Що потрібно знати перед медитацією

Можливо, нам легше зрозуміти сенс цього турботливого ставлення, коли воно спрямоване на інших. Якщо нам байдуже до інших людей, то насправді не має значення, що ми робимо чи говоримо, подобається їм це чи ні. Але якщо вони важливі для нас, то ми будемо перейматися тим, як наша поведінка впливає на них. Нам потрібно розвинути в собі таку ж турботу і про себе: якщо ми гаятимемо весь свій час і не скористаємося своїм дорогоцінним людським життям, то в якийсь момент ми помремо, неймовірно шкодуючи про це марнотратство.

Ми можемо застосувати такий підхід і до звичайних речей у повсякденному житті. Ми дбаємо про те, як ми виховуємо своїх дітей, як виконуємо свою роботу; ми дбаємо про свій загальний стан психічного та фізичного благополуччя. Так само ми будемо ставитися і до важливості вчень. Постійно розмірковуючи про вчення, ми зможемо пам'ятати про них – якщо не весь час, то принаймні більшу частину часу. Медитація – це метод, за допомогою якого ми знову і знову привчаємося до вчень, щоби зробити їх природною частиною нашого ума і згадувати про них без жодних зусиль.

Якщо ми впевнені, що здатні здобути такі осягнення, то будемо з усією щирістю прагнути зробити це. Якщо ж ми не впевнені в цьому, то це все одно, що намагатися злетіти, махаючи руками: можна навіть не пробувати. На початку ми, ймовірно, навіть не знатимемо, що означає звільнення чи просвітлення, але ми докладаємо зусиль, щоб у довгостроковій перспективі зрозуміти це. Водночас усвідомлення смерті нагадує нам, що не варто витрачати життя даремно.

Тепер ми готові розглянути третій крок у цьому процесі – медитацію. Цонкапа, великий буддійський майстер з Тибету, дав дуже корисну пораду для ознайомлення з цією темою. У "Листі з практичними порадами щодо Сутри й Тантри" він вказує, що для медитації нам потрібно "розпізнати причини того стану ума, якого ми намагаємося досягти". Наприклад, якщо ми хочемо розвинути співчуття, нам потрібно знати, що приведе нас до цієї мети.

Це аксіома залежності: коли ми розвиваємо бажання, щоб інші були вільні від страждань і причин страждань (це буддійське визначення співчуття), ми маємо визнати, що ми з ними взаємопов'язані. У протилежному випадку, нам буде байдуже до інших. Тому ми повинні усвідомити, що все наше існування залежить від важкої праці та доброти людей: усіх, хто виробляє їжу, будує дороги тощо. Пам'ятаючи про все, що вони зробили для нас, ми відчуваємо вдячність. Коли наше почуття вдячності щире і глибоке, воно природним чином викликає сердечну любов: ми дуже цінуємо інших і засмучуємося, якщо з ними трапляється щось погане. Звідси виникає любов: бажання, щоб інші були щасливі й мали причини для щастя. Але коли ми бачимо, що вони нещасні й страждають від усіляких проблем, ми розвиваємо співчуття. Розвиток співчуття залежить від того, чи проходимо ми всі ці етапи у правильній послідовності.

Співчуття також залежить від зречення, що означає визнання власних страждань, закладання рішучого наміру звільнитися від них, і подальші усвідомлення того, що всі інші мають такі ж страждання і таке ж бажання. Зречення – це саме рішучий намір звільнитися від страждань. Очевидно, що співчуття, що є такою ж рішучістю, але спрямованою на страждання інших, залежить від того, чи маємо ми рішучість щодо нас самих.

Якщо ми хочемо спробувати зародити в медитації стан співчуття, цей аспект залежності дуже важливий. Із часом завдяки наполегливій практиці й опануванню цього стану, ми зможемо викликати співчуття миттєво. Однак на початку, щоб викликати це щире почуття, нам потрібно буде проходити певну послідовність. Отже, щоб медитувати на співчутті, нам потрібно розуміти причини, від яких воно залежить, та послідовність практики.

Далі Цонкапа каже, що нам також потрібно "знати аспекти". Це означає, що якщо ми хочемо викликати співчуття, нам потрібно знати всі різні аспекти страждань і причин страждань, адже ми хочемо, щоб усі істоти були вільні від них. Мова йде не лише про те, щоб допомогти їм знайти роботу чи смачно поїсти, а про всепросякне страждання від неконтрольовано повторюваних перенароджень (сансари), а також про фундаментальне неусвідомлення і плутанину щодо реальності, які породжують і увічнюють сансаричне існування. Щоб медитувати на любов і співчуття, ми не можемо просто сидіти й думати: "Як чудово, як я всіх люблю", – це занадто невиразно. Водночас стани ума, які ми прагнемо зародити, є дуже конкретними. Цонкапа вказує на всі аспекти, що дозволяють нам чітко визначити стан ума, з яким ми намагаємося працювати.

Також дуже важливо знати, на чому ми зосереджуємося, коли намагаємося розвинути цей стан ума. Що повинно відбуватися в нашому умі? Культивуючи співчуття, ми зосереджуємося на інших істотах та їхніх стражданнях. Однак тут йдеться не просто про співчуття, а про "велике співчуття", спрямоване рівною мірою на кожного. Співчуття дійсно спрямоване на всіх істот без вийнятку! Коли ми думаємо: "Я збираюся допомогти кожній комасі у всесвіті", – це неймовірно високий рівень мотивації. Ми говоримо про кожен окремий ментальний континуум, який через свою карму проживає життя комахи. Це не означає, що вони завжди були і будуть комахами: ми прагнемо звільнити істот, які зараз є комахами, але в минулих життях були нашими матерями. Ми також прагнемо звільнити свою матір у цьому житті, яка могла бути комахою в минулому житті.

Не дуже легко уявити абсолютно кожну істоту, але у всеохоплюючій традиції магаяни ми намагаємося уявити, що нас оточує несчисленне зібрання істот, і під час практики ми полегшуємо страждання їх усіх. На початку багатьох магаянських сутр описується зібрання з десятків і сотень мільйонів істот, що дає уявлення про рівень мотивації.

Це насправді неймовірно – мати настільки всеохоплююче співчуття однаково до всіх істот. Основою для цього є неупередженість, коли ми відкриваємо свій ум до всіх інших. Нам треба знати все це, щоб мати можливість правильно медитувати на співчутті.

Крім того, нам потрібно знати, як ум співвідноситься з тим, на чому ми зосереджуємося. Якщо ми медитуємо на співчутті, ми бажаємо, щоб усі істоти звільнилися від страждань, і щоб усі причини їхніх страждань були знищені. Це не бажання, щоби хтось інший втрутився і допоміг їм, або щоби страждання просто зникло: ми самі намагаємося допомогти їм подолати страждання.

Далі Цонкапа вказує на необхідність знати, що буде корисним і допоможе нам у розвитку співчуття, а що буде шкідливим і заважатиме цьому. Не тільки корисною, але й абсолютно необхідною для розвитку співчуття є переконаність у тому, що люди дійсно можуть бути вільними від страждань. Якщо ми не віримо у це, то як ми можемо бажати цього і докладати до цього зусиль? Це можливо лише на основі впевненої віри в те, що ми можемо звільнитися від своїх страждань і допомогти іншим подолати їхні страждання. Для цього нам потрібно мати реалістичне розуміння того, на що здатні ми, і на що здатний будда. Отже, не лише егоцентризм та егоїзм, але і зневіра та брак впевненості в собі заважають нам розвивати співчуття. Зрештою, Будда казав, що страждання не можна просто прибрати, як скалку зі ступні. Навіть будда може лише вказати шлях, але важку роботу потрібно виконати нам самим. Хіба ми можемо сподіватись, що перевершимо будду?

Коротко кажучи, якщо в нас немає чіткого розуміння, як зароджувати певний стан ума, наприклад, співчуття, то наша практика не просунеться далеко. Таким чином ми можемо почати усвідомлювати, наскільки продуманою і витонченою насправді є медитація; ми навіть можемо назвати її "наукою про ум".

Цонкапа також зауважує, що період часу між сесіями медитації також дуже важливий. Він радить читати різні сакральні тексти, що стосуються теми нашої медитації. З одного боку, це підтвердить нашу впевненість у тому, що ми дійсно робимо те, чого вчив Будда, а з іншого – коли ми читаємо про те, чого досягли великі майстри, це дає нам натхнення. Крім того, Цонкапа каже, що нам потрібно нарощувати свою позитивну силу й позбавлятися негативної за допомогою очисних практик.

Я використовую термін "позитивна сила" замість слова "заслуга", яке, на мою думку, вводить в оману. "Заслуга" звучить так, ніби ми збираємо бали, і якщо ми набрали сто балів, то ми виграли. Насправді ж ми накопичуємо позитивний "заряд": наша мета – накопичити достатньо енергії, щоб щось запрацювало, як, наприклад, мобільний телефон. Так само і з нашим умом: нам також потрібно використовувати практики очищення, щоби допомогти подолати ментальні блоки, коли нам здається, що ми зовсім нічого не розуміємо. Також у нас можуть бути емоційні блоки. Завдяки накопиченню позитивної сили та різним практикам очищення ми можемо прорватися крізь ці блоки, а також розвивати розуміння та прозріння.

Що це означає на практиці? На практичному рівні, коли ми намагаємося щось зрозуміти (можливо, навіть у своїй роботі), але ніяк не можемо цього зрозуміти, нам треба зробити перерву. Тоді ми намагаємося зробити щось корисне для інших у той чи інший спосіб. Зазвичай, коли ми повертаємося після цього, ми вже не почуваємося засмученими, а наш ум перебуває в більш позитивному, піднесеному стані. Коли ми маємо більше почуття власної гідності, то все стає зрозумілішим. Отже, ким би ми не були, нам треба робити щось корисне для інших: можливо, проводити більше часу з дітьми, відвідувати хворих та самотніх родичів похилого віку абощо. Дуже важливо робити щось позитивне. Хоча є багато ритуалів, які ми можемо виконувати, однак практикувати в реальному житті набагато корисніше.

У більшості з нас немає особистого вчителя, який міг би перевіряти наш прогрес, але в лоджонґу (вченні про тренування ума) говоряться, що ми є найкращим свідком для самих себе. Нам треба запитати себе, чи можемо ми добре сконцентруватися і чи часто відволікаємося. Ніхто крім нас самих не може судити про це! Усі вчення і практики створені для того, щоб ми самі працювали над собою і покращували свій емоційний стан. Тож ми самі здатні найкраще судити, чи ми досі багато гніваємось або стали сердитися менше.

Важливо пам'ятати принцип, що в житті є злети й падіння, і тому прогрес ніколи не буде лінійним. Наша практика не буде з кожним днем лише покращуватись. Доки ми не станемо звільненою істотою, доти будуть злети й падіння. Навіть якщо ми давно практикуємо й зазвичай не гніваємося, іноді ми все одно будемо втрачати самовладання. Але це не привід впадати у відчай. З одного боку, ми повинні наполегливо працювати над собою, а з іншого – не карати себе й не відчувати провину, якщо ми помиляємося. Його Святість Далай-лама каже, щоб оцінити наш прогрес, треба дивитися на період у п'ять років, а не на один тиждень. Якщо ми порівняємо, як ми справлялися з проблемами п'ять років тому, і як справляємося сьогодні, то зможемо чітко побачити прогрес, якого досягли.

Для медитації не обовʼязково потрібне спеціальне місце: достатньо, щоб воно було відносно тихе і чисте. Однак, навіть якщо такого місця немає, нічого страшного. Одна моя подруга жила в крихітній квартирі зі своєю матір'ю. Там була лише одна кімната з телевізором і радіо, і її мати засмучувалася, якщо вона намагалася медитувати або робити щось подібне. Єдиною можливістю для неї було медитувати в туалеті. Там вона практикувала щодня, і цього було достатньо. Нам не обовʼязково потрібні свічки, пахощі абощо – це лише аксесуари. Важливо те, що ми робимо з нашим умом: медитація – це практика певного стану ума, якою можна займатися будь-де і будь-коли. Деякі стани ума навіть легше розвивати, коли ми їдемо в метро чи автобусі. Наприклад, якщо ми хочемо розвинути терпіння і побачити, що всі хочуть бути щасливими й не хочуть бути нещасними, хіба не краще робити це в переповненому автобусі, ніж сидіти в кімнаті на самоті й уявляти людей?

Важливо медитувати щоденно, не пропускаючи жодного дня. Ми ж не забуваємо почистити зуби чи сходити в туалет: так само не варто забувати і про медитацію. Ми можемо зробити її частиною нашого повсякденного життя, практикуючи навіть п'ять хвилин на день. Ким би ми не були, ми можемо прокидатися вранці на п'ять хвилин раніше, щоби встигнути помедитувати. Однак це не повинно бути випробуванням: навпаки, практика може додати нам стабільності. Незалежно від того, наскільки божевільним буде день попереду, ми завжди матимемо цей час для себе, що створить відчуття безперервності.