Вступ
У першій частині цього циклу ми розглянули початковий рівень мотивації, а саме – прагнення уникнути нижчих перенароджень і отримати вищі натомість. Зокрема, ми прагнемо здобути дорогоцінне людське перенародження, щоб мати змогу вдосконалюватися в нашій практиці.
Проміжний рівень – це прагнення позбавитись не лише гірших перенароджень, але й неконтрольовано повторюваних перенароджень взагалі. Наша мета тут – звільнення.
Просунутий рівень мотивації – це прагення досягти просвітленого стану будди, в якому ми можемо якнайкраще приносити користь іншим. Хоча ми продовжуємо працювати над самовдосконаленням життя за життям, та нашою головною метою стає прагнення приносити найбільшу користь іншим.
Проміжний рівень
Перша благородна істина: страждання
Перше, що ми тут розглядаємо, – це важливість зважати на страждання й труднощі, з якими ми стикаємося навіть у вищих станах перенародження: світах людей і богів. На попередньому рівні ми прагнули звільнитися від грубих страждань, притаманних нижчим світам. Тепер нам потрібно усвідомити, що й наше звичайне щастя – це лиш інакша форма страждання.
Щастя, яке ми відчуваємо в людському житті, як і щастя богів, ненадійне і тимчасове. Воно ніколи не задовольняє і ніколи не триває – ми ніколи не знаємо, як почуватимемося наступної миті. Ми завжди хочемо більше й більше, та якщо отримуємо забагато, щастя перетворюється на нещастя. Взяти, до прикладу, шоколад: невеликий шматочок робить нас щасливими, і ми хочемо більше й більше, аж поки нас не знудить. Як не прикро, та звичайне щастя завжди змінюється стражданням і нещастям.
У кожній тантричній садгані є розділ офіри. Ми уявляємо, як робимо підношення іншим і приносимо їм щастя. Або робимо офіри собі у формі певного будди, приймаємо їх і насолоджуємося ними, сповнюючись щастям. Це щастя, вільне від усіх турбуючих емоцій і ментальних затьмарень – не те саме, що наше звичайне мінливе щастя, яке зрештою приносить незадоволення.
Коли причини нещастя усунені назавжди, щастя, яке ми відчуваємо, також триває вічно і не вироджується. Якщо щастя ґрунтується на стані, який не є тривалим, як, наприклад, ласування смачною їжею, то, звичайно, таке щастя просто не може тривати довго. Якщо прагнемо звичайного щастя в тантричній практиці, це ми й отримаємо: тимчасову і поверхневу втечу від нещастя. Ми можемо сидіти в медитації й думати, що все прекрасно; та як медитація закінчиться, знову відчуємо себе нещасними.
У вищому класі тантри ми також намагаємося зосередитися на пустотності (порожнечі) у стані блаженного усвідомлення. Що це означає? Знову ж таки, важливо не ототожнювати цей стан зі звичайним щастям від смачної їжі чи масажу – радше це блаженство абсолютної свободи від усіх турбуючих емоцій та затьмарень. Це почуття має бути вільним від прив'язаності, на противагу звичайному щастю, яке переважно сильно прив'язане до того чи того об'єкту.
Іноді люди можуть помилково сприймати форми будд як "супербогів" або святих, тому важливо пам'ятати, що боги теж страждають. Коли ми зосереджуємося на постатях будд перед нами, ми повинні усвідомлювати, що вони вийшли далеко за межі божеств. Багато розширених садган містять численні гімни прослави різних божеств. Тож легко обманутися, думаючи, що мета цього – умилостивити їх, щоб вони виконали всі наші бажання. Насправді ж сенс прославляння полягає в тому, щоб пам'ятати про їхні позитивні якості й надихатися досягти такого ж стану. Будди мають якість досконалої неупередженості, і якщо ми сприйнятливі до допомоги будд, то отримаємо її незалежно від того, робимо підношення чи ні.
Друга благородна істина: турбуючі емоції та неусвідомлення
Після того, як ми розглянули страждання в шести сферах, ми дивимося на причину страждання з точки зору другої благородної істини: турбуючих емоцій.
Турбуючі емоції спричиняють наші страждання, тому що спонукають нас діяти недоброчинно і накопичувати негативний потенціал, який, своєю чергою, призводить до гірших перенароджень. І навпаки, позитивний кармічний потенціал від доброчинної поведінки призводить до кращого перенародження в сансарі.
Ми діємо деструктивно через турбуючі емоції, які ґрунтуються на незнанні реальності та причинно-наслідкових зв'язків. Навіть коли діємо конструктивно в контексті сансари, ми все одно робимо це в неусвідомленні того, як ми існуємо. Це також може бути змішано з турбуючими емоціями або ні. У момент смерті наше неусвідомлення активує негативний або позитивний кармічний потенціал, що призводить до перенародження в сансарі. На цьому рівні нам потрібно замислитися над недоліками наших турбуючих емоцій і неусвідомлення, що лежить в їхній основі.
Перш ніж починати практику тантри, вкрай важливо послабити силу турбуючих емоцій. Це не означає, що ми повністю звільнимося від гніву чи прив'язаності, але ми маємо дещо попрацювати над своїми емоціями. Хоча ми використовуємо наші турбуючі емоції – бажання, гнів, наївність, гордість – як частину шляху, та якщо ми хоча б частково від них не позбавилися, існує небезпека захопитися ними, стати емоційно неврівноваженими, і через деструктивні дії нарощувати подальший негативний кармічний потенціал.
Один із прикладів – хіть. Існує багато тантричних образів, які здаються сексуальними за своєю природою, і під час практики ми часто візуалізуємо себе парою в сексуальному союзі. Тут пара не представляє звичайних чоловіка і жінку. Натомість це образ матері та батька: мати символізує розуміння порожнечі, а батько – метод. Від союзу матері (мудрості) і батька (методу) народжується дитина, яка уособлює буддовість. Тантричні тексти стверджують, що ми повинні використовувати хіть, щоб її ж позбутися. Отже, якщо нам не загрожує небезпека бути захопленими хіттю, то ми можемо використати її для формування ума блаженства, який завдяки розумінню порожнечі повністю усуне всю хіть. Це дуже делікатне та тонке питання – навіть незначна прив'язаність до переживання як до чогось суцільного унеможливить розуміння пустотності.
Інший приклад – гнів. У багатьох тантричних практиках ми візуалізуємо себе у формі потужного божества, де використовуємо власний гнів як зброю для руйнування своїх негативних установок. Це особливо корисно для подолання установки надмірної м'якості до себе або думки, що ми не здатні досягти просвітлення. Знову ж таки, якщо ми не досягли значного прогресу в подоланні гніву до початку цих практик, ми лише будемо ментально духопелити самі себе й не матимемо терпіння до турбуючих емоцій інших людей.
Третя благородна істина: зречення
Зрозумівши страждання й причину страждання, ми маємо побачити, що можливо досягти справжнього припинення і першого, і другого. Якщо ми зможемо це зрозуміти, у нас з'явиться зречення: рішучість звільнитися від страждань, заснована на впевненості в тому, що це можливо. Якщо цього немає, то ми лише видаємо бажане за дійсне.
Також необхідно бути рішучими, щоб відмовитися від нашого звичайного бачення, тобто сприйняття всього навколо як незалежних об'єктів, що ніби запаковані в пластикову упаковку і відокремлені від усього іншого. Наш ум сприймає з’яви у хибний спосіб, думаючи, що з’яви дійсно існують так, як нам здається: одні нас приваблюють, інші ми відштовхуємо, а до решти нам байдуже. Дуже важко по-справжньому захотіти звільнитися від звичного способу сприйняття світу, але чіпляння за з’яви спричиняє страждання, і ми повинні рішуче прагнути звільнитися від них.
Та варто бути обережними, щоб не впасти в крайність і не думати, що позаяк звичайний спосіб, у який наш ум сприймає об'єкти, є оманливим, то нічого взагалі не існує. Подібний нігілізм небезпечний тим, що може змусити нас ігнорувати тих, хто страждає, вважаючи, що їх взагалі не існує.
Четверта благородна істина: три вищі тренування
Зі зреченням, яке править нам за мотивацію, ми долучаємося до трьох вищих тренувань:
- етичної дисципліни, без якої ми не можемо підтримувати практику;
- зосередження, без якої ми не можемо працювати над складними візуалізаціями;
- розпізнавального усвідомлення, яке допомагає зрозуміти різницю між реальністю і фантазією.
Дисципліна починається з намагання стежити за своїми діями та мовою, а потім і за своїм умом. Зосередження звільняє ум від ментальних блукань, летючості ума, тупості і так далі – те, що ми можемо розвинути через тантричну практику, але без чого важко обійтися на початковому її етапі. В ідеалі, на початку практики тантри ми вже мали б досягти жвавого, досконало зосередженого стану ума, який називається шаматха, який можемо безперервно і бездоганно підтримувати протягом чотирьох годин.
На стадії зародження, коли ми працюємо з уявою, нам потрібно зосередитися на величезній кількості деталей: ми маємо бути в змозі досконало візуалізувати всі фігури й риси всієї мандали розміром зі всесвіт, а також помістити все це в крихітну краплю на кінчику нашого носа, і робити це протягом чотирьох годин. Коли ми опануємо це, то можемо почати працювати над стадією звершення, працюючи з нашою тонкою енергетичною системою. Якщо ми не можемо точно візуалізувати окремі деталі кожної частини мандали, то безнадійно намагатися маніпулювати вітрами та енергіями в каналах тіла. Якщо ми спробуємо контролювати наші енергії без рівня зосередження, подібного до світла лазера, ми можемо порушити їх і завдати величезної шкоди нервовій системі та уму. Важливо з повагою ставитись до цих практик і не думати, що будь-хто може опанувати їх самостійно.
Розпізнавальне усвідомлення необхідне для того, щоб ми могли бачити, що є реальністю, а що – фантазією. Без розуміння порожнечі існує небезпека розвинути шизофренію і фактично ототожнити себе з постаттю божества. Це слугує причиною народження духом у вигляді божества.
Просунутий рівень: неупередженість, любов і бодгічітта
На просунутому рівні ми спочатку розвиваємо неупередженість до всіх істот. Це дуже важливий момент, тому що в садганах, коли ми уявляємо світло, що променіє й несе благо для всіх істот, тут дійсно мається на увазі абсолютно кожна окрема істота. Ми наче сонце, яке випромінює світло без упереджень.
На основі неупередженості ми розвиваємо любов – прагнення, щоб усі були щасливі й мали причини щастя; і співчуття – прагнення, щоб усі були вільні від страждань і причин страждань. Ми уявляємо собі промені світла, які усувають страждання і дарують кожному щастя. Це неймовірно глибока практика, в якій світло, що випромінюється, уособлює нашу енергію, яка приносить користь іншим, а промені, що вертаються назад, уособлюють розчинення енергій-вітрів у центральному каналі. Але без ума сповненого любові й співчуття , що супроводжує практику, просто уявляти промені, що виходять з нас і повертаються назад, не має особливого сенсу.
Насамкінець, ми розвиваємо бодгічітту – прагнення досягти власного просвітлення, щоби принести якомога більше користі незліченній кількості живих істот. Наше просвітлення ще не відбулося, але тантрична практика дозволяє нам візуалізувати себе у формі будди, що представляє просвітлений стан, до якого ми прагнемо. Інакше, який сенс візуалізувати себе в такій формі? Але натренувавши себе за допомогою візуалізацій, а потім через подальше тренування нашої тонкої енергетичної системи і найтоншого ума, ми врешті-решт зможемо природним чином проявити форму просвітленого будди.
Підсумок
Щоб ефективно практикувати тантру, нам потрібен фундамент із трьох етапів мотивації, як описано в цьому циклі з двох частин. На початковому етапі ми покладаємося на духовного вчителя, який надихає нас, і відчуваємо глибоку пошану до нашого дорогоцінного людського народження, що є робочою основою тантричної практики. Розуміння смерті й непостійності служить основою для процесів смерті, бардо і перенародження в тантричній практиці і мотивує нас використовувати можливості, які ми маємо зараз.
Проміжний етап, на якому ми хочемо повністю позбутися перенароджень і прагнемо чистого щастя, підкріплений глибшим розумінням Чотирьох Благородних Істин. На цьому етапі ми також вчимося послаблювати наші турбуючі емоції і використовувати їх для посилення тантричної практики, а також намагаємося полишити наше звичайне сприйняття. Зрікшись цього, ми практикуємось у трьох вищих тренуваннях: дисципліни, зосередження та розпізнавального усвідомлення. Ми можемо залишатися зосередженими на реальній дійсності того, що візуалізуємо протягом сесій, і не губитися.
Нарешті, на просунутому рівні ми розвиваємо: по-перше, неупередженість до всіх істот; по-друге, любов і співчуття до всіх із прагненням, щоб усі були щасливі й не страждали; і, по-третє, бодгічітту, щоби прагнути до просвітлення на благо всіх істот. Ми використовуємо все це в наших візуалізаціях, уявляючи, що вже зараз, як будди, ми поширюємо люблячу турботу однаково на всіх.