Гнів: Як справлятися з турбуючими емоціями

За освітою я перекладач, і як перекладач я подорожував по всьому світу, перекладаючи і читаючи лекції про буддизм. Я виявив, що існує багато непорозумінь щодо буддизму. Здається, що нерозуміння буддизму здебільшого пов'язане з англійськими словами, які були обрані для перекладу оригінальних термінів та ідей. Багато з цих слів були обрані в минулому столітті вікторіанськими місіонерами і мають досить сильні конотації, які відрізняються від конотацій або значень, які мали оригінальні слова в азійських мовах. Наприклад, ми говорили про проблеми. Це зазвичай перекладають як "страждання". Якщо ми говоримо про страждання, то у багатьох людей складається враження, що буддизм – дуже песимістична релігія, тому що вона говорить, що життя кожної людини сповнене страждань. Це ніби говорить, що ми не маємо права бути щасливими. Якщо ми говоримо з кимось, хто живе комфортно, добре і заможно, і кажемо йому: "Твоє життя сповнене страждань", – то ця людина стане в захисну позицію. Вона може заперечити і сказати: "Що ти маєш на увазі? У мене є смарт ТВ, хороша машина, чудова сім'я. Я не страждаю". 

Така реакція виправдана, і це тому, що ми використовуємо слово "страждання", дуже сильне слово. Якщо натомість ми перекладемо те саме буддійське поняття як "проблеми", а потім скажемо комусь: "Незалежно від того, хто ти, скільки в тебе дітей, чи ти багатий, чи бідний, у тебе є певні проблеми в житті", – таке твердження всі можуть прийняти. Тому я буду обговорювати ці буддійські теми тибетської традиції в дещо інших термінах, ніж ті, до яких ми звикли.

Неконтрольовано повторювані проблеми – це сансара. У широкому розумінні "сансара" – це ситуації, які ми не можемо контролювати, і які постійно повторюються. Наприклад, постійне розчарування або постійні тривоги та занепокоєння. Які ж істинні причини їх виникнення? Будда говорив, що існують не тільки істинні проблеми, з якими ми стикаємося, але і їхні істинні причини, – і їх також можливо припинити. Спосіб припинити їх, досягти їх істинного припинення – це йти істинним шляхом, що означає розвивати істинний шлях ума, шляхом розуміння, який усуває ці причини. Як тільки ми позбудемося причин, ми позбудемося проблеми.

Істинна причина цих безконтрольно повторюваних проблем, з якими ми стикаємося в житті, полягає в тому, що ми не знаємо реальності. Ми не знаємо, ким ми є насправді, ким є інші люди, в чому сенс життя, що насправді відбувається у світі. Я використовую слово "невідання", а не "невігластво". "Невігластво" звучить так, ніби хтось називає нас дурними, ніби ми нічого не розуміємо. Натомість, ми просто не знаємо, і оскільки ми не знаємо, ми переживаємо це як невпевненість на психологічному рівні. Через цю невпевненість ми прагнемо вхопитися за якусь сталу ідентичність, якесь "я": "Я не знаю, хто я і як я існую, тому я вхоплюся за щось чи то правдиве чи, можливо, просто фантазію про себе і скажу, що це я, це те, ким я є насправді".

Ми можемо вхопитися за таку ідентичність батька, наприклад: "Ось ким я насправді є, я – батько. Мене повинні поважати в моїй родині. Мої діти повинні ставитися до мене з повагою і послухом". Якщо вся наша життєва орієнтація полягає в тому, щоб бути батьком, то, очевидно, через це у нас можуть виникнути певні труднощі. Бо, якщо діти не поважають нас, то виникає проблема. Якщо ми працюємо в офісі, люди не дивляться на нас як на "батька" чи когось гідного такої поваги. Це знову ж таки може бути дуже турбуючим. Що станеться, якщо я в своїй сім'ї є головним, а в офісі інші люди дивляться на мене зверхньо, ставляться до мене як до нижчого, і я мушу виявляти до них повагу? Якщо ми занадто міцно вхопимося за роль батька, який повинен викликати повагу, то можемо бути дуже нещасними в офісі, коли інші люди не ставляться до нас так само.

Ми можемо мати ідентичність успішного бізнесмена: "Я – успішний бізнесмен. Я такий. Я маю бути таким". Однак, якщо наш бізнес зазнає невдачі або якщо справи йдуть дуже погано, ми стаємо повністю розбиті. Деякі люди можуть навіть покінчити життя самогубством або зробити всілякі жахливі речі, якщо їхній бізнес зазнає невдачі, тому що вони не можуть уявити собі життя без цієї міцної ідентичності, за яку вони вхопилися.

Або ми можемо будувати свою ідентичність на мужності: "Ось яким я є: я мужній, красивий, привабливий чоловік". Але коли ми починаємо старіти і втрачаємо мужність, це може звести нас з розуму. Деякі люди можуть бути повністю розчавлені, якщо їхня самоідентифікація ґрунтується на цьому. Вони не хочуть приймати, що в житті все змінюється і ця ідентичність не є постійною.

Ми також можемо відчувати, що ми – люди традиційних цінностей, і тому все повинно відбуватися відповідно до традицій. Коли суспільство змінюється, і молодь більше не дотримується традицій, на яких ми будуємо свою ідентичність, ми можемо дуже розсердитися, засмутитися, нам може бути дуже боляче. Ми не можемо собі уявити, як ми можемо жити у світі, який, до прикладу, не дотримується наших традиційних китайських звичаїв, тих традицій, в яких ми були виховані.

З іншого боку, якщо ми молоді, то можемо будувати свою ідентичність на тому, що ми є сучасною людиною: "Я сучасна людина світу, мені не потрібні ці традиційні цінності". Якщо ми дуже міцно за це чіпляємося, а наші батьки наполягають, щоб ми дотримувалися традиційних цінностей і ставилися до них традиційно, знову ж таки, як сучасна молода людина, ми можемо ставити від цього дуже ворожими і розлюченими. Ми можемо не висловлювати цього, але всередині ми відчуватимемо, що, оскільки ми є сучасною людиною, нам не потрібно відвідувати батьків на китайський Новий рік, нам не потрібно робити всі ці традиційні речі. І знову ж таки, в нас виникає багато проблем.

Ми також можемо ототожнюватися з нашою професією. Тоді, якщо наш бізнес зазнає невдачі, а ми звикли сприймати себе лише з точки зору своєї професії, у нас не буде достатньо гнучкості. Коли ми не можемо виконувати ту роботу, яку ми робили раніше, ми відчуваємо, що весь наш світ зруйнований. Ми не бачимо можливості опанувати іншу професію, і що не потрібно постійно займатися лише однією професією.

Ми чіпляємося за ці різні типи ідентичностей, щоб відчувати себе в безпеці. Ми маємо певні уявлення про те, хто ми є, яких правил дотримуємося, чого хочемо від життя. Ми схильні думати, що це щось постійне, непорушне, що це дійсно "я". На основі цього уявлення про себе, цього образу себе ми маємо всілякі турбуючі емоції, які з'являються як способи підтримати цю ідентичність. Це відбувається тому, що ми все ще відчуваємо невпевненість у цій ідентичності. Тож ми відчуваємо, що ми повинні довести і ствердити її.

Наприклад, якщо ми відчуваємо: "Я – батько в сім'ї", – то нам недостатньо просто відчувати себе батьком, ми повинні також утверджувати свій авторитет. Ми повинні утверджувати свою владу над сім'єю і робити так, щоб усі перед нами кланялися, бо ми повинні довести всім свій статус батька. Нам недостатньо просто знати це. Якщо ми відчуваємо, що ця ідентичність знаходиться під загрозою, ми можемо почати захищатись, або ж стати дуже образливими і агресивними, щоб щось довести. " Я маю довести, ким я є. Я повинен довести, що я все ще мужній і привабливий", – а отже ми мусимо знайти нову дружину, або завести любовний роман з молодою жінкою, щоб довести, ким ми є, як ми існуємо.

Потяг і жагуче бажання

Турбуючі емоції та установки – це стани ума, які виникають, коли ми намагаємося довести, захистити або зберегти цілісну ідентичність. Ці турбуючі емоції можуть бути кількох типів, наприклад, потяг і жагуче бажання. Жагуче бажання виникає тоді, коли нам потрібно отримати щось для себе, щоб убезпечити цю ідентичність. Наприклад, якщо моя ідентичність – батько чи голова  моєї родини, то я можу думати: "Мене всі мусять поважати, мої діти мусять приїздити до мене на Новий рік і слухатися всього, що я кажу". Я чомусь відчуваю, що якщо зможу отримати достатньо поваги, то зможу відчувати себе дуже захищеним. І, очевидно, коли я не отримую цієї поваги, то відчуваю себе ображеним і можу дуже розлютитися.

Також я можу ідентифікувати себе як людину великого везіння: "Мені завжди має щастити і везти, і я завжди маю вигравати в маджонг". Якщо це моя ідентичність, то я відчуваю, що якщо я завжди виграю в маджонг та в різні види азартних ігор, це дає мені відчуття безпеки. Або я можу завжди ходити до ворожки чи кидати палички з передбаченнями в китайському буддійському храмі, щоб отримати правильні відповіді, які підтверджують, що я успішний, що зі мною все гаразд. Я надто невпевнений у власних здібностях ведення бізнесу, щоб відчувати, що буду успішним. Мені завжди потрібно отримати більше знаків – від богів, від когось іще, щоб відчути себе впевнено, і тому я завжди нав'язливо намагаюся це зробити.

Я також можу відчувати, що: "Я – людина, яка має владу в своєму бізнесі. Мене приваблює влада, а влада дасть мені відчуття безпеки". Таке ставлення може випливати з кількох різних психологічних структур. Воно може ґрунтуватися на відчутті, що я сильна людина, або ж на відчутті, що я не є насправді сильною людиною, але мені потрібна ця сила, щоб підтримати себе. Тоді ми відчуваємо, що: "Якщо я зможу змусити всіх в моєму офісі підкорятися мені, робити все так, як я хочу, то буду почуватися більш захищеним". Або, щоб довести собі, що ми маємо владу, ми можемо змушувати прислугу в будинку виконувати всі наші побажання. Ми можемо навіть почати наказувати їм робити непотрібні речі, просто щоб довести їм, хто тут головний.

Також можна бути залежним від уваги. У молодості ми можемо це відчувати: "Моя ідентичність – це модний, сучасний молодіжний одяг, і якщо я завжди зможу йти в ногу з модою, останніми відеокліпами, останніми трендами, останніми новинами, які з'являються у всіх модних журналах, то моя ідентичність буде захищеною".

Є багато різних способів, багато різних речей, на яких ми можемо зосередитися і відчути, що якщо зможемо отримати все це і накопичити достатньо: достатньо грошей, достатньо майна, достатньо влади, достатньо уваги або любові, – то це зробить нас захищеними. Звичайно, це так не працює. Насправді, якби це коли-небудь спрацювало, ми б в якийсь момент відчули, що маємо достатньо і повністю задоволені. Але ми ніколи не відчуваємо, що маємо достатньо, і завжди хочемо більшого. А коли не отримуємо того, що хочемо, то починаємо злитися. Злість же проявляється дуже по-різному.

Відраза і ворожість

Ще один механізм, який ми використовуємо, щоб убезпечити свою ілюзію цілісної ідентичності, – це відраза, ворожість і злість: "Якщо я зможу прибрати від себе певні речі, які мені не подобаються, які загрожують моїй ідентичності, тоді я буду в безпеці". Отже, якщо я будуватиму свою ідентичність на політичних поглядах, расовій приналежності чи культурі: "Якщо я просто позбудуся будь-кого, хто має інші погляди, інший колір шкіри, іншу релігію, то буду в безпеці". Або якщо мої слуги роблять щось трохи не так, як я хочу, або ті, хто працює в моєму офісі, роблять щось трохи не так, як я хочу, ми відчуваємо: "Якщо я зможу їх виправити, змінити, я буду в безпеці". Мені подобається, коли мої папери лежать на столі певним чином, але дехто в моєму офісі розкладає їх по-іншому. Якимось чином ми відчуваємо, що це нам загрожує: "Якщо я просто змушу всіх робити все по-моєму, я відчую себе в безпеці". Однак чи  насправді це вплине на щось? Таким чином, ми спрямовуємо свою ворожість на інших, намагаючись позбутись всього, що нам загрожує.

Або, якщо ми будуємо свою ідентичність на тому, що ми завжди праві, то коли хтось нас не схвалює чи критикує, ми починаємо захищатися, стаємо ворожими і злими. Замість того, щоб із вдячністю прийняти критику людини, щоб рости і вдосконалюватися, або, навіть якщо критика несправедлива, скористатися можливістю перевірити себе і переконатися, що ми не зробили роботу абияк і звинувачення безпідставні, ми накидаємося на людину з різкими словами або поводимося вороже, пасивно-агресивно, ігноруємо цю людину і не розмовляємо з нею. Ми поводимося так, тому що відчуваємо себе невпевнено і під загрозою. Ми думаємо, що людина відторгає "мене", а я ж завжди правий! І тому, щоб захистити це цілісне "я", ми відторгаємо відштовхуємо цю людину самі.

Упереджена наївність

Інший механізм – це упереджена наївність, через яку ми, по суті, відгорожуємося від проблем: "Якщо щось загрожує мені, загрожує моїй ідентичності, то я просто буду вдавати, що цього не існує". У нас є труднощі в сім'ї, труднощі на роботі, а ми приходимо додому з кам'яним обличчям, ніби нас нічого не турбує. Ми не хочемо це обговорювати, ми просто вмикаємо телевізор і робимо вигляд, що проблеми не існує. Це замкнуте ставлення. Наші діти хочуть обговорити проблеми, які вони мають, а ми просто ігноруємо їх: "Згідно моїй ідентичності, наша сім'я не має проблем, наша сім'я ідеальна, вона дотримується всіх традиційних цінностей. Ви смієте припустити, що є якісь проблеми і порушити баланс, порушити гармонію?". Ми відчуваємо, що єдиний спосіб впоратися з проблемою – це зробити вигляд, що її не існує. Таке ставлення називається упередженою наївністю.

Коли ми маємо ці різні типи турбуючих емоцій, наступне, що відбувається, це те, що різні імпульси приходять нам на ум. Це те, що називається кармою. "Карма" не означає фатум чи долю. На жаль, багато людей думають, що це саме так. Якщо чийсь бізнес зазнає невдачі або когось збиває машина, ми можемо сказати: "Що ж, не пощастило, це їхня карма". Це майже те саме, що сказати: "На все воля Божа".

Ми не говоримо про Божу волю чи долю тут, в обговоренні карми. Ми говоримо про імпульси, різні спонукання, які приходять до нас у голову і спонукають нас до певних вчинків. Наприклад, імпульс, який прийшов нам в голову, щоб прийняти певне рішення в нашому бізнесі, яке виявилося поганим рішенням. Або імпульс вимагати від своїх дітей, щоб вони виявляли до нас повагу. Або імпульс накричати на офісних працівників, що вони повинні робити не по-своєму, а по-моєму. Нам у голову також може прийти імпульс зробити кам'яне обличчя, увімкнути телевізор і більше нікого не слухати. Такі імпульси, карма, приходять нам у голову, ми їх нав'язливо виконуємо, і це породжує наші неконтрольовано повторювані проблеми. Ось такий механізм.

Ми можемо мати проблему постійного відчуття тривоги і занепокоєння через своє становище на роботі або через проблеми в сім'ї. На основі міцної ідентичності, що "я повинен бути успішним і догоджати своїм успіхом батькам або суспільству", ми намагаємося захистити цю ідентичність, заперечуючи, що проблема тривоги існує. Ми стаємо замкнутими в собі і закриваємо серце. Тоді, хоча в нашій родині чи на роботі можуть виникати різні труднощі, вони залишаються на поверхні, і всі просто роблять гарне обличчя. Однак всередині є всі ці тривоги і напруження, які пізніше можуть просто вибухнути в імпульс, що призведе до сцени насильства, часто спрямованого на когось у нашій родині або на роботі, хто навіть не причетний до цієї проблеми. Далі це призводить до величезних проблем.

Це різні механізми, які призводять до проблем, що знову і знову виникають мимо нашої волі. Ми бачимо, що це пов'язано з різними емоціями, і, звичайно, виникає питання, чи всі емоції створюють нам проблеми? 

Ми маємо розрізняти певні емоції, які є дуже позитивними і конструктивними – такі як любов, сердечне тепло, прихильність, толерантність, терпіння і доброта – і негативні або деструктивні емоції, такі як жагуче бажання, ворожість, замкнутість, гордість, зарозумілість, ревнощі тощо. У палійській, санскриті та тибетській мовах немає слова для позначення емоцій. Можна говорити про позитивні чи негативні емоції, але не існує загального слова, яке б охоплювало обидві категорії, як в англійській мові.

Певні емоції чи установки, які викликають у нас відчуття дискомфорту чи тривоги, ми називаємо турбуючими емоціями чи турбуючими установками (станами ума). Наприклад, ми можемо бути одержимі чимось або кимось, і це змушуватиме нас почуватися дуже неспокійно. Ми можемо дуже хотіти здобути повагу або чіплятися за любов, увагу чи схвалення від когось через прив'язаність до цієї людини і чіпляння за її схвалення і т.д., щоб відчути себе гідними і захищеними – це все труднощі, які виникають через турбуючі емоції, пов'язані з жагучим бажанням. Коли ми налаштовані вороже, ми відчуваємо себе дуже неспокійно; коли ми в замкнутому стані ума, це теж неспокійне почуття. Всі ці стани є збудниками неспокою. Тому ми повинні відрізняти негативні емоції від позитивних, наприклад, від любові.

У буддійській традиції любов визначається як позитивна емоція, з якою ми бажаємо іншим щастя і причин щастя. Це побажання ґрунтується на міркуванні, що ми всі рівні і що всі однаково хочуть бути щасливими, і ніхто не хоче мати жодних проблем. Кожен має рівне право бути щасливим. Любов – це піклування і турбота про інших так само, як про себе. Це турбота про те, щоб інші були щасливі, яка не залежить від того, що вони роблять. Це схоже на любов матері, яка продовжує любити свою дитину, навіть якщо та забруднила її одяг, можливо, навіть блювотою. Це не має значення, мати не перестає любити дитину тільки тому, що вона захворіла і виблювала їй на одяг. Мати попри все турбується і бажає, щоб її дитина була щасливою. Те ж, що ми зазвичай називаємо любов'ю, часто є вираженням залежності або потреби. "Я тебе кохаю" означає: "Ти мені потрібен, ніколи не покидай мене, я не можу без тебе жити, а краще роби те і се, будь гарною дружиною чи гарним чоловіком, завжди даруй мені квіти на День Святого Валентина і роби тільки те, що мені подобається. Якщо ти цього не зробиш, то я тебе ненавидітиму, тому що ти не зробив того, що я хотіла, тебе не було поруч, коли ти був мені потрібен".

Таке ставлення – це турбуюча емоція, яка не має нічого спільного з буддійським тлумаченням любові. Любов – це турбота про когось, незалежно від того, чи надсилає він нам квіти, чи слухає він нас, чи добрий і чемний до нас, чи поводиться з нами жахливо і навіть відштовхує нас. Це турбота про те, щоб інша людина була щасливою. Важливо усвідомлювати, що любов і подібні емоції можуть приймати як позитивні, так і турбуючі форми.

Тепер ми нарешті дійшли до обговорення власне гніву. Що ж із гнівом? Гнів завжди турбує і непокоїть. Ніхто не стає щасливішим від того, що гнівається. Від гніву нам не стає легше. Від гніву їжа не стає смачнішою. Коли ми злі і засмучені, ми не відчуваємо себе комфортно і не можемо спати. Нам не обов'язково влаштовувати сцену, кричати і верещати, але якщо всередині ми дуже злі на те, що відбувається у нас в офісі або в родині, це може призвести до поганого травлення, виразки або проблем зі сном. Багато труднощів виникають через стримування гніву, та якщо ми насправді виражаємо гнів, дуже вороже дивимося на когось, розповсюджуємо ворожі вібрації і таке інше, навіть коти і собаки не захочуть бути поруч з нами. Вони будуть повільно віддалятися, тому що їм буде некомфортно від нашої присутності, від нашого гніву.

Гнів не має жодної реальної користі. Якщо наш гнів стає настільки сильним або фрустрованим, що нам потрібно якось виплеснути його, і ми вибухаємо, клянемо когось на всі заставки, шлемо прокльони, чи справді нам від цього стає легше? Чи стає нам легше, коли ми бачимо, як хтось інший страждає і засмучується? Або ми так злимося, що аж хочему бити стіну. Чи справді нам стає легше від того, що ми б'ємо стіну? Очевидно, ні – це боляче. Насправді гнів не допомагає нам жодним чином. Якщо ми потрапимо в затор і розсердимося настільки, що почнемо сигналити, кричати і лаятися на всіх, яка від цього користь? Хіба нам від цього стає легше? Чи машини від цього їдуть швидше? Ні, ми просто ганьбимося перед іншими, які думають: "Що за ідіот сигналить?". Це явно не допоможе в даній ситуації.

Якщо турбуючі емоції, такі як гнів, і засновані на них імпульсивні типи поведінки, як-от крик і лайка або вороже відчуження когось, є причинами наших проблем, то чи завжди ми вони будуть викликати труднощі? Чи це те, що ми завжди мусимо переживати? Ні, це не так, тому що турбуючі емоції не є частиною природи ума. Інакше наш ум завжди мав би бути стурбованим. Навіть у найважчих випадках бувають моменти, коли гнів нас не турбує. Наприклад, коли ми нарешті засинаємо, ми не відчуваємо гніву.

Тому, можливо, є певні моменти, коли турбуючі емоції, такі як гнів, ворожість і образа, відсутні. Це доводить, що ці руйнівні емоції не є постійними, вони не є частиною природи нашого ума, а отже, від них можна позбутися. Якщо ми зупинимо причини нашого гніву – і не просто поверхнево, а на найглибшому рівні – то, безумовно, зможемо подолати образу і мати спокій ума.

Це не означає, що ми повинні позбутися всіх емоцій і почуттів і стати схожими на Спока зі Стар Треку, стати кимось на кшталт робота чи комп'ютера без емоцій. Радше, ми хочемо позбутися наших турбуючих емоцій, наших турбуючих установок, заснованих на плутанині, і нашого недостатнього усвідомлення реальності того, ким ми є насправді. Буддійське вчення дуже багате на методи роботи над цим.

По-перше, ми повинні мати в якості основи певну мотивацію, яка спонукатиме нас працювати над собою, щоб позбутися гніву та інших турбуючих емоцій і станів ума. Якщо у нас немає причини це робити, то навіщо цим займатися? Отже мати мотивацію дуже важливо.

Ми можемо почати розвивати мотивацію за допомогою такого мислення: "Я хочу бути щасливим і не мати жодних проблем. Я хочу покращити якість свого життя. Моє життя не надто приємне, тому що я постійно відчуваю образу і ворожість. Я часто злюся. Можливо, я не висловлюю цього, але це так. Через це я почуваюся дуже нещасним і засмученим увесь час, і це не можна назвати хорошим життям. Окрім того, це призводить до поганого травлення, через що я почуваюся погано. Я навіть не можу насолоджуватися їжею, яку люблю".

Зрештою, якість нашого життя в наших руках. Одне з найважливіших послань Будди полягає в тому, що ми можемо покращити якість нашого життя. Ми не приречені весь час жити в стражданнях. Ми можемо щось із цим зробити.

Тоді ми можемо подумати так: "Я хочу покращити якість свого життя не тільки прямо зараз, в цей момент, не тільки в короткостроковій, але й в довгостроковій перспективі. Я не хочу, щоб все було геть погано і ставало тільки гірше. Адже якщо я зараз не позбудуся своєї ворожості та образи і буду тримати їх в собі, то стане ще гірше, і в мене навіть може розвинутися виразка. Я можу не стриматись і зробити щось жахливе, наприклад, накласти на когось прокляття чи закляття або справді спробувати знищити цю людину. Це може призвести до помсти з боку цієї людини, вона накладе прокляття на мене і мою сім'ю", – і раптом у нас готовий ідеальний сценарій для нового фільму жахів.

Якщо ми заздалегідь замислимося над тим, що ми не хотіли б, щоб це сталося, ми будемо старанно намагатися позбутися гніву, щоби проблеми не загострювалися. Окрім того, ми можемо прагнути не тільки мінімізувати наші проблеми, але, що краще, позбутися всіх проблем взагалі, тому що відчувати навіть помірну ворожість і образу – неприємно. Отже, ми думаємо: "Я мушу розвинути сильну рішучість бути вільним від усіх проблем."

Зазвичай те, що я називаю "рішучістю бути вільним", перекладають як "зречення", що є досить оманливим перекладом. Складається враження, що ми повинні кинути все і піти жити в печеру. Та це зовсім не те, до чого ми закликаємо. Йдеться про те, щоб чесно і сміливо подивитися на наші проблеми і, побачивши, наскільки безглуздо продовжувати з ними жити, прийняти рішення: "Я більше не хочу продовжувати жити так. З мене досить. Мені набридли ці проблеми, я ситий ними по горло. Я мушу звільнитись.".

Отже, ми розвиваємо рішучість бути вільним, а разом із тим – готовність відмовитися від старих, турбуючих моделей мислення, мовлення та поведінки. Це найважливіше. Якщо ми не прийняли тверде рішення, то не будемо вкладати в це всю свою енергію. Поки ми не вкладемо всю свою енергію, наші зусилля бути вільними будуть неповноцінними, і ми ніколи не досягнемо успіху. Ми хотітимемо здобути щастя ні від чого не відмовляючись, наприклад, від своїх негативних звичок та емоцій. Та нам це ніколи не вдасться. Тому дуже важливо мати цю потужну рішучість, щоб наважитися зупинити свої проблеми і бути готовим відмовитися від них та їхніх причин.

На наступному, вищому рівні ми думаємо: "Я маю позбутися свого гніву не тільки для того, щоб знайти щастя для себе, але також заради всіх, хто мене оточує. Заради моєї сім'ї, друзів, колег і суспільства я мушу позбутися свого гніву. Я мушу подолати його, зважаючи на інших. Я не хочу завдавати їм неприємностей і робити їх нещасними. Якщо я проявлятиму свій гнів, я не тільки осоромлюсь сам, але й осоромлю всю свою сім'ю. Це зганьбить мене. Це зганьбить усіх моїх близьких людей і так далі. Тому, дбаючи про них, я мушу навчитися контролювати свій гнів, вміти справлятися з ним і зрештою позбутися його".

Ще сильнішу мотивацію допоможуть зародити такі думки: "Я мушу позбутися гніву, тому що він заважає мені допомагати іншим. Якщо інші, наприклад, мої діти, колеги або батьки потребують моєї допомоги, а я повністю розбурханий або занепокоєний гнівом чи ворожістю, як я зможу їм допомогти? Це головна перешкода, і тому дуже важливо працювати над собою, щоб щиро розвивати ці різні рівні мотивації".

Якими би витонченими не були методи боротьби з гнівом, якщо у нас немає сильної мотивації застосовувати їх, ми не будемо цього робити. А якщо ми не застосовуємо методи, які вивчаємо, то який взагалі у цьому сенс? Тому перший крок – робота з мотивацією.

Які методи ми можемо використовувати для подолання гніву? Гнів визначається як збуджений стан ума, націлений на насильство над чимось, живим чи неживим. Якщо ми зосереджені на людині, тварині, ситуації чи якомусь об'єкті, який нам не подобається, і хочемо проявити певне насильство або жорстокість по відношенню до нього, змусити його змінитися насильницьким шляхом, – це прояв гніву. Отже, гнів – це стан нетерпимості і браку терпіння, поєднаний з бажанням завдати шкоди тому, що ми не можемо терпіти. Його протилежністю, з одного боку, є терпіння (протилежність нетерпимості), а з іншого – любов. Оскільки любов – це бажання, щоб хтось інший був щасливий, то вона протилежна бажанню заподіяти шкоду.

Часто ми злимося в ситуаціях, коли з нами трапляється щось, чого ми не хочемо. Люди поводяться не так, як ми хочемо. Наприклад, вони не виявляють до нас поваги, не виконують наші накази на роботі, або ж обіцяють щось зробити у бізнесі і не роблять цього. Оскільки вони не роблять того, шо ми від них очікуємо, ми дуже злимося на них. Інший приклад: хтось може наступити нам на палець ноги, і ми злимося, адже це нам не подобається. Але є різні способи впоратися з такими обставинами без злості і гніву.

Великий індійський буддійський майстер восьмого століття Шантідева дав багато порад, які стануть нам у нагоді. Якщо дозволите, я перефразую його слова: "Якщо ми можемо щось зробити, щоб змінити складну ситуацію, то навіщо хвилюватися і гніватися? Просто зробіть це. Якщо ж ми нічого не можемо зробити, то навіщо хвилюватися і злитися? Якщо це не можна змінити, гнів не допоможе".

Наприклад, ми хочемо вилетіти звідси, з Пенангу, до Сінгапуру, але коли ми приїжджаємо в аеропорт, виявляється, що рейс вже переповнений. Немає сенсу злитися. Гнів не допоможе нам потрапити на літак. Однак є дещо, що ми можемо зробити, щоб змінити ситуацію – ми можемо полетіти наступним рейсом. Навіщо злитися? Зробіть бронювання на наступний рейс, зателефонуйте друзям у Сінгапурі і повідомте, що прилітаєте пізніше; ось і все. Ми можемо це зробити, щоби впоратися з проблемою. Якщо у нас не працює телевізор, то навіщо злитися, пинати його ногами і проклинати? Просто полагодьте його. Це очевидне рішення. Якщо є ситуація, яку ми можемо змінити, то не потрібно злитися, а просто змінити її.

Якщо ж ми нічого не можемо зробити, щоб змінити ситуацію, наприклад, якщо ми потрапили в затор в годину пік, то ми маємо просто прийняти це. В нашій машині немає функції знищити всі машини перед нами лазерном або злетіти над затором, як у японських мультфільмах. Тому ми повинні приймати це гідно, з думкою: "Гаразд, я стою в заторі, увімкну радіо або послухаю якесь буддійське вчення чи хорошу музику". Здебільшого ми знаємо, коли потрапимо в затор в годину пік, і тому можемо підготувати матеріали для прослуховування. Якщо ми знаємо, що нам доведеться їхати в такому заторі, ми можемо використати цей час якнайкраще. Ми можемо подумати про якісь проблеми на роботі, в сім'ї абощо і спробувати знайти для них слушне рішення.

Якщо ми нічого не можемо зробити, щоб змінити складну ситуацію, то просто намагаємося зробити все можливе, щоб вона стала кращою. Якщо ми встали вночі і в темряві вдарились пальцем ноги, то якщо ми будемо підстрибувати, кричати і верещати, чи стане від цього легше? В американському сленгу це називається "танці болю". Вам так боляче, що ви пританцьовуєте, підстрибуєте, але від цього вам не легше стане. Ми мало що можемо зробити. Єдине, що ми можемо – це продовжувати робити те, що робили. Біль непостійний, він пройде. Він не буде тривати вічно, і якщо ми будемо підстрибувати, кричати і верещати, нам не стане легше. Чого ми хочемо? Може, щоб хтось прийшов і сказав: "Бідолашний, ти поранив палець на нозі". Якщо немовля чи дитина поранилася, то мама підійде, поцілує її і їй стане легше. То чи хочемо ми, щоб люди ставилися до нас так само, як до немовляти?

Чекаючи своєї черги чи на свій автобус, якщо ми будемо думати про мінливість – що я не завжди буду 32-м чи 9-м номером у черзі, а врешті-решт моя черга прийде, – це допоможе нам змиритися з ситуацією і ми зможемо використати цей час по-іншому. В Індії є приказка: "В очікуванні є своєрідне задоволення". Це правда, адже якщо нам доводиться чекати своєї черги, ми можемо використати цей час, щоб дізнатися про інших людей в черзі або на автобусній зупинці, про те, що відбувається в офісі, або щось інше. Це допомагає нам розвинути почуття турботи і співчуття до інших. Ми можемо використати цей час конструктивно, замість витрачати півгодини на прокльони.

Ще одна порада Шантідеви звучить так: "Якщо хтось б'є нас палицею, на кого ми гніваємося? На людину чи на палицю?" Якщо поміркувати логічно, то ми мали б злитися на палицю, тому що саме вона нас вдарила! Але це безглуздо. Ніхто не злиться на палицю, ми злимося на людину. Чому ми злимося на людину? Тому що людина керувала палицею. Так само, якщо ми подумаємо далі, людиною керували її турбуючі емоції. Отже, якщо вже злитися, то ми маємо злитися на турбуючі емоції людини, які змусили її вдарити нас палицею.

Тоді ми думаємо: "Звідки взялася ця турбуюча емоція? Вона не виникла нізвідки. Я, мабуть, зробив щось, що її викликало. Мабуть, я зробив щось таке, що змусило іншу людину розсердитися на мене, а потім вдарити палицею. Наприклад, я міг попросити когось зробити мені послугу, а коли мені відмовили, я розлютився. Мені було боляче через це. Ну, якщо подумати, то насправді це була моя власна провина. Я був занадто лінивий і не зробив цього сам. Я попросив іншу людину зробити мені послугу, а коли вона відмовила, я розсердився. Якби я сам не був таким лінивим, то не попросив цю людину, і вся ця проблема ніколи б не виникла. Якщо вже злитися, то я повинен злитися на себе за те, що був настільки дурним і лінивим, щоб попросити цю людину зробити мені послугу".

Навіть якщо ми не винні, нам потрібно перевірити, чи ми самі вільні від цієї турбуючої емоції, яка керує іншою людиною, як, наприклад, егоїзм: "Він відмовився зробити мені послугу. А чи я завжди роблю послугу іншим? Чи я завжди погоджуюся допомогти іншим і роблю це негайно? Якщо ні, то чому я маю очікувати, що інші люди завжди будуть йти мені назустріч?" Це ще один спосіб впоратися з гнівом.

Я вже згадував, що гнів не завжди варто виражати через крики, лайку чи бійки. Гнів – це турбуюча емоція, яка, за визначенням, змушує нас почуватися некомфортно. Тому навіть якщо ми тримаємо його всередині і ніколи не проявляємо, гнів буде мати деструктивний вплив на нас самих, робитиме нас дуже засмученими. Пізніше він виплеснеться назовні у дуже деструктивний спосіб. Нам потрібно застосовувати ті самі методи, які я щойно пояснив, щоб бути здатними впоратися з гнівом, який ми тримаємо в собі, не висловлюючи його. Ми мусимо змінити своє ставлення. Ми мусимо розвивати терпіння.

Терпіння подібне до мішені

Існує багато різних видів терпіння. Перший – це цільовий тип терпіння. Ідея полягає в тому, що якщо ви не встановите мішень, ніхто  у неї не зможе поцілити. В Америці діти грають у таку гру: вони приколюють або якось причепляють папірець позаду до штанів свого друга, на якому написано "штовхни мене". Потім той, хто побачить цей напис "штовхни мене" має штовхнути цю дитину. Подібним чином, з таким різновидом терпіння, ми думаємо, що своїми негативними і деструктивними діями в минулому ми самі причепили собі такий папірець з написом "штовхни мене", і саме це спричиняє всілякі проблеми, які трапляються з нами зараз.

Наприклад, уявімо, що нас пограбували на вулиці. Ми подумаємо: "Якби я не встановив мішень своїми негативними і деструктивними діями в минулому або в попередніх життях, то в мене не виникло б бажання піти цією темною вулицею саме в той час, коли на мене чекав грабіжник, щоб пограбувати і побити мене. Зазвичай я туди не ходжу, але тієї ночі я подумав, що піду саме цією темною вулицею. Зазвичай я йду додому набагато раніше, але тієї ночі мені захотілося побути з друзями трохи довше. Крім того, я пішов цією вулицею саме в той час, коли там стояв грабіжник і чекав на когось. Чому в мене виник цей імпульс? Мабуть, тому, що в минулому я зробив щось таке, що образило цю істоту, і зараз це визріває через причинно-наслідкові зв'язки".

Імпульси приходять до нашої свідомості як вираження карми. Тому ми можемо думати так: "Я вичерпую свою минулу негативну карму. Я маю радіти, що так легко викрутився, тому що могло бути набагато гірше. Ця людина просто пограбувала мене, але могла й застрелити. Тому я маю  відчувати велике полегшення, що зараз цей негатив дозрів в такій формі, і я з ним покінчив. Зрештою, це було не так вже й погано, і добре позбутися цього, скинути це з себе. Я більше не маю цього кармічного боргу".

Такий тип мислення дуже корисний. Пам'ятаю, одного разу я з другом їхав на пляж на відпустку на вихідні. Це було далеко від міста, і ми мали їхати досить довго. Після того, як ми проїхали близько півтори години, ми почули дивний шум з машини. Ми зупинилися на СТО по дорозі і звернулися до механіка. Механік подивився на машину і сказав, що в осі тріщина, і ми не можемо їхати далі; нам потрібно викликати евакуатор, щоб він відвіз нас назад до міста. Ми з другом могли б дуже розсердитися і засмутитися, адже ми хотіли поїхати на цей чудовий пляжний курорт, щоб відпочити на вихідних. Але з ми подивилися на це зовсім по-іншому: "Ого, це чудово! Як добре, що так сталося, адже, якби ми продовжили, то вісь могла б зламатися під час руху. Ми могли б потрапити в жахливу аварію і загинути. Тож як чудово, що це дозріло саме так. Ми дуже легко відбулися". Тож, зі спокійним серцем, ми поїхали на евакуаторі назад до міста, а там позичили іншу машину і все пішло за іншим планом.

Ми могли б дуже по-різному пережити подібну ситуацію. Розсердитися і засмутитися – та це б зовсім не допомогло. Якщо ж ми подивимося на це з іншої точки зору: "Це виснажує мою минулу негативну карму. Цей кармічний борг дозрів. Чудово, з ним покінчено. Могло бути набагато гірше", – це набагато здоровіший спосіб впоратися з ситуацією.

Терпіння з любов’ю і співчуттям 

Існує також тип терпіння, який називається "терпіння з любовʼю і співчуттям". З таким терпінням ми сприймаємо кожного, хто гнівається або кричить на нас, як божевільну людину, психічно неврівноважену. Цей тип терпіння можна також застосувати до тих, хто соромить або критикує нас перед іншими, від чого ми можемо осоромитися і гніваємося на них. Якби, наприклад, папуга обзивав нас перед іншими, ми би не сильно соромились, чи не так? Немає жодної причини злитися на птаха. Це була б неадекватна реакція. Так само, якщо божевільна людина починає кричати і верещати на нас, ми насправді не втрачаємо від цього обличчя. Всі знають, що діти час від часу влаштовують істерики. Так само і психіатр не злиться на пацієнта, коли той гнівається, а радше співчуває йому.

Так само ми намагатимемося відчувати співчуття до тих, хто нас засмучує, злиться на нас чи ставить у незручне становище. Нам потрібно усвідомити, що насправді це вони осоромлюються, чи не так? Не ми. Всі бачать, що це людина виставляє себе повним ідіотом. Тож ми маємо відчувати співчуття до людини, а не злість.

Це не означає, що якщо хтось намагається нас вдарити, ми не намагаємося його зупинити. Якщо наша дитина кричить, ми намагаємося її заспокоїти. Ми хочемо зупинити її, щоб вона не завдала шкоди нам чи іншим і не нашкодила собі. Головне – не робити це зі злості. Якщо наша дитина поводиться неслухняно, ми повчаємо її не зі злості, а заради самої дитини. Ми хочемо допомогти дитині не осоромитися, і не хочемо, щоб люди погано думали про неї. Ми хочемо добре виховати дитину з турботи, а не зі злості.

Терпіння "Вчитель - учень"

Існує також терпіння типу "Вчитель – учень". Він заснований на тому, що учень не може вчитися без вчителя, і тому, якщо нас ніхто не випробовує, ми не можемо розвинути терпіння. У десятому столітті великий індійський майстер Атіша був запрошений до Тибету, щоб допомогти відродити там буддизм. Цей індійський майстер привіз із собою індійського кухаря. Індійський кухар ніколи нічого не робив правильно і шанобливо, він був абсолютно непривітний і дуже неприємний. Тибетці дуже поважали Атішу і тому запитали його: "Учителю, навіщо ти привіз цього неприємного кухаря з Індії? Чому ти не відправиш його назад? Ми можемо готувати для тебе, ми вміємо готувати дуже добре". Атіша відповів їм: "О, він не просто мій кухар. Я взяв його з собою, бо він мій вчитель терпіння!"

Так само, якщо в нашому офісі є хтось нестерпний, хто постійно говорить речі, які нас дратують, ми можемо дивитися на цю людину як на нашого вчителя терпіння. Є люди з дуже дратівливими звичками, наприклад, що постійно барабанять пальцями. Якби нас ніхто не випробовував, як би ми могли розвиватися? Якщо ми стикаємося зі складними ситуаціями, такими як довга затримка в аеропорту чи на автовокзалі, ми можемо використати це як чудову нагоду потренувати терпіння: "О! Я тренувався саме для цього. Я тренувався, щоб розвивати терпіння, і тепер у мене є шанс перевірити, чи можу я це зробити". Або якщо ми маємо труднощі з отриманням якихось бюрократичних паперів в офісі, ми сприймаємо це як виклик: "Я наче нарешті отримав шанс застосувати свої навички після тренування в бойових мистецтвах. Я в захваті!" Так само, якщо ми тренували себе бути терплячими і толерантними, то коли ми зіткнемося з подібною неприємною ситуацією, ми подивимося на неї з великою радістю: "А! Ось це виклик. Подивимося, чи зможу я з ним впоратися і не втратити самовладання, не розсердитися, навіть не мати неприємних відчуттів".

Не втратити терпіння – це набагато більший виклик, ніж поєдинок у бойових мистецтвах. Це тому, що ми повинні відповідати на виклик розумом і почуттями, а не лише тілом і фізичним контролем. Якщо інші критикують нас, замість злитися ми повинні спробувати подивитися на цю критику як на шанс побачити, на якому ми рівні розвитку: "Людина, яка мене критикує, можливо, вказує на певні якості в мені, з яких я міг би винести урок". У цьому сенсі ми повинні намагатися терпимо ставитися до критики і вчитися справлятися з нею, змінюючи своє ставлення. Якщо ми дуже засмутимося, це може призвести до того, що ми ще сильніше осоромимося, ніж якби якась божевільна людина просто критикувала і кричала на нас.

Терпіння з розумінням щодо природи речей

Ще один спосіб впоратися з гнівом і розвинути терпіння – це "терпіння (зі знанням) природи речей". Природа незрілих людей полягає в тому, щоб поводитися погано і грубо. Якщо є вогонь, то його природа – бути гарячим, горіти. Якщо ми пхаємо руку в вогонь, то обпікаємося, – а чого ми очікували? Вогонь гарячий, тому він і обпікає. Якщо ми їдемо через місто в обідній час, то чого ми очікуємо? Обідня година, буде інтенсивний рух – така природа речей. Якщо ми просимо маленьку дитину донести тацю чи чашку з гарячим чаєм, а вона розливає його, то чого ми очікуємо? Це дитина, і ми не можемо очікувати, що вона нічого не розіллє. Так само, якщо ми просимо інших людей зробити нам послугу або щось зробити по бізнесу, ми домовляємося, а вони нас підводять, – а чого ми очікували? Люди поводяться по-дитячому, ми не можемо розраховувати на інших. Шантідева, великий індійський майстер, сказав: "Якщо хочеш зробити щось позитивне і конструктивне, роби це сам. Не покладайся ні на кого іншого. Якщо ти покладаєшся на когось іншого, немає ніякої впевненості, що він або вона не підведе і не розчарує тебе". Ось як ми можемо дивитися на такі ситуації: "То чого ж я очікував? Якщо людям властиво підводити інших, то в мене немає причин злитися".

Терпіння сфери реальності 

Останній метод боротьби з гнівом називається "терпіння сфери реальності". Це бачення того, що відбувається насправді. Ми схильні проєктувати на себе, інших та об'єкти певну цілісну ідентичність. Це схоже на те, як ми малюємо в уяві суцільну лінію навколо якогось аспекту нас самих, і проєктуємо на цей аспект нашу цілісну ідентичність: "Це те, ким я є; це те, яким я завжди маю бути". Наприклад, "я – Божий дар світові", або "я – повний невдаха". Або ми малюємо цю товсту суцільну лінію навколо когось іншого і кажемо: "Він нестерпний. Він поганий, він створює проблеми". Однак, якби це була справжня, непохитна ідентичність цієї людини, вона завжди мала б існувати в такому вигляді. Вона мала би існувати в такій формі і в дитинстві. Вона мала б бути нестерпною для всіх: для дружини, собаки, кота і батьків, – бо це дійсно нестерпна особистість.

Якщо ми бачимо, що навколо людей немає такої суцільної лінії, яка окреслює їхню цілісну, справжню ідентичність або природу, це знову ж таки дозволяє нам розслабитися і не гніватися на них надто сильно. Ми бачимо, погана поведінка цією людини – це тимчасове явище ; навіть якщо це трапляється часто, ця поведінка не свідчить, что людина мусить бути такою завжди.

У складних ситуаціях може бути не так просто застосувати всі ці пункти. Всі ці різні способи міркування відомі як "превентивні заходи". Саме так я перекладаю слово "Дгарма". Дгарма – це заходи, яких ми вживаємо для того, щоб запобігти проблемам. Ми хочемо вберегтися від гніву, намагаючись розвинути ці різні види терпіння як корисні звички. Це і є "медитація". Тибетське слово "медитація" походить від слова "призвичаєння", привчання себе до чогось корисного.

По-перше, нам потрібно вислухати всі ці різні пояснення про різні види терпіння. Потім ми повинні подумати про них обміркувати їх, щоб зрозуміти їх і побачити, чи мають вони сенс. Якщо вони мають сенс і ми їх розуміємо, а також маємо мотивацію, щоб хотіти застосовувати, тоді ми будемо намагатися розвинути їх як корисну звичку, повторюючи і практикуючи.

Для цього потрібно спочатку переглянути ці пункти. Після того, як ми переглянули ці пункти, ми повинні спробувати побачити і відчути речі згідно з цим. Ми повинні уявити ці ситуації, використовуючи нашу уяву. Ми можемо уявити ситуацію, в якій ми зазвичай злимося і засмучуємося. Наприклад, хтось у нашому офісі робить щось, що нам не подобається. По-перше, спробуйте побачити цю людину такою, якою вона є, – людиною, яка хоче бути щасливою, а не нещасною. Хоча вона старається з усіх сил, але поводиться як дитина і не дуже розуміє, що робить. Якщо ми намагатимемося бачити це і відчувати себе так по відношенню до неї, і ми будемо програвати прокручуючи це в нашій свідомості, сидячи спокійно вдома, то чим більше ми будемо це робити, тим легше ми будемо реагувати більш позитивно, коли в офісі ця людина знов почне поводитися нестерпно. Замість імпульсу розсердитися, нам прийде в голову новий імпульс – бути більш терплячими, більш толерантними.

Потренувавшись бачити в людині дитину, щоб розвинути в собі терпіння до "неслухняної" поведінки, ми можемо піти далі. Ми бачимо, що коли вона поводиться негідним чином, вона осоромлюється. Відтак, ми розвиваємо співчуття до неї. Ми можемо виробити звичку бачити і відчувати це через за допомогою медитацію. Коли бачення і сприйняття з терпінням стає корисною звичкою, вона стає дедалі більшою частиною нас самих. Це стає нашим природним способом реагування на складні ситуації, з якими нам доводиться стикатися. Коли з'являється імпульс розсердитися, в нашій свідомості ще залишається простір. Ми не діємо негайно, і у нас з'являються більш позитивні імпульси до доброчинних дій.

На лекціях з буддизму ми зазвичай зосереджуємося на відчутті дихання і рахуємо двадцять один подих на початку кожної лекції. Ця практика також дуже корисна, коли ми вперше помічаємо, що ось-ось розсердимося. Вона створює простір, в якому ми не діємо негайно, наприклад, не говоримо щось жорстоке; ми маємо час подумати, чи хочемо ми злитися і засмучуватися. Ми думаємо: "Чи справді я хочу влаштувати сцену? Можливо, є кращий спосіб впоратися з цією ситуацією?". В результаті медитації та формування більш корисних звичок, ми будемо сприймати ситуації з більшим терпінням і прийняттям. Нам спадатимуть на думку більш позитивні альтернативи, і ми природно обиратимемо їх, адже хочемо бути щасливими і знаємо, що ці альтернативні шляхи принесуть нам саме такий результат.

Для цього нам також потрібна концентрація. Ось чому в буддизмі існує так багато різних методів медитації для розвитку концентрації. Ми не просто вивчаємо ці методи як абстрактні теорії; їх необхідно використовувати і застосовувати на практиці. Коли ми їх застосовуємо? Ми застосовуємо їх у складних ситуаціях, коли маємо справу з нестерпними людьми або обставинами. Вони допомагають нам сконцентруватися на тому, щоб зберегти терпіння.

Ми не стримуємо себе від негативної, деструктивної поведінки лише за допомогою самоконтролю та дисципліни. Якщо ми робимо це лише за допомогою самоконтролю і дисципліни, то гнів залишається всередині нас. Ми просто робимо спокійний, вольовий вигляд зовні, але всередині кипить гнів. Це може призвести до розвитку виразки. Навпаки, коли ми правильно використовуємо ці методи, гнів навіть не виникає. Йдеться не про те, щоб контролювати гнів і тримати його в собі, а про те, щоб замінити імпульси, які виникають в умі. Замість того, щоб виникали негативні імпульси, які нам, можливо, доведеться тримати усередині, з'являтимуться позитивні імпульси.

Якщо ми зможемо це зробити, то, залежно від нашої мотивації, ми зможемо позбутися своїх проблем зараз, і в майбутньому ситуація не буде погіршуватися. Або ми не матимемо жодних проблем взагалі, або, при найсильнішій і найдосконалішій мотивації, не будемо створювати проблем своїй сім'ї, друзям, людям, які нас оточують, і зможемо повною мірою допомагати іншим. Ми зможемо це робити, тому що не будемо обмежені своїми турбуючими емоціями і проблемами. Таким чином, ми зможемо реалізувати весь свій потенціал.