SEE Learning: Розвиток соціальних навичок

Соціальне, емоційне та етичне навчання, Університет Еморі, скорочена програма

Соціальне, емоційне та етичне навчання (SEE Learning) – це програма, розроблена Центром споглядальної науки та основаної на співчутті етики, при Університеті Еморі. Її метою є виховання емоційно здорових та етично відповідальних особистостей, соціальних груп та ширших спільнот. У другій частині "SEE Learning: Розвиток соціальних навичок" ми вчимося розвивати соціальні навички, які сприяють злагоді й гармонії у наших стосунках з іншими людьми.

Навички емоційної грамотності та саморегуляції, які ми здобуваємо в Особистій сфері, безсумнівно, стануть нам у пригоді впродовж життя. Втім, оскільки люди за своєю природою є соціальними істотами, не менш важливим є вміння вміло взаємодіяти з іншими. Раніше вважалося, що соціальні навички є вродженими і незмінними, але останні наукові дослідження все частіше вказують на те, що їх можна розвивати за допомогою навчання, рефлексії та цілеспрямованої практики. Термін "соціальний" стосується як нашої безпосередньо міжособистісної взаємодії, так і взаємодії у межах невеликих спільнот, таких як школа, офіс, сім'я чи сусідство. Більш глобальні спільноти, такі як місто, суспільство або світ в цілому, охоплює третя й остання сфера – Глобальна.

Усвідомлення, співчуття та залучення в соціальному контексті

Соціальна сфера багато в чому схожа на Особисту, за винятком того, що наш фокус тепер спрямований на інших, а не на нас самих. Знову ж таки, ми рухаємося через три виміри: Усвідомлення, Співчуття та Залучення. Усвідомлення тут означає базове усвідомлення інших, а також усвідомлення нас самих як соціальних істот: того, що ми існуємо у зв'язку з іншими, що нам потрібні інші, і що наші дії впливають на інших. Це усвідомлення також охоплює розуміння того, що ми, люди, маємо спільного, а що відрізняє нас одне від одного. Співчуття передбачає використання знань, отриманих в Особистій сфері, для розуміння інших та їхні емоції, завдяки чому ми можемо адекватніше реагувати на інших й бути менш осудливими. Ми також використовуємо це розуміння для розвитку інших соціальних рис, як-от вдячність, прощення, щедрість і смиренність. Нарешті, вимір Залученості передбачає поєднання усвідомленості та розуміння, щоб навчитися позитивно і конструктивно ставитися до інших. Отже, три компоненти Соціальної сфери можна окреслити так:

  • Міжособистісне усвідомлення
  • Співчуття до інших
  • Навички взаємовідносин

Міжособистісне усвідомлення

Хоча всі ми маємо природну схильність зосереджуватися на власних вузьких інтересах, та якщо докласти достатньо зусиль, то з часом можна навчитися і до інших ставитися з урахуванням їхніх інтересів. Це приносить велику користь не лише іншим, але й нам самим. Наприклад, розвиваючи почуття вдячності до інших ми покращуємо власне благобуття, а також почуття міжособистісного зв'язку. Міжособистісне усвідомлення охоплює три основні теми:

  • Уважність до нашої соціальної реальності
  • Уважність до нашої спільної з іншими реальності
  • Визнання важливості різноманіття та відмінностей

Уважність до нашої соціальної реальності означає здатність визнавати нашу соціальну природу і важливість інших людей та ролі, яку вони відіграють у нашому житті. Уважність до нашої спільної з іншими реальності передбачає цінування того, що ми розділяємо з іншими на фундаментальному рівні, наприклад, бажання бути щасливими й уникати страждань. Нарешті, визнання важливості різноманітності й відмінностей означає повагу до розмаїття, унікальності й відмінностей окремих людей і груп, а також розуміння того, як вони доповнюють наше колективне життя.

Уважне ставлення до нашої соціальної реальності

Реальність людства така, що ми, люди, є соціальними істотами, і незліченна кількість інших людей відіграє важливу роль у нашому житті, незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні. Однак іноді ми можемо забувати простий факт: інші люди мають суб’єктність і відчувають світ, так само як і ми. Через це дуже легко опинитись в пастці, думаючи, що тільки у нас є бажання й потреби, тільки про нас треба піклуватися і так далі.

Для початку ми можемо поміркувати про тих людей, які сформували нас такими, якими ми є; тих, хто продовжує впливати на наше існування; і тих, хто впливатиме на нас у майбутньому. Наприклад, ми можемо подумати про наших батьків або інших людей, які забезпечували або продовжують забезпечувати наші базові потреби чи захищати нас. Інші дарують нам дружбу. На ширшому рівні, незліченна кількість людей вирощує їжу, яку ми їмо, виготовляє одяг, який ми носимо тощо. Роздуми над цими фактами закладають основу для виховання вдячності, емпатії та співчуття до інших.

Уважність до нашої спільної з іншими реальності 

Окрім того, що інші існують і забезпечують нас, ми повинні прийти до визнання того факту, що вони також мають емоції. Базове визнання цінності інших посилюється завдяки визнанню нашої фундаментальної схожості, а також того, що будь-які відмінності не мусять заважати нам цінувати їх. Схожість, на якій ми зосереджуємося, – це наш людський досвід. Він є спільними для всіх людей. Інші, так само як і ми, прагнуть благобуття і не бажають труднощів і страждань. Їхнє емоційне життя має в собі бажання, потреби, страхи, надії тощо. Вони хворіють, мають обмеження, стикаються з перешкодами, переживають радощі й невдачі. Визнання цих спільних рис – це навичка, яку можна розвивати і до якої призвичаїтись. 

Після того, як ми розвинули певний рівень емоційної грамотності, ознайомились з картою ума та емоційним усвідомленням від першої особи, легко помітити схожість, яку ми поділяємо з іншими. Разом з тим, нам потрібно дослідити, чим інші відрізняються від нас. Хоча кожна людина має бажання, потреби, страхи й надії, вона не обов'язково хоче, потребує чи боїться того ж, що і ми. Цей факт потрібно визнати і поважати. Ба більше, інші мають відмінний від нашого життєвий досвід, погляди й знання, і все це можна цінувати. Визнання наших відмінностей і водночас цінування нашої схожості дозволяє нам краще зрозуміти себе та інших, що є вагомим аспектом навичок взаємовідносин.

Визнання важливості різноманітності та відмінностей

Частиною нашої спільної з іншими реальності є те, що ми всі унікальні й різні. Ми належимо до різних соціальних груп, які мають свої характерні особливості та відрізняються від інших груп. Всі ми маємо різне виховання, сімейне оточення та унікальний досвід, який формує наші погляди, ставлення і прагнення. 

Таким чином, різноманітність є частиною нашої спільної реальності, і її можна цінувати як таку – як те, що може нас об'єднувати, а не роз'єднувати. Здатнсть усвідомлювати й поважати відмінності й те, як різноманіття покращує наше спільне життя, є особливо важливою в нашому дедалі більш плюралістичному і глобалізованому світі. Це створює основу для справжньої емпатії та співчуття.

Співчуття до інших

Усі соціальні риси випливають зі співчуття до інших і сприяють йому. У той час як міжособистісне усвідомлення торує шлях до розвитку широкого спектра соціальних рис, співчуття допомагає помістити їх в етичний контекст. Існує три шляхи розвитку співчуття до інших:

  • через розуміння почуттів та емоцій інших у контексті;
  • через визнання важливості та розвинення доброти й співчуття;
  • через визнання важливості та розвинення інших етичних якостей.

Розуміння почуттів та емоцій інших у контексті

Нерозуміння власних емоцій може призвести до самоосуду; так само, коли ми бачимо, що інші люди діють у спосіб, який ми не розуміємо або не схвалюємо, нашою природною реакцією буде осуд. Як розуміння процесу виникнення наших емоцій з бажань і потреб призводить до самоприйняття і самоспівчуття, так само це працює і з нашим сприйняттям інших.

Якщо ми розуміємо, що дії інших людей зумовлені емоціями, і що ці емоції виникають у певному контексті та з глибинних потреб, це може призвести до емпатії та співчуття, а не до гніву й осуду. Мета тут не в тому, щоб виправдати неналежну поведінку, а в тому, щоб зрозуміти інших людей та їхні емоції на людському рівні.

Визнання важливості та розвинення доброти й співчуття

Здавалося б, очевидно, що ми маємо цінувати співчуття й милосердя вище за жорстокість, але цей простий факт дуже легко забути. З власного досвіду та історичних прикладів ми бачимо, як ми самі не завжди дотримувались цього принципу. В історії існує незліченна кількість прикладів, коли люди мирилися з жорстокістю інших або просто не зважали на свої власні жорстокі вчинки. 

Співчуття – це потужний принцип, який може принести нам чималу користь. Але просто наказати нашому уму бути співчутливим не вийде. Ми повинні зрозуміти, чим є співчуття, а чим ні, і почати цінувати цю якість як таку, що ми прагнемо розвивати. Зазвичай легше почати з доброти – розвивати уважне, турботливе ставлення до інших – перш ніж переходити до співчуття.

Співчуття визначається як бажання полегшити страждання інших. Хоча багато хто не вважає співчуття наріжним аспектом людського існування, та наукові дослідження стверджують, що співчуття вкорінене в нас на біологічному рівні. Усі ссавці та птахи потребують материнської турботи, щоб вижити, оскільки після народження вони не здатні існувати самостійно. Альтруїстична поведінка у різних видів, включаючи людей, створює взаємний зв'язок, який підтримує виживання і процвітання як на індивідуальному, так і на груповому рівнях. Отже, співчуття – це центральний аспект для виживання. Це пояснює, чому люди змалку віддають перевагу доброті і чому ми так позитивно реагуємо на співчуття, навіть на фізіологічному рівні.

Визнання важливості та розвинення інших етичних якостей

Окрім співчуття, ми також можемо розвивати в собі такі якості, як вдячність, прощення, вдоволеність, смиренність, терпіння тощо. Спільним для них є те, що все це внутрішні якості (а не матеріальні блага чи досягнення), які приносять користь і щастя в наше життя. Спрямування нашого усвідомлення на те, наскільки люди важливі і як вони збагачують наше життя, іде всупереч з ідеєю, що самопросування і придбання майна є ключем до довгострокового задоволення і щастя. Ми маємо усвідомити, наскільки важливими є ці внутрішні якості. Дослідження показують, що задоволеність життям падає після досягнення певного рівня матеріального добробуту, але натомість між вдячністю і рівнем щастям існує тісний зв'язок – як у дітей, так і у дорослих. Вдячність не лише призводить до більшої задоволеності життям, але й може бути потужною протиотрутою від нав’язання матеріалістичних цінностей, що транслюються соціальними мережами, рекламою та телебаченням. 

Люди приносять нам користь у багатьох сенсах, і навіть не обов'язково, щоб ми явно відчували цю користь. Ми також можемо цінувати те, чого інші не зробили – не вкрали, не завдали шкоди, не образили нас. На більш просунутому рівні ми можемо навіть навчитися цінувати користь від того, що інші чинять нам шкоду. Ми можемо вивчати приклади людей, які пережили надзвиайні труднощі, але вижили, зумівши трансформувати свої погляди і жити щасливішим, більш повноцінним життям. Хоча й не варто потурати неправильній поведінці інших, але здатність дивитися на речі під новим кутом – потужний спосіб звільнитися від гніву, образи та ненависті. Вивчення того, як інші приносять нам користь, може допомогти розвинути справжнє, стійке почуття вдячності, яке, своєю чергою, слугує потужним зв'язком і сполучною ланкою з іншими. 

Коли ми замислюємося про недоліки егоцентричного ставлення і те, як наше власне щастя і благобуття залежать від незліченних добрих вчинків інших людей, ми природно відчуваємо вдячність.

Нам також необхідно розвивати емпатію, тобто здатність розпізнавати і бути чутливими до переживань інших людей, розділяти їхні радощі та печалі. Більшість із нас автоматично відчуває емпатію до своїх друзів і коханих, але емпатію можна розширити, зробити більш широкою і неупередженою. Коли ми поєднуємо емпатію зі знанням нашої фундаментальної спільної схожості, може розкритися справжня емпатія, менш обмежена упередженнями. Емпатичні стосунки з іншими передбачають зусилля, спрямовані розуміння їхньої точки зору і ситуації. Наприклад, замість казати "він егоїст", ми можемо сказати "його поведінку можна вважати егоїстичною". Це допомагає нам не бачити в людині незмінного егоїста і дозволяє нам бути відкритими до того, щоб помічати випадки, коли вона поводиться безкорисливо. 

Коли ми досліджуємо нашу схожість з іншими і розвиваємо вдячність та емпатію, ми також природно виховуємо прощення. Коли ми звільнимося від нереалістичних очікувань і розвинемо самоприйняття, нам буде легко відпустити гнів і образу, за які ми тримаємось. Таким чином, прощення стає даром самим собі.

Навички взаємовідносин

Нам щодня доводиться орієнтуватися в складних соціальних взаємодіях: дружбі, сімейних драмах, робочих стосунках тощо. Здатність адаптуватися до широкого спектра соціальних умов необхідна для того, щоб бути щасливим і успішним. Довгострокове благобуття значною мірою пов'язане зі здатністю формувати та підтримувати значущі позитивні стосунки, а також вміти розпізнавати та припиняти шкідливі.

Два попередні компоненти цього курсу, усвідомлення нашої соціальної природи в поєднанні з розумінням емоцій інших людей в правильному контексті, створюють фундамент, на якому ми можемо розвивати навички, поведінку, а також вдосконалюватися у практиках, які найбільше сприяють благобуттю нас самих та інших. Навіть якщо наша поведінка ґрунтується на емпатії та співчутті, іноді наші дії насправді виявляються контрпродуктивними. Ми можемо мати добрі наміри, а зрештою, хоч і ненавмисно, та створювати труднощі для себе та інших. Але з досвідом ми можемо з цим впоратись. Ми можемо активно практикувати будь-які набуті навички, поки не втілимо їх, щоб вони проявлялись природно. Існує чотири аспекти, в яких ми можемо тренуватися:

  • Емпатичне слухання
  • Вміла комунікація
  • Допомога іншим
  • Трансформація конфлікту

Емпатичне слухання

Емпатичне слухання – це вміння слухати інших з відкритим серцем і не закриватися через емоційну реакцію. Воно ґрунтується на повазі та вдячності до іншої людини, навіть якщо її погляди відрізняються від наших. Ми можемо практикувати емпатичне слухання за допомогою вправ на "глибоке слухання", коли ми намагаємося слухати інших без коментарів і суджень протягом декількох хвилин. Або ми можемо спостерігати чи слухати людей, які говорять речі, з якими ми можемо не погоджуватися, але потім робити паузи, щоб перефразувати чи переказати те, що вони говорять, перш ніж емоційно реагувати на це.

Через емпатичне слухання ми звертаємо увагу не лише на поверхневий зміст, але й на глибинні потреби й прагнення, що може прояснити контекст для розуміння того, що говорять люди.

Вміла комунікація

Слухати дуже важливо, але ми також повинні вміти донести те, що хочемо сказати, у тактовний, продуктивний спосіб, що дасть змогу розширити можливості для себе та інших. Поняття "комунікація, що розширює можливості" стосується нашої здатності говорити з повагою і чітко, не тільки за себе, але й за тих, хто такої можливості не має. Дебати можуть бути дуже потужним інструментом. Наприклад, ми можемо провести дебати з друзями і прийняти сторону, з якою зазвичай не погоджуємося. Оскільки ми, як люди, схильні делегітимізувати або навіть дегуманізувати тих, хто протистоїть нашим поглядам, такі вправи можуть допомогти розвинути смиренність, інтелектуальну допитливість і почуття спільної людяності.

Допомога іншим

Слухання й спілкування – це фундаментальні речі, але є незліченна кількість інших способів допомогти іншим. Допомога іншим завжди повинна відповідати їхнім потребам, а також бути пропорційною нашим власним можливостям. Дослідження показують, що надання допомоги навіть більше сприяє нашому благобуттю, ніж отримання допомоги, – від громадських робіт до волонтерства та "випадкових добрих дій". 

Ми можемо приділити час на роздуми про сам процес допомоги іншим: що ми відчуваємо, коли робимо це; чого ми вчимося; що ми можемо покращити; і який вплив він має на тих, кому ми намагаємося допомогти. Зрештою, ми можемо дослідити, якої допомоги інші дійсно потребують для свого довготривалого благобуття, окрім того, що може здатися очевидним на перший позір.

Трансформація конфлікту

Ми неминуче стикаємося з конфліктами протягом нашого життя. Конфлікти самі собою не обов'язково є поганим явищем, але вміння розв’язувати конфліктні ситуації для себе та інших є життєво необхідною навичкою. Вирішення конфлікту – це лише частина шляху до трансформації обставин і стосунків, які можуть покращити благобуття обох сторін. Для цього нам потрібно вміти конструктивно реагувати на конфлікти й сприяти співпраці, примиренню та підтриманню мирних стосунків.

Внутрішній мир слугує фундаментом для зовнішнього миру. Так само внутрішнє примирення може призвести до зовнішнього примирення. Вміння працювати з нашим внутрішнім світом збільшує шанси на успішну трансформацію конфлікту. Без виховання смирення, емпатії, співчуття, прощення, неупередженості та визнання нашої спільної людяності трансформація і розв’язання конфліктів є складною, майже неможливою, справою. Коли ці навички присутні, завдання врегулювання конфлікту може стати глибоким і справді трансформаційним досвідом для всіх залучених сторін.

Підсумок

У першій частині курсу ми розвиваємо емоційну грамотність, щоб краще розуміти себе. У другій частині ми використовуємо це розуміння для взаємодії з іншими людьми: родиною, друзями, колегами та незнайомцями, яких зустрічаємо. Розвиток навичок взаємовідносин пов'язаний з принципами доброти й співчуття. Коли наша практика стає достатньо потужною, соціальні навички перестають бути просто набором технік; вони перетворюються на природний результат нашого почуття вдячності та турботи про інших. Коли ми приймаємо і практикуємо доброчинні стратегії в різних соціальних контекстах, наші стосунки не лише стають більш гармонійними, але й ми самі стаємо більш щасливими й наповненими. 

Якщо ви хочете заглибитися в тему, прочитайте повну версію навчальної програми SEE та дізнайтеся про інші програми Центру споглядальної науки та основаної на співчутті етики.   

Top