Як слухати вчення Дгарми

Про медитацію можна почути не лише в буддизмі, але й у багатьох інших системах. У буддійському контексті медитація означає розвиток позитивних станів ума за допомогою повторення. Це схоже на фізичні тренування або на навчання грі на музичному інструменті, коли ми маємо повторювати щось знову і знову; але в медитації ми призвичаюємося до позитивного стану ума, постійно зароджуючи його. На початку це може здаватися штучним і примусовим, але з часом ми настільки звикаємо до цього стану, що він стає природною частиною нас самих.

Однак, якщо ми навмисне зароджуємо цей стан, не означає, у цьому є щось неправильне. Коли ми намагаємося розвинути новий стан ума, не варто думати, що це не природно. Багато людей вважають, що краще залишатися такими, якими вони є від природи, не намагаючись змінювати себе взагалі. Але якби ми залишалися такими, якими ми є від природи, ми б досі ходили в туалет під себе. Ми вчилися багатьом речам, щоби покращити своє життя. Те ж саме ми можемо й маємо робити зі своїм умом.

Було б неправильним казати, що нам треба залишатися такими, якими ми є, і тоді все буде добре. Залишатися в природному стані не завжди найкраща ідея. Приміром, якщо плаче дитина, і ми втрачаємо самовладання і відчуваємо, що природно було б вдарити дитину, щоб вона замовкла, – це не найкращий варіант, згодні? Ми знаємо, що так робити не варто, навіть якщо це природнім чином одразу спадає нам на думку, коли дитина починає плакати посеред ночі.

Отже, ми медитація відіграє неймовірно важливу роль у вивченні та практиці буддизму. Люди часто роблять помилку, вважаючи, що навчання і медитація – це дві різні речі: у буддизмі це зовсім не так.

Щоб розвинути корисні звички, нам потрібно вивчити, що вони собою являють. Однак лише вивчення цього питання недостатньо. Ми повинні інтегрувати і зробити це частиною себе, для чого й потрібна медитація. Ми не зможемо засвоїти їжу, якщо ми спочатку не покладемо її до рота й не пережуємо; так само, ми не зможемо засвоїти вчення за допомогою медитації, якщо ми не покладемо вчення в наш ум і не обміркуємо їх. Так само, як і з їжею, немає сенсу просто пережувати, а потім виплюнути. Ми повинні проковтнути і перетравити їжу, щоб отримати від неї користь.

Як нам почати медитувати? Як ми бачили, медитація – це третій (останній) крок у троїстому процесі. Така структура зустрічається у всіх індійських системах, приміром, в індуїстських Упанішадах. Здається, багато людей не розуміють, що більшість методів, які ми використовуємо в буддизмі, є спільними для багатьох індійських традицій. Однак, хоча методи можуть бути спільними, у буддизмі є унікальний контекст: це наша мета практики, наше розуміння реальності та наша мотивація.

Три кроки у троїстому процесі – це слухання, обмірковування (або споглядання), а потім медитація. У буддійському контексті ми практикуємо медитацію, щоб засвоїти буддійське вчення.

Чому ми називаємо перший крок "слуханням"? По-перше, за часів Будди жодне із вчень не було записане, тому єдиний спосіб вивчити їх – це слухати, як хтось повторює їх по пам'яті, а потім пояснює. Втім, у наш час усі вчення можна прочитати, тож чи є якась користь від того, щоби слухати їх? Користь полягає в тому, що слухаючи вчення, ми спілкуємося безпосередньо з живим вчителем, який прагне, щоб учні його зрозуміли. Вчителі можуть пояснювати вчення різними способами, і, на відміну від книги, вони можуть відповісти на питання, якщо у нас такі виникнуть.

Недоліком є те, що якщо під час слухання ми втрачаємо увагу, то не зможемо просто повернутися на попередню сторінку або перемотати запис назад. Незручно просити вчителя повторити тільки тому, що з усієї групи лише ми не слухали. Трапляється, що ми сидимо позаду й не дуже добре чуємо, або в кімнаті може бути дуже спекотно, і тому нас може хилити на сон. Отже, у слуханні є певні недоліки. Однак це означає, що нам потрібно докладати більше зусиль, а це якість, яку, з погляду буддійського вчення, треба культивувати. Вивчення і практика буддизму – це зовсім не пасивний метод.

У настановах для вчителів сказано, що не слід полегшувати учням завдання та одразу пояснювати все в дуже зрозумілий спосіб. Для деяких людей (таких, як я) це важко, тому що я люблю, щоб усе було максимально зрозуміло. Коли я був перекладачем, а мій вчитель Серконґ Рінпоче навчав мене, як викладати, то він свідомо казав: "Не пояснюй усе дуже зрозуміло із самого початку. Твоя мета – відокремити тих, хто дійсно зацікавлений у вченні, від тих, хто прийшов з якихось інших причин: ті, хто зацікавлені, будуть ставити більше питань. Важливо, щоб учні самі розвинули сильне бажання дізнатися більше".

Отже, якщо ми, як учні, не хочемо повертатися на вчення, бо вчитель незрозуміло пояснює, то нам потрібно з'ясувати, якими є якості вчителя. Можливо, він насправді некваліфікований і не вміє зрозуміло пояснювати? Таких багато. Або ж вчитель навмисно не пояснює всіх деталей, спонукаючи нас розвивати наполегливість і терпіння? Головна мета слухання полягає в тому, щоби потім перейти до другого кроку – обмірковування вчення. Буде набагато корисніше, якщо вчитель не дасть нам одразу відповідь на питання і змусить нас думати самостійно: це розвиває в нас вміння самостійно досліджувати вчення.

Дуже важливо розглянути вчення і зрозуміти, чи має воно для нас сенс. Треба зрозуміти, що ми думаємо про це, а потім отримати зворотній зв'язок щодо наших думок. Це складно зробити у великій групі й особливо складно, якщо ми бачимо свого вчителя лише раз на рік. Тому я кажу про те, як має бути в ідеальному випадку. Однак у багатьох буддійських центрах вчитель не завжди присутній, тому потрібно покладатися на матеріали для читання та прослуховування, з яких можна багато чого навчитися. Ми ставимося до цих матеріалів із повагою, а не як до художньої літератури або до чогось, що можна почитати в туалеті. Ми читаємо вчення повільно й розмірковуємо над кожним пунктом. Якщо у нашому центрі немає вчителя, ми все одно можемо читати й обговорювати матеріали разом. Деякі люди можуть краще розуміти вчення і допомагати зрозуміти іншим. Якщо ми так звані "бездомні практики", тобто не відвідуємо жодного буддійського центру, бо не відчуваємо себе в них комфортно, то нам може бути корисно знайти буддійську онлайн-спільноту, яка нам сподобається.

Така взаємодія з іншими дуже корисна, бо інакше вивчення Дгарми може стати занадто інтелектуалізованим, віддаленим від реального життя. Ми повинні ставитися до вчення серйозно. Це не означає, що ми повинні сидіти напружено й ніколи не посміхатися. Мається на увазі, що нам треба обговорювати Дгарму по-справжньому глибоко. Ми також можемо посміятися, коли хтось говорить щось смішне або помиляється.

Для деяких західних людей це досить складно – бути одночасно розслабленим і досить серйозним. Це показник того, наскільки ми інтегрували вчення у своє життя: адже одна з основних цілей вчення – зробити нас щасливішими. Ми не будемо щасливими, якщо будемо ставитися до практики надто формально, як в армії, якщо боятимемось бути недосконалими, зробити помилку чи бути покараними або щось на кшталт. Це не буддизм!

Отже, давайте повернемося до слухання. Існують поради щодо того, як слухати вчення, з використанням метафори трьох ваз. По-перше, не треба бути подібними до перевернутої вази, бо тоді в неї нічого не влізе – нам потрібно мати відкритий ум. Не треба бути подібними до вази із тріщиною, з якої одразу витікає все, що в неї потрапило. Нарешті, не треба бути подібними до брудної вази, тобто мати настільки багато упереджень, що це заплутує вчення.

Коли ми слухаємо буддійські вчення, нам не потрібно порівнювати їх з іншими філософськими чи релігійними системами. Скажімо, ми можемо подумати: "В індуїзмі сказано одне, а в даосизмі інше". Один із моїх вчителів казав: "Якщо ви спробуєте порівняти дві речі, жодну з яких ви насправді не розумієте, це не матиме сенсу. Ви лише заплутаєтесь". Якщо ми добре розуміємо обидві системи, тоді від порівняння буде користь. Однак, якщо ми не розуміємо буддійського вчення, то краще спочатку відкинути думки, що "тут одне, а там інше", і просто послухати вчення. У протилежному випадку, ми заплутаємось у своїх упередженнях, які можуть бути не лише помилковими, а і взагалі не мати відношення до справи.

Коли нам радять не бути подібними до вази із тріщиною, це означає, що нам не треба забувати те, чого ми навчилися. Багато людей вважають корисними робити нотатки, однак бажано їх також згодом переглядати. У будь-якому випадку, якщо в нас не надзвичайно хороша пам'ять, то варто занотовувати ключові моменти.

У психології західної людини є одна цікава особливість: якщо нам не треба складати іспит, ми зазвичай не докладаємо зусиль для навчання. Ми також можемо вчитися, щоби скласти іспит, але якщо буде можливість списати, то чому б ні? Однак у буддизмі це не спрацює: тут немає ані іспитів, ані гарних оцінок, ані схвалення від вчителів. Уся суть в тому, що ми займаємось самовдосконаленням, а все, чого навчав Будда (якщо ми маємо довіру до нього), мало на меті принести благо іншим. У буддизмі немає ніякої конкуренції з оточуючими: нам треба застосовувати вчення лише до самих себе. Ми не повинні думати: "Ця людина гнівається, а я ні". Дзеркало Дгарми має бути звернене до нас, а не назовні.

Ще одна настанова про те, як слухати вчення, полягає в тому, щоб розглядати себе як хвору людину, Будду і вчителів – як лікарів, а вчення Будди – як ліки. Ми також можемо сприймати високореалізованих людей як медсестер і медбратів, які допомагають нам. Простіше кажучи, коли ми починаємо практикувати буддизм, то визнаємо: "у мене є проблеми". Можливо, ми хворіємо на егоїзм, гнів тощо, і ми хочемо вилікуватися від цього. Ми міркуємо наступним чином: "Будда – найкращий лікар, і, коли я отримаю його дивовижні ліки, то не забуватиму приймати їх згідно інструкції. Я намагатимусь не пропускати жодного дня і точно не вип'ю всю пляшечку за один раз". Практикувати буддизм – наче приймати антибіотики! Треба практикувати у певний час і певною мірою. Якщо ми зупинимося на півдорозі або пропустимо кілька днів, це не допоможе. Це одна з настанов щодо розглядання буддизму як лікування.

Інша настанова полягає в тому, що коли ми отримуємо вчення, то можемо уявити, що ми знаходимося в чистій землі, що наш вчитель – Будда, і що ми отримуємо чисте вчення. При цьому нам не обов'язково вважати, що вчитель дійсно є Буддою: скоріше, ми повинні відчувати повагу до нього, до себе й до вчення. Це серйозна справа, але це не означає, що ми повинні сидіти із сумним обличчям. Ми просто зосереджуємося на слуханні вчення з відкритим умом, не звертаючи увагу, що в кімнаті тісно й спекотно.

Будда наголошував, що ми повинні перевіряти вчення так, наче ми купуємо золото. Ми не повинні вірити в будь-що лише тому, що довіряємо Будді. Це означає, що нам потрібно мати відкритий ум, а також припущення, що Будда не навчав би якоїсь нісенітниці просто для розваги. З таким підходом ми досліджуємо вчення, щоб зрозуміти, у чому їхній сенс. Далі ми приймаємо те, що вважаємо істинним і корисним. Я наведу приклад припущення про минуле й майбутнє життя.

Мене виховували у типових західних традиціях і, звичайно, коли я почав вивчати буддизм, то не вірив у минулі й майбутні життя. Для більшості людей на Заході  такі уявлення є чужими: якщо вони й думають про потойбічне життя, то, швидше за все, з погляду християнського раю чи пекла. Але ідея про те, що всі люди були нашими матерями в попередніх життях, проходить крізь усе вчення, тому не можна просто відкинути її.

На початку я ставився до цього так: "Що ж, я припускаю, що ця ідея перенародження вірна, навіть якщо зараз я не розумію її. Я не збираюся виправдовуватися чи робити вигляд, що її не існує, але мені потрібен час, щоб зрозуміти її". Згодом я дійшов висновку, що вчення, які ґрунтуються на ідеї перенародження, насправді є корисними і вірними, тому, можливо, і сама ідея перенародження є істинною.

Згодом нам стає зрозуміло: якщо ми не знаємо, що саме перенароджується згідно вчення Будди, то не зможемо осягнути всю цю концепцію. Спочатку нам треба дійти до глибшого рівня розуміння, і тоді ми побачимо сенс в уявленнях про пекло, царство голодних духів тощо. Однак, якщо ми не розуміємо природу ума, то все це не матиме жодного сенсу. Тому важливо одразу не відхиляти аспекти вчення, які ми не розуміємо, або які здаються нам надто дивними. Це означає мати відкритий ум і використовувати розпізнаюче усвідомлення, завдяки якому ми бачимо, що: "Так, Будда вчив про перенародження. На жаль, навіть якщо мені це не подобається, але ці вчення існують, і мені доведеться розібратися із ними, якщо я хочу зрозуміти буддизм глибше".

Поради, які ми знаходимо в буддійських текстах, корисні не лише для вивчення буддизму, але і для нашого повсякденного життя. Немає нічого хорошого в тому, щоби бути подібними до брудної або тріснутої вази! Застосування буддизму в нашому житті – це активний процес, який починається зі слухання. Далі ми можемо по-справжньому досліджувати вчення. Ми перевіряємо вчення так само ретельно, як діамантову каблучку перед покупкою. Досліджуючи вчення, ми зберігаємо ум відкритим до тих тем, які ми ще не до кінця розуміємо.