Всі ми маємо вроджений потенціал до співчуття – бажання, щоб інші були вільні від страждань та їхніх причин. Ми можемо розвинути цю здібність, щоб принести неймовірну користь собі та іншим.
Найліпше починати розвивати співчуття з обмеженого кола людей – тих, кого ми зустрічаємо в реальному житті та в інтернеті, а також, можливо, деяких тварин. Поступово ми тренуємося поширювати наше співчуття на всіх: тих, хто нам подобається, незнайомців і навіть тих людей, які нам зовсім не подобаються. Ми продовжуємо до тих пір, поки наше співчуття не охопить увесь світ – так, і навіть тарганів!
Співчуття має як емоційну, так і раціональну складову. Емоційно ми маємо усвідомлювати взаємозалежність всього живого на цій планеті. Глобальна економіка і всі блага, якими ми насолоджуємося, – їжа, одяг, ґаджети, будинки, транспортні засоби і так далі – створені завдяки важкій праці інших людей. Без їх вкладу у нас не було б доріг, електрики, палива, води та їжі. Це вже природно викликає в нас вдячність – щасливий стан ума, який веде до того, що ми називаємо "любов'ю, що зігріває серце". Чим більше ми роздумуємо над цим почуттям вдячності, тим сильніше ми будемо цінувати інших, подібно до матері, якій буде нестерпно, якщо з її єдиною дитиною трапиться щось жахливе. Нам сумно від чужого нещастя, але ми не відчуваємо жалість, натомість ми емпатично співпереживаємо, ніби чужі проблеми – це наші власні.
Раціональне ж підґрунтя для поширення нашого рівного до всіх співчуття настільки очевидне, що багато людей навіть не замислюються над цим: всі люди рівні в бажанні бути щасливими, а також в бажанні бути вільними від нещастя і страждань. Ці два факти є незаперечними відносно кожної людини, незалежно від того, близька чи далека вона нам, від того, що вона робить. Навіть якщо хтось завдає великої шкоди, він робить це через невідання, сум’яття і хибні уявлення, помилково вважаючи, що це принесе користь йому чи суспільству. Не тому, що ця людина за своєю суттю погана – ніхто не є "поганим" за своєю суттю. Тому розумно і доречно мати до неї співчуття, адже вона не хоче страждати так само як і ми самі.
Медитація співчуття
Тренуючись в розвитку співчуття, ми робимо це поетапно, з дедалі більшою інтенсивністю. Спочатку ми зосереджуємося на стражданнях тих, хто нам подобається, потім нейтральних людей, а потім тих, хто нам не подобається. Зрештою, ми зосереджуємося на стражданнях усіх, усюди і рівною мірою.
На кожному етапі ми пробуджуємо три почуття:
- Як було б чудово, якби вони були вільні від страждань і їхніх причин.
- Нехай вони будуть вільні. Я бажаю, щоб вони звільнилися.
- Нехай я зможу помогти їм звільнитися.
Отже, співчуття містить у собі готовність допомогти іншим звільнитися від проблем і здолати нещастя. В ньому є впевненість, що проблеми можна вирішити реалістичними методами, а це означає, що жодна ситуація не є безнадійною. Тому співчуття в буддизмі – це активний стан ума, це готовність будь-якої миті почати діяти, щоб приносити користь іншим.