Хоча в Тибеті тричі встановлювали лінії посвячення в бгікшу Муласарвастівади, санґха бгікшуні Муласарвастівади так і не була вкорінена. Отже, жінки, які слідують тибетській буддійській традиції в рамках традиції Вінаї Муласарвастівади і бажають прийняти духовний сан, стають шраманериками або монахинями-послушницями.
Вперше посвята в бгікшу Муласарвастівади була встановлена в Тибеті, коли в Центральному Тибеті в 775 році н.е. був заснований монастир Сам'є (bSam-yas) і туди з візитом прибув індійський майстер Шантаракшіта разом із тридцятьма монахами. Монастир перебував під патронатом тибетського імператора Трі Сонґдецена (Khri Srong-lde-btsan). Однак, оскільки дванадцять індійських бгікшуні Муласарвастівади в той час не прибули до Тибету, а тибетські жінки згодом не подорожували до Індії, щоб отримати вищі монаші посвяти, лінія посвячення бгікшуні Муласарвастівади не була встановлена в Тибеті протягом цієї першої нагоди.
Однак, згідно з китайським джерелом, що збереглося серед дуньхуанських документів, одна з дружин імператора Трі Сонґдецена, королева Дроза Джанґдрон (‘Bro-bza’ Byang-sgron) і ще тридцять жінок отримали посвячення в бгікшуні в Сам'є. Їхні посвячення були надані китайськими бгікшу, які були запрошені працювати перекладачами у Сам'є у 781 році н.е. Оскільки китайський імператор династії Тан Чжун-цзун у 709 р. н.е. видав указ, що в Китаї слід дотримуватися лише лінії посвячення Дгармаґуптаки, бгікшуні в Тибеті мали бути висвячені в лінії Дгармаґуптаки. Ймовірно, посвячення відбувалося методом єдиної санґхи, і ця лінія не продовжувалася після поразки китайської сторони на дебатах у Сам'є (792-794 рр. н.е.) і її вигнання з Тибету.
За часів свого правління, тибетський імператор Трі Релпачен (Khri Ral-pa can, 815 - 836 рр. н.е.) видав указ про заборону перекладу тибетською мовою будь-яких текстів хінаяни, окрім тих, що входять до складу Сарвастівади. Це фактично унеможливило впровадження в Тибеті інших ліній посвячення, окрім Муласарвастівади.
Лінія посвячення бгікшу Муласарвастівади від Шантаракшіти була майже втрачена після репресій короля Ланґдарми, спрямованих проти буддизму наприкінці IX або на початку X ст. н.е. століття нашої ери. Троє вцілілих бгікшу Муласарвастівади за допомогою двох китайських бгікшу Дгармаґаптаки відродили цю лінію бгікшу, висвятивши Ґонґпа-Рабсела (dGongs-pa rab-gsal) у Східному Тибеті. Однак подібної процедури за участю бгікшуні Дгармаґаґпатаки для встановлення висвячення бгікшуні Муласарвастівади не відбулося в той час через задвоєну санґху зі змішаним родоводом.
Лінія Ґонґпа-Рабсела з посвячення в бгікшу Муласарвастівада була повернута до Центрального Тибету і стала відома як "нижньотибетська Віная" (sMad-'dul). Тим часом у Західному Тибеті король Єше-О (Ye-shes 'od) наприкінці X століття н.е. звернувся до Індії, щоб заснувати або, можливо, відновити висвячення бгікшу Муласарвастівади у своєму королівстві. Відтак, він запросив до Ґуґе в Західному Тибеті східноіндійського пандита Дгармапалу та кількох його учнів, щоб заснувати другу лінію посвячення в бгікшу Муласарвастівади. Ця лінія стала відома як "Верхньотибетська Віная" (sTod-'dul).
Згідно з Хроніками Ґуґе, в цей час в Ґуґе також був заснований монаший орден Муласарвастівади, і дочка короля Єше-О, Лхаі-Метоґ (Lha'i me-tog), прийняла в ньому посвячення. Однак неясно, чи було це посвячення в бгікшуні, чи в послушниці шраманеріки. У будь-якому випадку, також неясно, чи запрошували бгікшуні Муласарвастівади в Ґуґе для проведення посвячення, і немає ніяких доказів того, що санґха бгікшуні Муласарвастівади утвердилася в цей час в Західному Тибеті.
У 1204 році н.е. тибетський перекладач Тропу Лоцава (Khro-phu Lo-tsa-ba Byams-pa dpal) запросив індійського майстра Шак'яшрібгадру, останнього держателя трона монастиря Наланда, приїхати до Тибету, щоб врятуватись від загибелі й руйнувань, заподіяних загарбниками-огузами з династії Ґурідів. Перебуваючи в Тибеті, Шак'яшрібгадра та індійські монахи, що його супроводжували, висвятили кандидатів у бгікшу Муласарвастівади в рамках традиції Сак'я, започаткувавши таким чином третю лінію таких висвячень у Тибеті. Вона має дві підлінії, одна з яких походить від висвячення Шак'яшрібгадрою Сак'я Пандіти (Sa-skya Pan-di-ta Kun-dga' rgyal-mtshan), а інша – від посвячення ним спільноти монахів, яких він згодом навчав, і які з часом розділилися на чотири монаші спільноти Сак'я (tshogs-pa bzhi). Хоча є свідчення, що в XII столітті на півночі Індії н.е. все ще були бгікшуні, жодна бгікшуні з Муласарвастівади не приїхала з Шак'яшрібгадрою до Тибету. Отже, лінія посвячення бгікшуні Муласарвастівади так і не була передана разом із жодною із трьох ліній посвячення бгікшу Муласарвастівади в Тибеті.
Протягом століть, що минули після візиту Шак'яшрібгадри, була зроблена щонайменше одна спроба заснувати в Тибеті ординацію бгікшуні Муласарвастівади, але й вона виявилася невдалою. На початку XV століття н.е. майстер Сак'я Шак'я-Чоґден (Sha-kya mchog-ldan) скликав єдину санґху бгікшуні Муласарвастівади спеціально для своєї матері. Але інший тогочасний Сак'я-майстер Ґорампа (Go-ram-pa bSod-nams seng-ge) різко розкритикував дійсність цього посвячення, і згодом воно було відкликано.