Власні інтереси та інтереси інших як основа етичного способу життя
Суть буддизму полягає в наступному: якщо ми можемо допомогти іншим, то ми повинні це зробити; якщо не можемо – то принаймні ми маємо утриматися від заподіяння шкоди іншим. У цьому суть етичного життя.
Кожна дія походить з мотивації. Якщо ми шкодимо іншим, то робимо це з певної мотивації; якщо допомагаємо іншим – теж з певної мотивації. Отже, щоб допомагати іншим, щоб служити їм, нам потрібна відповідна мотивація. Для цього нам потрібно визначитися з певними принципами. Чому ми допомагаємо і чому не шкодимо?
Наприклад, коли ми хочемо заподіяти комусь шкоду, ми повинні мати певне усвідомлення, яке б змусило нас утриматися. Це означає, що нам потрібна свого роду рішучість [не завдавати шкоди]. Одна частина нашого ума хоче заподіяти комусь шкоду, але завдяки певному стану ума, інша частина ума підказує, що це неправильно, що це не добре. Оскільки ми бачимо, що це неправильно, ми розвиваємо силу волі і утримуємося. З точки зору обох варіантів вибору [заподіяти шкоду чи утриматися від цього], ми повинні мати усвідомлення, що певні дії матимуть довгострокові наслідки. Як люди, ми достатньо розумні, щоб бачити довгострокові наслідки. І коли ми їх бачимо, ми можемо одразу ж стримати себе.
Тут є два різні підходи, які ми можемо застосувати. У першому випадку ми думаємо про власні інтереси, і якщо можемо допомогти, то допомагаємо, а якщо не можемо, то утримуємося [від заподіяння шкоди]. Інший підхід полягає в тому, щоб думати з точки зору інтересів інших, і так само, якщо ми можемо допомогти, ми допомагаємо, а якщо ні, то утримуємося [від заподіяння шкоди]. З точки зору утримання від заподіяння шкоди іншим, коли ми думаємо: "Якщо я це зроблю, то зазнаю негативних наслідків, в тому числі юридичних", і утримуємося з цієї причини – це базується на власному інтересі. Тоді як, з точки зору піклування про інших як нашої основної причини, ми б думали: "Інші такі ж самі, як я. Вони не хочуть страждань і болю, тому я буду стримуватися, щоб не заподіяти їм шкоди".
Коли ми тренуємо [свій ум], спочатку ми розмірковуємо з перспективи власних інтересів, а потім ми посилено думаємо про інших. З точки зору ефективності, посилено думати про інших – більш потужна практика. Підхід пратімокші (обітниці індивідуального звільнення традиції вінаї, монашої дисципліни) полягає в тому, щоб першочергово думати про власний інтерес, і завдяки цьому утримуватися від заподіяння шкоди. Це тому, що ми прагнемо до звільнення. А в практиці бодгісаттв основною причиною утримання від заподіяння шкоди іншим є врахування інтересів інших. Можливо, друге – утримання від заподіяння шкоди і допомога іншим на основі альтруїзму – пов'язане з всезагальною відповідальністю, про яку я так часто говорю.
Наша базова природа як людських істот
Взагалі, ми, люди, є соціальними тваринами. Незалежно від того, ким є людина, її виживання залежить від решти людства. Оскільки індивідуальне виживання і добробут залежить від усього суспільства, потреба думати і турбуватися про благополуччя інших випливає з нашої власної фундаментальної природи. Якщо ми подивимося, наприклад, на бабуїнів, то старший бере на себе повну відповідальність за стадо. Поки інші годуються, один старший самець бабуїн завжди стоїть осторонь і спостерігає. Сильніший допомагає піклуватися про решту групи заради суспільства.
У доісторичні часи ми, люди, не мали ані освіти, ані технологій. Первісне людське суспільство було простим: всі працювали разом і ділилися плодами своєї праці разом. Комуністи кажуть, що це був первісний комунізм: всі працювали і насолоджувалися разом. Потім, зрештою, розвинулася освіта, і виникла цивілізація. Ум [людини] став більш витонченим, і тому жадібність зросла. Це породило заздрість і ненависть, що з часом ставали сильнішими.
Сьогодні, у двадцять першому столітті, відбулося так багато змін [у людському суспільстві]. З'явилися відмінності між нами – відмінності в] освіті, роботі, соціальному походженні. Але навіть відмінності у віці та расі – все це вторинне. На фундаментальному рівні всі ми залишаємося людьми і всі ми однакові. Це рівень давниною в кількасот тисяч років.
Таке ж ставлення і у маленьких дітей. Їх не цікавить соціальне походження, релігія, раса, колір шкіри чи статки інших дітей. Вони всі граються разом – вони справжні товариші по грі, якщо вони дружні один з одним. Зараз ми, дорослі, нібито розумніші і більш високорозвинені, але ми судимо про соціальне походження інших. Ми вираховуємо: "Якщо я посміхнуся, то отримаю те, що хочу. А якщо я насуплюся, то може щось втрачу?"
Всезагальна відповідальність
Почуття всезагальної або глобальної відповідальності функціонує на загальнолюдському рівні. Ми турбуємося про інших людей, тому що: "Я один з них; мій добробут залежить від них, незалежно від того, які між нами відмінності". Відмінності існують завжди, але вони можуть бути корисними.
Кілька століть тому населення планети становило лише один мільярд людей, а зараз – понад шість мільярдів. Вже зараз, через перенаселення, одна країна не може самостійно забезпечити власне населення усіма харчовими продуктами та ресурсами. Тобто ми маємо глобальну економіку. Тому, виходячи з сьогоднішніх реалій, світ став набагато меншим і дуже взаємозалежним. Це реальність. Крім того, існує екологічна проблема: глобальне потепління. Це проблема всіх шести мільярдів мешканців нашої планети, а не лише однієї або двох націй. Нова реальність потребує відчуття глобальної відповідальності.
Наприклад, у давніші часи британці думали лише про себе й іноді експлуатували інші регіони світу. Їм було байдуже до проблем і почуттів інших людей. Гаразд, це в минулому. Та тепер все по-іншому, все змінилося. Тепер ми повинні дбати про інші країни.
Насправді британські імперіалісти зробили кілька хороших речей. Вони принесли в Індію хорошу англомовну освіту. Індія має багато чим завдячувати цьому. Також Британія принесла технології, залізничну систему. Це одна з ваших спокутних якостей. Коли я приїхав до Індії, деякі ґандіанці були ще живі, і вони порадили мені ґандіанські ненасильницькі методи. На той час я вважав, що британські імперіалісти були дуже поганими. Але потім я побачив, що в Індії існує незалежна судова система, вільна преса, свобода слова тощо. Тож, коли я замислився глибше, то побачив, що це були дуже хороші речі.
Сьогодні існує велика взаємозалежність – від нації до нації, від континенту до континенту. І в цій новій реальності, ми дійсно потребуємо глобальної відповідальності. Ваші власні інтереси залежать від розвитку та інтересів інших. Тож заради власного інтересу ви повинні дбати про інших. В економічній сфері це вже є. Навіть якщо існують різні ідеології і навіть якщо ми не довіряємо один одному, ми повинні взаємодіяти в нашій глобальній взаємозалежній економіці. Тому глобальна відповідальність на основі поваги до інтересів інших є дуже важливою.
Ми повинні бачити інших як наших братів і сестер і мати почуття близькості. Це не має нічого спільного з релігією. Ми дійсно цього потребуємо. Сама концепція "ми і вони" – на певному рівні, звичайно, ми можемо так говорити – але весь світ повинен вважати себе частиною "нас". Інтереси наших сусідів – це наші власні інтереси.
Вдоволеність
Отже, жити етичним життям на особистісному рівні означає не завдавати шкоди іншим і, якщо можливо, допомагати їм. [Якщо ми беремо добробут інших за основу нашої власної етики – це розширює сферу етики. Наш власний спосіб життя повинен відповідати цим факторам.
Існує велика прірва між багатими і бідними, навіть у Сполучених Штатах. Якщо ми подивимося на Америку, найбагатшу країну, то все одно там є осередки бідності. Одного разу, коли я був у Вашингтоні, столиці найбагатшої країни, я побачив, що там є багато бідних районів. Базові потреби цих людей не були адекватно задоволені. [На глобальному рівні індустріальна північ набагато розвиненіша і багатша [ніж решта планети]; в той час, як багато країн південної половини земної кулі навіть стикаються з голодом. Це не просто морально неправильно, це є джерелом великих проблем. Отже, певні багаті країни повинні переглянути свій спосіб життя; вони повинні практикувати вміння бути задоволеними.
Одного разу в Японії, п'ятнадцять років тому, я сказав тамтешнім людям, що їхнє припущення, що щороку повинна зростати економіка і рухатись матеріальний прогрес, є великою помилкою. Одного дня ви можете побачити, що ваша економіка стає все більш обмеженою. Ви повинні бути готові до цього, щоб, коли це станеться, це не було для вас катастрофою. Кілька років по тому в Японії сталася саме така ситуація.
В житті деяких людей занадто багато розкоші. Не вдаючись до крадіжок, експлуатації або обману вони мають дуже багато грошей. З точки зору їхніх власних інтересів, у цьому немає нічого поганого, доки їхні способи здобуття грошей не є неетичними. Хоча немає нічого поганого в такому способі життя, але з точки зору інтересів інших і з етичної точки зору, недобре, коли інші голодують. Якби всі мали такий самий розкішний спосіб життя – добре, але поки це не так, кращим способом життя було б мати більше вдоволеності. Як я переконався в Японії, Сполучених Штатах та інших більш заможних суспільствах, стиль життя потребує певних змін.
У багатьох країнах на одну сім'ю є дві, іноді навіть три машини. Уявіть собі Індію та Китай, ці дві країни з населенням понад два мільярди людей. Якби два мільярди людей придбали два мільярди автомобілів або більше, це викликало б дуже великі труднощі. Виникла б велика проблема і великі ускладнення з паливом, матеріальними і природними ресурсами і так далі. Все стало б дуже складно.
Піклування про навколишнє середовище
Отже, ще одним аспектом етичного життя є турбота про навколишнє середовище, наприклад, у використанні води. Мій власний внесок може бути смішним, але вже багато років я ніколи не купаюся у ванні, а лише приймаю душ. Ванна забирає занадто багато води. Можливо, це дурниця, адже я щодня приймаю два душі, тож кількість води, яку я використовую, та сама. Але тим не менше, що стосується електроенергії, наприклад, коли я виходжу з кімнати, я завжди вимикаю світло. Таким чином, я роблю невеликий внесок в екологію. Певний етичний спосіб життя тоді випливає з почуття глобальної відповідальності.
Як допомагати іншим
Щодо того, як допомагати іншим, є багато способів, тут багато залежить від обставин. Коли я був маленьким, років семи-восьми, і навчався, мій наставник Лінґ Рінпоче завжди тримав при собі батіг. У той час ми з моїм найближчим старшим братом навчалися разом. Насправді батогів було два. Один батіг був жовтого кольору – святий батіг для святого Далай-лами. Але якщо то і був святий батіг, я не думаю, що він спричиняв якийсь святий біль! Це виглядає жорстоким методом, але насправді це було дуже корисно.
Зрештою, корисною чи шкідливою є будь-яка дія залежить від мотивації. З щирої турботи про довгострокове благополуччя інших, методи можуть бути іноді жорсткими, іноді м'якими. Іноді навіть невелика брехня може допомогти. Наприклад, близький друг або батьки в далекій країні можуть бути серйозно хворі або майже при смерті, і ви це знаєте. Але ви також знаєте, що якщо ви скажете іншій людині, що її батьки скоро помруть, вона так засмутиться і занепокоїться, що може знепритомніти. Тому ви скажете: "З ними все гаразд". Якщо ви на сто відсотків дбаєте про те, щоб не засмутити іншу людину, то в такому випадку, хоча брехня з точки зору власних інтересів є неетичною, але з точки зору іншої людини вона може бути найбільш доречною.
Насильницькі і ненасильницькі методи
Отже, як найкраще допомагати іншим? Це складне питання. Нам потрібна мудрість; нам потрібне чітке усвідомлення обставин; і нам потрібна гнучкість, щоб використовувати різні методи відповідно до різних обставин. І найголовніше – мотивація: ми повинні мати щире почуття турботи про інших.
Наприклад, від мотивації дуже сильно залежить, чи є метод насильницьким або ненасильницьким. Хоча сама по собі "біла брехня" є насильством, але відповідно до мотивації вона може бути методом допомоги іншим. Отже, з цієї точки зору, це ненасильницький метод. З іншого боку, якщо ми хочемо експлуатувати інших і тому даруємо їм подарунок, на перший погляд, це ненасильницький метод. Але в дійсності, оскільки ми хочемо обдурити іншу людину і експлуатувати її, це насильницький метод. Отже, насильство чи ненасильство також ґрунтуються на мотивації. Всі дії людини залежать від мотивації. Це також дещо залежить від мети; але якщо наша мета – це просто мета, а наша мотивація – злість, це погано. Тож, зрештою, мотивація є найважливішою.
Міжрелігійна гармонія
Щодо того, що можна винести особисто для себе з наших дискусій, важливо намагатися розвивати внутрішній мир і спокій. Про це ми повинні думати і розвивати в собі. Крім того, якщо в аудиторії є люди, які дотримуються певної релігії і є віруючими, то один з моїх головних акцентів – це завжди міжрелігійна гармонія. Я думаю, що всі основні релігії, можливо, не ті, де поклоняються сонцю і місяцю – вони не мають багато філософії – але більшість великих релігій мають певну філософію або теологію. І оскільки їхня релігія ґрунтується на певній філософії, вона зберігається протягом тисячоліть. Але, незважаючи на різні філософії, всі релігії вважають, що найважливішою практикою є практика любові та співчуття.
Зі співчуттям автоматично приходить почуття прощення, а потім терпимість і вдоволеність. З цими трьома факторами приходить задоволення. Це спільне для всіх релігій. Вони також важливі для поширення основних людських цінностей, про які ми говорили. Тож у цьому відношенні всі релігії корисні в тому сенсі, що вони сприяють становленню основи нашого щастя, а саме – веденню етичного життя. Тому, оскільки всі релігії несуть однакове послання, всі вони мають однаковий потенціал допомогти людству.
У різні часи, в різних місцях виникали різні вчення. Це необхідність. Ці різні часи і місця, різні способи життя розвивалися через відмінності в навколишньому середовищі, і через це розвивалися відмінності в релігії. Для кожного з цих періодів підходили певні релігійні ідеї, які [були прийняті]. Через це тисячолітні релігії мають свої власні традиції. Нам потрібна ця різноманітність багатих традицій: вони служать усім різним типам людей. Одна релігія не може підходити і служити всім.
За часів Будди в Індії вже існувало багато небуддійських традицій. Будда не намагався навернути всіх індійців у буддизм. З іншими релігіями було все добре. Іноді між ними виникали дебати. Особливо після Будди, майстри протягом багатьох століть дебатували один з одним. Ці дебати дуже корисні, особливо в галузі епістемології. Один вчений з певної традиції критично розглядає філософію та погляди іншої релігії, і це змушує всіх замислитися над власною релігією, власними традиціями та дебатувати. Тож, природно, це призводить до прогресу. У деяких випадках, можливо, в цих дебатах було трохи насильства, і це прикро, але, загалом, це був здоровий розвиток.
Індія, таким чином, є дуже хорошим прикладом справжньої релігійної толерантності, яка тривала протягом століть як традиція; і вона все ще жива в Індії. Це хороший приклад для решти світу.
У давнину люди були ізольовані, і це було нормально. Але зараз ми знаходимося в інших обставинах. Наприклад, Лондон – це майже мультирелігійне суспільство. Тому релігійна толерантність дуже важлива. Тож ті з вас, хто вірить у релігію, пам’ятайте: гармонія і толерантність є дуже важливими. По можливості, робіть у них свій внесок.