Що таке турбуючі емоції?

12:24
Коли наш ум стурбований гнівом, прив'язаністю, егоїзмом чи жадібністю, наша енергія також стурбовується. Ми відчуваємо неспокій, наш ум збуджений, наші думки виходять з-під контролю. Ми говоримо і робимо речі, про які згодом шкодуємо. Якщо ми помічаємо раптове стурбування свідомості та енергії, ми можемо бути впевнені, що це робота якоїсь турбуючої емоції. Суть в тому, щоб вловити її, як тільки вона з'являється, і застосувати якийсь протилежний ментальний стан, наприклад, любов і співчуття. Ми робимо це, щоб уникнути проблем, які неодмінно створили б, якби піддалися шкідливій емоції і почали б діяти від її впливом.

Що таке "турбуюча емоція"?

Турбуюча емоція – стан ума, який, коли з’являється і розвивається, змушує нас втрачати спокій і самоконтроль.

Коли ми втрачаємо спокій ума, це викликає тривогу; це порушує нашу внутрішню рівновагу. Коли ми втрачаємо внутрішню рівновагу, ми стаємо стурбованими, ми втрачаємо ясність мислення і відчуття. Через брак ясності ми втрачаємо здатність розрізнення, яка необхідна для самоконтролю. Нам потрібно вміти розрізняти, що корисно, а що ні; що доречно, а що недоречно в певних ситуаціях.

Турбуючі емоції можуть також супроводжувати конструктивні стани ума

Турбуючі емоції – це, наприклад, прив'язаність або жагуче бажання, гнів, ревнощі, гордість, зарозумілість і так далі. Деякі з цих турбуючих емоцій можуть спонукати нас до деструктивних дій, але це не завжди так. Прив'язаність і жагуче бажання, наприклад, можуть спонукати нас діяти деструктивно, до прикладу, вкрасти щось. Але також ми можемо мати жагуче бажання бути любимими, і ми прив'язані до цього, і тому ми допомагаємо іншим, щоб вони нас любили. Допомога іншим не є деструктивною, вона доброчинна, але за нею стоїть турбуюча емоція: "Я хочу, щоб мене любили. Я допомагаю вам, а ви любіть мене у відповідь!".

Або розгляньмо гнів. Гнів може спонукати нас діяти деструктивно: під його впливом ми можемо зробити комусь боляче або навіть вбити когось, тому що ми дуже розлючені. Це деструктивна поведінка. Але, скажімо, ми можемо гніватися через несправедливість певної системи або певної ситуації і ми настільки злі, що насправді робимо щось, щоби спробувати це змінити. Не обов'язково ми маємо діяти в насильницький спосіб. Проте навіть щось конструктивне чи позитивне тут мотивується турбуючою емоцією. Ми втрачаємо спокій ума, і відтак, коли ми намагаємося діяти доброчинно, наш ум і почуття не дуже ясні, а наш емоційний стан не дуже стабільний.

Ми хочемо, щоб інша людина полюбила нас, або щоб несправедливість припинилася, і відчуваємо жагуче бажання чи злість. В цих станах ума чи емоційних станах немає стабільності і ясності, отже ми не дуже ясно мислимо щодо того, що робити і як насправді здійснити свій намір. Як наслідок, ми не втрачаємо самоконтроль. Наприклад, ми можемо намагатися допомогти комусь щось зробити, але кращий спосіб допомогти – дозволити комусь зробити це самому. Скажімо, якщо у нас є доросла донька, і ми хочемо допомогти їй готувати, доглядати за домом чи дітьми, то багато в чому це є втручанням в її особисте життя. Наша дочка напевно не буде цінувати поради щодо того, як готувати або виховувати дітей. Але ми хочемо, щоб нас любили, і ми хочемо бути корисними, тому поводимось нав'язливо. Ми робимо щось конструктивне, але при цьому втрачаємо самоконтроль, який би змусив нас подумати: "Краще тримати язик за зубами, не лізти зі своїми опініями і не нав’язувати свою допомогу".

Навіть якщо ми допомагаємо комусь в ситуації, коли це доречно, ми не відчуваємо себе спокійно, тому що, можливо, очікуємо щось отримати натомість. Ми хочемо, щоб нас любили; ми хочемо бути потрібними; ми хочемо, щоб нас цінували. Коли в нашій свідомості виникає таке жагуче бажання, то, повертаючись до прикладу з донькою, якщо наша донька не реагує так, як ми хочемо, ми дуже засмучуємося.

Цей механізм турбуючих емоцій, через які ми втрачаємо спокій ума й самоконтроль, стає ще більш очевидним, коли ми збираємося боротися з несправедливістю. Будучи дуже роздратованими через це, ми дуже засмучуємося. Якщо ми збираємося діяти на такій основі, то зазвичай ми не дуже ясно уявляємо, що робити. Часто ми не здатні діяти максимально ефективно, щоб досягти бажаних змін.

Коротше кажучи, чи ми діємо деструктивно, чи робимо щось конструктивне, та якщо наша діяльність мотивована й супроводжується турбуючою емоцією, наша поведінка лише спричиняє проблеми. Хоча ми не можемо точно передбачити, чи спричинить вона проблеми для інших людей, в першу чергу вона спричинить проблеми для нас самих. Ці проблеми не обов'язково виникнуть негайно; вони є довгостроковими в тому сенсі, що дії під впливом турбуючих емоцій формують звичку повторювати їх знову і знову. Так наша компульсивна поведінка, заснована на турбуючих емоціях, формує довгостроковий патерн проблемних способів поведінки. Тому ми втрачаємо спокій ума.

Яскравий приклад такої поведінки – коли ми намагаємося бути корисними і робити приємні речі для інших через бажання відчувати, що нас люблять і цінують. За цим стоїть невпевненість у собі. Але чим більше ми продовжуємо діяти з такою мотивацією, тим далі наша ситуація від задовільної; ми ніколи не відчуваємо: "Ну добре, тепер вже я знаю, що мене люблять і цінують. Цього достатньо, мені більше не потрібно в цьому впевнюватись". У такий спосіб ми ніколи цього не відчуємо. І тому наша поведінка тільки підсилює і ще більше зміцнює звичку нав'язливо відчувати: "Я мушу знати, що мене люблять, я мушу відчувати, що я важливий, що мене цінують". Ми просто віддаємо все більше і більше в надії бути любимими, але завжди відчуваємо розчарування. Ми розчаровані, тому що навіть якщо хтось дякує нам, ми думаємо: "Вони просто так говорять, та це не правда", – і тому подібні речі. Через це ми ніколи не маємо спокою. І ситуація тільки погіршується, адже цей "синдром" повторюється знов і знов. Це, до речі, називається "сансара" – неконтрольовано повторювана проблемна ситуація.

Розпізнати такі синдроми не так вже й складно, коли турбуюча емоція змушує нас діяти недоброчинно або деструктивно. Наприклад, ми можемо бути постійно роздратованими, а оскільки ми роздратовані і злимося через найменшу дрібницю, то у спілкуванні з іншими ми завжди говоримо різко або недоброзичливо. І, очевидно, ми нікому не подобаємося, і люди не дуже хочуть проводити з нами час, а це спричиняє багато проблем у наших стосунках. Тут досить легко розпізнати, що відбувається. Втім не так легко розпізнати, коли турбуюча емоція стоїть за нашою доброчинною поведінкою. Але нам потрібно навчитися розпізнавати це в обох випадках.

Як розпізнати, коли ми перебуваємо під впливом турбуючої емоції або стану ума

Отже, питання полягає в тому, як розпізнати, що ми діємо під впливом турбуючої емоції або стану ума? Це не обов'язково має бути емоція, це також може бути ставлення до життя або ставлення до себе. Для цього нам потрібно бути трохи більш чутливими, щоби слідкувати за собою і помічати, що ми відчуваємо. Тут корисно нагадати визначення турбуючої емоції або турбуючого стану ума: воно змушує нас втрачати спокій ума і самоконтроль.

Коли ми збираємося щось сказати або зробити, якщо ми відчуваємо, що трохи нервуємо і не повністю розслаблені, це ознака того, що в нас є якісь турбуючі емоції.

Це може бути несвідомим, а часто це так і є, але за цим стоїть якась турбуюча емоція.

Скажімо, ми намагаємося щось комусь пояснити. Якщо ми помічаємо, що під час розмови з людиною у нас з'являється невелике занепокоєння в животі, це хороший знак того, що за цим стоїть, наприклад, гордість. Ми можемо відчувати: "Я такий розумний! Я це розумію. Я допоможу й тобі це зрозуміти". Ми можемо щиро хотіти допомогти іншій людині, пояснивши їй щось, але якщо ми відчуваємо невеликий неспокій у животі, це означає, що нами керує гордість. Особливо, коли ми говоримо про власні досягнення або свої хороші якості. Дуже часто ми переживаємо це з невеликим занепокоєнням.

Або розглянемо приклад турбуючого ставлення, скажімо: "Всі повинні звертати на мене увагу". Таке зустрічається часто. Нам не подобається, коли нас ігнорують – ніхто не любить, коли його ігнорують – тому ми відчуваємо: "Люди повинні звертати на мене увагу і слухати, що я кажу", – і так далі. Це також може супроводжуватися певною нервозністю всередині, особливо якщо люди не звертають на нас уваги. А чому вони повинні звертати на нас увагу? Якщо подумати, то немає жодної вагомої причини.

Санскритське слово "клеша" ("ньон-монґ" тибетською) дуже складний термін, який я перекладаю як "турбуюча емоція" або "турбуюче ставлення". Він складний, тому що є речі, які не дуже добре вписуються в категорію емоції чи ставлення, наприклад, наївність. Ми можемо бути дуже наївними щодо впливу нашої поведінки на інших або на нас самих. Або ми можемо бути наївними щодо ситуації – реальності того, що відбувається. До прикладу, ми наївно можемо вважати, що хтось погано себе почуває або хтось засмучений. У таких ситуаціях ми, звичайно, можемо бути наївними щодо того, яким буде результат від того, що ми їм скажемо; вони можуть дуже розсердитися на нас, незважаючи на наші добрі наміри.

Коли ми маємо такий турбуючий стан ума (назвемо його так), ми не обов'язково відчуваємо неспокій всередині. Але, як ми бачили, коли ми втрачаємо спокій, наш ум затуманюється. Отже, коли ми наївні, наш ум дійсно затуманений; ми перебуваємо у власному маленькому світі. Ми втрачаємо самоконтроль у тому сенсі, що, перебуваючи у власному маленькому світі, ми не ропізнаємо, що корисно і доречно в тій чи іншій ситуації, а що ні. Через відсутність такого розпізнавання ми не діємо належним чином. Іншими словами, нам бракує самоконтролю, щоб діяти належним чином і не робити чогось недоречного. Отже, наївність підходить під це визначення турбуючого стану ума, хоча важко думати про наївність як про емоцію чи ставлення. Як я вже казав, "клеша" – це дуже складний термін, для якого важко знайти якийсь дійсно гарний переклад.

Нетурбуючі емоції

У санскриті та тибетській мові немає слова "емоції". Ці мови говорять про ментальні фактори, тобто різні компоненти, з яких складається кожен момент нашого ментального стану. Ці ментальні фактори поділені на турбуючі та нетурбуючі, а також на конструктивні та деструктивні. Ці дві пари не повністю тотожні. Крім того, існують ментальні чинники, які не підпадають під жодну з цих категорій. Так, з точки зору того, що ми на Заході називаємо "емоціями", є такі, що нас турбують, і такі, що не турбують. Це не означає, що в буддизмі ми прагнемо позбутися всіх емоцій – зовсім ні. Ми просто хочемо позбутися тих, що турбують. Це робиться у два кроки: перший крок – не потрапляти під їхній контроль, а другий – позбутися їх так, щоб вони навіть не виникали.

Що може бути нетурбуючою емоцією? Ну, ми можемо згадати "любов", або "співчуття", або "терпіння" – саме такі емоції. Але коли ми проаналізуємо значення цих слів у європейських мовах, то виявимо, що кожна з цих емоцій може мати як турбуючі, так і нетурбуючі форми. Отже, нам варто бути обережними. Якщо кохання – це тип почуття, коли: "Я так тебе кохаю, ти мені потрібен, ніколи не покидай мене!" – то такий тип кохання насправді є досить турбуючим станом ума. Адже якщо людина не любить нас у відповідь або не хоче бути з нами, ми дуже засмучуємося. Ми злимося, і раптом наші емоції змінюються на протилежні: "Я тебе більше не кохаю".

Отже, коли ми аналізуємо стан ума, який ми можемо вважати емоційним і називати його "любов'ю", насправді цей ментальний стан є сумішшю багатьох ментальних факторів. Ми не просто відчуваємо емоцію саму по собі. Наші емоційні стани завжди є сумішшю, в них є багато різних компонентів. Така любов, коли ми відчуваємо: "Я люблю тебе, я не можу жити без тебе", – очевидно, є різновидом залежності, і це досить турбуючий стан. Але є тип любові, який не є турбуючим – це просто прагнення, щоб інша людина була щасливою і мала причини щастя, хай що вона робить. Ми нічого не очікуємо від неї у відповідь.

Наприклад, ми можемо мати такий тип нетурбуючої любові до наших дітей. Ми нічого не очікуємо від них взамін. Хоча, звісно, деякі батьки очікують. Але зазвичай, що би дитина не робила, ми все одно любимо її. Ми хочемо, щоб наша дитина була щасливою. Але часто, знову ж таки, це змішується з іншим турбуючим станом, який полягає в нашому бажанні зробити її щасливою власноруч. Якщо ми робимо щось з наміром зробити нашу дитину щасливою, наприклад, ведемо її на лялькову виставу, але це не спрацьовує, не робить її щасливою, бо вона з більшою радістю пограла б у свою комп'ютерну гру, ми відчуваємо себе дуже погано. Нам неприємно, адже ми хотіли, щоб це ми були причиною щастя нашої дитини, а не якась комп'ютерна гра. Але ми все ще називаємо це почуття до нашої дитини "любов'ю". "Я хочу, щоб ти був щасливим, я намагатимусь зробити тебе щасливим, але я хочу бути найважливішою людиною в твоєму житті, яка робить тебе щасливим".

Отже, суть такого детального обговорення полягає в тому, що нам дійсно потрібно дуже уважно придивитися до своїх емоційних станів і не зациклюватися на словах, які ми використовуємо для позначення різних емоцій. Нам потрібно дослідити і з'ясувати, які аспекти наших ментальних станів є турбуючими і змушують нас втрачати спокій ума, ясність і самоконтроль. Нам необхідно над цим працювати.

Неусвідомлення як основна причина турбуючих емоцій

Якщо ми хочемо позбутися турбуючих станів ума, емоцій чи установок, нам потрібно розібратися з їхньою причиною. Якщо ми зможемо усунути причину, яка лежить в їхній основі, тоді ми зможемо їх позбутися. Йдеться не лише про те, щоби позбутися самих турбуючих емоцій, які спричиняють наші проблеми, а й про те, щоб дістатися кореня турбуючих емоцій й викоренити його.

Що ж тоді є найглибшою причиною турбуючих станів ума? Це те, що часто перекладають як "невідання", або, як мені більше подобається, "неусвідомлення". Ми чогось не усвідомлюємо, просто не знаємо. Іноді можно почути “невігластво”, але це звучить так, ніби ми дурні. Та це тут ні до чого – ми просто не знаємо, або ми можемо бути заплутані: ми щось неправильно розуміємо.

Що нас заплутує, або чого ж ми не знаємо? По суті, це наслідки нашої поведінки та того, що відбувається. Ми дуже розлючені, або прив'язані, або засмучені, і це змушує нас діяти нав'язливо, на основі попередніх звичок і схильностей. Це, по суті, і є карма – компульсивність, яка змушує нас діяти в спосіб, який ґрунтується на турбуючій емоції або ставленні, а отже, без самоконтролю. 

В основі компульсивної поведінки лежить неусвідомлення: ми не знаємо, яким буде ефект від того, що ми робимо чи говоримо. Або ми в заплутаності щодо цього: ми думали, що крадіжка принесе нам щастя, але цього не сталося. Або ми думали, що, допомагаючи комусь, відчуємо себе потрібними і коханими, але цього не сталося. Тож ми не знали, який ефект це матиме. "Я не знав, що мої слова зроблять тобі боляче". Або ми заплуталися: "Я думав, що це допоможе, а воно не допомогло". "Я думав, що це зробить мене щасливим, та це не так". Або це зробить когось щасливим, але не зробило. Або у таких ситуаціях, як: "Я не знав, що ти зайнята". Або: "Я не знав, що ти заміжня". Або ми можемо бути в заплутаності на кшталт: "Я думав, що у тебе повно часу". Але це не так. "Я думала, що ти самотній, ні до кого не прив'язаний, тому намагалася завести романтичні стосунки".Але це було недоречним. Отже, знову ж таки, нам бракує усвідомлення в якихось ситуаціях; або ми не чогось знаємо; або ми в плутанині: думаємо, що знаємо, але наше знання невірне. 

Дійсно, брак усвідомлення є причиною наших компульсивних дій. Але не так очевидно, що це також і корінь турбуючих емоцій, а турбуючі емоції дуже тісно пов'язані з компульсивною поведінкою. Отже, нам потрібно уважніше і детальніше в цьому розібратися.

Top