Сьогодні я говоритиму про те, як досягти щасливого ума в контексті і за допомогою світських методів. Я радий, що маю нагоду поспілкуватися з великою кількістю присутніх тут людей. Один з моїх хороших друзів, американський вчений Девід Лівінгстон, якого вже немає з нами, казав, що коли людина з добрим серцем зустрічається з іншими, то її очі відкриваються ширше, а зіниці розширюються. Він сказав, що коли він зустрів мене, його очі так само широко відкрилися і зіниці розширилися, і таке відбулося лише з двома людьми: коли він зустрів мене і коли він побачив свою дружину. Тепер, куди б я не поїхав, місцеві люди однаково ставляться до мене, вони виявляють щире почуття теплоти, і я це дуже ціную, тому дякую вам.
Що означає "секуляризм"? Я використовую цей термін відповідно до його вживання в індійській традиції. Однак деякі з моїх друзів-мусульман і християн вважають, що слово "секуляризм" означає щось антирелігійне, тому їм не подобається, коли я використовую цей термін. Також дехто вважає, що "етика" має базуватися на релігії, але ж конституція Індії базується на світськості і не є антирелігійною. В Індії люди дуже поважають релігію. Ґанді і розробники індійської конституції були дуже релігійними людьми. "Світський" у цьому контексті означає повагу до всіх релігій, без ідеї, що якась одна релігія є кращою за інші; і протягом тисячоліть цей секуляризм шанував також і права невіруючих в Індії. Тому я використовую термін "секуляризм" саме в цьому сенсі.
Всім нам, як людям, і навіть тваринам і комахам, притаманне прагнення до більшого миру і спокою. Ніхто не хоче неспокою, і кожен має право на досягнення щастя та подолання будь-яких негараздів, проблем і страждань. Це не потребує логічних або експериментальних доказів. Так закладено природою, і всі живі істоти: птахи, тварини, люди, – всі ми намагаємося досягти цієї мети. Важливим є саме метод досягнення цієї мети. Він має бути реалістичним, а використання нереалістичних засобів призводить до того, що ми просто її не досягаємо. Наприклад, іноді ми бачимо, що тварини настільки налякані, що біжать у невірному напрямку, вони біжать у напрямку небезпеки, а не від неї. Але ми – люди, і у нас є надзвичайний інтелект, а тому ми маємо більше можливостей дотримуватися реалістичного підходу за допомогою розуму та інтелекту, тому ми є більш успішними. Ми маємо довгострокове усвідомлення, і тому іноді ми охоче жертвуємо миттєвою вигодою заради довгострокового успіху. Це свідчить про те, що наш інтелект вищий, ніж у тварин. І завдяки цьому інтелекту ми, люди, намагаємося здобути довгострокову вигоду.
Отже, питання полягає в тому, який рівень досвіду принесе нам найбільшу користь? Чуттєвий рівень досвіду є переважно тимчасовим. Наприклад, ви розглядаєтн якусь картину або спортивну подію, або турист їде побачити різні місця і пейзажі, вбрання, людей; так, від цього ви отримуєте певне відчуття задоволення, наприклад, через зір. До прикладу, мій водій у Делі, індієць, обожнює крикет. Коли я запитав його, скільки годин він спав минулої ночі, коли був матч з крикету, він відповів, що чотири години. Тоді я посварив його, кажучи, що краще висипатися, ніж дивитися спорт – це краще для ума. А ще є музика, гарні аромати, їжа і приємні фізичні відчуття. Ці задоволення на чуттєвому рівні лише тимчасові. Коли вони закінчуються, єдине, що залишається – це наші спогади про них.
З іншого боку, деякі переживання відбуваються на ментальному рівні і не залежать від чуттєвого досвіду, а задоволення від них триває набагато довше. Тому важливо розуміти, що існує два рівні переживання щастя і нещастя. Один, чуттєвий рівень, є тимчасовим, а інший, ментальний, є набагато глибшим.
У наш час люди надто зациклені на чуттєвому рівні, який вони вважають найважливішим, тому вони завжди шукають щастя у зовнішніх матеріальних джерелах, нехтуючи внутрішнім, глибинним рівнем. Одного разу, багато років тому, я був у Берліні, в Німеччині, і готель, в якому я зупинився, був якраз навпроти нічного клубу. Десь о 7:30 чи 8 годині вечора я пішов спати і побачив на вулиці різнокольорові вогні – червоні, сині, миготливі, а також до мене доносився гучний шум і гуркіт. Я заснув і прокинувся опівночі, а воно все ще тривало, і навіть коли я вже встав близько четвертої – воно все ще тривало. Вся енергія людей, що були там, була зосереджена на цьому чуттєвому рівні. Я думаю, що наступного дня всі були повністю виснажені.
Нещодавно я зустрів одну індійську сім'ю з дітьми, їхні батьки також були присутні, і ми просто невимушено розмовляли. Я сказав, що в останні два-три роки я більше не дивлюся телевізор, а лише слухаю новини по радіо BBC. Молоді члени цієї індійської сім'ї сказали мені: " Ви, мабуть, нудьгуєте, без телевізора!". Тобто, вони багато його дивляться. Особливо в Америці та Європі діти дивляться телевізор занадто багато. Це не дуже корисно, тому що це змінює здатність їхнього ума до гострого інтелектуального аналізу. Тож має сенс працювати на ментальному рівні, а не лише на чуттєвому, аби віднайти щастя.
Інший момент полягає в тому, що турбуючі емоції походять переважно з ментального рівня; отже, для щасливого життя нам потрібен спокійний ум. Оскільки джерело неспокою походить з ментального рівня, то для досягнення спокою нам потрібно працювати саме з ментальним рівнем. Отже, по-перше, потрібно більше уваги приділяти своєму внутрішньому світу, внутрішнім цінностям. У маленькому просторі нашого мозку ми можемо досліджувати величезний внутрішній простір ума, але насправді ми знаємо про цей внутрішній простір набагато менше. Тому нам потрібно досліджувати емоції. Коли виникають сильні емоції, то потрібно частиною ума їх дослідити, тоді поступово ми побачимо, що вони вщухають. Ми можемо спостерігати за умом, в якому домінує гнів – як тільки ми починаємо досліджуваим його, інтенсивність зменшується. Досить цікаво зазирнути глибше в наш ум.
Ми живемо у двадцять першому столітті. Двадцяте століття, здається, було найбільш важливим століттям в історії людства. Це тому, що було так багато досягнень у науковій та технічній сферах. Наші знання збільшились, рівень життя підвищився. Але, в той же час, це було століття кровопролиття. Ваші батьки, діди і прадіди пережили великі потрясіння і страждання. Понад двісті мільйонів людей було вбито, в тому числі від ядерною зброєю. Якби це величезне насильство принесло якийсь новий порядок, можливо, ми могли б його виправдати, але цього не сталося. Навіть зараз, на початку двадцять першого століття, існує так багато проблем в Іраку, Ірані та Афганістані, так багато тероризму; це є симптомом минулих помилок і недбалості. Занадто багато уваги приділялося лише зовнішнім речам. Тепер ми повинні більше думати про внутрішні цінності, а не лише про зовнішні обставини.
Також великою проблемою є великий розрив між багатими і бідними, і це попри весь наш матеріальний прогрес. Тут, в Австрії, ситуація з соціальною рівністю досить добра, але минулого року я відвідав Мексику, Аргентину та Бразилію і запитав про розрив між багатими та бідними, великий він чи ні. Мені відповіли, що він дуже великий. Тут, в Австрії, можливо, він невеликий.
Також я запитав: "Чи є рівень корупції в країні високим?" У демократичних країнах, де є свобода слова і вільна преса, все одно може бути чимало корупції. Це пов'язано з відсутністю самодисципліни, відсутністю моральних принципів. Індія, наприклад, дуже релігійна країна, і все ж там теж дуже багато корупції. У багатьох індійців вдома стоять статуї богів і богинь, вони підносять пахощі, квіти і свої молитви, але іноді я жартую, що їхня молитва звучить так: "Нехай мої корупційні справи будуть успішними". Це дуже сумно. Вони релігійні, але так багато з них корумповані. Вони нібито віруючі, але не віруючі до такої міри, щоб насправді втілювати в життя принципи своєї релігії і бути богобоязливими.
Кілька років тому я мав дискусію з одним науковцем про транснаціональні компанії і про те, що їхні прибутки не є прозорими. Ми обговорювали ці речі, і я сказав: "Люди, що керують цими компаніями, нібито богобоязливі, тому вони повинні мати певну дисципліну", на що він відповів: "Це мислення вісімнадцятого століття". Отже, хоча ці люди можуть молитися Богу, вони не дуже серйозно ставляться до цього. Якби це було серйозно, вони мали б слідувати Божим заповідям бути чесними, турботливими та етичними. Отже, ми повинні піклуватися про інших і дбати про навколишнє середовище. Тому нам потрібно більше уваги приділяти моральній етиці, а це означає більше уваги до самодисципліни – не з почуття обов'язку чи страху, а добровільно, на основі усвідомлення того, що "якщо я зроблю цей вчинок, це піде всупереч моїм моральним принципам".
Нам потрібно докладати більше зусиль для розвитку моральної етики, інакше зі зростанням населення і зменшенням ресурсів проблем буде ставати все більше і більше. Тому ми повинні зробити двадцять перше століття таким, коли ми докладемо зусиль, щоб зробити його століттям милосердя. Це основний принцип моральної етики, світської етики.
Моральна етика дуже тісно пов'язана з добрим серцем. Це означає, що ми маємо все більше і більше турбуватися про інших людей. Вони також хочуть бути щасливими, вони не хочуть нещастя, і ми всі взаємопов'язані. Їхнє щастя є джерелом нашого власного щастя. Коли ми розуміємо це і поважаємо їх, тоді немає місця для брехні, обману, знущань чи експлуатації. Саме в цьому сенсі теплота серця є джерелом щастя; і вона походить від біологічного фактору від часів наших матерів: ми вижили завдяки материнській любові, завдяки її молоку. Цей досвід увібрався в наші гени, в нашу кров. Постає питання: дітей більше турбує любов інших, аніж гроші або культурні речі, але коли вони виростають, якщо не стають мудрішими, то їхні цінності занепадають, чому? Тому що вони стають більш егоцентричними. Якщо вони і допомагають іншим, то лише з власного інтересу "що я отримаю натомість?". Отже, егоцентризм підтримує почуття великого "я", яке є джерелом великих проблем. Нам потрібно розглядати всю спільноту людства як "ми", вважаючи себе частиною Європейського Союзу або частиною всього світу. Ми повинні думати про всі сім мільярдів людей у цьому світі як про "ми" і про те, що ми є частиною цього "ми", а не тільки думати про це наше маленьке "я". Отже, ми повинні поважати всіх, як багатих, так і бідних. Всі повинні мати рівні права, як економічні, так і у всіх інших сферах. Ця повага прийде, якщо ми розвинемо в собі турботу про благополуччя інших.
Це не обов'язково має бути частиною релігії; релігія – це приватна справа кожного. Це проблеми всього людства. Якщо ми будемо поважати всіх навколо, не буде ніякої експлуатації. Крім того, сердечність дуже допомагає фізичному здоров'ю. Деякі вчені стверджують, що постійна небезпека і страх послаблюють нашу імунну систему, тому, якщо ми стаємо дуже егоцентричними, ми відчуваємо багато страху зі своєї сторони, а щодо інших маємо багато недовіри. Це призводить до відчуття самотності і страху, які призводять до розчарування і, зрештою, до гніву. Але як тільки ми відкриваємо своє серце і відчуваємо турботу про інших, ми розвиваємо впевненість у собі. Завдяки цьому ми можемо діяти відкрито і прозоро. Кого б ми не зустріли, кого б ми не побачили, всіх навколо ми будемо вважати своїми братами і сестрами; і якщо ми відкриті серцем і маємо почуття турботи про інших, більшість людей будуть реагувати на це позитивно. Але це не завжди так. Коли я їду в машині, я завжди дивлюся на людей по дорозі і посміхаюся їм. Одного разу в Німеччині, коли я посміхнувся одній жінці на тротуарі, вона стала дуже підозрілою, і моя посмішка замість того, щоб викликати у неї радість, викликала у неї переляк, і я відвернув голову. Але це поодинокий випадок.
Сердечність – це те, чого ми вчимося від наших матерів, тому це те, що ми повинні пронести з собою через все життя. На зібранні науковців у нас є гасло: " Здоровий ум – здорове тіло". А для цього треба знати реальність, треба мати спокійний ум; якщо ми збентежені, ми стаємо упередженими і не можемо бачити реальність, а це спричиняє багато проблем. Тож сердечність допомагає розвинути спокійний ум.
Якщо наш ум неспокійний, це призводить до проблем у навчанні. Якщо ум не є спокійним і щасливим, то дуже важко вчитися; тому спокійний ум допомагає виконувати будь-яку роботу і займатися будь-якою професією, в тому числі і політикою. Коротше кажучи, спокій ума веде до впевненості в собі, а з упевненістю в собі ми здатні бачити реальність більш чітко, і на основі цього ми розвиваємо все більше і більше сердечності.
Це основні принципи світської етики і ключ до мистецтва бути щасливим. Для себе я знайшов це досить корисним. Якщо ви відчуваєте, що це має якийсь сенс, то спробуйте практикувати це. Якщо це не має для вас сенсу, то просто забудьте про це. Дякую.