Вчення Будди мирно поширилося по всьому Індійському субконтиненті, а звідти – по всій Азії. Кожного разу, коли воно досягало нової культури, буддійські методи і стилі вільно змінювались, щоб відповідати місцевому менталітету, проте основні принципи мудрості і співчуття лишались незмінними. Буддизм ніколи не розвивав загальної ієрархії релігійної влади з верховним главою. Натомість у кожній країні, де він поширювався, розвивалися його власні форми, власна релігійна структура, обирався власний духовний глава. Сьогодні найбільш відомим і шанованим на міжнародному рівні з цих авторитетів є Його Святість Далай-лама Тибету.
Коротка історія
Існує дві основні гілки буддизму: шравакаяна (Поміркована колісниця), що наголошує на важливості особистого визволення, та магаяна (Велика колісниця), мета якої – досягнення стану повністю просвітлених будд задля допомагати іншим в найліпший спосіб. У кожної з цих гілок буддизму були численні течії. Однак нині збереглися три основні форми: одна форма шравакаяни, відома як тхеравада, поширена в Південно-Східній Азії, і дві форми магаяни, представлені тибетською та китайською традиціями.
- У III столітті до н. е. традиція тхеравади поширилась з Індії до Шрі-Ланки та Бірми (М'янми), а звідти – до решти Південно-Східної Азії (Таїланд, Камбоджа, Лаос).
- Інші школи шравакаяни поширились на територію сучасних Пакистану, Афганістану, східного і прибережного Ірану, а також Центральної Азії. З Центральної Азії в II столітті н. е. вони поширилися в Китай. Пізніше ці форми шравакаяни були об'єднані з деякими з вчень магаяни, що також прийшли тим самим маршрутом з Індії. Таким чином, магаяна зрештою стала переважною буддійською традицією в Китаї та більшій частині Центральної Азії. Китайська форма магаяни пізніше поширилася в Корею, Японію і В'єтнам.
- Тибетська традиція магаяни була започаткована в VII столітті і успадкувала весь історичний розвиток і надбання індійського буддизму. З Тибету вона поширилася по всьому Гімалайському регіону, а також у Монголію, Центральну Азію і в деякі регіони Росії (в Бурятію, Калмикію і Тиву).
Крім того, у II столітті н. е. індійські форми буддизму магаяни поширились на В'єтнам, Камбоджу, Малайзію, на острови Суматра і Ява, уздовж торгового шляху з Індії в Південний Китай. Зараз вони вже не існують.
Як поширювався буддизм
Поширення буддизму на більшій частині території Азії було мирним і відбувалося кількома шляхами. Приклад заклав Будда Шак'ямуні. Бувши насамперед учителем, він подорожував у сусідні царства, щоб ділитися своїми прозріннями з тими, хто мав сприйнятливість і інтерес до цього. Ба більше, він наставляв своїх монахів іти у світ і роз'яснювати його вчення. Будда не просив нікого засуджувати їхню власну релігію, відкидати її і переходити в нову, оскільки не прагнув заснувати свою релігію. Він лише намагався допомогти людям подолати нещастя і страждання, які вони створили самі через брак розуміння. Наступні покоління послідовників Будди були натхненні його прикладом і ділилися з іншими тими методами з його вчення, які вони самі вважали корисними. Так розповсюджувалося його вчення, що нині зветься буддизмом.
Іноді цей процес відбувався природно. Наприклад, коли буддійські торговці осідали в нових місцях або просто відвідували їх, дехто з місцевих мешканців виявляв природний інтерес до вірувань іноземців. Так само в Індонезію та Малайзію проник іслам. Так протягом періоду з II століття до н. е. до II століття н. е. буддизм поширювався в “країнах-оазисах” Центральної Азії, розташованих уздовж Шовкового шляху. Дізнаючись більше про цю індійську релігію, місцеві правителі та населення стали запрошувати монахів як радників і вчителів із тих регіонів, звідки прибули торговці, і таким чином зрештою переймали буддійську віру. Інший природний процес полягав у повільній культурній асиміляції народів-завойовників після завоювання ними нових територій. Це сталося, до прикладу, з греками, які протягом століть після II століття до н. е. асимілювалися в буддійській спільноті Ґандгари на території сучасного центрального Пакистану.
Проте найчастіше поширення відбувалося насамперед завдяки впливу могутнього монарха, який особисто приймав і підтримував буддизм. Приміром, у середині III століття до н. е. буддизм поширився по всій північній Індії завдяки особистій підтримці царя Ашоки. Цей великий будівничий імперії не змушував своїх підданих приймати буддійську віру. Однак він розміщував по всій країні залізні колони, на яких були викарбувані укази, що спонукали людей вести етичний спосіб життя, і сам дотримувався цих принципів. Тим самим він надихав народ приймати вчення Будди.
Крім того, цар Ашока активно сприяв поширенню буддизму за межами свого царства, відправляючи посланців у далекі країни. У деяких випадках він робив це у відповідь на запрошення іноземних правителів, таких як цар Шрі-Ланки Тишья. В інших випадках він за власною ініціативою посилав монахів як дипломатичних представників. Ці монахи не чинили тиску на інших, прагнучи навернути їх до буддизму, а просто робили вчення Будди доступними, дозволяючи людям обирати самостійно. Це підтверджується тим, що буддизм незабаром укорінився в таких районах, як Південна Індія та південь Бірми, в той час як немає свідчень його безпосереднього впливу на інші райони, як-от на грецькі колонії в Центральній Азії.
Інші релігійні правителі, як-от монгольський володар XVI століття Алтан-хан, запрошували буддійських учителів до своїх царин і проголошували буддизм державною релігією, щоб об'єднати народ і зміцнити свою владу. При цьому вони могли забороняти деякі практики місцевих небуддійських релігій і навіть піддавати гонінням тих, хто їх дотримується. Однак за подібними деспотичними заходами стояли здебільшого політичні мотиви. Такі амбітні правителі ніколи не примушували підданих переймати буддійські форми віри чи поклоніння, бо такий підхід не характерний для буддійського віровчення.
Підсумок
Будда Шак'ямуні застерігав людей не слідувати його вченню зі сліпої віри, а робити це лише після ретельного вивчення. Отже, зрозуміло, що люди не повинні приймати вчення Будди з примусу ревних місіонерів чи королівського указу. На початку 17 століття Нейдзі Тоїн намагався підкупити східних монгольських кочівників, щоб ті прийняли буддизм, пропонуючи їм худобу за кожен вірш, який вони запам'ятовували. Кочівники поскаржилися владі, і владного вчителя було покарано та заслано.
У різний спосіб буддизму вдалося мирно поширитися по більшій частині Азії, і принести туди своє послання любові, співчуття і мудрості, пристосовуючись до потреб і схильностей різних людей.