Сенс і мета життя - прагнення до щастя
Ми тут; ми існуємо і маємо право на існування. Навіть несвідомі істоти, такі як квіти, мають право на існування. Якщо вони зазнають агресивих дій проти себе, то на хімічному рівні квіти відновлюють себе, щоб вижити. Але [більше того], ми, люди, а також і комахи, і навіть амеби, найменші істоти, вважаємося живими істотами. [І як розумні істоти, ми маємо ще більше механізмів, які допомагають нам виживати.]
Істоти, які можуть рухатися за власним бажанням чи волею, – ось що означає "жива істота", згідно дискусіям, які я вів з науковцями. "Розумна" не обов'язково означає бути свідомою або бути людиною на свідомому рівні. Насправді важко визначити, що означає "свідомість" або "свідомий". Зазвичай це означає найяскравіший аспект розуму, але тоді чи можна сказати, що свідомості немає, коли ми перебуваємо у напівсвідомому чи несвідомому стані? Чи є вона у комах? Можливо, краще говорити не про свідомість, а про "когнітивні здібності".
У будь-якому випадку, головне, що ми маємо на увазі [під когнітивними здібностями] – це здатність переживати почуття: біль, задоволення або нейтральні почуття. Насправді, задоволення і біль [а також щастя і нещастя] – це речі, які ми повинні дослідити більш глибоко. Наприклад, кожна жива істота має право на виживання, а виживання означає прагнення до щастя або комфорту: саме тому живі істоти прагнуть вижити. Отже, наше виживання ґрунтується на надії, надії на щось добре – на щастя. Через це я завжди роблю висновок, що метою життя є щастя. З надією і відчуттям щастя наше тіло почувається добре. Тому надія і щастя є позитивними факторами для нашого здоров'я. Здоров'я базується на щасливому стані ума.
Гнів, з іншого боку, ґрунтується на почутті небезпеки і приносить нам страх. Коли ми зустрічаємося з чимось хорошим, ми відчуваємо себе в безпеці. Коли нам щось загрожує, ми відчуваємо небезпеку, і тоді відчуваємо гнів. Гнів – це частина ума, яка захищається від того, що загрожує нашому виживанню. Але гнів [сам по собі спричиняє погане самопочуття, а отже, в решті решт,] є шкідливим для нашого здоров'я.
Прив'язаність – це елемент, який допомагає вижити. Так, навіть рослина, не маючи жодного елементу свідомості, все одно має певний хімічний аспект, який змушує її захищати себе і допомагає їй рости. Наше тіло, на фізичному рівні, таке ж саме. Однак у нашого людського тіла на емоційному рівні також є позитивна властивість, завдяки якій ми можемо відчувати прив'язаність до когось або до нашого власного щастя. [З іншого боку, гнів, має] властивість заподіювати шкоду, що вона відштовхує нас від певних речей [в тому числі і від щастя]. На фізичному рівні задоволення [яке приносить щастя] є корисним для тіла, тоді як гнів [і нещастя, яке він спричиняє] є шкідливим. Тому [з точки зору прагнення до виживання] мета життя полягає в тому, щоб вести щасливе життя.
Це базовий людський рівень, про який я говорю; я не говорю про релігійний, наступний рівень. На релігійному рівні, звичайно, існують різні пояснення мети життя. Цей наступний аспект насправді досить складний, тому краще говорити на базовому людському рівні.
Що таке щастя?
Оскільки наша мета і сенс життя – це щастя, постає питання, що таке щастя? Іноді фізичні страждання можуть навіть приносити глибоке відчуття задоволення [як у спортсмена після виснажливого тренування]. Отже, "щастя" означає, в основному, відчуття глибокої внутрішньої задоволенності. Таким чином, ціллю життя або нашою метою є задоволенність.
Щастя, смуток чи страждання існують на двох рівнях: чуттєвому та ментальному. Чуттєвий рівень властивий навіть найменшим ссавцям, навіть комахам – мухам. У холодному кліматі, коли виходить сонце, муха демонструє аспект щастя: вона радісно літає навкруги. У холодному приміщенні вона сповільнюється: це ознака смутку. Але, якщо істота має розвинений мозок, то відчуття сенсорного задоволення стає ще сильнішим. [Крім того,] наш складний мозок найбільший за розміром, а отже, ми також володіємо інтелектом.
[Розглянемо ситуацію] з людьми, які не зазнають жодних фізичних загроз. Вони мають щасливе, комфортне життя, хороших друзів, зарплату та ім'я. Але і тоді ми помічаємо, що деякі мільйонери, наприклад, відчувають, що вони є важливою частиною суспільства, але часто ці люди як особистості є дуже нещасними людьми. Кілька разів я зустрічав дуже багатих, впливових людей, які виказували дуже неспокійне відчуття, що глибоко всередині вони відчувають самотність, стрес і занепокоєння. Отже, на ментальному рівні вони страждають.
Ми володіємо чудовим інтелектом, тому ментальний рівень нашого досвіду є більш домінуючим, ніж фізичний. Фізичний біль можна звести до мінімуму або приглушити. Як невеликий приклад, деякий час тому я захворів на серйозну хворобу. У мене дуже боліло в кишечнику. У той час я був у Біхарі, найбіднішому штаті Індії, і проїжджав через Бодх-Гаю і Наланду. Там я побачив чимало дуже бідних дітей. Вони збирали коров'ячий послід. У них не було ніяких освітніх закладів, і мені було дуже сумно. Потім, біля Патни, столиці штату, я відчув сильний біль і пітливість. Я помітив одного старого, хворого чоловіка, одягненого в білий одяг, дуже, дуже брудний. Ніхто не піклувався про цю людину, це було дуже сумно. Тієї ночі в моєму готельному номері мій фізичний біль був дуже сильним, але мій ум думками був зайнятий тими дітьми і тим старим чоловіком. Ця турбота значно зменшила мій фізичний біль.
Візьміть, до прикладу, тих, хто готується до Олімпійських ігор. Вони дуже інтенсивно тренуються, і, незалежно від того, який біль і які труднощі вони переживають, на рівні ума вони цілком щасливі. Отже, ментальний рівень є важливішим, ніж фізичний досвід. Тому в житті справді важливими є щастя та задоволеність.
Причини щастя
Тож, які є причини щастя? Я вважаю, що дуже важливий спокійний ум, оскільки тіло добре почувається, коли ум спокійний, а не стривожений. Незалежно від нашої фізичної ситуації, найважливіше - спокій ума. Отже, як ми можемо досягти спокою ума?
Просто зараз звільнитися від усіх проблем було б нереально. Якщо ми зробимо ум млявим і забудемо про свої проблеми, це теж не допоможе. Нам необхідно ясно бачити наші проблеми і працювати над ними, проте водночас зберігати спокій ума, щоб наше ставлення було реалістичним і щоб ми могли вдало поратися з цими проблемами, вдало їх вирішувати.
Що стосується транквілізаторів, у мене немає особистого досвіду. Я не знаю, чи залишається ум після прийому транквілізаторів гострим, чи стає млявим. Мені потрібно буде про це запитати. Наприклад, у 1959 році, коли я був у Муссорі, моя мама, чи, можливо, це був хтось інший, була дуже схвильована; вона погано спала. Лікар сказав, що є ліки, які можна прийняти, але це зробить ум трохи млявим. Тоді я подумав, що це недобре. З одного боку, ви отримуєте трохи ментального спокою, однак, з іншого боку, якщо побічним ефектом буде млявість, це погано. Я віддаю перевагу іншому способу. Я вважаю за краще, щоб інтелект працював повноцінно, був уважний і бадьорий, але не схвильований. Найкраще – непотривожений спокій ума.
Для цього дуже важлива співчутлива людська турботливість: що співчутливіший наш ум, то краще працює мозок. Якщо наш ум охоплений страхом і гнівом, наш мозок працює значно гірше. Одного разу я зустрічався з ученим, якому було понад вісімдесят років. Він подарував мені одну зі своїх книжок. Здається, вона називалася "Ми в'язні гніву", якось так. Ми обговорювали його досвід, і він говорив, що, коли він розгніваний на якийсь об'єкт, об'єкт видається дуже поганим. Між тим, дев'яносто відсотків цього негативу – проекція нашого ума. Це його особистий досвід.
Буддизм говорить те саме. Коли виникають негативні емоції, ми не здатні бачити реальність. Якщо нам необхідно прийняти рішення, а розум охоплений гнівом, велика ймовірність того, що рішення буде невірним. Ніхто не хоче ухвалювати неправильні рішення, але в цей момент частина нашого інтелекту і мозку, яка відрізняє правильне від неправильного і вибирає найкраще рішення, працює дуже погано. Із цим стикаються навіть великі лідери.
Тобто співчуття і дбайливість допомагають уму працювати чіткіше. До того ж співчуття дає нам внутрішню силу. Воно дає нам упевненість у собі, і це зменшує страх, що, своєю чергою, зберігає ум спокійним. Отже, співчуття має дві функції: воно сприяє кращій роботі ума і надає внутрішню силу. А це і є причини щастя. Я відчуваю, що це так.
Що ж, інші засоби досягнення щастя, звісно ж, теж доречні. Приміром, усі люблять гроші. Якщо в нас є гроші, ми можемо насолоджуватися хорошими умовами життя. Як правило, ми вважаємо це найважливішим, проте я думаю, що це не так. Матеріального благополуччя можна досягти фізичними зусиллями, а благополуччя ума має виникати завдяки зусиллям ума. Якщо ми підемо в магазин, дамо гроші продавцеві і скажемо, що хотіли б купити спокій ума, він відповість, що йому нема чого продати. Більшість продавців вважатимуть це божевіллям і посміються над нами. Деякі ін'єкції або пігулки, можливо, можуть дати нам тимчасове щастя і спокій ума, але не на найглибшому рівні. Ми можемо побачити це на прикладі психологічних консультацій, де нам необхідно справлятися з емоціями за допомогою обговорення та аргументації. Тобто ми маємо підходити до цього на рівні ума. Тому щоразу, читаючи лекції, я говорю про те, що сучасні люди занадто багато думають про зовнішній розвиток. Якщо ми звертаємо увагу виключно на цей рівень, цього недостатньо. Справжнє щастя і задоволеність мають походити зсередини.
Основні причини щастя – співчуття і людська прихильність, а вони беруть початок у біології. У дитинстві наше виживання повністю залежить від прихильності. З нею ми відчуваємо безпеку. Коли її немає, ми відчуваємо тривогу і беззахисність. Якщо поруч із нами немає мами, ми плачемо. Якщо ми на руках у мами і нас тримають дбайливо, з любов'ю, ми відчуваємо щастя і поводимось тихо. Для немовлят це біологічний фактор. Приміром, один учений, біолог, учасник руху проти ядерного насильства, який був моїм учителем, сказав мені, що материнський дотик дуже важливий для росту й розвитку мозку немовляти протягом кількох тижнів після його народження. Він дає відчуття безпеки і спокою, а це веде до нормального фізичного розвитку, зокрема до нормального розвитку головного мозку.
Тобто зерна співчуття і прихильності беруть початок не в релігії: вони виходять з біології. Усі ми походимо з материнської утроби, і кожен із нас вижив завдяки турботі та прихильності матері. В індійській традиції ми говоримо про народження з лотоса в чистій землі. Звучить дуже гарно, але, мабуть, люди там більше люблять лотоси, ніж людей. Тож краще народитися з материнської утроби. У цьому разі в нас уже є зерно співчуття. Отже, такими є причини щастя.