Навчання з Духовним Вчителем

Отже, існує багато рівнів духовних вчителів і духовних шукачів:

• професори буддизму подають інформацію, як в університеті;
• інструктори з Дгарми пояснюють, як застосовувати Дгарму в житті;
• тренери з медитації навчають методам медитації подібно до викладання йоги або тайцзи;
• духовні наставники розрізняються за рівнем обітниць, які вони можуть давати учням, як-от обітниці мирянина або монаха, обітниці бодгісаттви або тантричні обітниці.

Відповідно, є різні види учнів:

• студенти буддизму, які бажають отримати інформацію;
• учні Дгарми, які бажають навчитися застосовувати Дгарму в житті;
• люди, що тренуються в медитації і бажають навчитися методам розслаблення та тренування ума;
• послідовники, які бажають покращити майбутні життя, отримати звільнення або просвітлення, і з цією метою готові прийняти певний рівень обітниць. Навіть якщо такі учні бажають покращити лише теперішнє життя, то вони розглядають це як сходинку на шляху до звільнення і просвітлення.

Для кожного рівня потрібна певна кваліфікація, тому як духовні шукачі, ми повинні враховувати як свої особливості, так і особливості вчителя: азійське чи західне походження, монаший чи мирянський спосіб життя; нам треба враховувати рівень освіти, емоційної та етичний зрілості, рівень відданості тощо. Тому важливо підходити до цього питання спокійно й обережно.

Як потенційні учні, ми повинні перевіряти власний рівень розвитку, щоб не брати на себе зобов'язання у стосунках, до яких ми ще не готові. Головні якості, які мають бути в учня, – це:

1. відкритість ума, тобто відсутність прив'язаності до власних упереджень та думок;
2. здоровий глузд, щоб розрізняти правильне й неправильне;
3. сильна зацікавленість у Дгармі та в пошуку дійсно кваліфікованого вчителя;
4. вдячність і повага до Дгарми та до висококваліфікованих вчителів;
5. уважність;
6. базовий рівень емоційної зрілості та стабільності;
7. базове почуття етичної відповідальності.

Чим вище рівень вчителя, тим більш кваліфікованим він чи вона має бути. Загалом, основні якості вчителя – це:

1. здорові стосунки з його власними духовними вчителями;
2. більша обізнаність про Дгарму, ніж в учня;
3. досвід і певний рівень успіху в застосуванні методів Дгарми в медитації та в повсякденному житті;
4. здатність подавати надихаючі приклади застосування Дгарми в повсякденному житті, які б приносили позитивні результати. Для цього потрібні:
5. етична самодисципліна;
6. емоційна зрілість і стабільність, основані на свободі від грубих емоційних проблем;
7. щира зацікавленість у користі навчання для учнів, що є головною мотивацією вчителя;
8. терпіння у процесі навчання;
9. відсутність претензійності (вчителю не треба прикидатися, що він має якості, яких не має) і відсутність лицемірства (вчителю не треба приховувати власні недоліки, наприклад, брак знань і досвіду).

Ми повинні співвідносити ситуацію з реальною: який рівень кваліфікації мають вчителі в нашому місті чи регіоні, скільки часу для практики і відданості їй ми маємо, які наші духовні цілі (реальні, а не абстрактні на кшталт "принести користь усім живим істотам"), і таке інше. Якщо ми перевіримо кваліфікацію потенційного вчителя перед тим, як вступати в духовні стосунки, ми зможемо уникнути крайнощів його ідеалізації або демонізації. Якщо ми робимо з духовного наставника бога, то наша наївність спокушає його до можливих зловживань. Якщо ми демонізуємо його або її, наша параноя заважає нам отримувати користь від навчання.

Однією з головних причин плутанини у стосунках між духовним учнем і вчителем є бажання, щоби духовний наставник виступав у ролі терапевта. Уявімо, наприклад, людину, яка прагне досягти емоційного щастя і налагодити гарні стосунки з людьми на все життя. Бажання знайти із цією метою духовного наставника багато в чому нагадує бажання стати клієнтом психотерапевта.

І в буддизмі, і в терапії:

1. Намір виникає через усвідомлення та визнання наших страждань та бажання їх полегшити.
2. Передбачає роботу з кимось, хто розпізнає і розуміє наші проблеми та їхні причини. Багато форм психотерапії насправді погоджуються з буддизмом, що розуміння є ключем до змін.
3. Існують школи, які приділяють увагу глибокому розумінню причин наших проблем; існують традиції, які наголошують на роботі над практичними методами подолання цих факторів; існують системи, які пропонують збалансоване поєднання цих двох підходів.
4. Рекомендується встановити здорові емоційні стосунки з наставником або терапевтом, бо це є важливим фактором для саморозвитку.
5. Хоча більшість традиційних форм психотерапії уникають використання моральних вказівок для зміни поведінки та способу мислення клієнта, деякі посткласичні школи притримуються етичних принципів, подібних до буддійських. Серед такими принципів є однаково справедливе ставлення до всіх членів неблагополучної сім'ї та утримання від прояву деструктивних імпульсів, наприклад, гніву.

Незважаючи на схожості, існує щонайменше п'ять суттєвих відмінностей між тим, щоби стати учнем буддійського наставника та клієнтом психотерапевта:

(1) Емоційний стан, на якому починаються стосунки. Потенційні клієнти зазвичай звертаються до терапевта в стані емоційного розладу. Ці розлади можуть бути навіть психотичними й потребувати медикаментозного лікування. Для потенційні учнів, навпаки, встановлення стосунків із наставником не є першим кроком на духовному шляху. До цього вони вже мають бути знайомими із вченням Будди й почати працювати над собою. Відтак вони вже мають досягти достатнього рівня емоційної зрілості та стабільності, щоби стосунки учень-вчитель, які вони вибудовують, були конструктивними в буддійському сенсі цього слова. Іншими словами, буддійські учні повинні бути вже певною мірою вільними від невротичних установок і поведінки.

(2) Взаємодія, яку очікують від стосунків. Потенційні клієнти здебільшого зацікавлені в тому, щоб їх вислухали. Тому вони очікують, що терапевт приділятиме особливу увагу їм і їхнім особистим проблемам, навіть в рамках групової терапії. З іншого боку, учні, як правило, не діляться особистими проблемами зі своїми наставниками, не очікують і не вимагають персональної уваги. Навіть якщо вони звертаються до наставника за особистими порадами, то вони роблять це не часто. Сутність таких відносин у тому, щоби слухати вчення. Перш за все буддійські учні вчаться у своїх наставників методам подолання основних проблем, з якими стикаються всі. Далі вони беруть на себе особисту відповідальність за застосування методів для своєї конкретної ситуації.

(3) Результати, які очікують від стосунків. Терапія спрямована на те, щоб навчитися приймати й жити з проблемами, або мінімізувати їх настільки, щоби вони стали стерпними. Коли ми звертаємося до буддійського духовного наставника з метою досягнення емоційного благополуччя в цьому житті, ми також можемо очікувати, що наші проблеми зменшаться. Незважаючи на те що життя сповнене труднощів – це перший життєвий факт (благородна істина), якого навчав Будда, – ми можемо зробити його менш проблемним.

Зробити наше життя емоційно менш проблемним – це лише попередній крок на шляху наближення до класичного буддійського шляху. Учні духовних наставників прагнуть до більш високих цілей: сприятливих перенароджень, звільнення та просвітлення. Ба більше, у буддійських учнів є інтелектуальне розуміння перенародження, яке описується в буддизмі, а також принаймні часткове прийняття цього аспекта вчення. Клієнтам терапії не потрібно думати про перенародження або про цілі, що виходять за межі покращення їхньої поточної ситуації.

(4) Рівень забовʼязань у роботі над собою. Клієнти психотерапевтів платять за кожну годину терапії, але не беруть на себе зобов'язання змінити переконання і свою поведінку на все життя. Натомість буддійські учні можуть платити або не платити за вчення, але фактично вони змінюють свій життєвий шлях. Обираючи надійний напрямок (приймаючи прихисток), учні беруть на себе зобов'язання слідувати шляхом саморозвитку, яким повністю пройшли будди, і якому потім вони навчали, – шляхом, яким прагне слідувати духовна спільнота високореалізованих істот.

До того ж буддійські учні зобов'язуються дотримуватися етичного, конструктивного способу життя у своїх діях, висловлювання і мисленні. Вони намагаються, наскільки це можливо, уникати деструктивних моделей поведінки й натомість дотримуватися конструктивних. Якщо учні щиро бажають звільнитися від колообігу неконтрольованих перероджень, вони беруть на себе ще більше зобов'язань, приймаючи мирянські або монаші обітниці. Учні на цьому рівні саморозвитку дають обітницю на все життя утримуватися від певних способів поведінки, які є або руйнівними за природою, або яких Будда з тією чи іншою метою рекомендував уникати певним людям. Наприклад, монахи відмовляються від мирянського одягу й замість нього носять ряси, щоби зменшити прив'язаність. Учні часто приймають мирянські або монаші обітниці ще до того, як у них зʼявляється бажання повного звільнення.

З іншого боку, клієнти психотерапевтів погоджуються дотримуватися певних правил у рамках терапевтичної домовленості, наприклад, дотримуватися розкладу п'ятдесятихвилинних зустрічей. Ці правила, однак, стосуються лише процесу лікування. Вони не розповсюджуються поза терапевтичним процесом, не передбачають утримання від руйнівної за природою поведінки; також цих правил не треба дотримуватися до кінця життя.

(5) Ставлення до вчителя та до психотерапевта. Учні дивляться на своїх духовних наставників як на живі приклади того, чого вони прагнуть досягти. Їхнє ставлення випливає із правильного розпізнавання добрих якостей наставників; учні підтримують і зміцнюють таке ставлення протягом свого поетапного шляху до просвітлення. Клієнти ж, хоча й можуть розглядати своїх терапевтів як взірець емоційного здоров'я, але вони не потребують правильного усвідомлення хороших якостей терапевтів. Стати схожим на терапевта не є метою стосунків. Під час лікування терапевти виводять своїх клієнтів за межі ідеалістичних проєкцій.

Іноді люди називають себе учнями духовних наставників, незважаючи на те що або вони, або вчитель, або обидва не відповідають істинному значенню цих термінів. Їхня наївність часто призводить до нереалістичних очікувань, непорозумінь, образ і навіть зловживань. Стати об'єктом зловживання в даному випадку означає, що людину можуть експлуатувати сексуально, емоційно чи фінансово, або вона може бути об'єктом маніпуляцій у "грі за владу". Розглянемо три поширені на Заході категорії псевдоучнів, які особливо схильні до проблем із духовними вчителями.

(1) Деякі люди приходять до Дгарма-центрів у пошуках здійснення своїх фантазій. Вони читали або чули щось про "таємничий Схід" або про ґуру-суперзірок і хочуть вийти за межі свого, здавалося б, нецікавого життя, отримавши екзотичний або містичний досвід. Вони зустрічають духовних вчителів і одразу оголошують себе їхніми учнями, особливо, якщо вчителі – це азіати, які носять монаше вбрання. Люди схильні до подібного ставлення також і до західних вчителів, у яких є азіатські титули або імена, незалежно від того, чи носять вони монаший одяг, чи ні.

Пошуки окультної екзотики часто дестабілізують стосунки, які такі шукачі встановлюють із духовними вчителями. Навіть якщо вони оголошують себе учнями дійсно кваліфікованих наставників, вони часто залишають цих вчителів, коли розуміють, що нічого надприродного не відбувається (хіба що в їхній уяві). Ба більше, нереалістичні установки й завищені очікування "швидких учнів" часто затьмарюють їхню здатність до критичного мислення. Такі люди особливо схильні до того, щоби бути обманутими духовними шарлатанами, які вміють вдавати із себе добрих людей.

(2) Інші можуть звертатися до Дгарма-центрів, відчайдушно шукаючи допомоги в подоланні емоційного чи фізичного болю. Можливо, вони перепробували різні методи психотерапії, але безрезультатно. Тепер вони шукають чудодійного вирішення їхніх проблем магом або цілителем. Вони готові бути учнями будь-кого, хто дасть їм благословенну пігулку або особливу молитву чи мантру, яку потрібно повторювати, або дасть їм потужну практику (наприклад, 100 000 поклонів), яка автоматично вирішить їхні проблеми. Вони особливо схильні звертатися до вищезгаданих вчителів, які заманюють людей, що шукають окультизму. Установка на "швидкий результат" у шукачів чудес часто призводить до розчарування і відчаю, коли дотримання порад (навіть від кваліфікованих наставників) не призводить до чудесного зцілення. Установка на "швидкий результат" також призводить до зловживання з боку духовних шарлатанів.

(3) Інші (особливо розчаровані, безробітні й молоді) люди, приходять до сектантських Дгарма-центрів із надією отримати могутню силу. Їх за допомогою "духовного фашизму" заманюють харизматичні лідери, що страждають манією величі. Вони обіцяють своїм так званим учням стати набагато сильнішими, якщо ті будуть повністю віддані секті. Далі вони заманюють учнів вражаючими описами могутніх захисників, які розтрощать їхніх ворогів, особливо послідовників нижчих, нечистих буддійських традицій. Вони розповідають грандіозні історії про надлюдські здібності батьків-засновників своїх рухів, щоби здійснити мрії учнів про могутнього лідера, який підніме їх на високий духовний рівень. Люди, що натхненні такими обіцянками, швидко оголошують себе учнями й наосліп слідують будь-яким вказівкам авторитарних вчителів. Результати цього, як правило, бувають жахливими.

Отже, не кожен, хто викладає в буддійському центрі, є справжнім духовним наставником, і так само не кожен, хто навчається в центрі, є справжнім духовним учнем. Нам треба точно використовувати терміни "наставник" і "учень". Для цього ми маємо бути духовно чесними та не прикидатися тими, ким ми не є.