Підготовка до медитації

У різних культурах Азії люди використовують різні пози для медитації. В Індії, Тибеті, Китаї, Японії та Таїланді вони відрізняються, тому не можна сказати, що одна конкретна поза є правильною. Індійці та тибетці сидять зі схрещеними ногами. У Японії та іноді в Китаї підкладають ноги під себе. Тайці сидять, склавши ноги з одного боку. Для практики тантри, в якій ми працюємо з енергіями тіла, необхідно сидіти у повному лотосі, однак більшість із нас поки не досягли цього рівня практики. Якщо ви прагнете займатися цим типом практики, бажано почати сидіти в повному лотосі з раннього віку, тому що пізніше в житті опанувати цю позу дуже складно. Для західної людини добре навчитися сидіти в будь-якій із цих традиційних азіатських поз. Якщо ні, можна сидіти на стільці – це також нормально. Найважливіше, щоби спина була прямою.

Що стосується погляду, то деякі медитації виконуються із заплющеними очима, деякі – з розплющеними, у деяких погляд направляється вниз, у деяких – вгору; усе залежить від типу медитації. Загалом тибетці не рекомендують медитувати із заплющеними очима. Окрім того, що із заплющеними очима набагато легше заснути, це також створює ментальну перешкоду – упередженість, що медитувати треба саме із заплющеними очима. Через це відчуття нам важче інтегрувати в реальне життя навички, що ми розвинули в медитації. Наприклад, буде дивно кожен раз заплющувати очі, якщо ми хочемо викликати почуття любові під час спілкування з кимось. Отже, у тибетській традиції в більшості медитацій ми тримаємо очі напіввідкритими, розфокусованими, дивлячись при цьому вниз на підлогу.

Якщо ми сидимо зі схрещеними ногами, важливо вибрати правильну подушку. Деяким людям зручно сидіти просто на підлозі, їхні ноги при цьому не затікають. Його Святість Далай-лама, наприклад, сидить так на своєму троні, коли дарує вчення. Але в більшості з нас ноги швидко затікають, якщо ми сидимо без подушки. Якщо у вас виникає така проблема, спробуйте сісти на подушку так, щоби стегна були вище за коліна. Оберіть подушку, яка найкраще вам підійде: товста або тонка, жорстка або м'яка й таке інше – кожна людина особлива. Головне, щоби вам було зручно, і щоб ноги не затікали, бо це може бути дуже неприємно. У багатьох буддійських центрах є товсті, круглі або квадратні подушки-дзафу, але ці дзенські подушки призначені для сидіння в японській позі з ногами під тулубом. Можливо, деякі люди можуть зручно сидіти на них зі схрещеними ногами, але для більшості вони будуть занадто високими та занадто жорсткими. Якщо у вашому центрі є тільки товсті дзафу, а вам зручніше сидіти зі схрещеними ногами, можливо, варто принести власну подушку.

Для більшості людей найкращий час для медитації – або рано вранці, або пізно ввечері, щоб менше відволікатися на повсякденні справи. Деякі люди більш бадьорі вранці, а інші – вночі: є так звані "жайворонки" і "сови". Ви знаєте себе і свій спосіб життя краще за будь-кого, тому можете визначити, який час є для вас найкращим.

Не рекомендується медитувати, коли вас хилить на сон. Якщо ви намагаєтеся медитувати перед сном, ви можете почати засинати посеред медитації, що зовсім не корисно. І так само рано вранці: якщо ви все ще напівсонні, ваша медитація буде не дуже ефективною. Вирішуйте самі, що вам підходить краще. Немає жодних проблем у тому, щоби випити кави або чаю перед ранковою медитацією, хоча більшість тибетців не мають такої звички.

Мій учитель, Ценшап Серконґ Рінпоче, був одним з учителів Його Святості Далай-лами. Він описував, як медитували в монастирях тантричного коледжу в Тибеті, де він навчався. Монахи весь час сиділи в медитаційній залі, і навіть спали там, поклавши голову на коліна сусіда (у тибетців немає проблем з фізичним контактом). Рано-рано вранці для них дзенів дзвоник, і вони мали просто прокинутись, сісти і почати медитувати, читати молитви і так далі. Але якщо ви не лікар, який звик до того, що його будять серед ночі, щоби одразу встати і почати робити операцію абощо, то медитувати відразу після пробудження досить важко.

Коли ви тільки починаєте практикувати медитацію, важливо робити короткі сесії, але часто. Для початківця сидіння в медитації годинами стає справжнім випробуванням. У деяких спеціальних місцях дотримуються такого режиму, але загалом тибетці не рекомендують цього робити: якщо медитація стане випробуванням, ви не захочете цим займатися! Ви будете з нетерпінням чекати, коли сесія закінчиться. Тому на початку медитуйте лише п'ять хвилин – цього достатньо. У монастирях тхеравади медитацію сидячи чергують з медитацією під час ходьби, щоб не займатися однаковим видом практики занадто довго.

Тибетці проводять таку аналогію: якщо друг приходить у гості й затримується занадто довго, ми починаємо нетерпляче чекати, коли він піде. А після того, як він пішов, ми не дуже будемо прагнути побачити його знову. Однак, якщо друг йде тоді, коли ми хотіли б і далі проводити з ним час, то ми будемо раді невдовзі побачити його знову. Так само поза й подушка для медитації, а також тривалість сесії – усе має бути зручними, щоб ми не втрачали ентузіазму до практики.

Перед медитацією важливо закласти намір. Насправді закладання наміру – це те, що рекомендується робити, як тільки ми відкриваємо очі, із самого ранку. Як тільки ми прокинулися, ще в ліжку ми можемо встановити свій намір на день, наприклад: "Сьогодні я намагатимусь не гніватися. Я намагатимуся бути більш терплячим. Я намагатимуся розвивати в собі кращі почуття по відношенню до інших. Я намагатимуся зробити цей день змістовним, а не змарнувати його даремно".

Є мій улюблений чудовий дзенський коан: "Смерть може прийти в будь-який момент – розслабся!". Якщо замислитися, це дуже глибока думка. Якщо ми дуже напружені, якщо ми нервуємо і засмучуємося через те, що будь-якої миті можемо померти, ми не зможемо нічого досягти. У нас можуть з'явитися такі думки: "Я роблю недостатньо, я недостатньо хороший". Але якщо ми знаємо, що смерть може прийти будь-якої миті, і ставимося до цього спокійно, то будемо робити все можливе: осмислено, реалістично, без тривожності, нервування чи напруження. Тож намагайтеся пам'ятати, що смерть може прийти будь-якої миті, і розслабтеся!

Перед медитацією ми закладаємо намір: "Я буду медитувати стільки-то хвилин. Я спробую зосередитися. Якщо я відчуватиму, що починаю засинати, я підбадьорю себе. Якщо моя увага буде блукати, я поверну її". Поставтеся до цього серйозно, не просто повторюйте слова – намагайтеся дійсно тримати свій намір в умі й діяти відповідно до нього. Слідувати своєму наміру може бути дуже складно. Якщо у вас з'явиться погана звичка використовувати сесії медитації для роздумів про інші питання, навіть якщо вони стосуються інших тем Дгарми, її буде дуже важко позбутися. Я говорю із власного досвіду: такої звички дійсно дуже важко позбутися, тому перед сесією медитації намагайтеся закласти правильний намір і дотримуватися його.

Далі йде мотивація. У контексті тибетського буддизму мотивація складається із двох частин. Перша – це мета: чого ми намагаємося досягти? Традиційні цілі, що описані в "етапах поступового шляху" (ламрім), це: (а) покращення майбутніх життів, (б) повне звільнення від перенароджень і (в) досягнення просвітлення, щоби допомагати всім іншим звільнитися від перенароджень. Друга частина – це емоція, які спонукає нас до досягнення цієї мети.

Коли ми думаємо про нашу мотивацію, важливо бути чесними із собою. Чи справді ми віримо у перенародження? Хоча більшість із нас не вірить, ми все одно можемо казати: "Я практикую для того, щоб отримати ще одне дорогоцінне людське перенародження в наступному житті", – або: "Я практикую для того, щоби повністю звільнитися від перенароджень", – або: "Я практикую для того, щоби стати просвітленим, щоби допомогти всім іншим отримати звільнення від перенароджень". Якщо ми не віримо в перенародження – це просто порожні слова.  

Отже, якщо ми практикуємо медитацію в рамках того, що я називаю "Дгарма-Лайт", тобто в рамках буддизму без перенароджень, – це цілком нормально. Ми не зобов'язані розповідати про це нікому, але треба бути чесними з собою щодо своєї мотивації: "Я роблю це, щоби покращити своє становище в цьому житті". Це припустима мотивація, якщо ми відверті в цьому. З іншого боку, важливо поважати справжні довгострокові цілі того, що я називаю "Справжньою Дгармою", і не думати, що практика буддизму потрібна лише для покращення теперішнього життя.

Що стосується другої частини нашої мотивації – емоції, яка спонукає нас до досягнення нашої мети, – то перший рівень мотивації Справжньої Дгарми звучить так: "Я прагну до дорогоцінного людського перенародження в майбутніх життях (мета), тому що я боюся, як жахливо буде перенародитися мухою, тарганом або отримати будь-яке інше нижче перенародження (емоція). Я дуже хочу уникнути такого майбутнього, і я впевнений, що це можливо". Полегшена версія Дгарми-Лайт звучить так: "Я прагну, щоб у моєму житті все було добре і навіть ставало краще (мета), тому що я боюся, як буде жахливо, якщо моє життя погіршиться (емоція), і я знаю, що є конструктивні дії, які допоможуть мені уникнути цього". У будь-якому випадку, це не паралізуючий страх, як-от: "Ситуація безнадійна. Я приречений", – а радше здорове почуття: "Я дійсно не хочу цього, і я бачу, що є спосіб уникнути цього". Це подібно до страху потрапити в аварію, коли ми за кермом: "Я буду обережним, але я не дозволю страху паралізувати себе, щоби взагалі ніколи не сідати за кермо".

Другий рівень мотивації Справжньої Дгарми: "Мені абсолютно огидно й нудно від усіх страждань, пов'язаних із перенародженням (емоція), мені все це набридло, і я хочу позбутися цього (мета)". Суть емоції, що стоїть за зреченням: "Неймовірно нудно знову бути дитиною, вчитися всьому заново, здобувати освіту і з'ясовувати, як заробляти на життя. Як же набридло знову і знову хворіти і старіти. Це наче знову, і знову, і знову дивитися поганий фільм. Як же це нудно. З мене досить!".

Найбільш просунутий рівень мотивації – бодгічітта – спрямована на досягнення просвітлення (мета) й рухома співчуттям (емоція): "Це просто нестерпно, що всі так сильно страждають. Я маю досягти стану, коли зможу допомогти кожному подолати страждання".

Мотивація також охоплює усвідомлення того, що ми будемо робити, коли досягнемо своєї мети. Коли ми практикуємо в традиції магаяни, кожен з рівнів мотивації знаходиться в контексті прагнення до просвітлення. Досягнення просвітлення визначає, що ми будемо робити, коли досягнемо нашої мети.

На рівні Дгарми-Лайт ми бажаємо досягти якомога більшого прогресу на шляху до просвітлення в цьому житті. Водночас ми наївно не сподіваємося, що це буде легко, щоби потім не розчаровуватися і не впадати у відчай, коли, наближаючись до смерті, побачимо, що так і не стали просвітленими.

• Перший із трьох рівнів мотивації Справжньої Дгарми: "Я хочу отримати ще одне дорогоцінне людське перенародження, щоби продовжити шлях до просвітлення, тому що для досягнення моєї мети знадобиться багато життів".
• Другий: "Я хочу звільнитися від карми й турбуючих емоцій, тому що я не можу допомагати іншим, коли я гніваюся на них, прив'язуюся до них або втрачаю самовладання. Я не можу допомагати іншим, якщо відчуваю гордість і зарозумілість із цього приводу. Тому мені потрібно здобути власне звільнення".
• Найвища мотивація: "Я хочу досягти просвітлення, щоб мати повне знання про те, як найкраще допомогти кожному".

Мотивація дуже важлива. Цонкапа підкреслює, що мотивація – це те, що нам потрібно підтримувати протягом усього дня, а не тільки на початку сесії медитації. Також мотивація не повинна бути просто красивими словами: нам треба щиро це відчувати. Що означає "щиро відчувати"? Це означає, що завдяки практиці медитації ми настільки глибоко засвоїли нашу мотивацію, що вона стала справжньою, природною емоцією і невід'ємною частиною нашого повсякденного життя.

Після того, як ми створили сприятливе середовище, сформулювали намір і мотивацію, нам потрібно заспокоїти ум. Часто це робиться за допомогою медитації на диханні, наприклад, на підрахунку кількості вдихів-видихів. Існують і більш складні вправи з диханням, але зазвичай достатньо просто дихати через ніс, рахуючи кілька раундів по одинадцять вдихів і видихів. Заспокоївши таким чином наш ум, ми створюємо спокійний простір між тим, що ми робили до цього моменту, і медитацією, яку ми будемо робити далі. Це допомагає нам здійснити перехід від нашого інтенсивного життя до медитації.

На початку сесії зазвичай рекомендується створити певну позитивну енергію, і для цього ми використовуємо так звану "семичасну молитву" або "семичасну практику". У цьому контексті "частина" означає "крок".

(1) Вклоніння з прихистком і бодгічіттою

Перший крок – це вклоніння, яке виявляє повагу до тих, хто досяг просвітлення; повагу до нашого власного майбутнього просвітлення, якого ми з бодгічіттою прагнемо досягти; і повагу до нашої власної природи будди, яка дозволить нам досягти цієї мети. Таким чином, вклоніння робиться в контексті визначення надійного напрямку в нашому житті (прихистку) та бодгічітти як мети. Надійний напрямок, у якому ми хочемо рухатися, вказують нам будди, їхнє вчення Дгарми та їхні досягнення, а також Санґха – спільнота тих, хто перебуває на шляху до досягнення звільнення та просвітлення. Бодгічітта як мета означає, що ми спрямовуємо свій ум і серце на те, щоби самим стати буддою.

(2) Офірування

Другий крок – це підношення, що також є проявом поваги.

(3) Визнання недоліків

Далі ми щиро визнаємо свої помилки й недоліки. Це не означає, що ми відчуваємо провину за наші помилки; почуття провини – неконструктивне. Відчувати провину – це чіплятися за те, що ми зробили, і за образ нас самих, які це зробили, називаючи одне й інше "поганим", і не маючи змоги відпустити це. Це наче не викидати сміття, а натомість тримати його в домі й думати: "Це сміття справді жахливе. Як же воно смердить". Третій крок – це не почуття провини, а шкодування про наші помилки: "Я шкодую про свої вчинки і зроблю все можливе, щоб їх не повторити. Я зроблю все можливе, щоби подолати свої недоліки".

(4) Співрадіння

Четвертий крок – зрадіти позитивним речам, які ми та інші зробили, щоб мати більш позитивне ставлення до себе та до інших.

(5) Прохання дарувати вчення

Далі ми просимо вчителів і будд давати нам вчення: "Будь ласка, завжди навчайте мене. Я буду відкритим і сприйнятливим".

(6) Благання до вчителів не залишати цей світ

Наступний крок, благати вчителів: "Не йдіть, не залишайте цей світ. Я дуже серйозно ставлюся до навчання і прошу вас залишатися з нами".

(7) Посвята

Нарешті, ми робимо посвяту. Посвята – це, у певному сенсі, спрямування енергії в певне русло. Ми думаємо: "Нехай будь-яка позитивна сила, будь-яке розуміння, яке я розвинув, сприяє здійсненню мого наміру". Мені подобається використовувати аналогію зі збереженням нашої роботи в комп'ютері. Якщо ми не збережемо роботу в потрібній папці, наприклад, у папці "Звільнення" або "Просвітлення", то за замовчуванням наша робота автоматично зберігається в папці "Покращення сансари". Це нормально, але це не є нашою метою. Якщо ми хочемо, щоб наша робота була зарахована для здобуття звільнення або просвітлення, тоді нам треба цілеспрямовано зберігати її в папці "Звільнення" або "Просвітлення". Це посвята. І ми кажемо це щиро, а не просто промовляємо слова. Ми присвячуємо позитивну енергію з певним почуттям – зі співчуттям тощо.

Після семичасної молитви починається власне медитація, а на завершення медитації ми робимо ще одну посвяту.

Медитація – це дуже складний процес, і настанови щодо того, як її виконувати, є досить точними. Тут ми описали одну із загальних настанов; для кожної конкретної медитації є свої конкретні вказівки. Але для будь-якої медитації дуже важливо знати, що ми робимо, як і навіщо.

Існують деякі буддійські традиції, наприклад, дзен, де просто кажуть: "Сядь, медитуй, і далі ти зрозумієш, що до чого". Хоча такий підхід для декого може спрацювати, для більшості людей він виявляється дуже складним. Тут ми описали підхід в індо-тибетській традиції.