нас сенсу життя. Завжди докладайте зусиль, щоб знищити самозакоханість. Будь-яка ваша практика має бути спрямована на викорінення егоїзму. Один Ґеше зі школи Кадампа казав, що коли він читає текст, то всі погані якості, описані в ньому, вважає своїми власними, а всі хороші – якостями інших. У такий спосіб він бореться з самозакоханістю. Неможливо розвинути бодгічітту, якщо ми не зменшимо самозакоханість. З бодгічіттою та співчуттям протидія егоїзму стає сильнішою, і зрештою співчуття перемагає, й всередині нас розквітає дерево, що виконує всі бажання. Якщо ми практикуємо співчуття, позитивний ефект від цього переважить одвічний негативний вплив самозакоханості.
Ґеше Потова казав: "У містечку Пенпо не було людини, щасливішої за Ґеше Кхамлунґпу, а в іншому містечку – за Ґеше Ченґаву. Це тому, що вони обидва позбулися самозакоханості". Ґеше Ченґава був настільки бідний, що їв лише зрідка, а з одягу мав лише спідницю зі шкіряних клаптів. Однак він відчував себе багатим і говорив: "Тепер я можу допомагати цілому всесвіту". Самозакоханість виникає через чіпляння за істинно встановлене існування, і це є найбільшою перешкодою для розвитку бодгічітти. В одному з текстів сказано: "Співчуття до всіх живих істот – це самоцвіт, що виконує всі бажання. Не усвідомлюючи цього, ми рухаємося в протилежному напрямку. Замість бідкатися на самозакоханість та чіпляння за его, ми бідкаємося на живих істот, сприймаючи їх як ворогів, а справжніх ворогів вважаємо друзями". В іншому тексті сказано: "Найстрашніший демон живе не ззовні, а всередині нас, подібно до будинку з привидами. І цей демон – самозакоханість".
За допомогою бодгічітти ми можемо знищити самозакоханість. Саме через самозакоханість ми стаємо жертвами злих духів, які змушують нас захищатися від критики та образ, а також схиляють до недоброчесної поведінки. Бажаючи задовольнити власні бажання ми діємо егоїстично, а нашою головною метою й турботою стає самовдоволення.
Неможливо завжди догоджати всім, але якщо ми самозакохані, ми будемо постійно принижувати і шкодити іншим, щоб догодити самому собі. Самозакоханість – причина заздрощів та гордівливості. Коли інша людина досягає чогось, навіть якщо ми вітаємо її, ми все одно будемо заздрити, що не досягли цього самі. Якщо ми не егоїстичні, то замість заздрити іншим, ми будемо радіти їхнім успіхам і відтак накопичувати позитивний потенціал. Самозакоханість також є причиною конфліктів і ворожнечі. Якщо ми дуже егоїстичні, то будемо постійно захищатися, конфліктувати з іншими, матимемо обмаль терпіння, а все, що роблять інші, буде дратувати й напружувати нас. Через таку дратівливість виникає багато чвар між чоловіками й дружинами, батьками й дітьми.
Інший Ґеше зі школи Кадампа до сорока років був крадієм. Хоча він і мав багато гектарів родючої землі, проте він став злочинцем. Вдень він ошукував перехожих, а вночі грабував чужі будинки. Одного дня він змінився, став на духовний шлях, і знищив власну самозакоханість. Він сказав: "Раніше я не міг відшукати собі їжу, а тепер отримую стільки пожертв, що їжа не може відшукати мого рота".
Про все це корисно міркувати, коли ми розвиваємо бодгічітту. Замкнутися в печері з самозакоханістю розміром з гору Меру було б марно. Але якщо ми можемо зменшити свій егоїзм, то усамітнення може бути дуже корисним.