Живемо ми у великих містах, маленьких містечках чи сільській місцевості, ми всі стикаємося з проблемами сучасного світу. Більшість людей назвали б їх словом "стрес". Ми бажаємо все більше і більше, оскільки все більше і більше стає миттєво доступним – інформація, фільми, телеканали, музика, стрічки соцмереж, повідомлення, онлайн-продукти та багато іншого. На перший погляд може здатися, що вони покращують наше життя, але насправді вони роблять його більш складним і напруженим, особливо коли існує такий широкий вибір. Ми не хочемо щось пропустити, наприклад, новину, електронний лист чи повідомлення. Ми боїмося залишитися осторонь. Навіть якщо ми обираємо щось, наприклад, телевізійне шоу, нас переповнюють сумніви: можливо, ми пропустили щось краще?
Ми хочемо належати до громади, до групи друзів; ми хочемо, щоб нам ставили "лайки" за все, що ми публікуємо в соціальних мережах, хочемо відчувати, що нас приймають. Ми ніколи не заспокоюємося і не вдовільняємося кількістю отриманих "лайків" чи прочитаної інформації. Ми відчуваємо піднесення від передчуття, коли наш телефон показує, що ми отримали повідомлення, або коли перевіряємо нашу сторінку у Facebook в надії побачити ще більше "лайків", або коли, як наркоман, ще раз переглядаємо новини, щоби побачити, чи не сталося чогось нового. Ми не хочемо нічого пропустити, але це ніколи не вдовільняє. Ми постійно хочемо більше.
З іншого боку, ми відчуваємо себе пригніченими через ситуацію навколо, і тому намагаємося втекти, дивлячись у свої мобільні пристрої та слухаючи музику в метро або на прогулянці. Ми намагаємося відгородитися від реальності того, що нас оточує, і втекти у свій власний віртуальний світ. Ми також відчуваємо нав'язливу потребу в постійних розвагах. З одного боку, ми прагнемо спокою і тиші, з іншого – боїмося "вакууму" відсутності інформації, музики тощо. Ми прагнемо звільнитися від стресу зовнішнього світу, тому відвертаємося від нього і занурюємося у віртуальний світ інтернету. Але навіть там ми шукаємо компанії і схвалення наших так званих "друзів" у соцмережах і ніколи не відчуваємо себе в безпеці. Але чи життя в смартфоні – це вихід?
Нам потрібно розпізнати нещастя, яке ми відчуваємо, коли застрягаємо у звичній рутині, і визначити його джерела. Потім, якщо ми знаємо методи позбавлення від його джерел і впевнені в тому, що вони працюють, нам потрібно розвинути в собі рішучість звільнитися від цього нещастя. Але ми не хочемо просто нічого не відчувати, наче зомбі; ми хочемо бути щасливими. Щастя ж – це не просто відсутність нещастя; це щось вище нейтрального, нечутливого стану позбавленого від нещастя.
Джерело нещастя - наш власний ум
Зовнішні об'єкти і ситуації не є джерелом нещастя, страждань і стресу, які ми відчуваємо; інакше кожен, хто стикається з однаковими об’єктами і ситуаціями, відчував би їх однаково.
Джерелом нашого нещастя є наш власний ум з його установками, станами та емоціями, а також наші ставлення до реалій з реаліями сучасного життя, що ґрунтуються на заплутаності.
Ми маємо стійкі звички до саморуйнівної поведінки, спричинені турбуючими емоціями та станами, такими як невпевненість, прив'язаність, відраза, страх тощо. Вони спонукають нас діяти так, що це призводить до ще більшого стресу та проблем, які, наче петля зворотного зв'язку, ще більше посилюють наші турбуючі емоції та стани.
Турбуючі емоції та стани ума ґрунтуються на неусвідомленості. Ми або не знаємо, як наша поведінка впливає на нас самих, або нереалістично оцінюємо ситуації, в яких перебуваємо, або неправильно їх розуміємо. Наприклад, ми не знаємо, що більша кількості лайків не зробить нас більш впевненими; але ми помилково думаємо, що зробить. Це породжує жагуче бажання мати більше лайків, невпевненість від постійної перевірки їхньої кількості, а також страждання від того, що ми ніколи не будемо остаточно задоволені і не матимемо спокою ума. Або ми наївно думаємо, що втеча у віртуальний світ комп'ютерних ігор позбавить нас усіх проблем, з якими ми стикаємося в житті. Все це неусвідомлення й наївність, а також турбуючі емоції, які вони викликають (як-от прив'язаність), посилюють наші негативні звички до саморуйнівної поведінки і турбуючі стани ума.
Щоби впоратися з цим, нам необхідне розпізнавальне усвідомлення ситуацій, в яких ми перебуваємо, наприклад, коли маємо складну роботу. Ми мусимо з нею впоратися, це реальність, і ми можемо лише робити все, що в наших силах. Нам потрібно прийняти реальність нашої ситуації і реальність наших обмежень, і перестати проєктувати, що ця ситуація – якийсь жахливий монстр, а ми недостатньо хороші, бо думаємо, що повинні бути ідеальними. Далі, нам потрібна концентрація, щоб пам'ятати про реальність, з якою ми стикаємося, не переоцінюючи і не недооцінюючи її; і пильність, щоб виявити, коли ми втрачаємо зосередженість на фактах. Крім того, нам потрібна самодисципліна, щоб утримуватися від саморуйнівних звичок.
Спершу йде самодисципліна. Ми починаємо з малого, з дрібниць. Коли ми відчуваємо стрес, рівень кортизолу (гормону стресу) підвищується, тому ми шукаємо розрядки, наприклад, викурюємо сигарету, переглядаємо соцмережі або шукаємо щось цікаве в інтернеті. Ми відчуваємо хвилювання і радість від передчуття, що від цього нам стане краще, тому рівень дофаміну (гормону очікування винагороди) підвищується. Але після сигарети або соцмереж ми все ще не вдоволені, і стрес повертається.
Ми повинні розрізняти недоліки віри в те, що сигарета, або лайки, або читання останніх новин вирішить проблему. Тоді ми можемо розвинути в собі рішучість бути вільними. Так ми відмовляємося від сигарет, або регулюємо час для перевірки електронної пошти і повідомлень, або частоту перевірки новин чи соціальних мереж. Ми не реагуємо, коли виникає компульсивне бажання викурити сигарету чи зайти в соцмережі; ми утримуємося.
Так само, як нам потрібно сісти на дієту, щоб позбутися фізичного ожиріння, нам потрібно сісти на інформаційну дієту, щоб позбутися ментального ожиріння.
Нам потрібно обмежити споживання інформації, повідомлень, музики і так далі, так само, як ми обмежуємо споживання їжі.
Утримання від старих саморуйнівних звичок спочатку підвищує рівень кортизолу в нашому організмі і викликає стрес, оскільки старі негативні звички дуже сильні. Так відбувається, коли ми кидаємо палити, користуватися інтернетом, телефоном чи слухати музику. Але стрес "відміни" врешті-решт вщухає, і ми відчуваємо вмиротворення і спокій ума. Якщо ми замінимо негативні звички на позитивні, наприклад, на усвідомлення того, що ми є частиною всього людства, що ми всі взаємопов'язані і що наше благополуччя залежить від усіх інших, – це задовольнить потребу відчувати зв'язок з іншими, чого не дають соцмережі. Таким чином, рівень окситоцину (гормону емоційного зв'язку) підвищується, і ми відчуваємо більше щастя і безпеки.
Звільнення від саморуйнівних звичок
Коли ми розвинемо в собі рішучість бути вільними, тоді, щоб звільнитися від старих негативних звичок, нам потрібно буде тренуватись у самодисципліні, концентрації та розпізнавальному усвідомленні, так званих "трьох тренуваннях". Ці три навички повинні працювати разом, але для того, щоб розвинути їх належним чином, ми повинні позбутися факторів, які їм заважають:
- Шкодування заважає нашій самодисципліні. Наприклад, нам шкода, що ми не перевірили соцмережі або не відповіли миттєво на повідомлення чи електронний лист. Корисна стратегія – вимкнути сповіщення на комп'ютері чи мобільному пристрої і перевіряти лише у визначений час, а одразу відповідати лише на важливі повідомлення, як тільки їх прочитали. Нам потрібна самодисципліна, щоб залишити інші справи на той час, коли ми менш зайняті, або на певний час дня, який ми регулярно виділяємо для відповідей на повідомлення.
- Сонливість, притупленістть і розсіяність заважають нам зосередитися. З ними ми втрачаємо пам’ятання того, що утримання від постійної перевірки повідомлень зробить життя менш складним.
- Нерішучість заважає нашому розпізнавальному усвідомленню. Ми сумніваємося, чи правильним рішенням було перевіряти повідомлення лише у визначений час. Такі сумніви виникають через те, що утримуватися від перевірки важко і це викликає стрес. Щоби впоратися з цими сумнівами, нам потрібно нагадати собі про переваги зміни звичок.
Є й інші стратегії, які ми можемо застосувати, щоб зробити наше життя більш щасливішим. Наприклад, коли ми в переповненому вагоні метро, чим більше ми зосереджуємося лише на собі, бажаючи захистити себе і втекти в свій телефон, тим більш закритими ми себе почуваємо. Так наша енергія стискається, і ми відчуваємо себе більш напруженими. Ми не розслаблені, бо відчуваємо загрозу й небезпеку. Навіть якщо ми повністю поглинені грою на мобільному або гучною музикою, ми "будуємо навколо себе стіни" і захищаємося, бо не хочемо, щоб нас турбували. З іншого боку, якщо ми розглядаємо себе як частину всього натовпу людей в метро, і розвиваємо в собі турботу і співчуття до всіх, хто знаходиться в такій же ситуації, як і ми, наші серце і ум відкриті. Ми можемо бути уважними до небезпеки, але без параної, зосереджуючись лише на собі: ми хочемо, щоб усі були в безпеці. Ми не намагаємося заглушити всіх музикою чи грою та ізолюватись. Така тактика лише посилює нашу самотність. Натомість, якщо ми відчуваємо, що є частиною великої групи людей, які нас оточують, ми почуваємося в більшій безпеці, як тварина в стаді. Однак, щоб ефективно застосовувати цю стратегію, необхідно пройти три тренування: самодисципліни, концентрації та розпізнавального усвідомлення.
Ще одна стратегія, яку ми можемо взяти на озброєння, – це, коли потрібно зробити перерву в роботі, замість того, щоб сидіти в інтернеті або перевіряти мобільний, встати і пройтися по кімнаті, якщо є така можливість. У нас буде менше стимуляції, ніж в інтернеті й соцмережах.
Підсумок
Якщо через рішучість бути вільними ми застосуємо ці методи трьох тренувань, щоб мінімізувати стрес від саморуйнівних звичок, наш стан буде спокійнішим, і ми зможемо ефективно впоратися з тиском роботи, сім'ї, економічної ситуації і так далі. Це буде особливо ефективним у боротьбі зі складнощами сучасного життя, що виникають через інформаційну залежність і втечу в інтернет, соцмережі, музику тощо. Це не означає, що ми повинні відмовитися від інтернету або викинути наші смартфони; скоріше, ми повинні розвивати кращі звички щодо того, як користовуватись пристроями і технологіями у більш корисний і здоровий спосіб.