Життя та особистість Серконґа Рінпоче

До своєї смерті в серпні 1983 року Рінпоче вірно служив Його Святості, спочатку в Лхасі, а потім у Дгарамсалі. Його головним обов'язком було бути присутнім на всіх уроках Його Святості, а потім дискутувати з ним, щоб переконатися, що Його Святість правильно все розуміє. Фактично, Його Святість наполягав на тому, щоб Рінпоче приєднувався до нього на кожному вченні, яке він отримував, щоб принаймні ще один лама розділяв всю повноту його освіти і підготовки. Отже, як і Його Святість, Рінпоче був майстром усіх чотирьох тибетських традицій. Його знання охоплювали весь спектр двох основних розділів буддійського вчення – сутр і тантр. Сутри передають основні вчення, в той час як тантри містять найглибші методи самотрансформації.

Рінпоче також був добре обізнаний у традиційних буддійських мистецтвах і науках. Наприклад, він був експертом у вимірах і побудові дво- і тривимірних символічних систем світобудови (мандала), що використовуються в тантричних ритуалах, а також різних типів пам'ятників (ступ), що використовуються для зберігання реліквій. Крім того, він був майстром поезії, композиції та тибетської граматики. Отже, його стиль викладання вирізнявся елегантністю та чутливістю, які чудово врівноважували його зацікавленість у технічних деталях.

Серконґ Рінпоче також був експертом у тибетській формі ворожіння (мо). У цій системі людина входить у стан зосередженої медитації, кілька разів кидає три гральних кістки та інтерпретує результати, щоб допомогти людям приймати складні рішення. Ба більше, він також знав тибетську астрологію, яка передбачає опанування складної математики для обчислення положення планет. Однак його підхід до цих езотеричних предметів завжди був прагматичним і приземленим. Він вважав, що звернення до них – це доповнення, а не заміна здорового глузду.

Попри важливість свого офіційного становища і широту своїх знань, Рінпоче завжди залишався смиренним. Хоча він був фактично одним з головних вчителів Його Святості – особливо по Калачакрі (циклах часу), найскладнішій з систем тантри – і хоча він наділив свого зіркового учня багатьма тантричними посвятами, йому ніколи не подобалося, коли його називали "асистентом-наставником" (англійською мовою). Він хотів, щоб його титул ценшап перекладали дослівно як "служитель дебатів", але врешті-решт погодився на переклад "майстер-партнер дебатів".

Серконґ Рінпоче служив Його Святості як формально, так і неформально. Наприклад, Його Святість часто виконує спеціальні медитативні практики та ритуальні церемонії (пуджі) заради добробуту світу в цілому і свого народу зокрема. Деякі з них він виконує наодинці, деякі з купкою обраних монахів, а інші – перед великою аудиторією. Зазвичай Його Святість просив Рінпоче приєднатися до нього в цих церемоніях або виконувати чи головувати на них від його імені, якщо він був надто зайнятий іншими справами. Крім того До того ж, коли Його Святість навчав, Рінпоче сидів праворуч від нього, підказуючи будь-які слова, якщо це було потрібно Його Святості, або відповідаючи на будь-які запитання чи сумніви, якщо Його Святість запитував. Коли інші лами соромилися передавати вчення або родовід безпосередньо Його Святості, вони передавали їх Рінпоче. Як "духовний провідник", Рінпоче передавав їх Його Святості.

Його Святість часто називав Серконґа Рінпоче своїм радником і першим заступником, який доносив його політику до монастирів і громадськості. Це було пов'язано з тим, що Рінпоче був майстерним дипломатом як в релігійній, так і у світській сферах. Він часто виступав посередником у при вирішенні місцевих суперечностей і консультував працівників офісу Його Святості щодо місцевого протоколу в тих сферах, які він знав.

Добре почуття гумору значно підсилювало його дипломатичні здібності. Люди часто підходили до нього, щоб розповісти анекдоти та кумедні історії, не лише тому, що він сам дуже сміявся і цінував їх, але й тому, що він потім так гарно переказував їх іншим. Все його тіло здригалося від сміху, який був абсолютно заразливим для всіх, хто його оточував. Це поєднання практичної мудрості та щирого гумору дуже подобалося всім, кого він зустрічав.

Рінпоче відіграв важливу роль у відновленні в Індії багатьох чоловічих і жіночих монастирів, які були зруйновані китайською навалою в Тибеті. Для цього він дарував посвяти та вчення, щоб вони могли відновити свої традиційні ритуали. Особливо це стосувалося монастирів двох державних оракулів, Нечунґ і Ґадонґ, з якими він підтримував тісні стосунки протягом усього життя. Подібно до того, як Рінпоче служив головним радником Його Святості серед людей, державні оракули є традиційними "надприродними" радниками Далай-лами. Вони розмовляють з ним у трансі через медіума. Рінпоче керував духовним навчанням медіумів, щоб вони могли стати чистими провідниками для вищої мудрості.

Рінпоче ніколи не цурався труднощів заради отримання або передачі вчення Будди. Наприклад, одного літа він витримав сильну спеку в Бодгаї, щоб отримати там вчення від Куну Лами Рінпоче по Калачакрі. Цей великий вчитель з Кіннаура, тибетського культурного регіону на індійському боці Гімалаїв, був єдиним живим майстром сучасності, якого всі тибетці визнавали бодгісаттвою. Бодгісаттва – це абсолютно самовіддана істота, яка повністю присвятила себе досягненню просвітлення задля блага інших. Бодгая – це святе місце, де Будда отримав просвітлення під деревом бодгі. Воно знаходиться в найбіднішому і найспекотнішому регіоні Індії. Влітку температура регулярно піднімається до 120 градусів за Фаренгейтом, що становить майже 50 градусів за Цельсієм. Через часті перебої з електрикою, нестачу води та відсутність кондиціонерів, перебування там може стати справжнім випробуванням. Куну Лама регулярно жив там у крихітній кімнаті без вікон і навіть без вентилятора.

Рінпоче багато подорожував, викладаючи в Індії, Непалі та двічі в Західній Європі та Північній Америці. Хоча він відвідував великі центри, він завжди віддавав перевагу невеликим, віддаленим місцям, де вчителі були рідкістю, а інші не хотіли туди їхати. Наприклад, іноді він подорожував на яках, щоб навчати солдатів тибетської дивізії індійської армії на індійсько-тибетському кордоні. Він ночував у наметах на великій висоті, не зважаючи на дискомфорт.

З-поміж таких віддалених прикордонних регіонів Рінпоче мав особливо тісний зв'язок зі Спіті, високогірною долиною Індійських Гімалаїв поруч з Кіннауром, де він і пішов з життя, і перенародився. Тисячу років тому цей посушливий, запорошений регіон був включений до складу Тибету і став центром відродження буддизму. Однак останнім часом стандарти впали, як і тисячоліттям раніше. Монахи ігнорували свої обітниці безшлюбності та утримання від алкоголю. Вони мало вивчали і практикували справжнє вчення Будди.

Протягом своїх п'яти візитів до долини Рінпоче прагнув створити другий "ренесанс". Він зробив це, перепосвятивши найстародавніший монастир у Спіті, Табо Ґонпа, і надавши його монахам посвяти та усну передачу традиційних ритуалів. Він привіз освічених духовних вчителів і заснував школу для місцевих дітей. Нарешті, в липні 1983 року Рінпоче організував запрошення Його Святості Далай-лами для проведення посвячення Калачакри в Табо. Поширення вчення Калачакри з Індії до Тибету в 1027 році стало знаковою подією, що засвідчила відновлення буддизму в Тибеті після тривалого періоду смути. Він сподівався, що нинішнє дарування посвяти послужить тій же меті.

Серконґ Рінпоче також був великим покровителем вчень. Наприклад, усі підношення, які він отримував у Спіті, він віддавав назад у монастир. Завдяки цьому щедрому даруванню в Табо Ґонпі започаткували щорічний молитовний фестиваль, під час якого місцеві жителі збираються на три дні, щоб повторювати ом мані падме гум. Ці священні склади (мантра) повʼязані з Авалокітешварою, фігурою будди (їдам), що втілює співчуття і є особливо близькою для всіх послідовників тибетського буддизму. Повторення цієї мантри допомагає зосередитися на любові до всіх істот.

Рінпоче використав підношення, отримані під час свого першого західного турне, щоб замовити величезний сувій з аплікацією, що зображає фігуру Будди Калачакри. Він подарував сувій Його Святості для того, щоб передавати силу цієї системи медитації під час подорожей в різні регіони. На ці гроші він також замовив повний набір сувоїв із зображенням життя Цонкапи, які подарував своєму монастирю Ґанден Джанґце. Роками раніше Рінпоче допоміг відновити його в Мундґоді, Південна Індія. На пожертви, які він отримав під час свого другого західного турне, Рінпоче зробив щедрі підношення більш ніж 4000 монахам і монахиням, які зібралися в монастирі Дрепунґ в Мундґоді в березні 1983 року на перше повноцінне святкування Монламу в Індії. Монлам – це молитовний фестиваль, який традиційно проводиться в Лхасі, де всі монахи збираються на місяць для спільних ритуальних практик.

Хоча Рінпоче був майстром ритуалів і правил, він залишався невибагливим і не любив формальностей. Наприклад, коли він подорожував на Захід, він ніколи не брав з собою багато прикрашених ритуальних предметів або картин. Кожного разу, коли він дарував там посвяти, він власноруч малював будь-які необхідні фігури, скульптурні підношення з тіста (торма) замінював на печиво або тістечко, а замість ритуальних ваз використовував квіткові вази або навіть пляшки з-під молока. Коли під час його подорожей не було ніяких спеціальних приготувань до ритуалу цоґ, що відбувається що два тижні, – церемонії, під час якої підносять освячений алкоголь, м'ясо, торму, фрукти і цукерки, – він мовчки пропонував будь-яку їжу, яку йому подавали.

Крім того, Рінпоче завжди представляв вчення Будди відповідно до своєї аудиторії. Одного разу Рінпоче запросили до дзен-центру Маунт Тремпер, що поблизу Вудстока, штат Нью-Йорк. Члени центру попросили його провести церемонію дозволу (дженанґ) на практику Манджушрі, фігури Будди, що уособлює мудрість. Дотримуючись дзенської традиції простоти, Рінпоче сів на підлогу, а не на трон, і провів дженґанґ без жодних ритуальних інструментів чи пишної церемонії.

Його Святість часто описував Ценшапа Серконґа Рінпоче як справжнього Кадампа Ґеше. Ґеше Кадампи – це тибетські буддійські майстри одинадцятого-тринадцятого століть, які відзначалися своєю щирою, прямою практикою та смиренням. Наприклад, під час однієї бесіди Його Святість, звертаючись до Рінпоче, сказав, що єдиний, хто сидить тут смиренно, – це той, кому це зовсім не потрібно, в той час як всі інші сидять зарозуміло. Одного разу, коли Рінпоче запитали про його головну пораду, він відповів, що потрібно бути завжди смиренним, невибагливим, мати добре серце і ставитися до всіх з повагою.

Рінпоче прожив своє життя цілком відповідно до цієї поради. Одного разу Рінпоче зупинився у великій квартирі порядної сім'ї в Мілані, Італія. Більшість лам високого рівня, які приїжджали до цього міста, зупинялися в цьому будинку. Господиня будинку сказала, що з усіх цих лам їй найбільше сподобався Серконґ Рінпоче. Інші сиділи у своїх кімнатах дуже формально і самі приймали їжу. На відміну від них, Серконґ Рінпоче приходив на кухню рано-вранці в нижній спідниці та майці. Він невимушено пив чай за кухонним столом, промовляючи мантри з молитовною вервицею, повністю розслаблений і усміхнений, поки вона готувала сніданок.

Рінпоче також вчив інших відкинути всі удавання. Одного разу західні монахи монастиря Наланда в Лаво, Франція, запросили Рінпоче викладати протягом трьох днів. Вони попросили пояснити надзвичайно складний розділ про мудрість з книги "Сходження на шлях бодгісаттви" (Бодгічарьяватара) індійського майстра восьмого століття Шантідеви. Рінпоче почав бесіду з пояснення порожнечі на такому витонченому і складному рівні, що ніхто не був у змозі встигнути за ним. Потім Рінпоче зупинився і насварив монахів за те, що вони були такими зарозумілими. Він сказав їм, що якщо Цонкапі було так важко досягти правильного розуміння порожнечі і він витратив стільки зусиль на попередні практики, то як вони можуть думати, що це легко і що вони зрозуміють всю цю тему за три дні. Тоді Рінпоче продовжив викладати текст на більш простому рівні, і тепер вже монахи могли встигати за ним.

Рінпоче якось сказав, що на Заході його ніщо не вражає, окрім щирого інтересу, з яким багато людей ставляться до вчення Будди. Тому, незалежно від того, хто просив настанови, він поважав їхній інтерес. Хоча він навчав усіх на тому рівні, який вони могли зрозуміти, він завжди виходив трохи за межі уявлення людей про їхні здібності. Рінпоче, який любив циркові вистави, казав, що якщо ведмедя можна навчити їздити на велосипеді, то за допомогою майстерних засобів і терпіння людину можна навчити будь-чого.

Одного разу західний молодик, схожий на хіпі, новачок в буддизмі і ошелешений наркотиками, попросив Рінпоче навчити його шістьом практикам Наропи. Зазвичай цю надзвичайно складну тему вивчають лише після багатьох років інтенсивної медитації. Замість того, щоб відкинути прохання юнака як безглузде і зарозуміле, Рінпоче погодився, сказавши йому, що його інтерес – це прекрасно. Однак спершу йому потрібно було підготуватися, і Рінпоче навчив його попереднім практикам. Серйозно і з повагою ставлячись до інтересу людей до саморозвитку, Рінпоче надихнув багатьох західних людей серйозно ставитися до себе. Це дуже допомогло їм просуватися духовним шляхом.

Кого б він не зустрічав, чи то Його Святість Папу Римського, чи то пияка на вулиці, чи то групу дітей, Рінпоче ставився до всіх неупереджено і з однаковою повагою. Він ніколи не ставився до когось зверхньо, не прагнув здобути чиюсь прихильність і не намагався справити на когось враження. Одного разу члени Центру Золотого Стержня Мудрості в Ітаці, штат Нью-Йорк, попросили Рінпоче поспілкуватися з їхніми дітьми. Він сказав молоді, як сильно він їх поважає, тому що вони молоді та мають відкритий ум. У них є потенціал, щоб перевершити своїх батьків. У такий спосіб він надихав дітей поважати самих себе.

Хоча Серконґ Рінпоче часто бачив кармічний зв'язок з людьми, яких він зустрічав, він ніколи не вдавав, що може допомогти більше, ніж міг. Одного разу в Дгарамсалі до нього звернувся швейцарець і пояснив, що його переслідують привиди. Рінпоче відповів, що він не має кармічного зв'язку, щоб допомогти йому з цією проблемою, а потім направив чоловіка до іншого лами, який мав такий зв'язок. Інших людей Рінпоче, здавалося, впізнавав миттєво і при першій зустрічі просив своїх помічників записати їхні адреси. З ними неминуче виникали глибокі стосунки. Я був серед цих щасливчиків, хоча Рінпоче не вважав за потрібне записувати мою адресу. Я сам повертався до нього.