Наше теперішнє життя, однак, не вічне. Але думати: "Смерть – це ворог" – абсолютно неправильно. Смерть – це частина нашого життя. Звичайно, з точки зору буддизму, це тіло в певному сенсі є ворогом. Для того, щоб розвинути справжнє прагнення до стану, що зветься мокша, звільнення, нам потрібне таке ставлення: "Наше людське народження, наше тіло по природі є стражданням, і тому ми хочемо припинити це страждання". Але таке ставлення може створити багато проблем. Якщо ви вважаєте, що смерть – це ворог, то ваше тіло також є ворогом, і життя в цілому є ворогом. Це вже занадто.
Звичайно, смерть означає припинення існування, принаймні для цього тіла. Нам доведеться розлучитися з усіма речами, з якими ми тісно були пов'язані протягом цього життя. Тварини бояться смерті, тож природно, що і люди ставляться до неї так само. Але ми є частиною природи, і тому смерть є частиною нашого життя. Логічно, що життя має початок і кінець: існує народження, і існує смерть. Тож у цьому немає нічого незвичайного. Але я думаю, що наші нереалістичні підходи і погляди на смерть викликають у нас додаткове занепокоєння і тривогу.
Тому нам, буддистам, дуже корисно щодня нагадувати собі про смерть і непостійність. Існує два рівні мінливості: грубий рівень [що всі породжені явища закінчуються] і тонкий рівень [що всі явища, на які впливають причини та умови, змінюються щомиті]. Власне, тонкий рівень непостійності і є справжнім вченням буддизму; але загалом, грубий рівень непостійності також є важливою частиною практики, оскільки він зменшує деякі з наших деструктивних емоцій, які ґрунтуються на відчутті, що ми житимемо вічно.
Подивіться на великих королів чи раджів (і на Заході також), на їхні грандіозні замки та фортеці. Ці властителі вважали себе безсмертними. Але зараз, коли ми дивимося на ці споруди, вони виглядають досить безглуздо. Подивіться на Велику Китайську стіну. Вона створила такі величезні страждання для підданих, які її будували. Але ці роботи виконувалися з почуттям: "Моя влада та імперія залишиться назавжди" і "Мій імператор залишиться назавжди". Так само і Берлінська стіна – якийсь східнонімецький комуністичний лідер сказав, що вона буде стояти тисячу років. Всі ці почуття походять від того, що люди чіпляються за себе і свою партію або свої переконання і думають, що вони залишаться назавжди.
У наш час необхідно мати позитивні бажання, як частину нашої мотивації – адже без бажання немає руху. Але бажання в поєднанні з невіданням є небезпечним. Наприклад, є відчуття постійності, яке часто створює хибний погляд, що "я тут назавжди". Це нереально. Це невідання. А коли ви ще й поєднуєте це з бажанням – бажанням чогось більшого, більшого, більшого – це створює ще більше бід, шкоди і проблем. Але мати мудрі бажання – це дуже добре, і це те, що нам потрібно.
Ми також бачимо нагадування про мінливість у тантричній практиці, де використовуються кістки, черепа і так далі, а в деяких мандалах є описи кладовищ і могильників. Все це символи, які нагадують нам про мінливість. Одного разу я проїжджав повз кладовище, і це впало мені у пам’ять, боя згадував про це пізніше в публічному виступі: "Я щойно проїжджав повз цвинтар. Це наш кінцевий пункт призначення. Ми всі там будем". Ісус Христос на хресті показав своїм послідовникам, що врешті-решт смерть неминуча. Будда зробив те саме. Не знаю стосовно Аллаха, – Аллах не має форми, але, звичайно ж, Мухаммед також це продемонстрував.
Отже, ми повинні бути реалістами і усвідомити: смерть рано чи пізно прийде. Якщо ви з самого початку виробите певне ставлення до того, що смерть прийде, то коли вона дійсно прийде, ви будете набагато менше хвилюватися. Отже, для буддійського практика дуже важливо нагадувати собі про це щодня.