Навіщо вивчати буддизм?

Важливо зрозуміти, що ми хочемо змінюватися і вдосконалюватися. Ми не хочемо за допомогою медитації втекти в якийсь ілюзорний світ: для цього є багато інших способів, як-от наркотики чи алкоголь. Ми також можемо слухати цілими днями музику, аби уникати власних думок. Поки ми перебуваємо під впливом подібних "засобів", наші проблеми часто не здаються такими серйозними чи реальними. Але проблеми завжди повертаються, тому що ми не навчилися з ними справлятися. Для багатьох людей медитація стає наркотиком, але в такому випадку вона не принесе великої чи довготривалої користі. Ми можемо дзвонити в дзвіночки і бити в барабани (це трохи нагадує буддійський Діснейленд), але це не підштовхне нас до жодних змін всередині: це просто втеча.

Однак, якщо ми практикуємо медитацію відповідно до буддійської традиції, ми намагаємося не тікати від наших проблем, а навпаки, зустрітися з ними і здолати їх. Насправді це дуже сміливий вчинок, який вимагає багатьох зусиль. Це нелегко. Ми також повинні бути готові до того, що медитація – це не завжди весело. Ми можемо порівняти медитацію із фізичними тренуваннями: це буде важко, й наші м'язи будуть боліти, але ми готові терпіти ці труднощі, щоби стати більш сильними і здоровими.

Так само і з медитацією, тільки тут ми працюємо над умом, а не над тілом. Існують деякі форми буддизму, де медитація поєднується з роботою над тілом, наприклад, з бойовими мистецтвами, але в тибетській традиції таке не практикується. Немає нічого поганого в тому, щоб тренувати тіло, це дійсно дуже корисно, але в тибетській традиції головна увага приділяється уму: і не лише нашому інтелекту, але і емоціям, і серцю. Великі буддійські майстри підкреслювали, що найголовніше на початковому етапі буддійської практики – це приборкати ум, адже те, як ми діємо, поводимося і спілкуємося з іншими, залежить від нашого стану ума.

Ми бачимо, що в нашому житті є труднощі, і розуміємо, що їхнім джерелом є незадовільний стан нашого ума. Якщо ми почнемо чесно й відкрито досліджувати себе, то виявимо, що в нас є багато турбуючих емоцій: гнів, жадібність, егоїзм, заздрість, прив'язаність, зарозумілість, наївність – цей список можна продовжувати. Якщо поглянути ще глибше, то ми побачимо свою невпевненість і заплутаність щодо сенсу життя загалом. Складається враження, що в нашому умі домінують саме ці турбуючі емоції. Через них ми поводимося, спілкуємося і ставимося до оточуючих так, що це створює проблеми і для нас, і для інших. Навіть коли ми на самоті, наш ум часто буває неспокійним, переповненим різноманітними турбуючими думками. Простіше кажучи, ми не щасливі.

Медитація покликана допомогти нам змінити цю ситуацію. Не в тому сенсі, що ми наче приймаємо якісь ліки, аби ні про що не думати. Такий підхід не вирішує проблем, хоча багатьом людям здається, що суть медитації саме в цьому. Вони вважають, що якщо просто сісти, заплющити очі й відключитися від усього світу, то всі їхні проблеми якимось чином зникнуть. Однак цього не відбувається. Насправді ми навпаки маємо активно вирішувати наші проблеми.

У буддійській літературі часто можна зустріти дуже сильні вирази, які вказують на турбуючі емоції як на нашого справжнього ворога. Це не перетворює їх на якихось монстрів, яких ми параноїдально боїмося. Натомість ми усвідомлюємо, що саме із ними нам треба працювати. Є дуже гарні буддійські тексти, в яких до турбуючих емоцій звертаються як до причини наших проблем: "Ви довго створювали мені проблеми і труднощі. Але з мене досить. Тепер ваш час закінчився". Тож ми засукаємо рукава, сідаємо й намагаємося змінити свій ум. Ось у чому суть медитації.

Простіше кажучи, медитація – це метод, за допомогою якого ми тренуємося, щоб розвинути корисні звички і змінити шкідливі. Йдеться про звички в нашому способі мислення, а також у тому, що ми зазчивай відчуваємо, та як емоційно реагуємо на різні речі. Це науковий метод, тому, щоб зміни відбулися, треба постійно тренуватися. Так само, як у спорті, грі на музичному інструменті або танцях: спочатку все здається досить штучним, але потім воно входить у звичку і стає для нас дуже природним. Те ж саме відбувається з нашим умом, емоціями та почуттями.

Тепер виникає важливе питання: чи дійсно ми можемо змінитися? Справді, перед тим, як почати працювати над собою, ми маємо переконатися, що це дійсно можливо. Часто люди можуть казати: "Я такий, який я є; і я не ніяк не можу це змінити. Тому мені треба просто жити з цим". Або: "Я злий, у мене поганий характер. Я просто така людина". Якщо ми настільки сильно ототожнюємося із чимось, то зрозуміло, що нам буде важко це змінити.

Треба чесно подивитися на себе: чому ми ототожнюємо себе з певними якостями? Якщо ми насправді є гнівливою людиною, то чи не повинні ми гніватися весь час? Ми також можемо почати звинувачувати інших: "Я злюся, бо мої батьки зробили те чи інше". Але це не приносить користі. Якщо ми подивимося глибше, то можемо спробувати знайти, звідки насправді походять ці емоції. Навіть якщо ми щодня говоримо собі: "Не сердись, не будь жадібним, не будь егоїстичним", – дуже важко буде позбавитися від цих почуттів, чи не так? Тому нам треба знайти метод, за допомогою якого ми можемо змінити те, як ми відчуваємо себе на емоційному рівні.

Буддизм говорить, що в основі наших емоційних станів лежить те, що ми можемо назвати "станом ума", тобто на нашому ставленні до речей. Уявімо, що ми втратили роботу. Якщо ми сприйматимемо це як катастрофу, тоді ми розгніваємося і засмутимося. Чому? Тому що в той момент нам буде здаватися, що це найгірше, що могло з нами статися.

Ми втратили роботу – це факт, який неможливо змінити. Але ми можемо змінити те, як ми ставимося до цієї втрати, – ось що ми називаємо "станом ума" або "ставленням". Ми можемо спробувати подивитися на втрату роботи по-іншому: тепер у нас зʼявиться можливість проводити більше часу з дітьми або подумати про зміну професії. Звичайно, це не вирішує фінансове питання, але принаймні ми не будемо настільки засмучуватися. Ось на чому ми можемо зосередитися під час медитації – на тому, як ми ставимося до речей, адже саме це впливає на наше самопочуття.

Минулого тижня помер мій найближчий друг. Це сумно. Мені справді сумно через цю подію – і це нормально, у цьому немає нічого поганого. Звичайно, я не радію від того, що він помер! Але як я можу працювати зі своїм ставленням до того, що відбулося? За тиждень до його смерті я відчував, що мені треба йому зателефонувати, але я так і не зробив цього. Мій друг чудово почувався, але коли він пішов приймати душ, у нього стався серцевий напад і він просто впав мертвим у душі. Це було абсолютно раптово й несподівано. Звісно, я міг би почати сильно шкодувати, що не поговорив із ним, коли думав про це тиждень тому, або я міг сильно розсердитися на себе, згадуючи про всі ті речі, які я хотів би сказати йому, якби знав, що він збирається померти. Але через такі думки я би став лише почуватися набагато гірше.

Натомість я згадав про те, як ми добре проводили час разом, про те, скільки яскравих моментів ми пережили разом (ми були друзями протягом 35 років), і про те, як мені пощастило, що я був близько знайомий із такою чудовою людиною. Він був, мабуть, найбільш щирим і непідробним практиком Дгарми з усіх західних людей, яких я знав. Його приклад дуже надихав мене продовжувати свою власну практику з новими силами. Мій друг дуже піклувався про свою дружину, і я впевнений, що йому було б спокійніше, якби він знав, що я тепер буду допомагати їй; так я і вчинив.

Це є результатом медитації. Завдяки їй ми не отримуємо якихось надприродних чи незвичайних здібностей. Користь практики полягає в тому, що коли ми стикаємося зі складною ситуацією, то ми не занурюємося в негативний, нещасний стан ума. Перш за все, ми розуміємо, що таке ставлення лише погіршить стан речей. Ми починаємо краще розбиратися в складних ситуаціях, і після достатньої практики ми здатні повністю змінити свій погляд на життя. Ми все ще будемо відчувати смуток – як я, коли втратив друга, – але ми будемо здатні знаходити певну частку щастя в тому, що відбувається, і пом'якшувати цей смуток.

Отже, питання в тому, чи здатні ми змінити своє ставлення до життя? І відповідь на це питання – так. Згадайте, як те, що здавалося нам таким цікавим і неймовірним у дитинстві, тепер здається досить безглуздим та нудним. Із віком наше ставлення до речей сильно змінилося. Як тільки ми переконаємося, що можемо змінюватися і надалі, тоді нам треба буде навчитися деяких методів, як, власне, це зробити. Цей процес складається з трьох кроків:

• Отримання правильної інформації. Нам треба дізнатися про те, які звички будуть більш корисними, і задля цього ми слухаємо, читаємо та вивчаємо певну інформацію. На даному етапі нам не обовʼязково зрозуміти її, але ми можемо розпізнати, чи є обраний нами метод буддійським.
• Розмірковування про отриману інформацію. Далі ми повинні обміркувати та проаналізувати з різних сторін отриману інформацію, щоби зрозуміти її. На цьому етапі ми маємо дійти до розуміння, що ця інформація дійсно є істиною, а не просто якоюсь нісенітницею. Нам також потрібно набутися впевненості, що ці знання принесуть користь, і що ми зможемо застосувати їх у нашому повсякденному житті.
• Медитація. Тепер ми готові медитувати, щоби перетворити те, про що ми дізналися і що зрозуміли, на корисну звичку.

Отримати правильну інформацію не так просто, як нам здається. Багато людей стверджують, що вони навчають справжнім буддійським методам – однак лише тому, що хтось написав книгу й опублікував її, не означає, що вона містить правильну інформацію. Також дуже популярний або харизматичний вчитель не є запорукою того, що він навчає правильним речам. Гітлер був дуже харизматичним і популярним, але те, чого він навчав, вочевидь, не було правильним.

Тому в буддизмі підкреслюється, що ми маємо використовувати свій інтелект. Що відрізняє нас від тварин? Їх можна навчити робити багато речей, але нашою перевагою над тваринами є інтелект, завдяки якому ми здатні відрізняти корисне від шкідливого. Навіть якщо ми спочатку чогось не розуміємо, ми можемо застосувати свій інтелект, щоб розібратися в певній темі. Саме це нам потрібно робити, коли ми слухаємо або читаємо вчення.

Усе, чого навчав Будда, має на меті принести користь іншим. Однак ми все ще можемо перевірити, чи є його вчення корисними, чи ні. Для цього нам потрібно розглянути довгостроковий ефект від них, тому що короткочасний може бути не дуже приємним. Це схоже на деякі медичні процедури, які зовсім не приємно проходити, але потім вони дають хороший результат, як-от хіміотерапія у випадку з раком.

Як ми можемо по-справжньому медитувати на вчення, якщо ми не зробили те, про що сказано вище: не перевірили їх і не співвіднесли з нашим життям і власним досвідом? Це все одно, що купувати якусь річ, не замислюючись над тим, чи потрібна вона нам, чи хочемо ми її купити, і чи буде нам від неї користь.

Звичайно, розмірковувати про вчення дуже корисно, і деякі люди вважають це формою медитації. Але те, що формально називається "медитацією", – це процес, за допомогою якого ми інтегруємо певний корисний стан ума в наше звичайне життя. Цей процес складається з двох кроків:

• Розпізнавальна медитація. Перший етап часто називають "аналітичною медитацією", і саме тут ми зосереджуємося на чомусь, застосовуючи нове, більш конструктивне ставлення та детально досліджуючи всі подробиці й додаткові фактори.
• Стабілізуюча медитація. На другому етапі ми вже не досліджуємо всі подробиці, а просто більш вузько зосереджуємося на нашому об'єкті, дотримуючись того висновку, якого ми дійшли в результаті нашого аналізу.

Багато людей, починаючи медитувати, вчаться зосереджуватися на диханні. Ми заспокоюємо свій ум і зосереджуємося на вдосі та видосі. Це звучить просто, але насправді це неймовірно складно. Що ми намагаємося зробити, коли зосереджуємося на диханні? Перш за все, ми намагаємося заспокоїти голос у голові, який постійно генерує різноманітні турбуючі емоції та почуття. Це все одно, що прибрати фоновий шум. Водночас ми можемо зосередитися на диханні, маючи певне уявлення про його властивості, про які ми вже почули, обміркували їх і зрозуміли. Звідси починається розпізнавальна і стабілізуюча медитація. Приміром, ми можемо розглядати дихання як приклад непостійності, бо воно весь час змінюється. Або ми можемо розглянути той факт, що не існує окремого від дихання "я": зрештою, хто дихає? Але такий аналіз може бути занадто складним для початківців.

Тут теж найкраще почати з того, щоби поглянути на себе. Ми завжди перебуваємо під великим тиском: з боку роботи, сім'ї, суспільства в цілому, тому наш ум завжди переповнений турбуючими й неспокійними думками. Нам так важко розслабитися! Тому для нас було б дуже корисно просто навчитися розслаблятися і відчувати себе більш приземленими. Хоча це не  вирішить усі наші проблеми, але це буде першим конструктивним кроком. Зосередившись на своєму диханні, ми можемо увійти в контакт із реальністю нашого тіла: "Я живий!". Дихання є гарним свідченням цього, тому що ми будемо дихати до самої смерті. Яким би важким не було життя, дихання завжди з нами. Якщо ми будемо добре це усвідомлювати, це допоможе нам зрозуміти, що незважаючи ні на що, життя триває. Навіть від одного цього вже є користь: наприклад, коли помер мій друг, то завдяки цьому я зрозумів, що життя триває.

Отже, ми отримали певну інформацію, поміркували про неї, зрозуміли її і переконалися, що вона має сенс. Чи було б корисно усвідомлювати, що життя триває, і мати кращий контакт зі своїм тілом, замість того, аби відчувати себе наляканими і пригніченими? Так, це було б корисно. Чи здатний я бути зосередженим і усвідомлювати своє дихання? Так, навіть якщо ми просто призупинимо всю іншу діяльність на одну-дві секунди, ми можемо помітити наше дихання: воно завжди з нами. Отже, на даному етапі нам навіть не потрібно розуміти все дуже глибоко й досконало. Звичайно, чим глибше ми будемо розуміти – тим краще, але для початку достатньо і цього.

Ми розуміємо, як зосереджуватися на диханні, коли в нас є два ментальних фактори – два стани ума, що супроводжують наше зосередження:

• Грубе виявлення – ми помічаємо щось на грубому рівні.
• Тонке розпізнавання – ми досконало розуміємо це явище.

Традиційно, щоб описати різницю між цими двома станами ума, використовують аналогію з тим, як ми дивимось на картину. За допомогою грубого виявлення ми розуміємо, що це картина, на якій, можливо, зображена якась людина. Коли ми розуміємо це, то наш ум, здається, навіть не проговорює це факт: він знає щось, просто дивлячись на картину. Це те, що ми називаємо "знанням" у дуже загальному сенсі. За допомогою тонкого розпізнавання ми розглядаємо картину більш детально й розуміємо, що це зображення тієї чи іншої людини з певними рисами.

Ось що ми робимо, коли зосереджуємося на диханні. Ми помічаємо й розуміємо, що процес дихання відбувається постійно, і ми розпізнаємо його властивості: як воно входить і виходить через ніздрі. Що б не сталося, воно триватиме доти, доки ми живі, тож у цьому сенсі дихання стабільне, надійне і безпечне. Ось чому ми називаємо це "розпізнавальною медитацією", тому що ми активно звертаємо на щось увагу. Ми не аналізуємо, а просто дивимось на явище з певної точки зору і намагаємося певним чином його зрозуміти.

На другому етапі, у стабілізуючій медитації, нам не потрібно активно розпізнавати обʼєкт, ми вже просто його знаємо. Це досить різні стани ума: активне пізнання чогось і просто знання явища. Ми медитуємо і завдяки цьому стаємо більш заземленими і відчуваємо себе набагато стабільніше та безпечніше. Це відбувається, якщо ми постійно практикуємо, знову і знову, бажано щодня.

Особливо важливо згадувати про цю практику, коли ми сильно засмучуємося. Звичайно, це складно, тому ми і використовували аналогію з фізичним тренуванням. Однак із часом це знання настільки глибоко вкорінюється в нас, що ми постійно знаємо і памʼятаємо, що життя триває. Що б не сталося, на більш глибокому рівні, – це не проблема. Наше усвідомлення цього настільки глибоке, що воно стає звичкою, яка змінює наш погляд на життя. Це результат медитації. Якщо ми забуваємо про це, ми завжди можемо знову зосередитися на своєму диханні, нагадати собі про це і відновити сили. Ми намагаємося по-справжньому змінити наш стан ума і ставлення до повсякденного життя. У медитації ми не намагаємося втекти від проблем у світ фантазій: скоріше, це активний процес, за допомогою якого ми покращуємо свій ментальний та емоційний стан, а зрештою – і ситуації, в яких ми опиняємося.

Те, про що ми щойно говорили, можна також розглядати як дуже складний психологічний метод. Це нормально, але ми повинні бути обережними, аби не дійти до думки, що буддизм – це просто певний напрямок психології. Буддизм – це щось значно більше. На буддійському шляху ми прагнемо йти набагато далі: до просвітлення, до здатності допомагати всім істотам. Однак ма маємо пройти цей дуже важливий перший етап.

Найлегше спробувати втекти від наших проблем, слухаючи цілими днями музику або намагаючись бути постійно зайнятими, або вживаючи алкоголь, щоб забути про все. Ці тимчасові заходи ніколи суттєво не допомагають, а сама проблема завжди повертається. Якщо ми по-справжньому розмірковуємо про Дгарму, а потім медитуємо, то можемо повністю змінити своє ставлення до себе, до інших та до ситуацій, які ми переживаємо. Хоча наші проблеми одразу не зникнуть, це дозволяє нам зустрітися з ними віч-на-віч, знаючи, що ми достатньо сильні, аби впоратися з ними.