Турбуючі емоції
Ми всі маємо турбуючі емоції (тиб. nyon-mongs, санскр. клеша, афективні емоції) – стани ума, які, якщо розвиваються, змушують нас втрачати спокій ума і роблять нас нездатними практикувати самоконтроль. Поширеними прикладами є жадібність, прив'язаність, ворожість, гнів, заздрість і ревнощі. Вони викликають різні психічні імпульси (карму), які зазвичай призводять до деструктивної поведінки. Це може бути імпульс діяти деструктивно по відношенню до інших або діяти в саморуйнівний спосіб. В результаті ми створюємо проблеми і страждання для інших і, неминуче, для себе.
Існує широкий спектр турбуючих емоцій. Кожна культура негласно проводить якусь довільну лінію, що окреслює загальні емоційні переживання, притаманні більшості людей в її суспільстві, зазначає деякі визначальні характеристики, які описують її як категорію, а потім дає цій категорії назву. Звичайно, кожна культура обирає різні набори спільних емоційних переживань, різні визначальні характеристики для їх опису і, відтак, формує різні категорії турбуючих емоцій.
Категорії турбуючих емоцій, визначені різними культурами, зазвичай не зовсім збігаються, оскільки визначення цих емоцій дещо відрізняються. Наприклад, у санскриті та тибетській мові є по одному слову, яке зазвичай перекладається як "ревнощі" (санскр. ірш’я, тиб. phrag-dog), тоді як у більшості західних мов їх два. В англійській мові є "jealousy" і "envy", а в німецькій, наприклад, "Eifersucht" і "Neid". Різниця між двома англійськими термінами не зовсім така ж, як між двома німецькими, а санскрит і тибетська мова не відповідають точно жодному з термінів у жодній з мов. Якщо ми, західні люди, відчуваємо емоційні проблеми в загальній категорії, позначеній категоріями, сформульованими в наших власних культурах і мовах, і хочемо вивчити буддійські методи їх подолання, нам, можливо, доведеться проаналізувати і деконструювати наше концептуальне позначення емоції до комбінації декількох турбуючих емоцій згідно їх буддійського визначення.
Тут ми зосередимося на буддійському терміні "заздрість", оскільки це ближче до його традиційного визначення. Про ревнощі у стосунках ми говорили окремо в розділі "Основне" (див.: Як боротися з ревнощами у стосунках).
Що таке заздрість?
Буддійські тексти класифікують "заздрість" як частину ворожості. Вона визначається як "турбуюча емоція, яка фокусується на досягненнях інших людей (як-от їхні добрі якості, майно чи успіх) і є нездатність, неспроможність зносити їхні досягнення через надмірну прив'язаність до власної вигоди або до поваги, яку вони отримують".
Прив'язаність означає, що ми зосереджені на певній сфері життя, в якій інші досягли більшого, ніж ми, і перебільшуємо позитивні аспекти цього. У нашій свідомості ми робимо цю сферу одним з найважливіших аспектів життя і засновуємо на ній своє почуття власної гідності. Неявною є надмірна зацикленість на собі й прив'язаність до свого "я". Отже, ми заздримо, бо "прив'язані до власної вигоди або до поваги, яку ми отримуємо" в цій сфері. Наприклад, ми можемо зациклюватися на кількості грошей, які ми маємо, або на тому, наскільки ми гарно виглядаємо. Заздрість, як аспект ворожості, додає до цієї прив'язаності сильний елемент обурення тим, чого досягли інші в цій сфері. Це протилежність радості та почуттю щастя від чужих досягнень.
Заздрість часто включає в себе елемент ворожості до людини, яка, на нашу думку, має перевагу над нами. Звичайно, ця перевага може бути правдивою чи ні, але в будь-якому випадку ми зациклені на собі і на тому, чого не маємо.
Крім того, заздрість, згідно буддійського визначення, охоплює частину, але не все значення англійського слова "заздрість". В англійському понятті є ще дещо: те, що буддизм називає "жадібністю". Жадібність – це "непомірне бажання чогось, чим володіє хтось інший". Таким чином, визначення "заздрості" в англійській мові – це "хворобливе або образливе усвідомлення переваги, яку має хтось інший, поєднане з бажанням насолоджуватися такою ж перевагою". Іншими словами, крім неспроможності переносити чужі досягнення в тій чи іншій сфері життя, важливість якої, як вказує буддизм, ми перебільшуємо, заздрість – це ще й бажання мати ці досягнення самому. Ми можемо бути неуспішними або недостатньо розвиненими в певній сфері, а можемо мати достатній або навіть вищий за середній рівень. Якщо ми заздримо і хочемо ще більше, наша заздрість переросла в жадібність. Часто, хоча й не обов'язково, заздрість тягне за собою подальше бажання, щоб інші були позбавлені того, чого вони досягли, щоб ми мали це замість них. У цьому випадку до емоції додається ще один компонент – злостивість.
У поєднанні з пожадливістю заздрість призводить до суперництва. Так, Трунґпа Рінпоче говорив про заздрість як про турбуючу емоцію, яка спонукає нас постійно змагатись, суперничати і фанатично намагатись перевершити інших або самих себе. Вона пов'язана з силовими діями – так званою активністю "сімейства Карми". Через заздрість до того, чого досягли інші, ми підштовхуємо себе або інших робити все більше і більше, як в конкуренції в бізнесі або спорті. В буддизмі образ коня уособлює заздрість. Він біжить щосили і змагається з іншими кіньми через заздрість. Він не може змиритися з тим, що інший кінь біжить швидше.
Заздрість і конкуренція
Дійсно, в буддизмі заздрість тісно пов'язана з конкуренцією, хоча перша не обов'язково призводить до другої. Хтось може заздрити іншим, але через низьку самооцінку навіть не намагається конкурувати. Так само, конкурентність не обов'язково тягне за собою заздрість. Деякі люди люблять змагатися у спорті просто для насолоди і задоволення собою і компанією інших – їм не цікаво вести рахунок.
Буддизм розглядає заздрість і конкуренцію інакше. Наприклад, великий індійський майстер Шантідева у своїй праці "Сходження на шлях бодгісаттви" поєднує разом заздрість до тих, хто займає вище становище, конкуренцію з рівними собі, а також зарозумілість до тих, хто нижчий за статусом. Його міркування викладені в контексті навчання сприймати всіх істот як рівних.
Проблема, яку розглядає буддизм, – це відчуття, що "я" – особливий, яке лежить в основі всіх трьох турбуючих емоцій. Якщо ми думаємо і відчуваємо, що "я" – єдиний, хто заслуговує на щось особливе, наприклад, досягти успіху в житті, і заздримо, коли хтось інший досягає успіху, тоді ми починаємо суперничати. Ми повинні перевершити іншу людину, навіть якщо ми вже доволі успішні. У такому випадку заздрість – це сильне почуття "я" і сильна зацикленість лише на собі. Ми не сприймаємо інших так само, як себе. Ми вважаємо себе особливими.
Буддизм пропонує протиотруту від проблем і нещастя, спричинених заздрістю, суперництвом та зарозумілістю, – це виправлення основної помилки щодо "я" і "інших". Нам потрібно усвідомити і сприймати всіх як рівних. Всі мають однакові базові здібності, в тому сенсі, що всі мають природу будди – потенціал, який дозволяє досягти просвітлення. Крім того, всі однаково бажають бути щасливими і досягати успіху, а не бути нещасними чи зазнавати невдач. І кожен має однакове право бути щасливим і досягати успіху, і однакове право не бути нещасним і не зазнавати невдач. У цьому відношенні немає нічого особливого в "мені". Буддизм також вчить любові – прагненню, щоб усі в рівній мірі були щасливі.
Коли ми вчимося сприймати всіх як рівних з точки зору природи будди і любові, тоді ми відкриті для розумння, як ставитися до того, хто досяг більшого успіху, ніж ми; або до того, хто досяг успіху тоді, коли ми не змогли. Ми радіємо його чи її успіху, бо хочемо, щоб усі були щасливі. Ми намагаємося допомогти рівним собі також досягти успіху, а не конкурувати з ними і /чи прагнути перевершити їх. Людям менш успішним, ніж ми самі, ми намагаємося допомогти досягти успіху, а не зловтішаємосяі зарозуміло відчуваємо себе кращими за них.
Культурне підкріплення заздрості та конкуренції
Ці буддійські методи виявляються надзвичайно просунутими й особливо складними для застосування, коли наші заздрість і змагальність виникають самі собою та підкріплюються, посилюються і навіть заохочуються певними західними культурними цінностями. Зрештою, майже всі діти за замовчуванням люблять перемагати, а коли програють, вдаряються в сльози. Але, крім того, багато західних культур просувають капіталізм як природно найкращу форму демократичного суспільства. В основі цього лежить теорія виживання найсильніших, яка визначає конкуренцію як основну рушійну силу життя, замість, наприклад, любові й дбайливості. До того ж, західні культури підсилюють важливість успіху і перемоги одержимістю змагальними видами спорту та прославлянням найкращих спортсменів і найбагатших людей світу.
Крім того, вся політична система демократії та голосувань передбачає конкуренцію: висування й подальший "продаж" себе як кандидата шляхом публічного розголосу того, наскільки ми кращі за наших суперників на виборах. Зазвичай на Заході передвиборча кампанія спрямовує чималі зусилля на пошук усіх можливих слабких місць у кандидатів-суперників, навіть і їхнього приватного життя, і роздування їх до абсурду та широкого розголосу з метою дискредитації суперника. Багато людей навіть вважають таку поведінку, засновану на заздрощах і суперництві, похвальною і справедливою. Тут доречніше перекласти буддійський термін як "ревнощі", а не "заздрість", хоча емоційна динаміка однакова.
Тибетське суспільство, з іншого боку, не схвалює тих, хто знецінює інших і стверджує, що він чи вона кращі за них. Це вважається негативними рисами характеру. Насправді, корінна обітниця бодгісаттви полягає в тому, щоб ніколи не вихваляти себе і не принижувати інших людей, які перебувають у нижчому становищі, ніж ми самі . В даному випадку, це включає підвищення себе і приниження інших перед голосуючою громадськістю. Мотивація визначається як бажання вигоди, похвали, любові, поваги тощо з боку тих, до кого звертаються, і заздрість з боку тих, кого принижують. При цьому не важливо, чи є те, що ми говоримо, правдою чи неправдою. І навпаки: коли ми говоримо про себе, похвальною вважається крайня скромність: "Я не маю добрих якостей, я нічого не знаю". Таким чином, демократія і агітація за голоси виборців у звичній західній формі є абсолютно чужими і не працюють у тибетському суспільстві.
Навіть просто сказати, що ми хочемо балотуватися, сприймається як підозріла ознака зарозумілості та неальтруїстичних мотивів. Єдиним можливим компромісом може бути те, що представники кандидатів (ніколи не самі кандидати) просто говорять іншим про хороші якості та досягнення своїх кандидатів, не порівнюючи їх з якостями та досягненнями конкурентів і не кажучи нічого поганого про них. Однак так майже ніколи не буває. Зазвичай, кандидатів, які добре відомі, наприклад, зі знатних родин або втілених лам, висувають, навіть не питаючи їх, чи хочуть вони балотуватися. Якщо вони кажуть, що не бажають балотуватися, це сприймається як ознака скромності, оскільки відразу сказати "так" свідчить про зарозумілість і жадібність до влади. Відмовитися від висунення майже неможливо. Потім відбувається голосування, без агітації. Зазвичай люди голосують за найбільш відомого кандидата.
Таким чином, буддійський метод співрадіння перемогам інших – і ще потужніший метод віддавати перемогу іншим і самому приймати поразку – може бути не найкращою першою протидією для західних людей, які твердо переконані в чеснотах капіталізму і західної виборчої системи. Нам, західним людям, можливо, потрібно спочатку переоцінити обґрунтованість наших культурних цінностей і розібратися з доктринально обґрунтованими формами ревнощів, заздрощів і конкуренції, які випливають із цих цінностей, перш ніж звертатися до форм, що виникають автоматично.
Приклад, який може допомогти нам побачити відносність західних культурно зумовлених ревнощів, заздрощів і конкуренції, – це індійський ринок. В Індії є ринки тканин, ювелірні ринки, овочеві ринки тощо. На кожному з них ряд за рядом стоять кіоски і крамниці, які продають майже однакові товари. Більшість власників крамниць дружать між собою і часто сидять разом, п'ють чай біля своїх крамниць. Вони вважають, що успіх їхніх крамниць залежить від їхньої карми.
Оманливі з’яви, що лежать в основі заздрості
Як ми вже бачили, заздрість – це нездатність змиритися з чиїмось досягненням у сфері, важливість якої ми перебільшуємо, наприклад, з фінансовим успіхом. Заздрячи комусь, ми бажаємо мати ці досягнення замість нього. Різновид такої заздрості – коли хтось отримує щось від когось, наприклад, любов чи прихильність. Ми так само хочемо отримати це замість нього.
Ця турбуюча емоція заздрості походить від двох оманливих з’яв, які через плутанину і просто незнання того, як існують речі, створює і проєктує наш ум. Перша – це дуалістична з’ява (1) начебто цілісного "я", який за своєю суттю заслуговує на досягнення чи отримання чогось, але не має цього; і (2) начебто цілісного "ти", який за своєю суттю не заслуговує на те, щоб отримати щось. Несвідомо ми відчуваємо, що світ нам щось винен, і це несправедливо, коли інші отримують це замість нас. Ми ділимо світ на дві жорсткі категорії: "невдах" і "переможців", і уявляємо, що люди справді існують і можуть бути виявлені в межах цих, здавалося б, жорстких категорій. Потім ми зараховуємо себе до непорушної, жорсткої категорії "невдах", а іншу людину – до жорсткої, непорушної категорії "переможців". Ми можемо навіть помістити всіх, окрім себе, в категорію переможців. Ми не тільки відчуваємо образу, а й відчуваємо себе приреченими. Це призводить до зациклення на хворобливій думці: "бідолашний я".
Заздрість зазвичай супроводжується наївністю щодо поведінкових причин і наслідків. Наприклад, ми не розуміємо і навіть заперечуємо, що людина, яка отримала підвищення або любов і прихильність, зробила щось, щоб заслужити це. Ба більше, ми відчуваємо, що повинні отримати те ж саме, не роблячи нічого для цього. Або ж ми відчуваємо, що зробили багато, але все одно не отримали винагороду. Так наш ум створює другу оманливу зʼяву і проєктує її. Наш заплутаний ум створює враження, що все відбувається без жодної причини, або ж лише з однієї причини: через те, що ми самі це зробили.
Деконструкція оманливих з’яв
Нам потрібно деконструювати ці дві оманливі з’яви. Можливо, наша культура навчила нас, що рушійним принципом, притаманним світу живих істот, є суперництво: прагнення до перемоги, виживання найбільш пристосованих. Але це припущення може не відповідати дійсності. Проте, якщо ми прийняли цей принцип, то вважаємо, що світ за своєю природою поділений на абсолютну дихотомію переможців і переможених. Отже, ми сприймаємо світ через фіксовані концептуальні категорії переможців і переможених, і, звичайно, розглядаємо себе в тій самій концептуальній структурі.
Хоча концепції переможців, переможених і конкуренції можуть бути корисними для опису еволюції, ми повинні усвідомлювати, що вони є лише довільними конструкціями ума. "Переможець" і "переможений" – це лише ментальні ярлики. Це зручні ментальні категорії, які ми використовуємо для опису певних подій, як-от перетинання фінішної прямої на перегонах, отримання підвищення на роботі замість когось іншого, або втрата клієнта чи учня, коли вони звертаються до когось іншого. Так само легко ми можемо поділити людей на "хороших" і "поганих", залежно від того, як ми визначаємо поняття "хорошого".
Коли ми бачимо, що всі ці дуалістичні категорії є лише ментальними конструкціями, то починаємо усвідомлювати, що немає нічого такого, що притаманне "мені" чи "тобі", що замикає нас у жорстких категоріях. Справа не в тому, що ми за своєю суттю невдахи і, думаючи про себе як про невдах, ми нарешті відкрили для себе істину: справжній "я" – невдаха; бідолашний "я". Радше, у нас є багато інших якостей, і навіть якщо наш клієнт йде від нас і звертається до когось іншого, навіщо зациклюватися на цьому, ніби це і є наше істинне "я"?
Лише через наш обмежений ум і заклопотаність думками «бідний "я"» і «яка ж падлюка "ти"», нам здається, що успіх і невдача, здобутки і втрати трапляються без жодних причин або з несуттєвих причин. Саме тому ми вважаємо, що те, що сталося з нами, було несправедливим. Однак те, що відбувається у Всесвіті, відбувається через величезну мережу причин і наслідків. На те, що відбувається з нами та з іншими, впливає так багато речей, що ми не в змозі врахувати всі фактори.
Коли ми деконструюємо ці дві оманливі з’яви (переможців і переможених, а також ілюзію, що все відбувається без вагомої причини) і перестаємо їх проєктувати, ми відпускаємо почуття несправедливості. Замість нашої заздрості залишається лише усвідомлення того, що було зроблено, що сталося. Ми втратили клієнта на користь когось іншого, і тепер цей клієнт є у когось іншого. Це дає нам усвідомлення мети, яку треба досягти. Якщо ми не заздримо тому, що хтось інший досягнув чи отримав, то, можливо, ми можемо дізнатися, як ця людина здійснила це. Це дає нам змогу побачити, як досягти цього самим. Ми відчуваємо заздрість і ревнощі лише тому, що накладаємо на це усвідомлення дуалістичні з’яви та непорушні ідентичності.
Підсумок
Отже, буддизм пропонує різноманітні методи боротьби з турбуючою емоцією заздрості (визначаємо ми її з буддійської чи західної точки зору). Коли нас бентежить турбуюча емоція, виклик полягає в тому, щоби правильно розпізнати визначальні характеристики та наш культурний контекст. Коли, практикуючи медитацію, ми навчимося застосовувати різні методи, то можемо вибрати відповідний метод, який допоможе нам подолати будь-які емоційні труднощі.
Див. також: Стаття про заздрість у Вікіпедії