Ментальні фактори, необхідні для медитації

Від розпізнавальної медитації ми переходимо до стабілізуючої. Ми продовжуємо зі співчуттям зосереджуватися на зібранні істот, але цього разу без грубого виявлення або тонкого розпізнавання їхніх страждань, однак з розумінням і памʼятанням того, що вони страждають.

Це і є процесом медитації: так ми інтегруємо навички й розвиваємо відповідну звичку. Порядок наших дій та всі деталі залишаються незмінними незалежно від того, що ми робимо в медитації: зосереджуємося на об'єкті, просто перебуваємо в певному стані ума або поєднуємо обидва типи.

Його Святість Далай-лама пояснює різницю між розпізнавальною та стабілізуючою медитацією з точки зору енергії нашої ментальної діяльності. Це дуже вишуканий спосіб розрізнення цих двох видів медитації. Під час розпізнавальної медитації енергія нашої уваги спрямована назовні, тобто ми розпізнаємо обʼєкт у всіх його деталях. Під час стабілізуючої медитації енергія нашої уваги спрямована всередину, тобто ми зосереджуємося на тому, щоб засвоїти емоцію або розуміння, зберігаючи памʼятання основних аспектів, які ми усвідомили під час розпізнавальної медитації. Енергія не розповсюджується на зовнішні деталі, як у розпізнавальній медитації, а звужується до чогось головного.

Дуже складно навчитися відрізняти, коли ми розпізнаємо співчуття до інших (тоді енергія, у певному сенсі, спрямована назовні, на всі деталі обʼєкта), і стабілізацією цього співчуття (тоді енергія більш сконцентрована). Таке вміння – це одна з переваг заспокоєного стану ума. Якщо вам вдасться принаймні до певної міри вгамувати "шум" у нашій голові (як-от постійні розмови, коментарі чи прослуховування музики), то ми станемо більш чутливими до своєї ментальної енергії, і зможемо зрозуміти, в якому вона стані.

Найкращий спосіб розвинути чутливість до своєї енергії – зосереджуватися на тому, хаотична вона чи спокійна. Наприклад, якщо наша енергія неспокійна, – це ознака того, що ми перебуваємо під впливом турбуючої емоції (гніву, страху, тривоги, жадібності, зарозумілості тощо). Коли ми спілкуємося з кимось і відчуваємо стиснення в області живота, що вказує на певний енергетичний розлад, – це яскрава ознака того, що в цьому задіяна якась турбуюча емоція. Можливо, ми намагаємося справити враження на людину або переконати її в чомусь; можливо, ми агресивно налаштовані – все це може вказувати на те, що щось турбує наш ум. Як тільки ми помітили, що виникла проблема, у нас з'являється можливість перезапустити процес мислення, тобто перезавантажити наш ум, щоб замінити емоції, з якими ми спілкуємось, на більш здорові. Спілкування з людьми – це дійсно та ситуація, де нам особливо необхідно вміти виявляти турбуючі емоції.

Практикуючи, ми поступово станемо достатньо чутливими, щоб відрізняти енергію розпізнавальної медитації, яка спрямована назовні, від енергії стабілізуючої медитації, яка є більш вузькою та спрямованою всередину.

Для досягнення концентрації як у розпізнавальній, так і в стабілізуючій медитації потрібні однакові фактори. У тексті "Сходження на шлях бодгісаттви" Шантідева розповідає про них у контексті розвитку етичної дисципліни. Спочатку ми застосовуємо ці методи на грубому рівні (до фізичних дій та мовлення), а потім – на рівні ума.

Основний ментальний фактор, який нам необхідно використовувати в обох випадках, – це памʼятання. Воно схоже на "ментальний клей", що утримує певний стан ума або спосіб поведінки. У тибетській мові це те саме слово, що "пам'ятати", але тут йдеться не про здатність згадувати якийсь факт і "діставати" його з пам'яті. В даному випадку ми утримуємо щось у полі нашої уваги і пам'ятаємо про це. Нам потрібен ментальний клей, щоби памʼятати про обʼєкт, на якому ми зосереджуємося, та про спосіб нашої взаємодії з ним.

Медитуючи з памʼятанням, ми стежимо за своїм ментальним утриманням. Цонкапа пояснює, що тут ми використовуємо ментальний фактор грубого виявлення, щоби побачити, чи не впливають на наш стан ума турбуючі емоції, ментальна збудженість або притупленість. Важливо, що він наголошує тут на грубому виявленні, а не на тонкому розпізнаванні. При тонкому розпізнаванні ми надто переймаємося дрібними деталями, тому об'єкт нашої концентрації не знаходиться в центрі уваги. Під час медитації також існує великий ризик, що ми станемо надмірно параноїдальними, втратимо об'єкт і ум почне блукати, тому ми будемо скутими й напруженими. Це серйозна проблема. З іншого боку, нам не варто занадто розслаблятися: це нам зовсім не допоможе.

Також нам потрібна пильність, яка подібна до системи сигналізації. Коли ми помічаємо, що втрачаємо об'єкт медитації, пильність запускає сигнал тривоги: щось треба виправити. Далі за допомогою уважності ми повертаємо фокус до об’єкта.

Ми намагаємося позбутися від двох основних помилок: рухливості ума й ментальної притупленості. Рухливість ума означає блукання думок, спричинені прив'язаністю або бажанням. Це може проявлятися у формі вербального мислення або "ментального кіно". У більшості традиційних текстів ця рухливість ума пояснюється з точки зору сексуальної прив'язаності. Можливо, це тому, що основною авдиторією в той час були монахи й монахині, які практикували сексульне утримання, і для яких подолання сексуальної прив'язаності було головною проблемою. Однак це може бути також прив'язаність до їжі, музики чи будь-чого ще. Блукання думок може бути спричинене будь-якою турбуючою емоцією, думкою або навіть шумом чи будь-яким іншим сенсорним подразником. У більш загальному сенсі блукання думок можна також назвати "відволіканням".

Існує кілька рівнів рухливості ума залежно від того, як наша увага розміщується на об'єкті або почутті.

• Груба рухливість. Ми повністю втрачаємо контроль над об'єктом і починаємо думати про щось інше. Памʼятання (ментальний клей) при цьому настільки слабке, що ми повністю забуваємо про об'єкт.
• Тонка рухливість. Ми не втрачаємо об'єкт повністю, але водночас, утримуючи увагу на об'єкті, продовжуємо фоном думати про щось інше.
• Найтонша рухливість. У нас немає навіть цих фонових думок, але є щось на кшталт "сверблячки" – бажання залишити об'єкт і подумати про щось інше. Це може статися, коли ми утримуємо увагу занадто напружено.

Ментальна притупленість стосується ясності об'єкта. Цей обʼєкт може бути, наприклад, візуальним образом (якщо ми практикуємо візуалізацію) або почуттям (якщо ми працюємо над певним станом ума, наприклад, співчуттям).

• Груба притупленість – це коли функція нашого ума, що створює образи, настільки слабка, що нам не вдається викликати жодних візуалізацій чи почуттів взагалі. Цей стан може супроводжуватися двома іншими факторами: затьмареністю ума (тобто важким відчуттям в тілі та умі) або сонливістю чи навіть сном.
• Тонка притупленість – це коли нам вдалося створили образ, але через недостатньо міцне утримування йому бракує чіткості. Тут йдеться не лише про чітке зосередження на деталях візуалізації: нам також може бракувати зосередження на емоції (наприклад, на співчутті). Або наше почуття може бути надто розпливчастим: "Любов, мир, я всіх люблю". У такому випадку почуттю, яке ми створили, бракує конкретного наміру, тобто бажання, щоб усі були вільні від страждань і причин страждань. Ми повинні пам'ятати, що кожна деталь, кожен аспект стану ума, який ми хочемо створити, має бути дуже конкретним, а не розпливчастим.
• За найтоншої притупленості ми маємо чіткий фокус на об'єкті, який створив наш ум, однак не можемо стійко утримувати концентрацію. Через це наш об'єкт із часом втрачає свіжість та яскравість. Наш об'єкт повинен бути свіжим кожної миті, а не подібним до черствого хліба, який затвердів і став неприємним на смак.

Коли ми говоримо про стан розсіяності, це може стосуватися будь-якої з перерахованих вище помилок, тому нам потрібно вміти виявляти, коли вони виникають. По-перше, ми встановлюємо ментальне утримання об'єкта або стану ума. Далі підтримуємо його за допомогою пам'ятання, тобто "ментального клею".

Це найважливіший фактор для успішної медитації. Утримувати об'єкт треба не надто міцно, але й не надто слабко. Наприклад, коли ми сидимо на дієті і проходимо повз пекарню зі звабливими тістечками у вітрині, то ми повинні твердо притримуватися своєї дієти, щоб не зайти в магазин за шматочком шоколадного торта. Або коли за столом усім подають морозиво, ми притримуємося своєї дієти й кажемо: "Ні, дякую, я на дієті".

Також нам потрібно помічати, коли ми збиваємося зі шляху: "Чи правильно я розміщую та утримую ум на об'єкті? Чи правильно мій ум створює об'єкт або зароджує почуття?" Якщо ми виявляємо якусь помилку, пильність подає внутрішній сигнал тривоги, а увага повертає наш фокус до об'єкта. Водночас ми не повинні бути "параноїдальним поліцейським", коли існує "я-поліцейський" і "я, який медитує". Щоб уникнути такої дуалістичної медитації, ми повинні мати певне розуміння пустотності (порожності) нашого "я": тобто розуміння, що ми повністю позбавлені існування цим неможливим дуалістичним способом.

Здатність зосереджуватися на об'єкті з памʼятанням та концентрацією потрібна нам у повсякденному житті. Ми практикуємо медитацію, щоб навчитися застосовувати в житті ті корисні звички, які ми розвиваємо завдяки практиці. Наприклад, коли ми з кимось говоримо або когось слухаємо, нам потрібно бути уважними. Ми повинні залишатися зосередженими, а не мріяти про обідню перерву або подумки повторювати: "Замовкни вже і йди геть". Отже, особисте спілкування, робота, навчання тощо – це чудові "майданчики" для того, щоби практикувати концентрацію.

Коли ми працюємо над тим, щоб досягти концентрації в медитації, нам потрібні дві якості: це енергійність (яку часто називають "завзяттям") і терпіння. Енергійність – це коли ми докладаємо майже героїчних зусиль, щоб досягти якоїсь позитивної мети; водночас терпіння – це здатність переносити всі негаразди, не гніваючись і не впадаючи у відчай. У тексті "Сходження на шлях Бодгісаттви" Шантідева пояснює шість факторів, які допомагають розвинути енергійність. Вони відомі, як чотири опори і дві сили: їх корисно знати й розвивати.

Перша з них називається твердим переконанням або твердим прагненням. "Прагнення" – це більш сильний варіант "бажання"; воно визначається як тверда переконаність у перевагах досягнення мети та недоліках її недосягнення. Завдяки твердому прагненню досягти мети ніщо не може похитнути нашу рішучість або змусити відмовитися від наміру. Коли в текстах описують різні стани ума, яких ми хочемо досягти за допомогою буддійської практики, майже завжди спочатку наводять переваги досягнення і недоліки недосягнення такого стану. Важливо їх вивчати. У своєму тексті Шантідева дотримується такого ж порядку: перший розділ у ньому присвячений бодгічітті. Ми переконуємося в перевагах цього стану ума, і це надає нам сили й радість, щоби працювати над його досягненням. Щоразу, коли ми занепадаємо духом, корисно нагадувати собі про переваги того, чого ми прагнемо досягти.

Далі йде непохитність або впевненість у собі. Бути непохитним означає бути стійким і наполегливим у практиці. Ця якість розвивається, коли ми перевіряємо, чи здатні досягти нашої мети, і переконуємося в тому, що здатні. Тоді, маючи впевненість у собі, ми наполегливо працюємо над цим, навіть якщо наше просування наповнене злетами і падіннями (як зазвичай в реальності і відбувається). Інколи все буде чудово, а інколи – жахливо. Інколи ми матимемо сильне бажання практикувати, а інколи такого бажання взагалі не буде. Але якщо ми переконаємося в перевагах практики й матимемо наполегливість, що її описують як "подібну до броні", тоді ми будемо думати так: "Нехай на мене чекають злети та падіння, це не важливо. Я просто буду кожен день неухильно продовжувати практикувати, бо знаю, що врешті-решт зможу досягти своєї мети".

Коли ми практикуємо протягом тривалого часу, то бачимо, що наша концентрація поступово покращується, і розвиваємо наступну опору – радість. Нас не задовольняє лише невеликий прогрес, тому ми отримуємо величезне задоволення від того, що просуваємося все далі й далі, відчуваючи самовдоволення. Завдяки цьому ми, звісно, стаємо щасливішими, адже вся суть практики полягає в тому, щоб усунути страждання. Звичайно, ми будемо щасливішими, коли наш ум буде менше відволікатись, менше засмучуватись і менше тривожитись. Завдяки цьому ми відчуватимемо велике бажання розвиватися далі.

Четверта опора – це відпочинок. Тобто нам треба робити перерви, коли ми втомлюємося: не через лінощі, а через необхідність освіжитися. Ніщо настільки руйнівно не впливає на нашу практику, як надмірне напруження, яке призводить до вигорання. Надмірні зусилля дійсно порушують баланс енергії в тілі: це все одно, що стискати повітряну кульку, доки вона не лопне. Ми повинні вміти оцінювати свій стан і визначати, коли нам потрібен відпочинок. А також не відчувати за це провини! Добре знайти метод, який допоможе нам розслаблятися й не буде посилювати наші турбуючі емоції. Очевидно, що для кожної людини цей метод буде різним. Це чотири опори енергійності.

Тепер поговоримо про дві сили. Перша – це природне прийняття: тобто ми природним чином приймаємо те, що нам потрібно практикувати, і чого нам треба позбутися, щоби досягти нашої мети. Ми бачимо реальність нашої ситуації і природно примирюємося з труднощами, які пов'язані, наприклад, із процесом позбавлення від турбуючих емоцій. Ми повинні бути реалістами із самого початку, щоби потім не дивуватися, наскільки це важко!

Як часто говорить Його Святість Далай-лама: "Не довіряйте буддійським вчителям або будь-яким людям, які стверджують, що буддизм – це легкий і швидкий шлях. Ставте під сумнів їхню мотивацію, бо це зовсім не так. Ми настільки звикли до наших турбючих емоцій, що їх неможливо позбутися так само легко, як випити пігулку". Інший мій вчитель, Ґеше Нґаванг Дарґʼє, завжди казав: "Деяких людей приваблюють легкі та швидкі шляхи в буддизмі просто тому, що ці люди ліниві. Вони не хочуть докладати зусиль, які насправді необхідні".

Друга сила – це самовладання: тобто ми встановлюємо контроль над тим, чого ми хочемо досягти, і докладаємо для цього зусиль. Замість того, щоб дозволити нашій ліні чи будь-якій іншій турбуючій емоції взяти над нами контроль, ми беремо під контроль наше прагнення досягти мети. Ми кажемо собі: "Перестань поводитися як дитина. Зберися докупи і просто зроби це!"

У нас може виникнути питання, як відрізнити втому від ліні. По-перше, існують різні види ліні. Наприклад, ми можемо відволікатися на банальні речі. Ми лінимося займатися медитацією, навчанням тощо, і замість цього відволікаємося на телепередачу чи сидіння в інтернеті. Також існує лінь- прокрастинація, коли ми постійно думаємо над тим, як відкласти справи на потім. Існує також лінь, через яку ми вигадуємо собі виправдання, як-от: "Я просто не зможу це зробити".

Якщо ми втомилися, у нас все ще є бажання продовжувати: "Я дійсно хочу це зробити, але зараз мені хочеться спати. Тому я трохи відпочину, а потім обовʼязково повернуся до справи". Це не виправдання чи байдужість. Коли ми лінуємось, то не маємо бажання продовжувати.

Медитація – це нелегко. Ми повинні бути обережними з тими, хто стверджує, що існують швидкі способи досягти неймовірних реалізацій, бо, в загальному сенсі, таких способів не існує.

Наша практика медитації повинна бути активним процесом, а не чимось тьмяним чи нудним. Завдяки медитації ми маємо дійти до глибокого розуміння вчення, яке ми слухали, і про яке міркували. Якщо ми зможемо практикувати таким чином багато днів і багато років поспіль, то немає сумнівів, що вчення вкореняться в наш ум. Тоді ми матимемо змогу без особливих зусиль впоратися з проблемами чи негативними емоціями, які обовʼязково виникатимуть.