Як ми бачимо, медитація є частиною троїстого процесу, який включає в себе слухання вчення, обмірковування та медитацію над ним. Саме цей третій крок, медитація, завдяки постійному повторенню дозволяє насправді інтегрувати вчення в наше життя. По суті, ми розвиваємо бажаний позитивний стан ума, відтворюючи його знову і знову, доки він не стане звичкою.
Коли ми слухаємо вчення, то розвиваємо розпізнаюче усвідомлення, завдяки якому ми можемо розрізнити, що це насправді є вченням Будди, й впевнитися у цьому. Ми також знаємо, що до вчень треба ставитися з певним припущенням: ми не обов'язково маємо повністю розуміти вчення, але завдяки мотивації та зацікавленості, ми вважаємо їх істинними (поки не доведено протилежне). Якщо ми виявили, що щось не відповідає дійсності, то можемо про це просто забути. Але важливо мати відкритий ум, щоби принаймні припустити, що хоча б частина вчення є правдою, і далі закласти намір перевірити, чи це дійсно так. Ми також повинні припустити, що вчення є корисним – як з вітамінами. Ми б не стали пити отруту з думкою: "Подивимось, чи дійсно вона мене вб'є", – але саме так ми приймаємо вітаміни. Ми припускаємо, що вони корисні, тому що багато людей кажуть про це. Тому ми можемо спробувати самі переконатися в цьому.
Коли ми обмірковуємо вчення, то досліджуємо його, щоби дійти до кінця процесу, відомого як "розпізнаюче усвідомлення, основане на мисленні". На цьому етапі ми стаємо повністю переконаними, що зрозуміли вчення, що те, чого вчив Будда, є істинним, що вчення дійсно приносить користь, і що наших цілей насправді можливо досягти. Коли люди пропускають вищезгадані кроки (а так робить багато хто), то через деякий час у них з'являються "коливання нерішучості", тобто сумніви й невпевненість, чи все це дійсно можливо. І тоді вони здаються.
Що таке звільнення?
Коли ми читаємо про звільнення або просвітлення, а також про методи їх досягнення, нам дійсно потрібно правильно зрозуміти, що насправді означає бути звільненим або просвітленим, і що відбувається після цього. Вчення говорить, що будда є всезнаючим, тобто він знає одночасно абсолютно все, і його знання є правильними. Будда також однаково турбується про всіх і має можливість досконало спілкуватися з кожною істотою. Тому будда допомагає кожному в найкращим можливий спосіб.
Чи можливо це, або це просто казочки? Якщо ми думаємо, що все це дурниці, тоді нащо ми намагаємося досягти цього? Якщо ми думаємо, що все це казкочки, то, очевидно, ми не віримо, що цього можна досягти. Ми повинні критично поглянути на цілі, яких ми намагаємося досягти в буддизмі, та перевірити нашу мотивацію.
Яка наша мета?
Слово "мотивація" в буддизмі має дуже точне значення. Ми часто говоримо: "Згадайте або зародіть свою мотивацію". Ця мотивація має дві складові. Одна складова – це наша мета, а друга – емоція, яка спонукає нас досягти цієї мети. Зазвичай в англійській мові слово "мотивація" має відношення до другої частини – емоції, яка нас спонукає.
Мені здається, якщо багато хто із практиків буддійського вчення (Дгарми), будуть відвертими, то зʼясуть, що їхня мета полягає в тому, щоби просто зробити своє життя трохи легшим і щасливішим. І це нормально, однак я це називаю скоріше "Дгармою-лайт" ("Спрощеною Дгармою"), ніж "Справжньою Дгармою". Це перший крок. Бо у "Справжній Дгармі" ми працюємо над тим, щоби мати кращі перенародження: по суті, щоб отримувати дорогоцінне людське перенародження в усіх наступних життях. Але якщо ви не вірите в перенародження, як ви можете щиро прагнути отримати хороше перенародження? Щоби зрозуміти перенародження, нам потрібно зрозуміти, що саме перенароджується: природу безперервності ума, природу нашої самості тощо. Насправді прагнення до гарного перенародження – це не виключно буддійська мета. Християни та послідовники інших релігій також прагнуть до цього: приміром, у християнстві це перенародження відбувається на небесах.
Наступна мета – досягти звільнення від безконтрольно повторюваних перенароджень. Індуїсти також прагнуть до цього. Тож ми повинні зрозуміти, що буддизм насправді має на увазі під цим звільненням, і які є методи його досягнення. Далі, звичайно, у нас є кінцева мета, яка є унікальною для буддизму, – прагнення досягти просвітленого стану будди.
Крок за кроком
Коли ми знайомимося з буддійським вченням, то бачимо, що воно є поетапним. Одне осягнення слідує за іншим, і до цього варто ставитися з повагою. Якщо ми просто скажемо: "Я хочу стати буддою, щоб допомагати всім живим істотам", – не маючи для цього жодних підстав, то це будуть просто пусті слова. Чи дійсно ми прагнемо звільнити і привести до просвітлення кожну комаху у Всесвіті? Напевно, що ні. Щоби дійсно прагнути до цього й дійсно мати це на увазі, треба мати неймовірні здібності, і тому ми повинні поступово йти до цієї мети. Для цього ми досліджуємо кожну тему вчення (починаючи із самих основ Дгарми), за допомогою чотирьох типів дослідження, які я перекладаю як "чотири аксіоми".
Давайте розглянемо ці чотири аксіоми, розмірковуючи й медитуючи на тему смерті й непостійності. Можливо, вибір цієї теми дещо егоїстичний, бо минулого тижня помер мій найближчий друг. Так чи інакше, ці чотири аксіоми такі:
- Аксіома залежності. Від чого залежить, який стан ума (в нашому випадку, усвідомлення смерті) ми хочемо розвивати?
- Аксіома функціональності. Яка користь із того, що ми досягнемо такого стану ума? Які в цьому переваги й недоліки?
- Аксіома розумності. Розглядаючи вчення, ми намагаємось зʼясувати, чи є воно вірним, чи узгоджується з іншими вченнями Будди? Чи є воно логічним? Якщо ми випробуємо вчення на практиці, чи принесе це очікуваний результат?
- Аксіома природності. Чи є смерть прикладом природного явища? Чи всі помирають?
Отже, ми беремо певне вчення (наприклад, про смерть), й аналізуємо його з точки зору цих чотирьох аксіом, витрачаючи на це стільки часу, скільки нам знадобиться. Не існує формули, в якій сказано, що на одну тему треба витратити десять хвилин, а на іншу – двадцять. Однак не варто поспішати: у такому випадку ми скоріш за все не встигнемо зрозуміти те, на чому зосереджуємося. Краще насправді зануритись у тему і добре попрацювати з нею.
Розвиваємо глибоке розуміння
Загалом ми хочемо бути впевненими, що ми розуміємо тему, а не просто витрачаємо час, намагаючись зʼясувати, про що йде мова. Ось чому тибетці використовують освітній метод дебатів, який змушує перевіряти наше розуміння. У дебатах має приймати участь кожен: не можна просто сидіти "на задній парті" й мовчати. Один з учасників має щось стверджувати, а його опонент повинен прийняти або спростувати це. Сенс дебатів не в тому, щоб знайти правильну відповідь, а в тому, щоб набути впевненості в розумінні теми. Це чудовий метод, тому що інші люди ставлять під сумнів наше розуміння набагато краще, ніж ми самі могли б. Дебати часто проходять дуже бурхливо, оскільки люди багато розважаються і сміються, коли змушують інших суперечити самим собі. Але все це відбувається в доброму гуморі, і всі отримують від цього задоволення.
Ще одна перевага такого методу навчання полягає в тому, що незалежно від нашого статусу, в якийсь момент ми будемо суперечити самі собі і скажемо щось дурне, а це чудово послабить наше его й гордівливість. Ми також долаємо сором'язливість: ми точно не будемо соромитися висловлюватися перед усім зібранням.
Нам не варто недооцінювати дебати, думачи: "Ой, це інтелектуальне заняття; а я хочу слідувати інтуїції і просто медитувати". Дебати допомагають нам медитувати, у цьому й полягає їхня мета. Після дебатів у нас більше немає сумнівів, ми стаємо впевненими у своєму розумінні і тоді можемо медитувати, щоб інтегрувати це розуміння з повною впевненістю. В іншому випадку ваша медитація не буде настільки непохитною. Звичайно, в нашій ситуації ми можемо влаштовувати неформальні дебати, але чудово буде обговорювати вчення без гордівливості чи зарозумілості, не захищаючись і не думаючи, що інша людина нападає на нас особисто.
Ще два технічні буддійські терміни – це "віра у істинність факта" і "тверда переконаність". Ми можемо вірити, що істинним є щось хибне, тому ми повинні ретельно досліджувати вчення, щоб не дійти висновку, що ми маємо правильне розуміння, коли це не так. Тверда переконаність означає, що ми настільки переконані у певному факті, що абсолютно ніщо не може похитнути нашу віру, – саме таку впевненість нам потрібно розвивати.
Продовжуємо рухатись далі
Однак така переконаність може перерости в упертість і замкнутість поглядів. Наша точка зору може бути неправильною, але ми стаємо настільки впертими, що ніхто не може нас виправити. Це іноді перекладається як "хибні погляди". Ми дотримуємося неправильного розуміння і настільки вперті в цьому, що вороже ставимося і нападаємо на будь-кого, хто намагається вказати на протилежне.
Поки ми не стали буддами, нам треба намагатися поглиблювати своє розуміння. Тому нам постійно кажуть: "Ніколи не задовільняйся своїм рівнем розуміння чи рівнем досягнень. Поки не станеш просвітленим, завжди можна піти глибше і досягти більшого". Тож навіть якщо ми маємо правильне розуміння, воно може бути не найглибшим. Тріджанґ Рінпоче, один із вчителів Його Святості Далай-лами, казав: "Я читав "Ламрім ченмо" сотню разів, і кожного разу я отримував нове, більш глибоке розуміння" (Lam-rim chen-mo, "Велике викладення поступового шляху" Цонкапи – фундаментальний і величезний текст). Це хороший приклад того, як, незважаючи на те що ми маємо правильне розуміння, нам потрібно продовжувати поглиблювати його.
Медитація на смерті
Давайте розглянемо ці чотири пункти на прикладі медитації на смерті, щоб зрозуміти, що тут мається на увазі, і як це застосовувати. Звичайно, ми будемо робити це тільки після того, як отримали вчення про смерть і про медитацію на смерті. Отже, коли ми розглядаємо питання смерті, ми працюємо з трьома основними фактами:
- Смерть неминуча.
- Час смерті нам невідомий.
- У момент смерті ніщо нам не допоможе, окрім Дгарми.
Ми всі помремо: я, ви, усі наші знайомі, і всі інші люди. Це неминуче. Ми також не знаємо, коли нас спіткатиме смерть. І коли ми будемо помирати, нам не допоможе ніщо, окрім позитивних звичок, які ми розвинули і зробили частиною нашого ментального континууму.
Смерть неминуча, але від чого вона залежить (аксіома залежності)? Ми можемо проаналізувати це на кількох рівнях. По-перше, смерть залежить від життя: якщо ми не живі, то не зможемо померти. Також із кожним днем ми старішаємо, і наше тіло, яке на початку було досить сильним, стає слабшим. Тож смерть також залежить від тіла, яке може захворіти, потрапити під машину тощо.
Навіщо думати про смерть?
На глибшому рівні перед медитацією на смерть за допомогою аксіоми залежності нам потрібно зрозуміти, що ми маємо дивовижне, дорогоцінне людське життя. Усвідомлення смерті покликане мотивувати нас скористатися перевагами цього дорогоцінного людського життя просто зараз. Якщо ми не цінуємо своє життя й можливість працювати над собою, то ми не будемо замислюватися над тим, що можемо його втратити. Оскільки більшість людей не цінують своє життя і можливість використовувати своє тіло й ум для досягнення чогось конструктивного, вони марнують своє життя. Отже, усвідомлення смерті насправді залежить від усвідомлення життя.
Ми усвідомлюємо, що маємо це дорогоцінне людське життя, що ми вільні від гірших обставин, які могли б завадити нам по-справжньому скористатися перевагами життя. Ми не народилися тарганами, яких хоче розчавити кожен, хто бачить. Ми не народилися крихітною рибкою, яку може живцем з'їсти більша риба. Ми не народилися мухою. Подумайте, чого б ми могли досягти, якби народилися мухою? Небагато чого: ми б провели все своє життя в пошуках фекалій і сміття!
Таким чином, сенс усвідомлення смерті (аксіома функціональності) полягає не в тому, щоби просто засмутитися: "Який жах! Я неодмінно помру!". Суть не в цьому. Функція усвідомлення смерті полягає в тому, щоб ми захотіли скористатися тим дорогоцінним часом, який маємо, бо ми ніколи насправді не знаємо, коли цей час закінчиться. Так і сталося з моїм другом минулого тижня: він був абсолютно здоровим і не надто старим. Він не курив і не вживав алкоголь, у нього не було високого кров'яного тиску, він багато займався спортом, багато медитував і практикував. І ось одного ранку минулого тижня, коли він приймав душ, у нього стався серцевий напад, і він впав мерцем. Ось і все.
Немає жодної впевненості в тому, коли ми втратимо це дорогоцінне життя: смерть зазвичай приходить досить несподівано. Щоби померти, не обов'язково бути старим і хворим. Тому головна мета усвідомлення смерті – подолати лінощі і прокрастинацію (звичку відкладати все на завтра). Історія мого друга Алана, який помер, є гарним прикладом. Його мати була стара і хвора, і він дуже хотів допомагати їй фізично і фінансово. Він їздив до неї кожні вихідні, щоби попіклуватися про неї: сходити в магазин тощо. Алан завжди казав, що після смерті матері, він піде з роботи й одразу поїде на річний ретрит по очисній практиці Ваджрасаттви, а потім планує ще кілька довших ретритів. Таким був його намір.
Як я вже казав, він дуже багато практикував, але ніколи не був у ретритах з медитації: він не хотів залишати без уваги й підтримки свою матір, а щоб забезпечувати її, йому доводилося працювати. Чи повинен він був продовжувати працювати, щоби допомагати своїй матері, чи просто піти в ретрит, поки в нього була можливість, і дозволити іншим людям піклуватися про неї? Що радить нам робити в такій ситуації Дгарма? До чого нас закликає вчення про смерть? Добре було б обміркувати, що кожен із нас зробив би в такій ситуації.
Одна з ідей полягає в тому, щоби проводити коротші ретрити й одночасно допомагати матері. У ретриті не обов'язково бути зранку до вечора: ми можемо робити ранкову і вечірню сесії, а вдень займатися своїми справами. Ретрити – це добре, але вчення завжди говорить про те, що важливо віддячити за доброту всім істотам, особливо матері, яка подарувала нам життя. Коли ми дбаємо про своїх батьків, то накопичуємо величезний позитивний потенціал; особливо, якщо ми не відчуваємо невдоволення на кшталт: "Скоріше б вони вже померли, бо я ненавиджу свою роботу і хочу піти на пенсію". Звичайно, якщо нам не потрібно турбуватися про своїх батьків, то ми повинні скористатися всіма життєвими можливостями.
Часто тибетські лами несерйозно ставляться до західних учнів, тому що в багатьох із нас немає тієї відданості Дгармі й справжнього розуміння її цінності, яка є у більшості тибетців. Західні люди часто ставляться до практики досить розслаблено, думаючи: "Сьогодні я втомився, піду на вчення наступного разу". Але якби ми справді ставились до цього серйозно й усвідомлювали смерть і наше дорогоцінне людське життя, то ходили б на вчення кожного дня, коли вони доступні, незалежно від самопочуття.
Смерть наближається – розслабся!
Наше дорогоцінне життя колись закінчиться. Але ми не знаємо, коли саме. Ми можемо померти в душі від серцевого нападу, нас може збити автобус. Однак ми не хочемо марнувати своє життя. Завдяки усвідомленню смерті ми можемо подолати лінощі і скористатися всіма можливостями, які ми маємо. Але при цьому важливо уникати стресу й напруженості. Часто ми дуже хвилюємося через досить неважливі, тривіальні речі, і тому стаємо скутими щодо Дгарми. Ми маємо практикувати щиро, але в розслабленому стані. Проте це не означає бути лінивими. Коли ми розвинемо позитивні звички, то смерть не буде для нас проблемою, тому що ми знатимемо, що ці звички нам допоможуть.
Смерть – логічне завершення життя
Далі за допомогою здорового глузду ми доходимо висновку, що ці вчення узгоджуються з тим, чого навчав Будда (аксіома розумності). Для цього нам зазвичай потрібно отримати чимало вчень або прочитати багато буддійських книг, щоб розібратися в темі. Багато буддійських вчень говорять про непостійність, а отже, це співпадає з тим, чого навчав Будда.
Чи це логічно? Так, із кожним днем ми наближаємося до смерті. У якийсь момент шоу закінчиться. Смерть обов'язково прийде, тому що немає нічого, що могло б завадити цьому, коли прийде час. Тривалість нашого життя не може бути збільшена, а залишок часу зменшується щодня, щохвилини, щосекунди. Насправді засвоїти це на емоційному рівні – велике досягнення. Для цього дуже важливо, щоб ми не були зовсім налякані, а сприймали все в розслабленому стані й водночас серйозно. Навіть якщо ми не встигли за життя попрактикувати Дгарму, нам доведеться померти. Усі, хто колись жив, померли.
Позитивні результати
А як щодо результату? Якщо ми дійсно переконані, що смерть наближається і що в нас є це дорогоцінне людське життя, то в результаті ми зменшимо нашу лінь і зможемо скористатися всіма можливостями, які в нас є. На власному досвіді ми переконаємося, що це корисно.
Четверта аксіома, що стосується природи речей, полягає в тому, що все живе за природою вмирає. Так влаштований світ, така реальність, і ми нічого не можемо вдіяти, окрім як прийняти цей факт.
На цьому прикладі ми можемо побачити, як ми можемо використовувати для аналізу вчення ці чотири аксіоми, пов'язані з нашим власним досвідом. Це безперервний процес, адже потрібно багато працювати, щоби бути переконаним на сто відсотків й інтегрувати ці аксіоми в наше життя. Легко бути переконаними на інтелектуальному рівні, але дуже важко на емоційному. Наші ум і тіло також можуть сприймати це по-різному: приміром, після смерті мого друга, на ментальному та емоційному рівні я почуваюся цілком спокійно, але моє тіло почувається дуже виснаженим.
Отже, на фізичному рівні є певний смуток, бо важко відчути тілом, що "всі помруть". Також смуток буде час від часу виникати на ментальному рівні, тому що це природно. Ми не будди, не звільнені істоти. Поки що ми не вільні від усіх турбуючих емоцій та страждань. Але ми прагнемо до цього.
Підсумок
Коли ми дійсно знаємо, що таке звільнення і просвітлення, то можемо поставити перед собою мету. Коли ми з'ясували, чого насправді хочемо, ми можемо продумати кроки до цієї мети. Чотири аксіоми допомагають нам набути впевненості в тому, що ми робимо.
Коли ми медитуємо на смерті і справді розуміємо, що всі ми помремо (хоча й не знаємо, коли саме), це спонукає нас займатися тим, що дійсно має значення. Усвідомлення смерті спричиняє неймовірні зміни всередині нас: ми більше ніколи не будемо піддаватися ліні чи пригніченості.