Практика буддизму на Заході

Дехто стверджує, що зараз обставини змінилися. Наприклад, що в нас дуже напружене життя, і ми завжди дуже зайняті. Але хіба селяни в Середньовіччі або в Стародавній Індії, які працювали в полі по шістнадцять або навіть більше годин на добу, були менш зайнятими, ніж сучасні офісні працівники? Можливо, їхня діяльність відрізнялася, але вони, безумовно, були так само зайняті. А як щодо печерних людей? Хіба їм не треба було турбуватися через диких тварин, перейматися пошуком їжі тощо? Вони, напевно, також мали багато страхів, наприклад, перед блискавкою, громом та іншими незрозумілими для них явищами? Люди завжди жили зі страхом і стресом, чи не так?

А як щодо часів бубонної чуми? Нам здається, що в нас зараз багато стресу і страху, але чи можемо ми уявити, як жили люди тоді? Тож я не думаю, що ми можемо сказати, що наші часи є особливими за рівнем стресу та зайнятості. Можливо, стрес чи зайнятість зараз мають інший відтінок з точки зору діяльності, якою ми займаємось. Але стрес, тривожність, брак часу – це було завжди й усюди.

Також ми можемо сказати, що наше суспільство й культура не поділяють жодного або більшість фундаментальних положень буддизму. Так, буддизм дійсно чужий для нашої культури. Але ми можемо, наприклад, поглянути на те, як буддизм поширювався в Китаї. Китайці не вірили в перенародження: вони вважали, що коли люди помирають, то стають духами, і тому вони поклонялися своїм предкам. Це дуже відрізняється від ідеї перенародження, коли вважається, що після смерті предків більше немає поруч. Тож китайцям знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти ці фундаментальні, базові буддійські концепції. Тож, коли ми зараз стикаємося з подібними труднощами, у цьому немає нічого особливого.

Усвідомлення того, що ми нічим не особливі, може бути дуже корисним. Уявіть собі людей із певними проблемами, наприклад, підлітків, чиї батьки алкоголіки. Вони часто думають: "Лише я маю таку проблему", – і тоді ця проблема стає для них дійсно величезною. Коли вони дізнаються, що є багато інших людей із такою самою проблемою, то вони більше не відчувають себе самотніми. Вони сприймають свою проблему в ширшому контексті і дивляться на неї по-іншому. А в найкращому випадку, це призводить до розвитку співчуття до інших людей зі схожими проблемами замість того, щоби зациклюватися лише на собі.

Отже, коли ми намагаємося налагодити щоденну буддійську практику, то всі маємо однакову проблему: як застосувати буддійські вчення, щоби вони допомагали нам справлятися з життєвими випробуваннями? Це не "моя" особлива проблема, а проблема всіх тих, хто зацікавлений у практиці буддійських методів на Заході.

Однак не можна заперечити, що в сучасної західної людини є унікальні проблеми. У минулому більшість людей стикалися з проблемами нестачі їжі та інформації. До того, як винайшли друкарський верстат, переписати від руки буддійський текст було надзвичайно позитивним і щедрим вчинком. Ви робили ще одну рідкісну й дорогоцінну копію тексту, щоб інші могли читати й вивчати її. Навіть купити папір і чорнила було величезним досягненням. Сьогодні ми можемо просто опублікувати текст або посилання на нього на нашій сторінці у фейсбуці!

Наша унікальна проблема полягає в тому, що ми маємо занадто багато їжі та занадто багато інформації. Як вибрати те, що підходить саме нам? Як розібратися в трьохстах різних "брендах" буддизму? Це велика проблема, але чарівної відповіді не існує. Просто тому, що щось з'являється на першому місці в пошуку Google, не означає, що воно найкраще, або що воно ідеально підходить для кожного. Нам потрібно використовувати свій інтелект і здатність до розпізнавання, а також бути терплячими, щоб зрозуміти, що найкраще підходить саме нам. Для цього ми повинні спробувати різні варіанти та самостійно зробити висновки. 

Припустимо, що після низки спроб і помилок ми обираємо певну буддійську традицію, центр і вчителя, у якого будемо навчатися. Тоді ми стикаємося з іншою проблемою: існує багато рівнів буддійської практики й багато різних способів застосування її в повсякденному житті. З чого ж почати? Є дуже поверхневий рівень, який не сильно змінить нас внутрішньо. Є більш глибокий рівень, на якому ми дійсно працюємо над собою та маємо на меті, як мінімум, покращити якість нашого життя й уникнути його погіршення. Від того, наскільки ми просунемося в практиці, залежить, чи будемо ми далі прагнути до звільнення і просвітлення. Неможливо прагнути дійти до цих високих цілей із самого початку. У більшості з нас не має майже ніякого уявлення про те, що таке звільнення і просвітлення.

На початковому етапі багатьох людей приваблює поверхневий рівень, і тому вони фокусуються на зовнішній стороні практики. Я маю на увазі, що вони завʼязують червону мотузку на шиї або на зап'ясті (або і там, і там), носять малу (вервицю з намистин) й іноді використовують її, коли бурмочуть щось під носа. У них є великий запас пахощів і свічок, а також різноманітні подушки для медитації, тибетські зображення і картини. Врешті-решт, вони навіть починають носити тибетський одяг. Вони сидять у цих урочистих, майже голлівудських, декораціях, але не мають жодного уявлення, що треба робити.

Я пам'ятаю, як у 1969 році я вперше поїхав до Індії. Тоді був розквіт епохи гіпі, і там було дуже мало західних людей. Однак більшість із них були з голови до пʼят вдягнені в екзотичні тибетські сорочки та костюми. Пам'ятаю, що тоді я ставився до цього доволі осудливо. Я вважав, що те, як західні люди імітують і копіюють тибетців, було для них дещо образливим. Тоді я запитав тибетського монаха, з яким я жив поруч, що він думає про західних людей, які всюди ходять у тибетському одязі. Його відповідь була дуже слушною: "Ми думаємо, що їм подобається тибетський одяг". У його відповіді не було жодного осуду.

Незалежно від того, засуджуємо ми таку поведінку чи ні, але якщо ми просто перевдягнемось або будемо носити вервицю і купу ниток для благословення, від цього ми не дуже змінимося, чи не так? Насправді це нічого не змінить всередині нас і не принесе більше "благословень". Наша буддійська практика має бути внутрішньою.

Як на Заході, так і в традиційному буддійському суспільстві, буддійська практика вимагає роботи над собою. Ми повинні трансформувати себе, а цього не можна досягти за допомогою одних лише ритуалів. Легко навчитися виконувати ритуали і повторювати абракадабру іноземною мовою, якої ми не розуміємо. Але це не трансформує нас. Ми так само будемо гніватися, будемо прив'язуватися до речей та людей, так само не будемо ладнати з батьками. Його Святість Далай-лама завжди повторює, що немає майже ніякого сенсу практикувати ритуали, коли ви не маєте жодного уявлення, що відбувається.

Як пояснювали Наґарджуна, Ар'ядева та всі великі індійські майстри, практика буддизму зводиться до приборкання свого ума. Насамперед, це означає, що нам треба навчатися методів, як справлятися з турбуючими емоціями та проблемними ситуаціями, а також як аналізувати різноманітний досвід, який ми переживаємо. Нам треба підтримувати памʼятання, тобто пам'ятати настанови й застосовувати їх тоді і там, де це потрібно. Це допоможе нам впоратися принаймні зі звичайними життєвими проблемами: гнівом, тривожністю та знервованістю, хворобами, старістю, проблемами в стосунках тощо.

Отже, щоб трансформуватися, нам потрібно працювати над собою і змінювати своє ставлення до життя. Це складно й вимагає величезних зусиль. Нам потрібні терпіння, сміливість і наполегливість. На Заході люди схильні до того, що хочуть отримати все дешево, легко і, головне, швидко. Ми хочемо отримати всі настанови одразу. Ми хочемо отримати всі ті чудові якості і здібності, про які ми читаємо, і яких досяг Будда, докладаючи при цьому якомога менше зусиль.

Однак, щоби здійснити внутрішню трансформацію, потрібно отримати вчення, а щоб отримати вчення на Заході, потрібні гроші. Це один зі складних аспектів, який є досить унікальним в історії буддизму. Зазвичай ніколи не треба було платили, щоб отримати вчення. Ви могли добровільно зробити пожертву, але ніхто ніколи не вимагав платити за вхід.

Однак на Заході, якщо ми хочемо створити умови для навчання та запрошувати вчителів, ми маємо фінансувати це – або добровільними внесками, або платою за навчання. Це на практичному рівні. Глибший рівень полягає в тому, що якщо ви хочете отримати щось цінне, як-от вчення, ви повинні докласти багато зусиль, щоб отримати це; інакше ви не будете це насправді цінувати.

З історії ми бачимо, що для того, аби запросити вчителів до Тибету, тибетцям потрібно було не лише пішки йти до Індії, але й зібрати багато ресурсів для подорожі та офіри. Вони докладали неймовірних зусиль, щоб отримати вчення. Багатьом доводилося йти для цього на величезні жертви. Подивіться, через що Марпа змусив пройти Міларепу, перш ніж дав йому вчення. Тож у певному сенсі, якщо ми дійсно хочемо отримати вчення, нам потрібно докласти певних зусиль: скажімо, зібрати гроші, або поїхати до Індії, або в інше місце, де вчення доступні.

Зараз все легше. Тут, у Латвії, ви жили за часів Радянського Союзу й не могли далеко подорожувати чи кудись виїжджати. Зараз вчення доступні, і ви як громадяни ЄС можете вільно подорожувати. Тож вам потрібно скористатися цим, а не просто скиглити: "Там, де я живу, немає можливостей". Не хочу здатися грубим, але якщо ми серйозно налаштовані на трансформацію, це вимагає самовідданості. Це має стати найбільшим пріоритетом у нашому житті. Нам потрібно бути сміливими та сильними, або зробити все необхідне, щоб отримати оптимальні умови для навчання та практики.

Якщо ми не настільки серйозно ставимося до практики Дгарми, це теж нормально. Але ми можемо визнати це: "Я хотів би трохи дізнатися про буддизм. Можливо, це допоможе мені в житті, але я не хочу переїжджати, попри те, що там, де я зараз живу, не найкращі умови для практики. Це не є найголовнішим у моєму житті, для мене є більш важливі речі". Якщо це так, то це абсолютно нормально. Однак ми не можемо очікувати на результати, які могли б отримати, присвятивши практиці весь свій час і всі свої зусилля. Треба бути реалістичними. Доклавши небагато зусиль – отримаємо невеликий результат. Доклавши більше зусиль і присвятивши більше часу – отримаємо кращий результат.

На Заході більшість людей полюбляють практикувати як миряни, а не як монахи й монахині. Це дещо відрізняється від традиційного буддійського підходу. Тому замість монастирів у нас є Дгарма-центри. До того, як буддизм почав розповсюджуватися на Заході, такого не було.

Чого ми очікуємо від відвідування Дгарма-центру? Якщо ми ходимо туди раз на тиждень після роботи, і половину часу відчуваємо втому, а потім співаємо пісні тибетською, не розуміючи їх сенсу, то на який результат ми можемо очікувати? На невеликий. Що дійсно сумно, це те, що в більшості Дгарма-центрів навіть немає своїх спільнот, на відміну від церков. У християнстві, іудаїзмі чи ісламі є відчуття братерства, спільноти. Якщо хтось захворів або не з'явився, інші люди запитують, що трапилось, телефонують йому і приносять їжу. Здається, що цього бракує в Дгарма-центрах. Люди приходять, медитують, інколи проводять пуджі, і на цьому все. Я чув, як хтось скаржився: "Який сенс у буддизмі? Коли я хворів і був у лікарні, ніхто навіть не подзвонив мені, не відвідав. Усім було байдуже".

Якщо наша щоденна практика буддизму полягає в тому, що ми йдемо в центр, аби зробити пуджу або помедитувати, а потім повертаємося додому, але не дбаємо навіть про інших людей, які є частиною Дгарма-центру, то на що це схоже? Якщо ми сидимо і повторюємо: "Я роблю це заради всіх живих істот; нехай усі живі істоти будуть щасливі..." – але потім хтось із нашого центру хворіє, і нам байдуже, або ми не знаходимо часу, щоб відвідати його, – це неправильно. Якщо це нагадує ситуацію з нашою буддійською практикою, то щось пішло не так. Це означає, що ми занадто вузько зосередилися на власній практиці пуджі та медитації, і забуваємо допомагати іншим людям у нашій групі. Західним людям дуже потрібна суспільно активна практика буддизму, яка виникла в Таїланді. Наприклад, уже зараз у деяких буддійських центрах існують програми для роботи з ув'язненими. Добровольці відвідують в'язниці, щоб розповісти про Дгарму в'язням. І це чудово. Але насправді недостатньо робити лише це, забуваючи про тих, хто хворіє.

Втім, бути буддистом не означає просто бути доброю людиною. Звичайно, ми повинні бути добрими: це основа, і про це говориться не лише у вченні Будди. Щоби зрозуміти, наскільки важливо бути добрим, навіть не потрібно бути релігійною людиною. Тож, звичайно, у нашому повсякденному житті ми намагаємося допомагати іншим. Якщо ж ми не можемо допомогти іншим, то найменше, що ми можемо зробити, – це не нашкодити їм. Це мінімум. Якщо ми вважаємо, що це є нашою буддійською практикою, – це нормально. Але ми повинні розуміти, що це дуже спрощена версія буддизму.

Однак ця спрощена версія є абсолютно необхідною. Ми намагаємося не сердитися на інших, а якщо це сталося, то якомога швидше вибачитися. Ми намагаємося бути менш егоїстичними і більш чутливими до потреб інших людей та до того, як наша поведінка впливає на них. Якщо ми займаємося бізнесом, то намагаємося бути чесними. Якщо ми спілкуємося з клієнтами, то намагаємося пам'ятати, що вони такі ж люди, як і ми: їм подобається, коли до них ставляться ввічливо і приділяють їм достатньо уваги. Останній клієнт заслуговує на таку ж увагу, турботу і ввічливість, як і перший.

Його Святість Далай-лама називає все це "базовими людськими цінностями" – тобто цінностями, які не ґрунтуються на жодній релігії чи філософії. Ми повинні ставитися так не тільки до незнайомих людей – з ними це трохи легше, тому що ми бачимо їх короткий час і нам не потрібно спілкуватися з ними далі. Справжній виклик полягає в тому, щоби практикувати ці цінності з членами наших сімей або із співмешканцями чи людьми на роботі. Ми не ігноруємо ближніх.

Дозвольте мені поділитися прикладом із власного досвіду. Коли моя мама була ще жива, і я приїжджав до неї, вона хотіла, щоби ввечері я дивився з нею телевізор. Особливо їй подобалися вікторини, і вона заохочувала мене відповідати на запитання на кшталт: "Скільки коштує цей холодильник?". У таких ситуаціях нам потрібно бути терплячими й щедрими, а не просто сидіти з нудьгуючим виглядом, бурмотіти мантри собі під ніс і огризатися: "Що за дурне запитання! Яка різниця, скільки це коштує?". Спробуйте відповісти на питання, яким би дурним воно не здавалося. Моя мама намагалася відповідати на ці питання, щоби зберегти розумову активність у похилому віці, і підтримати її було, по суті, виявом базової людської доброти й щедрості.

Якщо ми хочемо практикувати буддизм на Заході, нам потрібно зробити більше, ніж просто стати хорошою людиною. Для цього буддизм пропонує величезну кількість практик, які підходять людям із різними характерами і здібностями. Це стосується як навчання, так і медитації. У цьому немає нічого виключно азійського чи західного. Головне – інтегрувати все, що ми вивчаємо і над чим медитуємо, у наше повсякденне життя. Буддійська практика має стати способом нашого життя.

Коли ми прокидаємося, то починаємо з того, що вставновлюємо намір на день. Якою є наша мотивація? Ми згадуємо, якою є наша мета, і що ми робимо зі своїм життям, а потім закладаємо намір, що дійсно будемо йти до цієї мети. Коли ми прокидаємося, в ідеалі це має бути: "Слава Богу, що я не помер під час сну, і як чудово, що в мене попереду цілий день, аби працювати далі на буддійському шляху". Набагато краще мати зранку такі думки, аніж: "О ні, тільки не ще один день!".

Те саме ми робимо, коли лягаємо спати ввечері. Замість того, щоб думати: "Слава Богу, цей день закінчився. Я не можу дочекатися, щоби перейти у безсвідомий стан", – ми думаємо: "Я не можу дочекатися, коли прокинуся завтра, щоб продовжити". Насправді все це є "прихистком". Я не дуже часто вживаю це слово, бо вважаю, що головне тут – мати в житті напрямок. Це напрямок показали нам будди, їхні вчення та особисті досягнення, а також духовна спільнота, яка слідує цим вченням. Цей напрямок оберігає нас і захищає від страждань.

Якщо ми рухаємось в напрямку, який має сенс і мету, це дуже допомагає нам у житті. Ми працюємо над тим, аби повністю позбутися всієї нашої плутанини й турбуючих станів ума й реалізувати весь наш позитивний потенціал. Обравши цей напрямок, ми намагаємося йти по стопах будд та їхньої духовної спільноти. Ми можемо помітити, що навіть один невеликий крок у цьому напрямку приносить велику користь. Але ми маємо впевнитись у цьому, зробивши власний ретельний аналіз та дослідження. Будда казав не сприймати на віру нічого з його слів. Можливо, нам, західним людям, легше зрозуміти цей науковий підхід, якого навчав Будда. Ми повинні завжди зберігати критичне мислення.

Нам потрібно дуже добре зрозуміти і відчути цей напрямок. Саме це насправді робить нас буддистами, а не лише те, що ми хороші люди. Йдучи цим напрямком ми маємо бути повністю впевнені, що нашої мети можна досягти. Якщо ми не переконані, що подолати наші недоліки й реалізувати наш позитивний потенціал можливо, то який сенс намагатися досягти цієї фантазії?

Поки ми початківці, звичайно, нам не обовʼязково бути переконаними на сто відсотків у тому, що можливо досягти будь-якої з духовних цілей буддизму. Ми можемо вірити в це завдяки харизматичному вчителеві або навіть завдяки тому, що сприймаємо бажане за дійсне. Аби переконатися, що цих цілей дійсно можливо досягти, треба крок за кроком працювати над собою. А коли ми дійсно станемо впевненими, то зможемо повністю присвятити себе шляху та вкласти у це всю свою енергію.

Це є одним із завдань на буддійському шляху. Буддійські цілі дуже важливі і допомагають нам стабільно рухатися у вибраному напрямку. Тому ми починаємо кожен день із підтвердження цього наміру, а закінчуємо присвятою та оглядом того, що ми робили протягом дня. Якщо ми сердилися абощо, ми це визнаємо, шкодуємо про це й робимо очисну практику. Усе хороше, що ми зробили, ми присвячуємо досягненню наших позитивних цілей. Великий тибетський майстер Цонкапа казав, що наш намір має просякати увесь наш день. Отже, нам потрібно згадувати про наш намір не лише на початку та в кінці дня, а робити це протягом усього дня.

У сучасного в'єтнамського майстра Тіт Нат Хана є для цього чудовий метод – "дзвіночок памʼятання". Він дзвонить у випадковий час протягом дня, і всі зупиняються на деякий час, аби відновити пам'ятання про свій намір. Один із моїх учнів запрограмував свій телефон так, щоб він так само дзвонив у різний час протягом дня. Тобто ми можемо використовувати різні методи, щоб нагадувати собі про нашу мотивацію, якщо це не відбувається автоматично.

Його Святість Далай-лама завжди підкреслює, що найбільше нам потрібна так звана "аналітична медитація", яка на нашому рівні полягає в обдумуванні вчення та співвіднесенні його з нашим особистим життям і досвідом. Наприклад, ми можемо аналізувати, чому ми маємо проблеми з певною людиною на роботі. Як ми можемо з цим впоратися? Потрібно розвивати терпіння. Які є вчення про терпіння? Який метод треба застосувати? Отже, ми сидимо в тиші й тренуємось бути терплячими, думаючи про цю людину. Це і є буддійською практикою. Саме "практикою". Ми практикуємося бути терплячими в реальних життєвих ситуаціях.

Наприкінці дня ми оглядаємо, що робили протягом дня. Немає сенсу відчувати провину, якщо нам не вдалося діяти відповідно до свого доброго наміру, адже ми пам'ятаємо, що основна особливість життя – це злети й падіння. Прогрес ніколи не буває лінійним. Як би сильно ми не старалися, у нас завжди будуть хороші і погані дні. Тому, якщо ми помилилися і завдали шкоди іншим, ми визнаємо це і приймаємо рішення зробити все можливе, аби цього не повторювалось.

Усі ці злети і падіння будуть відбуватися доти, доки ми не станемо звільненою істотою. А до цього нам ще дуже далеко. До того часу ми будемо переживати жадібність, гнів і все інше. Цей факт досить сильно протвережує! Найбільш корисним ставленням до цього є врівноваженість ("неупередженість"). Якщо ми втомилися, то треба відпочити. Це нормально, у цьому немає нічого поганого. Коли ми готові рухатись далі, ми продовжуємо працювати. Це теж нормально. Ми повинні уникати двох крайнощів: бути надто жорсткими до себе або ставитися до себе, як до дитини. Ми просто йдемо вперед, незважаючи ні на що. Ми називаємо це "броньованою непохитністю". Вона захищає нас у будь-якій ситуації.

Дозвольте навести приклад того, як буддійські настанови допомагають мені не впадати у відчай. Я живу в досить жвавому районі Берліна. Кілька років тому піді мною на першому поверсі відкрилося дуже популярне кафе. Воно працює із сьомої ранку до третьої ночі щоденно, без вихідних. Влітку щовечора на вулиці п'ють пиво, гучно розмовляють і сміються. Деякий час я лежав ночами в ліжку, намагаючись заснути під цей галас, і уявляв собі чани з киплячою смолою епохи Середньовіччя, які мені хотілося вилити на цих людей. Потім я згадав рядки із вчення: "Віддай перемогу іншим, прийми поразку для себе".

Єдина кімната в моїй квартирі, яка не виходить на вулицю, – це кухня. Я переніс туди свій матрац, поклав його на підлогу, і тепер протягом усього літа я сплю там. На кухні тихо й затишно, тому я дуже щасливий. Я віддав перемогу іншим. Ось дуже практичне застосування вчення. Насправді немає нічого страшного в тому, щоби спати на кухні.

Отже, нам потрібно бути винахідливими та творчо підходити до вчення. Далі нам треба застосовувати його на практиці. Звісно, для цього ми повинні знати вчення. Тому корисно щодня освіжати свою пам'ять, скажімо, читаючи один із класичних текстів з настановами про те, як поводитися у складних ситуаціях. Наприклад, "Гірлянда самоцвітів бодгісаттви", "37 практик бодгісаттв" та "Вісім строф тренування ума" сповнені надзвичайно практичних порад. Якщо ми читаємо їх регулярно, це не тільки допоможе нам памʼятати про них: у цих текстах також пояснюється, як правильно поводитися в ситуаціях, з якими ми стикаємось.

Це деякі з щоденних практик для буддистів на Заході. Як я вже казав, аби досягти результату, треба докласти багато зусиль, тому це не коштуватиме нам дешево.

У наш час вчення є досить легкодоступними. Як ми вже казали, багато Дгарма-центрів стягують плату за вхід, і часто нам доводиться платити, щоби потрапити на заходи. Однак існує величезна кількість матеріалів із Дгарми, які доступні безкоштовно (як-от цей сайт!). Якщо у вас є комп'ютер і доступ до інтернету, вам не потрібно багато подорожувати або платити за щось. І немає сумніву, що в майбутньому кількість безкоштовних матеріалів буде лише збільшуватися.

Ми можемо заперечити, що варто було б сховати вчення в бібліотеках, аби їх було важко дістатись, чи зробити доступ до матеріалів платним. У такому випадку людям треба буде докладати більше зусиль. З іншого боку, навіть якщо вчення будуть усюди у вільному доступі, все одно треба докладати багато зусиль: читати, вивчати їх, і багато працювати, щоб дійсно застосовувати їх на практиці.

Незалежно від того, скільки переваг ми маємо в сучасному світі, – навіть із відкритим доступом до вчень, нам усе одно доведеться багато працювати над собою. Для того, щоби зрозуміти й засвоїти вчення, потрібен час. І так буде завжди. Не існує "дешевого" чи більш швидкого способу, і в цьому сенсі для західних практикуючих немає нічого особливого. Тому треба користуватися всіма перевагами, які в нас є. Ми маємо бути доброю людиною, і на основі цього працювати для досягнення цілей буддизму – для звільнення від усіх наших недоліків та проблем і власне просвітлення, тобто повної реалізації всього нашого позитивного потенціалу.

Однак ми можемо по-справжньому працювати над досягненням звільнення та просвітлення лише тоді, коли ми справді переконані, що цього можна досягти. Але як нам переконатися? Впевненість зʼявляється завдяки розумінню того, що ми називаємо "умом", ментальним континуумом. Які основні характеристики цієї ментальної активності? Вона постійно продовжується від моменту до моменту, і щомиті вона направлена на новий об'єкт. Однак її визначальні характеристики залишаються незмінними, а заплутаність, гнів та інші емоції є швидкоплинними, наче хмари. Ці "хмари" можна розвіяти, оскільки вони не є невід'ємною частиною ума.

Це вимагає не лише глибокого вивчення природи ума (того, що таке зʼяви, і як вони виникають), але й реального досвіду спостереження за тим, що насправді кожної миті відбувається в нашому власному умі. Також, звичайно, нам треба вивчити і добре знати, що насправді означає бути звільненим або просвітленим. Ці слова мають стати для нас не просто абстрактними поняттями.

Навіть зрозуміти, що таке просвітлення, насправді непросто, тому що це надзвичайно тонке питання. Спочатку нам доводиться приймати його на віру. Ми не впевнені, але припускаємо, що просвітлення можливе. Ми вчимося і медитуємо, щоби потім переконатися в цьому. Добре починати, маючи таку позицію.

Як каже один мій друг: "Я не знаю напевно, чи можливе звільнення або просвітлення. Я не знаю, чи є Його Святість Далай-лама насправді просвітленою істотою. Але якби я міг стати таким, як він, якби я міг жити й вирішувати величезні проблеми, як Далай-лама, цього було б достатньо".

З часів життя в печерах та полях і до теперішніх офісів наші основні проблеми не надто змінилися. Хоча навколишнє середовище змінилося, люди завжди страждали від стресу і постійної зайнятості. Усвідомлюючи це, ми розуміємо, що буддійські методи, які зʼявились більше тисячі років тому, все ще цілком актуальні.

У минулому люди докладали неймовірних зусиль, щоб отримати доступ до буддійських вчень, тому нам дуже пощастило, що сьогодні ми маємо доступ до різноманітних вчень не лише в інтернеті, а й у багатьох містах по всьому світу. Ми маємо користуватися цими перевагами, пам'ятаючи при цьому, що кількість зусиль, які нам самим треба докласти, не змінилася і ніколи не зміниться.