Візуалізація Будди

У традиції магаяни при виконанні практики концентрації багато вчителів радять зосереджуватися на диханні. Просто тому, що це найлегший спосіб. Однак найпоширенішою практикою в цій традиції є досягнення концентрації за допомогою візуалізації Будди. Насправді можна зосереджуватися навіть на яблуці, але яка користь від концентрації на ньому? Якщо ми уявляємо Будду, то на додаток до концентрації, ми також усвідомлюємо його якості й можемо встановити надійний напрямок у своєму житті (прихисток), який символізує Будда; ми самі з мотивацією бодгічітти прагнемо стати буддами тощо.

Крім того, давньоіндійський майстер Асанґа вказав, що досягнення досконалої концентрації відбувається через ментальну свідомість, а не через будь-яку з чуттєвих свідомостей. Це повʼязано із тим, що далі ми будемо використовувати концентрацію, щоб зароджувати в нашому умі любов, співчуття, розуміння пустотності тощо. Розвиваючи концентрацію ума, ми використовуємо візуалізацію образа Будди як інструмент для тренування нашої ментальної свідомості. Таким чином, особливо в тибетській традиції Ґелуґ, завжди підкреслюється, що візуалізація Будди важлива для досягнення ідеальної концентрації.

Водночас у тибетських традиціях Сак'я, Ньїнґма та Каґ'ю ми часто зустрічаємо поради зосереджуватися на диханні, або зосереджувати погляд, дивлячись на картину чи статую Будди. Чи суперечить це порадам Асанґи? Ні. Якщо ми подивимося на їхнє пояснення того, як ум пізнає об'єкти, то побачимо, що ці три школи кажуть, що свідомість ока усвідомлює лише кольори і форми, і лише в один момент часу. Так само, свідомість вуха усвідомлює лише звуки, і лише в один момент часу. Далі концептуальне пізнання збирає все це разом у те, що ми називаємо "загальновідомий об'єкт". Наприклад, яблуко – це не просто червона куляста форма. Це також не просто смак чи запах; це не просто фізичне відчуття в нашій руці або звук, який ми чуємо, коли ми його кусаємо. Воно не просто існує однієї миті, а потім, наступної миті, це вже зовсім інший об'єкт; воно існує безперервно. Врешті-решт плід згниє і зруйнується, але "умовне яблуко" зберігається протягом декількох днів. Коли ми бачимо яблуко, ми насправді бачимо ментальну конструкцію.

Згідно з цим поясненням процесу пізнання, коли ми зосереджуємося на яблуці чи подиху, то це концептуальні об'єкти, а на концептуальних об'єктах ми концентруємося за допомогою ментальної свідомості. Ми концептуально об'єднуємо кольорові форми, запахи і послідовні моменти разом в об'єкт, який загальноприйнято називати "яблуком" абощо. Отже, ці школи також розділяють твердження Асанґи про те, що нам потрібно розвивати концентрацію за допомогою ментальної свідомості.

Якщо ми використовуємо фігуру Будди для досягнення концентрації, то цей Будда повинен бути розміром з наш великий палець і знаходитися перед нами приблизно на відстані витягнутої руки. Наші очі мають дивитися вниз, а не на об'єкт, оскільки ми не створюємо його своїм поглядом. Ми дивимося вниз, а Будда знаходиться трохи вище, на рівні нашого чола.

Це зовсім не складно. Подивіться вниз на підлогу, а потім підніміть великий палець перед собою на рівні чола. У нас є відчуття, що наш великий палець знаходиться там, і ми можемо, не дивлячись на нього, сконцентруватися на ньому, чи не так? Якщо ми потім опустимо руку вниз, ми однаково зможемо зосередитися на тій точці, де був наш великий палець. Це легко!

У багатьох традиціях буддизму тхеравади рекомендується тримати очі заплющеними, однак у текстах магаяни рекомендується тримати їх відкритими. Існують певні медитативні практики, в яких очі тримають широко відкритими або заплющеними, але загалом у традиції магаяни практикують із відкритими очима. Ми не тримаємо очі повністю відкрими, бо тоді легко відволіктися. Тому ми дивимося вниз, по напрямку кінчика носа. Не треба зводити очі, але треба дивитися на підлогу на рівні кінчика носа, розфокусовано й не надто напружено: ми не шукаємо контактні лінзи, які впали на підлогу.

У медитації з заплющеними очима також є недоліки. Якщо ми звикаємо тримати очі повністю закритими, щоб заспокоїтися і розвинути любов і співчуття, то нам може бути важко зробити це в повсякденному житті. Коли ми спілкуємося з людьми, ми не можемо раптово заплющити очі і спробувати зародити певний стан ума: це може здатися трохи дивним. У магаяні ми тримаємо очі трохи відкритими, тому що наша практика спрямована на допомогу всім живим істотам; ми не хочемо відгородитися від них. Більш тонка проблема медитації з заплющеними очима, як зазначає Його Святість Далай-лама, полягає в тому, що повіки зазвичай трохи тремтять, тому ми часто бачимо червоні точки, що танцюють перед очима й відволікають увагу.

Коли ми візуалізуємо, є два важливі аспекти, про які нам слід подбати. Один із них – це створення образу, що часто перекладають як "ясність", але це не дуже вдале слово, оскільки воно передбачає, що нам треба тримати щось у фокусі. Але тут йдеться про те, щоб створити щось за допомогою нашої уяви. Другий фактор буквально перекладається як "гордість": ми з гордістю відчуваємо, що наш обʼєкт візуалізації насправді існує.

Цонкапа пояснює, що почуття гордості дуже важливе на початковому етапі. Нам не потрібно занадто турбуватися про те, щоб наша візуалізація була чіткою, але якщо ми дійсно відчуваємо, що перед нами Будда, це дуже добре. Достатньо якогось образу (навіть якщо це просто жовте світло) і почуття: "Так, переді мною справжній Будда". Деталі автоматично стануть більш чіткими згодом, коли наша концентрація покращиться.

Одна з найбільших помилок у практиці – це зациклюватися на деталях образу, який ми намагаємося візуалізувати: які у Будди прикраси та одяг, якого кольору очі тощо. Це може зробити нас настільки напруженими, що ми взагалі не зможемо практикувати. Стає ще гірше, коли ми намагаємося візуалізувати одразу багато фігур. Тексти теж не роблять краще, бо в них описані всі найдрібніші деталі, а це створює враження, що ми маємо бути в змозі візуалізувати всі ці деталі з самого початку. Здатність уявити всі деталі складного образу з багатьох фігур – це надзвичайно просунутий рівень практики. Врешті-решт, коли ми станемо дуже майстерними, ми зможемо уявляти такі образи, але зараз про це можна забути. Якщо ми будемо надто наполегливо намагатися охопити всі деталі, то отримаємо те, що на тибетській мові називається "лунґ", тобто ми відчуватимемо стрес і енергетичний дисбаланс.

Цонкапа дає дуже практичні поради щодо складних візуалізацій, згадуючи дві традиції. Одна з них полягає в тому, щоби в роботі над дрібними деталями, додавати їх поступово, доки не отримаємо цілісну картину. Він каже, що цей метод підходить для небагатьох виняткових людей. Більшості з нас доведеться починати з невиразного образу або відчуття цілого образу, а потім із часом доповнювати його деталями.

Важливо, що цей процес додавання деталей є накопичувальним: ми можемо тримати одну деталь у чіткому фокусі, а потім додавати нову деталь, не втрачаючи з уваги першу. Далі ми маємо дві деталі в чіткому фокусі, і можемо додати третю, не втрачаючи перших двох. Коли ми додаємо нові деталі, дуже важливо не втрачати того образу, на якому ми вже сфокусувались.
 

Якщо ми візуалізуємо Будду, Цонкапа радить починати з очей. Він каже, що далі, якщо форма тіла загалом чітка, ми повинні утримувати увагу на ній. Якщо форма загалом нечітка, але певні частини чіткі, тоді ми утримуємо увагу на них. Якщо ці певні частини також стають розмитими, тоді нам потрібно наново створити загальні контури форми.

У чому сенс усіх цих складних візуалізацій? Це не просто розвиток навичок "ментальної атлетики", де ми в фіналі виграємо олімпійську золоту медаль з візуалізації. Усі ці деталі допомагають розширити нашу свідомість і розуміння одночасно багатьох речей. Головне – не те, як виглядають образи з усіма деталями, а що кожна з цих деталей символізує.

Подумайте про різні "причинні" практики, які ведуть до стану будди (серед них виділяють 32 основні). Дуже важко тримати увагу одночасно на 32 різних практиках, особливо, якщо ми робимо це абсолютно абстрактно. Якщо ми зобразимо ці 32 практики графічно у вигляді 32 визначних ознак тіла Будди (як-от волосся, що закручується за годинниковою стрілкою), то нам буде легше поєднати всі ці деталі разом. Чого ми, власне, і прагнемо. Якщо ми не змогли розвинути кожне з цих осягнень по черзі, то як ми можемо об'єднати їх усі разом? Однак ми прагнемо приносити користь усім істотам, а отже, маємо усвідомлювати всі практики одночасно. Для цього нам потрібно розкривати свій ум, щоби поступово розширювати усвідомілення. Ці складні візуалізації допомагають нам у цьому.

Коли ми дійсно сповнені ентузіазму до якоїсь теми, але можемо відкласти цю справу, щоби зробити перерву – це не лінощі. Дуже важливо знати, коли нам потрібен відпочинок, щоб не "перегоріти" й не опустити руки. Як тільки ми по-справжньому побачимо користь від вивчення та дослідження вчень і медитації на них після цього, то до нас повільно прийде бадьорість, підкріплена наполегливістю і радістю. Крім того, буддійські методи візуалізації – це чудовий спосіб довести нашу концентрацію та усвідомленість до неймовірного рівня. Ключ до цього – розуміння, що ми повинні робити все це крок за кроком, і якщо будемо наполегливими, із часом ми зможемо досягти надзвичайно благих станів ума для себе і для того, щоби допомагати всім іншим.