Буддизм тхеравади Південної та Південно-Східної Азії
Індія
Буддизм почав втрачати вплив в Індії в VII столітті, а в XII столітті, після падіння імперії Пала, він зник звідусіль, крім найпівнічніших районів Гімалаїв. Наприкінці XIX відбулося відродження буддизму в Індії, коли шріланкійський буддійський лідер Анагаріка Дгармапала за підтримки британських учених заснував "Товариство Мага Бодгі". Їхньою основною метою було відновлення буддійських місць паломництва в Індії, і вони досягли великого успіху в будівництві храмів у всіх буддійських місцях. У всіх цих храмах є монахи.
У п'ятдесятих роках XX століття Амбедкар заснував необуддійський рух серед недоторканних. До руху долучилися сотні тисяч послідовників, щоб уникнути тавра приналежності до цієї нижчої касти. В останнє десятиліття інтерес до буддизму також зростає серед міського середнього класу. Нині буддисти становлять близько 2% населення Індії.
Шрі-Ланка
Шрі-Ланка була центром вивченя буддизму відтоді, як у III столітті до н. е. Махендра, син індійського імператора Ашоки, приніс туди цю традицію. Буддизм на Шрі-Ланці має найтривалішу історію. Він також переживав занепад під час війни, а також після XVI століття, коли острів було колонізовано, і європейські місіонери почали поширювати християнство.
Буддизм був відроджений наприкінці XIX століття, багато в чому завдяки зусиллям британських учених і теософів. У результаті буддизм Шрі-Ланки іноді називають "протестантським буддизмом", оскільки він робить акцент на академічній освіті, пасторській роботі монахів зі спільнотою мирян і на медитативних практиках для мирян. У 1948 році країна здобула незалежність, і відтоді відродження інтересу до буддійської релігії та культури триває.
На сьогоднішній день 70% ланкійців буддисти, в основному послідовники традиції тхеравади. Після тридцятирічної громадянської війни на Шрі-Ланці зросла популярність націоналістичного буддизму. Деякі організації, як-от "Боду балала сена" ("Потужна буддійська сила"), організовують антиісламські виступи та напади на поміркованих буддійських лідерів.
М’янма (Бірма)
Дослідження показали, що історія буддизму в Бірмі налічує 2000 років, і нині близько 85% населення вважають себе буддистами. Тут представлена давня традиція збалансованого акценту на медитації та навчанні для монашої спільноти, в той час як миряни відрізняються величезною вірою. Один із найвідоміших бірманських буддистів С. Н. Гоєнка – вчитель-мирянин медитативної техніки віпасани.
Після того як Бірма здобула незалежність від Великої Британії в 1948 році, і світський, і військовий уряд підтримує буддизм тхеравади. Військовий режим узяв буддизм під суворий контроль, і монастирі, де жили дисиденти, були безжально зруйновані. Монахи часто опинялися в перших рядах політичних демонстрацій проти мілітаристського режиму, як-от Повстання 8888 і Шафранова революція 2007 року.
В останнє десятиліття з'явилися різні націоналістичні групи, які намагаються відродити буддизм і протидіяти ісламу. Монах Ашин Віратху, лідер Групи 969, називає себе Бірманським Бен Ладеном і пропонує бойкотувати магазини мусульман. Нерідко під виглядом захисту буддизму відбуваються спалахи насильства, спрямовані проти мечетей і будинків мусульман. Мусульмани відповідають на них зустрічними нападами, підливаючи масла у вогонь.
Бангладеш
Буддизм був панівною релігією цього регіону до XI століття. Зараз менше 1% населення буддисти; вони зосереджені в Чіттагонгському гірському районі поруч із Бірмою.
Чотири буддійських храми є в Дацці, столиці Бангладеш, і безліч храмів знаходиться в східних селах. Однак оскільки вони відрізані від Бірми, рівень розуміння вчення і практики там невисокий.
Таїланд
Буддизм почав з'являтися в імперіях Південно-Східної Азії в V столітті н. е. У Таїланді слідують тхераваді, що зазнала сильного впливу місцевої релігії та індуїзму, а також буддизму магаяни. На відміну від Шрі-Ланки і Бірми, тут ніколи не було монашої лінії посвячення для жінок. Майже 95% населення країни – буддисти.
Тайська монаша спільнота створена за прикладом тайської монархії: там є Верховний Патріарх, а також Рада старійшин. Вони відповідальні за збереження традиції в чистоті. Частина монаших громад живе в лісах, інша частина – в селах. І ті, й інші є об'єктами шанування і підтримки для спільноти мирян.
Монахи-аскети, що належать до "лісових" традицій, живуть на самоті в джунглях та інтенсивно практикують медитацію, суворо дотримуючись монаших правил дисципліни. "Сільські" монахи здебільшого заучують напам'ять тексти і проводять церемонії для місцевих жителів. Вони також забезпечують мирян захисними амулетами відповідно до тайських вірувань у різних духів. У місцевому буддійському університеті, призначеному для монахів, здебільшого навчають перекладу буддійських писань з класичної мови палі на сучасну тайську.
Лаос
Буддизм уперше прийшов до Лаосу в VII столітті н. е., і зараз 90% населення сповідує суміш буддизму та анімізму. З приходом комуністичного режиму влада спочатку не придушувала релігійні права, а використовувала буддійську санґху заради своїх політичних цілей. Згодом буддизм зазнав важких репресій. Починаючи з 1990-х років буддизм переживає відродження: більшість лаосців дуже релігійні, і в більшості чоловіків є хоча б деякий досвід життя в монастирі. Більшість сімей підносять їжу монахам і відвідують храми в дні повного місяця.
Камбоджія
Буддизм тхеравади був державною релігією Камбоджі (стара назва країни – Кампучія) з XIII століття, і досі 95% населення – буддисти. У 1970-ті роки червоні хмери намагалися винищити буддизм і майже досягли успіху в цьому. До 1979 року майже всіх монахів або вбили, або відправили на заслання, майже всі храми і бібліотеки – знищили.
Після того як принц Сіханук був відновлений у правах і знову став царем, репресії поступово припинилися, і інтерес до буддизму відродився. Камбоджійці також сильно вірять у провісників долі, астрологію і світ духів, а монахи часто виступають у ролі цілителів. Крім того, буддійські монахи беруть участь у безлічі різних церемоній, від вибору імені для дитини до весіль і похорону.
В’єтнам
Буддизм прийшов до В'єтнаму 2000 років тому, спочатку з Індії, потім – насамперед із Китаю. Однак у XV столітті він почав втрачати прихильність керівного класу. Відродження відбулося на початку XX століття, але в Республіканський період поліція, яка підтримувала католицтво, протидіяла буддизму. Зараз буддизм сповідує лише 16% населення, хоча він і залишається найпоширенішою релігією.
Зараз уряд став більш поблажливим до буддизму, хоча жоден храм не може бути незалежним від держави.
Індонезія та Малайзія
Буддизм прийшов у цей регіон з Індії приблизно в II столітті н. е. торговими шляхами. Буддизм практикували тут разом з індуїзмом аж до XV століття, коли впала остання буддійська імперія – Маджапахіт. До початку XVII століття іслам повністю витіснив ці релігії.
Згідно з індонезійською державною політикою панчашила всі офіційні релігії повинні сповідувати віру в Бога. Хоча буддизм і не вірить у Бога як в індивідуальну особистість, він офіційно визнаний, оскільки стверджує існування Адібудди, "Першого Будди". Це питання розглядається в "Тантрі Калачакри", яка була широко поширена в Індії близько тисячі років тому. Адібудда – всезнаючий творець усіх видимостей, що існує поза часом та іншими обмеженнями. Хоча він і представлений у вигляді символічної фігури, він не є істотою. Адібудда може бути виявлений у всіх живих істотах як природа ума ясного світла. На цій підставі буддизм визнано однією з п'яти державних релігій Індонезії поряд з ісламом, індуїзмом, протестантською і католицькою формами християнства.
Монахи Шрі-Ланки брали активну участь у відродженні буддизму тхеравади на острові Балі та в інших частинах Індонезії, однак це відродження мало досить обмежений характер. На острові Балі інтерес до буддизму виявили здебільшого послідовники традиційної балійської суміші індуїзму, буддизму та місцевої традиції спіритизму, в той час як в інших частинах Індонезії буддійська аудиторія складає близько 5% і в основному представлена діаспорою китайських іммігрантів. Існує також дуже незначна кількість нових індонезійських буддійських шкіл, що поєднують аспекти тхеравади, китайського та тибетського буддизму.
Буддизму слідує 20% населення Малайзії, але переважно це китайці. Приблизно 50 років тому інтерес до буддизму там знизився, і 1961 року було засновано Буддійське місіонерське товариство, покликане поширювати буддизм. В останнє десятиліття спостерігається зростання кількості буддійських практикуючих, навіть серед молоді. Також у Малайзії безліч центрів тхеравади, магаяни і ваджраяни, які отримують щедру фінансову підтримку.
Східноазійський буддизм Магаяни
Китайська Народна Республіка
Останні 2000 років буддизм відігравав значну роль у китайській історії, а китайський буддизм істотно впливав на поширення буддизму в Східній Азії. На період ранньої династії Тан (618-907) припав золотий вік буддизму, а також розвиток мистецтва і літератури.
Під час Культурної революції 60-х і 70-х років ХХ століття більшість буддійських монастирів було зруйновано, а основну масу освічених монахів, монахинь і вчителів стратили або відправили до в'язниць. Ще більш жорстоким було переслідування буддизму в Тибеті та Внутрішній Монголії. Завдяки реформам і зростанню свободи, інтерес до традиційних релігій у Китаї знову почав з'являтися. Були відновлені старі храми і побудовані нові. В основному в монастирі йшли люди з бідних і неосвічених сільських сімей, і рівень освіти залишався невисоким. Багато храмів слугують винятково пам'ятками для туристів, і монахи просто збирають гроші за квитки та підтримують храми в чистоті.
На сьогоднішній день багато китайців цікавляться буддизмом, і помітно зростає повага до тибетської традиції. Сучасні дослідження оцінюють буддійське населення в 20%, і храми по всьому Китаю активно відвідують. Люди стають багатшими і зайнятішими, і багато хто намагається уникнути стресу, звертаючись до китайського і тибетського буддизму. Тибетським буддизмом особливо цікавляться ханьські китайці, зокрема через те, що до Китаю приїжджає давати вчення дедалі більше тибетських лам.
Тайвань, Гонконг і заморські території Китаю
Традиції східноазіатського буддизму магаяни, що беруть свій початок у Китаї, найсильніші на Тайвані та в Гонконзі. На Тайвані монаша громада, що включає монахів і монахинь, найбільш розвинена, і її щедро підтримує спільнота мирян. Існують буддійські університети та буддійські благодійні програми. Монаша громада Гонконгу також процвітає. Буддійські громади китайської діаспори в Малайзії, Сінгапурі, Індонезії, Таїланді та на Філіппінах роблять акцент на проведенні церемоній для багатства живих і блага померлих. Є багато медіумів, які входять у транс і через них говорять буддійські оракули. Миряни звертаються до них за консультаціями з питань здоров'я і в разі психологічних проблем. Китайські бізнесмени, які керують економікою "азійських тигрів", часто роблять щедрі підношення монахам, щоб ті здійснювали ритуали для їхнього фінансового успіху. На Тайвані, в Гонконзі, Сінгапурі та Малайзії зростає кількість послідовників тибетського буддизму.
Південна Корея
Буддизм прийшов на Корейський півострів із Китаю в III столітті н. е. Там ця традиція, як і раніше, відносно сильна, незважаючи на дедалі частіші напади з боку фундаменталістських християнських організацій. За останнє десятиліття внаслідок дій таких груп значну кількість буддійських храмів було зруйновано або пошкоджено вогнем. Буддистами є 23% населення.
Японія
До Японії буддизм прийшов із Кореї у V столітті, справивши значний вплив на японське суспільство і культуру. Починаючи з XIII століття в японців існувала традиція одружених храмових священнослужителів, які не мали заборони на вживання алкоголю. Ці священники поступово витіснили традицію монахів, які дають обітницю безшлюбності. Історично склалося так, що деякі японські буддійські течії були вкрай націоналістичними і вірили, що Японія – це буддійський рай. У наш час там також є деяка кількість фанатичних апокаліптичних культів, послідовники яких називають себе буддистами, але насправді мають мало стосунку до вчення Будди Шак'ямуні.
Близько 40% населення вважають себе буддистами, проте більшість японців поєднують буддизм із традиційною японською релігією сінто. Ритуали, пов'язані з народженням дітей і весіллями, проводяться відповідно до сінтоїстських звичаїв, а буддійські священники проводять похоронні обряди.
У японських храмах надзвичайно красиво; вони відкриті і для туристів, і для вірян, хоча багато хто з них займається комерцією. Здебільшого вивчення і практика істотно ослабли. Сока Ґаккай, одна з найбільших буддійських організацій, виникла в Японії.
Центральноазіатський буддизм Магаяни
Тибет
У Тибеті буддизм з'явився в VII столітті. Протягом століть, завдяки царському заступництву і підтримці аристократії, буддизм міцно увійшов у різні аспекти життя тибетців.
Після окупації Тибету Китайською Народною Республікою, буддизм був жорстоко репресований. З 6500 чоловічих і жіночих монастирів залишилось лише 150, всі інші були зруйновані. Переважна більшість освічених монахів і монахинь були або страчені, або померли в концентраційних таборах. Після Культурної революції деякі з монастирів були відновлені, але переважно силами колишніх монахів, місцевого населення і тибетців у вигнанні: уряд допоміг відновити два або три монастирі.
Комуністичний режим Китаю атеїстичний, проте він допускає п'ять "визнаних релігій", серед яких і буддизм. Хоча уряд говорить про невтручання в релігійні питання, однак після того, як Далай-лама розпізнав одного тибетського хлопчика як реінкарнацію Панчен-лами, і хлопчик, і його сім'я зникли. Незабаром після цього китайський уряд розпочав власний пошук, виявивши іншого хлопчика, наполовину китайця, наполовину тибетця. Того, якого обрав Далай-лама, відтоді ніхто не бачив.
Сьогодні в кожному чоловічому і жіночому монастирі, а також у храмах є власна урядова робоча група. Це поліцейські в цивільному та жінки, які "допомагають" із різними завданнями. Загалом, вони наглядають за монашою спільнотою та роблять доповіді. Іноді чисельність таких робочих груп можна порівняти з самою монашою громадою. Крім втручання держави буддизм у Тибеті також стикається з проблемою нестачі кваліфікованих учителів. Монахи, монахині та миряни хочуть більше вчитися, але освіта більшості вчителів вельми обмежена. В останнє десятиліття уряд відкрив поруч із Лхасою буддійський "університет". Це школа для молодих тулку, де вони вчать тибетську, каліграфію, медицину та акупунктуру, а також дещо з буддійської філософії. Комп'ютерне століття зробило буддизм доступнішим для молодих тибетців. Багато з них беруть участь у групах Вічата і Вейбо, де діляться буддійськими настановами та історіями. Вивчення буддизму вважається зараз способом підкреслити свою ідентичність як "справжнього тибетця".
Східний Туркестан
Більшість монастирів калмицьких монголів у Східному Туркестані (Сіньцзяні) було зруйновано за часів Культурної революції. Деякі з них зараз відновлені, але залишається актуальною ще більш гостра, порівняно з Тибетом, нестача кваліфікованих учителів. Молоді люди, які нещодавно стали монахами, розчаровуються, стикаючись із відсутністю навчальних закладів; багато хто з них уже залишив монашество.
Внутрішня Монголія
Однак у найгіршому становищі на території Китайської Народної Республіки перебувають тибетські буддисти Внутрішньої Монголії. За часів Культурної революції було зруйновано більшість монастирів у її західній половині. У східній половині, яка раніше була частиною Маньчжурії, багато чого було зруйновано ще сталінськими військами наприкінці Другої світової війни, коли росіяни допомагали звільняти північний Китай від японців. Із 700 монастирів збереглося тільки 27.
З 1980-х років почалося відновлення храмів і монастирів; їх відвідують не тільки монголи, а й китайці ханьці.
Монголія
У Монголії існували тисячі монастирів. Усі вони були частково або повністю зруйновані 1937 року за наказом Сталіна. У 1944 році один із монастирів в Улан-Баторі формально відкрився заново, але лише як показний. У 70-х роках ХХ століття було відкрито коледж для монахів із вкрай скороченою п'ятирічною програмою навчання, в якій сильний наголос робиться на вивченні марксизму. Монахам дозволили проводити обмежену кількість ритуалів для населення. З падінням комунізму 1990 року почалося енергійне відродження буддизму, якому допомагали тибетці, що проживають у вигнанні. Багато нових монахів було відправлено до Індії для навчання. Більш ніж 200 монастирів було відновлено, хоча й у скромнішому вигляді.
Одна з найбільших проблем, з якою буддизм зіткнувся в Монголії після 1990 року, – приїзд агресивних мормонських, адвентистських і баптистських християнських місіонерів під приводом викладання англійської. Вони пропонують тим, хто навертається до їхньої віри, гроші та допомогу в навчанні дітей в Америці. Вони поширюють красиві безкоштовні буклети про Ісуса, надруковані розмовною монгольською. Оскільки дедалі більше молодих людей стали приймати християнство, буддійські організації почали також поширювати інформацію про буддизм розмовною мовою, випускаючи друковані матеріали, телешоу та радіопередачі.
Наразі насильницьке навернення в іншу релігію в Монголії заборонено. У 2010 році 53% населення були буддистами, 2.1% – християнами.
Тибетці у вигнанні
Найсильнішою серед тибетських традицій Центральної Азії є традиція, пов'язана з громадою тибетських біженців, що сформувалася навколо Його Святості Чотирнадцятого Далай-лами. Далай-лама з часу народного повстання 1959 року, спрямованого проти військової окупації Тибету Китаєм, проживає в Північній Індії у вигнанні. Завдяки зусиллям цієї спільноти більшість основних жіночих і чоловічих монастирів Тибету відбудовані наново і мають повну освітню програму підготовки вчених монахів, майстрів медитації та вчителів. Для збереження всіх аспектів кожної школи тибетської буддійської традиції створено освітні та дослідницькі установи і видавництва.
Тибетці у вигнанні допомогли відродити буддизм у Гімалайських регіонах Індії, включно з Ладакхом і Сіккімом, у Непалі та Бутані, посилаючи туди вчителів і відновлюючи лінії передачі вчення. Багато монахів і монахинь із цих місць здобувають освіту в монастирях тибетських біженців.
Непал
Хоча більшість непальців – індуїсти, однак в цій країні, де народився Будда, як і раніше, зберігається значний культурний вплив з боку буддизму. Три етнічні групи – неварі, ґурунґи і таманґи – практикують традиційну для цих місць форму непальського буддизму. Загалом, буддисти становлять 9% населення.
Дотримуючись суміші буддизму та індуїзму, непальська буддійська спільнота є єдиною, де зберігаються кастові відмінності всередині монастирів. П'ятсот років тому з'явилися одружені монахи, які стали спадковою кастою храмових доглядачів і тих, хто очолює проведення ритуалів.
росія
Три російські регіони, де традиційно поширений тибетський буддизм, – Бурятія, Тува і Калмикія. Усі монастирі в цих регіонах були повністю зруйновані Сталіним наприкінці 30-х років ХХ століття, за винятком трьох, що частково вціліли в Бурятії. У 40-х роках Сталін відкрив заново два показні монастирі в Бурятії під найсуворішим наглядом КДБ. Монахи, які раніше зняли свій монаший одяг, почали носити його знову як робочу уніформу – тільки вдень, на час ритуалів.
Після падіння комунізму в усіх цих трьох регіонах почалося активне відновлення буддизму. Тибетці у вигнанні стали направляти туди вчителів, а молоді монахи поїхали навчатися в Індію в тибетські монастирі. У Бурятії, Туві та Калмикії відновлено понад 20 монастирів.
Небуддійські країни
Детальне знання про буддизм прийшло в Європу в XIX столітті після колонізації буддійських країн, завдяки роботі християнських місіонерів і вчених. Приблизно в той самий час китайські та японські робітники-мігранти почали будувати храми в Північній Америці.
У традиційно небуддійських країнах у всьому світі також існують різні форми буддизму. Практикуючих можна розділити на дві основні групи: мігранти з Азії та практикуючі неазійського походження. Іммігранти з Азії, особливо в США, Австралії та деякою мірою в Європі, побудували безліч храмів своїх традицій. Основний акцент у цих храмах робиться на поширенні релігійного аспекту практики та підтримці центру, який би допомагав спільнотам мігрантів підтримувати свою культурну ідентичність. В Америці проживає понад чотири мільйони буддистів, у Європі – понад два мільйони.
Тисячі буддійських "центрів Дгарми" всіх традицій існують сьогодні більш ніж у 100 країнах по всьому світі, на кожному континенті. Більшість із цих центрів тибетської традиції, дзену і тхеравади відвідують люди неазійського походження. У цих центрах робиться наголос на медитації, навчанні та практиці ритуалів. Вчителями можуть бути як західні люди, так і етнічні буддисти з країн Азії. Найбільша кількість таких центрів знаходиться в США, Франції та Німеччині. Багато серйозних учнів відвідують Азію для глибшого вивчення Дгарми. Буддійські освітні програми існують у багатьох університетах по всьому світу. Нині розширюється діалог і обмін ідеями між буддизмом та іншими релігіями, сучасною наукою, психологією і медициною. Провідну роль у цьому процесі відіграє Його Святість Далай-лама.