Смерть і перенародження Серконґа Рінпоче

Про потенційну небезпеку для життя Його Святості Далай-лами

Смерть Серконґа Рінпоче була ще більш визначною, ніж його життя. У липні 1983 року Рінпоче організував передання Його Святістю Далай-ламою посвячення Калачакри в монастирі Табо в Спіті. Після цього Рінпоче сказав місцевому старому монаху Качену Друбґʼєлу, що згідно з тибетською астрологією, це був рік перешкод для Його Святості. Життя Його Святості було в небезпеці. Було б добре взяти ці перешкоди на себе. Він попросив старого монаха нікому про це не говорити.

Потім Рінпоче заглибився в суворий тритижневий медитаційний ретрит. Після цього він поїхав до сусіднього тибетського військового табору, щоб навчати солдатів Сходженню на Шлях Бодгісаттви. Рінпоче мав поволі викладати весь текст протягом тривалого часу, але натомість поквапився і швидко пройшов увесь текст. Залишаючи табір на кілька днів раніше, ніж планувалося, він пояснив, що має піти в одне особливе місце. Того дня, 29 серпня 1983 року, Його Святість відлітав до Женеви, Швейцарія, одночасно з Ясіром Арафатом, головою Організації визволення Палестини, який, як очікувалося, також мав прибути туди. Поліція була стурбована можливим терористичним актом, спрямованим проти Арафата. Вони попередили, що не можуть гарантувати безпеку Його Святості.

Рінпоче готується взяти на себе перешкоди Його Святості

Рінпоче і Нґаванг виїхали з військового табору на джипі, ненадовго зупинившись біля монастиря Табо. Рінпоче попросив Качена Друбґ'єла приєднатися до них, але старий монах пояснив, що він щойно виправ свої ряси. Рінпоче сказав, що це не має значення, аби він прийшов – хоч у нижній спідниці. Він запропонував прив'язати ряси до даху джипа, щоб вони висохли, що старий монах і зробив.

Коли вони заглибилися в долину Спіті, Рінпоче сказав Нґаванґу, що завжди закликав його постійно повторювати мантру співчуття, ом мані падме гум, але той ніколи не сприймав її всерйоз. Це, як згодом виявилося, була його прощальна порада.

Потім вони зупинилися в монастирі К'ї. Рінпоче хотів зробити офіри. Нґаванг сказав, що вже пізно і що вони можуть прийти вранці, але Рінпоче наполіг на своєму. Здебільшого Рінпоче рухався повільно і з зусиллям. Однак іноді Рінпоче міг навіть і бігти. Наприклад, одного разу в аеропорту, коли ми ледь не запізнилися на рейс, Рінпоче побіг так швидко, що ніхто з нас не міг за ним встигнути. Так само одного разу в Бодг-Ґаї, коли Його Святість брав участь у масовому читанні стотомного тибетського перекладу слів Будди (Канґ'юр), Рінпоче сидів збоку від Його Святості, а я – одразу за ним. Коли вітер підхопив сторінку з тексту Його Святості, Рінпоче практично злетів зі свого місця, щоб миттєво підняти її з підлоги. Зазвичай йому потрібна була допомога, щоб встати. Того разу в монастирі К'ї Рінпоче також швидко, без сторонньої допомоги, побіг вгору крутою гірською стежкою.

Після того, як Рінпоче зробив офіри, монахи К'ї попросили його переночувати в них. Рінпоче відмовився, сказавши, що цієї ночі йому треба дістатися до села К'їбар. Якщо вони хочуть побачити його знову, їм доведеться піднятися туди. Потім він швидко пішов, давши цим непрямий натяк на те, що мало статися.

Коли Рінпоче і його супровід прибули до високогірного села К'їбар, вони зайшли до будинку знайомого фермера. Чоловік все ще працював на своєму полі і не очікував гостей. Рінпоче запитав, чи не зайнятий він наступного тижня. Фермер відповів, що ні, і запросив Рінпоче залишитися.

Вечір смерті Рінпоче в медитації

Вмившись і з'ївши трохи йогурту, Рінпоче прочитав по пам'яті книгу Цонкапи "Суть досконалого пояснення тлумачених і точних значень", на що у нього пішло близько двох годин. Коли він закінчив, він покликав Нґаванґа і сказав, що погано себе почуває. Потім він поклав голову на плече Нґаванґа – те, чого Рінпоче зазвичай ніколи не робив. Тепер, озираючись назад, здавалося, що він прощався. Він відіслав Чондзейлу до Сімли ще до того, як все це сталося, оскільки для Чондзейли, безсумнівно, було б надто важко бути свідком того, що станеться. Він був з Рінпоче з шести років, і Рінпоче виховував його як свого сина.

Нґаванг запитав, чи потрібно йому викликати лікаря або якісь ліки, але Рінпоче сказав, що ні. Нґаванг запитав, чи може він ще щось зробити, і Рінпоче попросив його допомогти йому дійти до туалету, що він і зробив. Потім Рінпоче попросив Нґаванґа застелити йому ліжко. Замість звичайного жовтого простирадла, на якому він завжди спав, Рінпоче попросив Нґаванґа постелити біле. У тантричній практиці жовтий колір використовується для ритуалів, щоб збільшити здатність допомагати іншим, тоді як білий – для усунення перешкод.

Потім Рінпоче попросив Нґаванґа і Качена Друбґ'єла зайти до його спальні, що ті й зробили. Рінпоче ліг на правий бік у позу сплячого Будди. Замість тримати руки в звичайному положенні – ліва на боці, а права під обличчям, як він зазвичай робив, коли засинав, він схрестив їх у тантричному жесті обіймів. Потім він почав глибоко дихати і просто відійшов, очевидно, в медитації "віддавання і прийняття" (тонґлен). Йому було шістдесят дев'ять років і він був абсолютно здоровий. За два місяці до цього я возив його на ретельне медичне обстеження в Делі.

Саме в той момент, коли Його Святість ще перебував у літаку на шляху до Женеви, Президент Арафат раптово змінив свою думку і вирішив відкласти свій візит до Швейцарії. Відтак небезпека теракту в аеропорту була відвернута. Хоча небезпека для життя Його Святості минула, все ж кортеж Його Святості загубився по дорозі з аеропорту до готелю. Однак Його Святість уникнув будь-якої шкоди. Серконґ Рінпоче успішно прийняв на себе загрозу життю Його Святості, віддавши, у свою чергу, власну життєву енергію.

Медитація "Віддавання та прийняття", яку Рінпоче використовував для подолання перешкод

Віддавання і прийняття – це просунута техніка бодгісаттв, яка дозволяє забирати перешкоди інших і дарувати їм щастя. Кожного разу, коли Рінпоче навчав цій практиці, він говорив, що ми повинні бути готові прийняти на себе страждання інших, навіть якщо це означає пожертвувати своїм життям. Він завжди посилався на приклад, який наводив Куну-лама Рінпоче, про людину в його рідному районі, яка взяла на себе чиюсь травму голови і згодом померла. Коли ми запитували Рінпоче, якби він сам зробив подібне, чи не було б це марнуванням його життя, Рінпоче відповідав – ні. Він пояснював, що це було схоже на вчинок астронавта, який пожертвував своїм життям заради світового прогресу. Так само, як приклад і слава героїчного астронавта забезпечили б значну державну пенсію для його сім'ї, так само героїчний приклад самопожертви лами забезпечив би духовне підживлення його учням, що залишилися після нього.

Триденне перебування в посмертній медитації 

Серконґ Рінпоче залишався в медитації посмертного стану ясного світла впродовж трьох днів. Ті, хто має здатність керувати своїми перенародженнями, зазвичай входять в цю медитацію як частину процесу створення або продовження лінії перевтілених лам. Під час медитації їхні серця залишаються теплими, а тіла не починають розкладатися, хоча їхнє дихання припиняється. Зазвичай великі лами перебувають у такому стані кілька днів, після чого їхні голови опускаються, а з ніздрів виходить кров, що свідчить про те, що їхня свідомість покинула тіло.

Коли ці ознаки зʼявилися у Серконґа Рінпоче, в небі замерехтіла веселка, а на безплідному пагорбі, обраному для його кремації, з'явилося дивовижне світло. Хоча люди надіслали повідомлення до монастиря Намґ'ял Його Святості у Дгарамсалі, щоб монахи прибули на церемонію кремації, вони не змогли прибути вчасно. Монахи зі Спіті виконали обряд скромно, так, як хотів би Рінпоче. Незабаром після цього на місці кремації забило джерело прісної води з цілющою силою. Воно б'є і сьогодні, і стало місцем паломництва. Рівно через дев'ять місяців, 29 травня 1984 року, Рінпоче народився знову, знову в Спіті, в скромній родині.

Спрямування свого перенародження

За кілька років до цього Рінпоче познайомився з подружжям Церінґ Чодраґ і Кунзанґ Чодрон, які справили на нього велике враження. Ці віддані практики Дгарми сказали Рінпоче, що їхнім найпотаємнішим бажанням було прийняти монашество. Староста місцевих сіл не рекомендував їм цього робити, оскільки вступ до монашого життя в дорослому віці з малолітніми дітьми спричинить багато проблем. Вони повинні спочатку подбати про своїх дітей. Рінпоче підтримав пораду старости. Це були батьки, у яких Рінпоче народився четвертою дитиною.

Учні використовують різні засоби, щоб знайти реінкарнацію великого лами, який опанував медитацію момента смерті. Ці методи включають консультації з оракулами та аналіз снів найбільш високореалізованих майстрів. Після цього останній кандидат повинен правильно визначити кілька речей померлого лами з-поміж багатьох схожих на них предметів. Його Святість Далай-лама, однак, застерігає, що не варто покладатися лише на такі засоби. Дитина повинна проявити чіткі ознаки своєї особистості, перш ніж її можна буде вважати справжнім кандидатом.

Розпізнавання перевтілення Рінпоче

Жителі Спіті прирівнюють Серконґа Рінпоче до святого: майже в кожній оселі є його фотографія. Як тільки маленький Серконґ Рінпоче навчився говорити, він вказав на фотографію Рінпоче на стіні будинку своїх батьків і сказав: "Це я!" Коли Нґаванг пізніше відвідав будинок, щоб перевірити дитину, хлопчик одразу ж кинувся до нього на руки. Він захотів повернутися з ним до свого монастиря.

Ніхто не мав жодних сумнівів щодо того, ким він був. Зрештою, кількома роками раніше група видатних жінок Спіті попросила Рінпоче наступного разу переродитися в їхній долині. Отримати дозвіл від індійського уряду на відвідування їхнього віддаленого прикордонного району завжди було проблемою. Таке перенародження зробило б все простіше. Його батьки, з великою пошаною, дали свою згоду, і у віці чотирьох років маленький Рінпоче поїхав до Дгарамсали. Хоча батьки час від часу відвідували його, хлопчик ніколи не просив про це і, здається, навіть не сумував за ними. З самого початку він відчував себе як вдома з членами своєї старої родини. Монахи Дгарамсали були його справжньою родиною.

Як юний Рінпоче впізнав мене під час нашої першої зустрічі

Коли Рінпоче вперше прибув до Дгарамсали, я був за межами Індії з лекційним туром. Через кілька місяців, після повернення, я пішов до нього, намагаючись не виявляти ні надмірного очікування, ні надмірного скептицизму. Коли я увійшов до кімнати Рінпоче, Нґаванг запитав хлопчика, чи знає він, хто я такий. Хлопець відповів: "Не кажи дурниць. Звичайно, я знаю, хто це!". Оскільки на стіні його вітальні висіла фотографія, де я перекладав для зустрічі у Ватикані між старим Серконґом Рінпоче та Його Святістю Папою Римським, я подумав, що, можливо, він впізнав мене по ній. Але з моменту нашої зустрічі маленький Рінпоче ставився до мене з повною приязню і невимушеністю, як до члена сім'ї. Чотирирічна дитина не може підробити щось подібне. Це більше, ніж будь-що інше, переконало мене в тому, ким він є.

Чотирнадцятирічний Рінпоче в 1998 році

Нині, у 1998 році, новому Серконґу Рінпоче чотирнадцять років. Він живе і навчається переважно у своєму монастирі в Мундґоді, а до Дгарамсали приїжджає один-два рази на рік, коли Його Святість дає основні вчення. Чондзейла і старий кухар Рінпоче померли, і Нґаванг склав монаші обітниці, одружився і тепер живе в Непалі. Рінпоче має нове оточення з монахів, які піклуються про нього, і всіх їх він обрав у своєму минулому житті. Наприклад, він особисто вибрав двох десятирічних хлопчиків зі Спіті та Кіннаура, щоб вони приєдналися до його домогосподарства і доглядали за ним протягом останніх кількох місяців його життя.

Хоча він має таке ж почуття гумору, як і його попередник, і поділяє той самий практичний приземлений підхід, молодий Серконґ Рінпоче має свою власну індивідуальність. Таланти, схильності та кармічні зв'язки переходять з одного життя в інше. У моїх стосунках з ним я відчуваю себе чимось на кшталт члена екіпажу капітана Кірка з першого "Зоряного шляху", який тепер приєднався до капітана Пікарда з "Зоряного шляху: Наступне покоління". Все змінилося, але все ж є певна спадкоємність.

"Другорядна" роль у вихованні Рінпоче

Досі я відігравав другорядну роль у вихованні Серконґа Рінпоче. Я відчував, що старий Рінпоче хотів би служити, головним чином, своєму народові. Занадто багато великих лам присвятили себе викладанню на Заході або в районах Азії за межами своєї традиційної культурної сфери, на шкоду самим тибетцям. Для того, щоб тибетський буддизм зберігся у своїй повній формі, необхідно навчати майбутні покоління тибетців. Це пов'язано з тим, що в даний час повне буддійське вчення доступне лише тибетською мовою. Рінпоче забезпечив мені найкращі умови для навчання та саморозвитку, які тільки можна собі уявити. Щоб віддячити за його доброту, я намагався зробити для нього те ж саме.

Щоб запобігти культурному конфлікту, я не брав участі в сучасній освіті Рінпоче. Насправді я навмисно уникав надто тісного контакту з ним, хоча тісний зв'язок між нами вражає кожного разу, коли ми зустрічаємося. Натомість я допоміг знайти місцевих тибетських викладачів, які навчають його англійської мови, природничих наук і суспільствознавства за тією ж програмою, що й у тибетських школах Індії. Завдяки цьому Рінпоче може повноцінно спілкуватися з власним народом. Я також не возив його на Захід, не купував йому комп'ютера чи відеоплеєра, і відраджував інших пропонувати йому це. Занадто багато молодих перевтілених лам вважають комп'ютерні ігри та бойовики більш привабливими, ніж традиційне монастирське навчання.

Молитва, щоб стати Його учнем знову

Я не знаю, наскільки мій підхід сприяв цьому, але Рінпоче демонструє глибоке відчуття безпеки і почувається абсолютно комфортно у власній культурі. Це може бути тільки на благо йому і всім, кого він зустріне в майбутньому. Він зможе дізнатися про Захід з перших вуст, коли досягне зрілості. Я молюся, щоб у наступному житті знову стати його учнем.

Top