Різниця між здоровим та нездоровим его
Буддизм говорить про різницю між умовним "я" і хибним "я". Умовне "я" – це "я", яким позначається континуум постійно мінливих моментів досвіду кожної людини. Іншими словами, моменти нашого індивідуального досвіду слідують один за одним за законами причинно-наслідкового звʼязку (карми) нашої поведінки. На основі континууму цих моментів виникає особистість, "я", яка є явищем умовного позначення. Умовно позначене явище не може існувати незалежно від основи позначення і не може пізнаватися незалежно від певної частини цієї основи. Це умовне "я" існує, і саме з точки зору цього "я" ми можемо сказати: "Я сиджу; я їм; я медитую". Однак існування умовного "я" може бути встановлене лише як те, на що посилається ментальний ярлик і позначення "я" на основі нашого ментального континууму: немає нічого, що можна знайти з боку умовного "я" або з боку його основи, що саме по собі змушує "я" існувати як "я". "Я", яке дійсно існує зі свого власного боку і має характеристику, що обґрунтовує його існування, – неможливе. Таке істинно існуюче "я", яке можна віднайти зі свого боку, не існує взагалі: це хибне "я", яке треба спростувати.
Водночас на Заході говорять про здорове і нездорове его. Здорове его – це почуття "я", основане на умовному "я", а нездорове его – це почуття "я", основане на хибному "я". Нездорове его може бути як роздутим, так і пригніченим. Роздуте его ґрунтується на вірі в реально існуюче "я", яке можна виявити; тоді як пригнічене его ґрунтується або на переконанні, що навіть умовного "я" не існує, або на дуже слабкому відчутті умовного "я".
Для здорової практики Дгарми нам потрібне здорове его, щоб ми брали на себе відповідальність за те, що ми переживаємо в житті. На основі цього ми можемо обрати надійний напрямок у нашому житті (прийняти прихисток), а також прагнути до звільнення та/або просвітлення і виконувати практики, що ведуть до цих цілей, спираючись на довіру до нашої природи будди та законів кармічного причинно-наслідкового звʼязку. Однак, поки ми не станемо звільненими архатами, ми все ще будемо намагатися вхопитися за істинне існуюче "я", яке можна віднайти. Через це наша практика Дгарми неминуче буде повʼязана з нездоровим его. Якщо ми усвідомлюємо, як це відбувається, то можемо спробувати мінімізувати шкоду завдяки медитації і використанню тимчасових методів. Однак остаточною протиотрутою є розуміння пустотності власного "я".
Проблеми, що виникають через роздуте его, яке ми ототожнюємо з реально існуючим "я"
Деякі люди стають причетними до Дгарми через якусь кармічну причину, що при певних обставинах викликає в них зацікавленість Дгармою. Але дехто потрапляє в Дгарму з нестабільних причин, повʼязаних із роздутим его. Існує три найпоширеніші форми цього явища. Якщо ми сприймаємо себе через реально існуюче "я", яке можна віднайти, ми можемо звернутися до Дгарми, щоби:
- бути прийнятими певною групою друзів, тому що бути буддистом модно, і деякі кіно- та рок-зірки є послідовниками Дгарми;
- знайти чудодійні ліки від якоїсь глибокої емоційної чи фізичної проблеми, яку не вдалося подолати іншими способами;
- задовольнити інтерес до екзотики.
Загалом, щоб уникнути небезпек, які можуть виникнути в разі залучення до Дгарми через будь-яку із цих причин, нам потрібно проаналізувати і виправити свою мотивацію. Водночас існують більш конкретні тимчасові кроки, які ми можемо застосувати для подолання поширених проявів егоцентризму, пов'язаних з кожною з цих трьох форм роздутого его.
Бажання бути частиною "тусовки"
З роздутим почуттям "я" в нас може зʼявитися зарозуміла гордівливість через те, що ми тепер ми є частиною "тусовки". Щоби подолати це, замість зарозумілості з цього приводу, нам потрібно радіти, що ми відкрили для себе Дгарму. Ми можемо медитувати на співчутті до інших, які заблукали в житті. До того ж, ми повинні усвідомлювати, що ми лише "немовлята" на шляху Дгарми порівняно з тими, хто просунувся значно далі. Тому в нас немає жодних підстав бути зарозумілими.
Бажання знайти чудодійні ліки
Також до роздутого почуття власної важливості часто призводить відчайдушне прагнення знайти чудодійні ліки від наших страждань. Ми можемо бути настільки заклопотані собою і своїми проблемами, що намагаємося займати час вчителя або домінувати над групою, постійно задаючи питання: ми постійно хочемо уваги. Щоби подолати це, нам потрібно думати, що ми з іншими абсолютно рівні: ніхто не хоче страждати і всі хочуть вилікуватися.
З роздутим почуттям "я" нам може здаватись, що ми подібні до Міларепи – настільки зрілі практики, що ми неодмінно досягнемо просвітлення всього за кілька років. У цьому випадку ми вимагаємо від наших вчителів особливої уваги. Для подолання такого роздутого его нам потрібно читати біографії великих буддійських майстрів, щоби зрозуміти, що означає бути справжнім практиком.
До того ж, коли ми дуже заклопотані собою, у сильному відчаї ми можемо робити все, що скаже вчитель. Ми ставимося до цього так: "Просто дайте мені магічні слова або чудодійну практику – і я все зроблю". З такими думками ми можемо зробити 100 000 поклонів або повторень мантри Ваджрасаттви, але коли в результаті не відбувається ніяких чудес, ми впадаємо в глибоку депресію. Щоби впоратись із цим, нам потрібно замислитися над тим, що для отримання результату необхідна величезна кількість причин.
Якщо ми надмірно стурбовані нібито істинно існуючим "я", ми також можемо бігати за кожною тантричною посвятою, бо не хочемо нічого пропустити. Ми можемо фанатично займатися цим через бажання бути прийнятими до групи або через захоплення екзотикою. Але якою б не була помилкова причина, ми повинні пам'ятати, що тантрична посвята в систему божеств призначена тільки для тих, хто добре підготовлений: тобто має стійкий фундамент в основоположних практиках сутр, дійсно бажає практикувати певний образ будди і має на це час. Потрібно реалістично оцінювати час, який ми маємо для щоденної практики. Те саме можна порадити й людям, які бігають до кожного вчителя, а потім збиваються з пантелику, або ж намагаються якнайшвидше дати обітниці, не думаючи про те, чи зможуть вони їх дотримуватися.
Захоплення екзотикою
Захопившись екзотикою, ми можемо накопичити стільки дгармічного приладдя, тханок тощо, щоб облаштувати кімнату для медитацій у себе вдома, схожу на декорації з Голлівуда чи Діснейленда. Далі ми влаштовуємо щоденне шоу, виконуючи пуджі з ваджрою, дзвоником, барабаном, масляними лампами та пахощами. Щоби подолати цю форму роздутого его, нам потрібно пам'ятати, що суть і мета практики Дгарми полягає в трансформації ума, а не у створені екзотичних шоу.
Проблеми, що виникають через пригнічене его
Ми також можемо навернутися до Дгарми через пригнічене его, причиною якого є відсутність у нас стійкого почуття умовного "я". Через слабке почуття "я" нас можуть привабити навколобуддійські секти, чиї харизматичні лідери обіцяють нам, що:
- їхня лінія передачі вчення і її засновник є найкращими, а будь-яка інша форма духовності не має сенсу;
- вони – найкращі викладачі, а всі інші – нікудишні;
- ми станемо сильними, якщо відмовимося від власного слабкого, неправильного мислення і повністю підкоримося їм як нашим вчителям і їхньому безпомилковому тлумаченню Дгарми;
- якщо ми послідуємо за могутнім духовним захисником, ця наднормальна істота розтрощить усіх ворогів своєї секти, оскільки всі інші традиції та вчителі є ворогами.
Такі вчителі вимагають абсолютної відданості й використовують елемент страху перед пеклом, до якого ми потрапимо, якщо не послухаємося їх. Учні, яких приваблюють такі вчителі, зазвичай мають слабке его й невпевнені собі: їх приваблює обіцянка стати набагато сильніше та отримати силу від вчителя, вчення, лінії передачі та її засновника. Учні ототожнюють своє его з усією групою.
Це призводить до релігійного фанатизму, що ґрунтується на страху, бажанні бути хорошими і не бути поганими, бажанні догодити вчителю та групі, бажанні бути прийнятими групою, в якій всі нас люблять, а також на почутті провини, якщо ми практикуємо недосконало. Все це базується на відсутності або на дуже слабкому відчутті власного умовного "я" та на сильному чіплянні за фальшиве "групове я". У певному сенсі ми можемо назвати це явище "духовним фашизмом". Він може виникнути незалежно від того, чи є вчитель шарлатаном, чи ні, і незалежно від того, чи залучені ми в навколобуддійську секту.
У цього явища є типові прояви. Наприклад, ми будемо жорсткими й негнучкими у своїй практиці; або ми будемо виконувати нашу щоденну практику настільки довго, що вона стане тягарем і не буде приносити жодних радощів. Варто пам'ятати, що однією з опор завзятості є розуміння того, коли потрібно розслабитися і відпочити; і що не треба відчувати провини за це. Якщо ми будемо надто наполегливо працювати, то отримаємо лише те, що тибетці називають "лунґ" (розлад енергії в тілі), а це контрпродуктивно. Іншим проявом є нетерпимість до інших методів чи стилів практики. Щоби запобігти цьому, нам треба визнати, що Будда вправно вчив багатьом стилям, які підходять різним людям. Якщо ми не визнаємо інші стилі, ми відмовляємося від Дгарми.
М'якіші форми втручання его в практику Дгарми
Можливо, ми не настільки серйозно страждаємо від якогось із вищезгаданих розладів, але багато хто з нас все ще може мати більш легкі форми втручання его в практику Дгарми. Наприклад, ми можемо ставитися до "накопичення заслуг" так, ніби ми намагаємося виграти конкурс, в якому ми змагаємося з іншими практиками. Або ми можемо працювати над "накопиченням заслуг", щоби "купити" свій шлях до звільнення і просвітлення, і захистити себе, наче білка, що накопичує запаси горіхів на зиму.
З іншого боку, ми можемо уникати глибокого занурення у Дгарму, тому що боїмося відмовитися від деяких наших звичок: чи то здорових, чи то нездорових егоїстичних звичок. Таким чином, ми можемо боятися приймати обітниці або посвячення. Для цього нам потрібно розвивати розпізнаюче усвідомлення, щоб розрізняти, які з наших видів діяльності та інтересів є здоровими і корисними, а які – нездоровими і шкідливими.
Також у нас можуть бути блоки щодо інтелектуального, емоційного чи релігійного підходу до Дгарми. Таке трапляється, коли ми ототожнюємо себе виключно з одним (чи двома) із цих підходів, або вважаємо, що жоден з них для нас не працює. Для подолання цієї проблеми нам потрібно зрозуміти переваги кожного з трьох підходів і докласти зусиль, щоб розвивати якомога більш збалансовану практику Дгарми.
Інші проблеми можуть виникнути через те, що ми не надаємо Дгармі достатньо високого пріоритету в нашому житті. Через це ми не виконуємо щоденну практику або не ставимося до нашої практики і зобов'язань серйозно. Ми пропускаємо практику, коли нам не дуже хочеться нею займатися; ми пропускаємо вчення, коли нам не хочеться йти на них, або коли це співпадає із днем народження, або коли в цей час йде хороший фільм чи концерт. Це може відбуватись через відчуття, що практикуючи або відвідуючи заняття, ми відмовляємося від якоїсь важливої частини "нас самих". Тому нам потрібно розрізняти, що є важливим у житті, а що не дуже; треба розуміти, коли ми дійсно не можемо медитувати або піти на вчення, а коли ми просто знаходимо собі виправдання через лінь та чіпляння. Нам потрібно нагадати собі про дорогоцінність людського життя, а також подумати про смерть і непостійність.
Застосовуючи ці методи, ми можемо уникнути деяких проблем, які виникають через втручання его в практику Дгарми.
Підсумок
Щоб уникнути проблем у буддійській практиці, нам потрібно дослідити себе і зрозуміти, чи ми підходимо до Дгарми зі здоровим его, чи з нездоровим. У другому випадку, нам треба визначити конкретну форму нездорового его і застосувати протилежні способи мислення, щоб уникнути найпоширеніших перешкод на буддійському шляху.