Реалістичний підхід до буддизму

Тут, на Заході, немає подібних речей. Більшість з нас не вірить у перенародження чи карму, а якщо ж ми говоримо, що віримо в карму, то часто плутаємо її з долею, що зовсім неправильно. А коли ми думаємо про Будду, то прирівнюємо його до Бога, а інші фігури будд стають схожими на святих, яким підносять молебні і ставлять свічки, наче іконам у церкві.

Звичайно, більшість з нас не хоче стати монахом чи монахинею. Загалом на Заході не дуже поважають західних людей, які обирають цей шлях, і це дуже прикро. Як миряни, ми очікуємо, що зможемо присвятити себе вивченню, практиці та вченням, тоді як в реальності ми не маємо на це часу. У нас є робота або навчання, сім'ї та соціальне життя. Ми приходимо додому після роботи, можливо, простоявши довгий час у великих корках, втомлені. Тож навіть якщо ми хочемо навчатися і, можливо, піти на вечірні вчення, ми настільки виснажені, що натомість засинаємо. Щонайбільше, ми можемо виділити один-два вечори на тиждень. Отже, це досить велика проблема.

Багато залежить від того, чого ми реально очікуємо. Ця новина вас неприємно здивує, але буддійська практика є важкою. Вона передбачає роботу над своєю особистістю, щоби позбутися негативних звичок, таких як егоїзм, гнів, жадібність – усіх тих неприємних речей, які Далай-лама називає "збудниками неприємностей". Це ті речі, які створюють найбільше проблем для нас і для інших. Практика буддизму також включає в себе тренування задля розвинення більш конструктивних звичок, що насправді важко зробити. Егоїзм і гнів не зникають просто так, якщо раз на тиждень ходити на лекцію або медитувати півгодини щодня. Для більшості з нас навіть ці півгодини здаються занадто довгими. Тому тепер, коли буддизм розповсюдився тут, на Заході, ми повинні мати реалістичне ставлення до нього.

Спочатку багатьох людей приваблює буддизм з причин, які не дуже сприяють прогресу. Є ті, хто вважає, що це модно, остання примха, тренд. Звичайно, мода весь час змінюється, тому це не є довготривалою мотивацією для практики буддизму. Інші приходять, бо цікавляться екзотикою – можливо, читали, як тибетці свердлять людям дірки в лобі, щоб відкрити третє око, чи щось таке.

Якось я перекладав для Нечунґа Рінпоче в Нью-Йорку. Хтось в аудиторії, який виглядав так, ніби був під кайфом, підвівся і сказав: "Я так розумію, що Атлантида знаходиться під землею, там же і літаючі тарілки, і вони вилітають з надр землі через вулкани, тож моє питання: чи є земля порожнистою?". Лама подивився на нього дуже, дуже серйозно і сказав: "Ні, насправді земля пласка і квадратна. Наступне питання!" Це була майстерна відповідь, тому що вона була ще більш дивною, ніж питання. Якщо ми шукаємо екзотики, то через деякий час ми розчаруємося. Хоча тибетська культура дуже відрізняється від європейської, в ній немає нічого загадкового.

Деякі люди приходять до буддизму, тому що вони у відчаї і шукають якогось чудодійного засобу для вирішення фізичних чи емоційних проблем. Це дуже небезпечно, тому що такі очікування і надії дають ґрунт для аб’юзу всіляких зловживань. Є люди, які кажуть: "Ламо, ламо, тільки скажіть мені чарівні слова, і я зроблю все, що завгодно!". Це може призвести до геть небажаних наслідків.

Та навіть якщо ми приходимо з подібною мотивацією, – мотивацію можна змінити. І багато хто з нас приходить просто з цікавості, або, можливо, через кармічний зв'язок, який рухає нами несвідомо.

Якщо ми подивимося на традиційні тексти, то знайдемо багато описів того, яким має бути правильне ставлення до буддизму, якщо людина хоче наблизитися до нього і вивчати його. Ар'ядева, давньоіндійський майстер, казав, що потенційний учень повинен бути неупередженим. Це означає без упереджень, з відкритою душею. Не варто думати: "Так, я прочитав кілька книжок, тож я вже все знаю. Лишилось кілька фінальних штрихів, і все". Не варто тішити дивні уявлення про буддизм з думкою, що більше нічого не існує. Не варто бути сектантом і думати: "Це моя релігія, моя секта, моя традиція; всі інші помиляються". Ми повинні бути відкритими з такою думкою: "Я хочу вчитися".

Ар'ядева також казав, що нам потрібен здоровий глузд. Ми повинні вміти бачити, що у вченні є розумним, а що нерозумним. Традиційний приклад: якщо ви читаєте в одному тексті, що потрібно носити теплий одяг, а в іншому, що потрібно носити дуже легкий одяг – використовуйте здоровий глузд. Ви розумієте, що взимку ви носите теплий одяг, а влітку – легший.

Буддизм дійсно покликаний допомогти нам думати самостійно. У нас немає армійського менталітету, коли вчитель каже нам, що робити, а ми просто відповідаємо: "Буде зроблено!", не ставлячи під сумнів або без жодних запитань. Це не буддійський шлях. Ми можемо прочитати про кваліфікацію духовного вчителя і про те, як він повинен навчати і діяти, і якщо ми бачимо, що він йде всупереч цьому, ми використовуємо наш здоровий глузд, щоб помітити, що щось не так. Тому ви запитуєте і досліджуєте, що відбувається.

Третє, що нам потрібно, – це цікавість, щира зацікавленість у вченні Будди. Великий майстер сак'я на ім'я Сонам-цемо написав текст під назвою "Ворота до вчення", в якому згадуються три речі, необхідні для вступу до буддійського вчення, по суті, розвиваючи те, що сказав Ар'ядева. Одна з головних речей полягає в тому, що ми визнаємо страждання в нашому житті – іншими словами, чому ми цікавимося буддизмом? Просто з цікавості, щоб було про що поговорити з друзями за кавою? Чи тому, що ви замислилися над своїм життям і побачили, що в ньому є труднощі, проблеми, іноді виникають негативні емоції, і у вас з'явилося щире бажання вийти з цього, а не просто викручуватися. У психології є багато підходів, які кажуть: "Так, життя важке, ваша ситуація складна, але вам потрібно навчитися жити з цим і не надто сильно скаржитись", але це не те, чого прагне буддизм. Ми хочемо полишити страждання повністю!

Отже, ми визнаємо страждання в нашому житті, маємо щире бажання його позбутися, а далі нам потрібні знання вчень Будди і впевненість, що вони дійсно вказують вихід. Це те, про що йдеться у зреченні. По суті, ми зрікаємося (хочемо позбутися) наших страждань і їхніх причин. Ми повністю готові відмовитися від них, і ми розглядаємо буддизм як спосіб допомогти нам в цьому. Це, по суті, і є прихисток – він дає нам цей напрямок у нашому житті.

Навіть якщо ми, західні люди, не можемо стати монахами чи монахинями, щоб повністю присвятити весь свій час буддійській практиці, та навіть якщо нам доводиться мати справу з реаліями роботи, школи, сім'ї, маршруток тощо, все одно, якщо у нас є ці три пункти, про які згадували великі індійські та тибетські майстри, ми можемо отримати велику користь від вчення Будди.

Кількість часу, яку ми можемо присвятити буддійській практиці, також в основному пов'язана з тим, наскільки ми її розуміємо. Практикувати буддизм не означає виділити півгодини, щоб спокійно посидіти або прочитати щось, поринувши в якийсь світ мрій. Багато людей можуть робити саме це, але ж це лише втеча. І хоча це може допомогти їм розслабитися, вони насправді не знають, як застосувати буддійське вчення у своєму повсякденному житті. Це стає трохи шизофренічним – їхня практика – це одне, а "реальне" життя – зовсім інше. Класичний приклад: людина сидить і медитує, до нього підходить хтось, аби щось спитати, а той сердито відтинає: "Не турбуй мене! Забирайся! Я тут медитую на любов!"

Чим більше ми вивчаємо і розуміємо буддійські вчення, тим більше ми розуміємо, як вони насправді застосовуються в нашому повсякденному житті. Звичайно, для цього потрібно спочатку послухати вчення – це трохи нагадує пазл. Ми дізнаємося трохи тут і трохи там, і наша власна відповідальність – побачити, як все це поєднується, тому що шматочки пазлу можуть підходити один до одного багатьма способами. Оскільки життя складне і різноманітне, буддійські вчення і практики також дуже глибокі, обширні і складні. Тому нам потрібно досить багато читати і залучати наш здоровий глузд, щоб зібрати їх воєдино. І якщо ми спочатку чогось не розуміємо, не варто просто відкидати це. Краще продовжувати розмірковувати про це з відкритим умом. Однією з таких тем є карма. Замість того, щоб одразу відкидати її, ми можемо подумати: "Гаразд, я не розумію цієї теми зараз. Я залишу це на деякий час і повернуся до неї пізніше, щоб перевірити, наскільки моє розуміння змінилося".

Після того, як ми зібрали деякі шматочки цієї головоломки разом, ми повинні дійсно обміркувати все це, щоби досягти кращого розуміння. Тут ми знову залучаємо здоровий глузд. Якщо щось здається дійсно божевільним, дивним, тоді ми повинні ставити запитання. Якщо немає вчителів, яких можна було б запитати, є багато книжок і, звичайно ж, Інтернет. Звісно, там також багато непотребу, тому ми завжди повинні бути обережними. Якщо те, що ви читаєте, звучить містично чи окультно – забудьте про це. Деякі з великих майстрів можуть бути високореалізованими, але вони точно не можуть левітувати або творити чудеса!

Якщо у нас є вчитель буддизму, до якого можна звернутися, ставити запитання буде дуже корисними, але тільки якщо вони поставлені в потрібний час. Ліпше спочатку отримати всю інформацію, як на лекції, коли ви чекаєте до кінця, щоб запитати. Не варто одразу підхоплюватися і питати, як тільки ви почули одне речення, не знаючи, що буде далі.

Традиційно в тибетському буддизмі монахи не ставлять так багато запитань безпосередньо вчителю. Натомість вони дискутують один з одним, а іноді і з учителем. Таким чином, процес навчання є дуже активним: усім доводиться дискутувати. Ніхто не може просто сидіти і пасивно слухати.

Дебати наповнені складними питаннями, які змушують вас замислитися над своїм розумінням. Вони змушують вас подивитися на його наслідки і виявити будь-які протиріччя, які воно може мати. Це дуже важливо, бо ми ніколи не ставимо під сумнів власне розуміння так, як хтось інший – ми б дуже скоро здалися. Наприкінці процесу дебатів ми добре розуміємо тему і не маємо жодних сумнівів чи запитань. Лише тоді ми можемо по-справжньому перетравити і обміркувати тему.

У певному сенсі, те, як ми ставимо запитання на Заході, не є корисним для особистого розвитку. Ми очікуємо, що просто поставимо питання, отримаємо відповідь і все. Буддійський метод інший – він полягає в тому, щоби дати учням можливість самим розібратися і в такий спосіб дійсно розвивати власний ум. Звичайно, це складно в сучасному світі, де всі хочуть отримати миттєву відповідь одразу ж коли вводять питання в пошукову систему. Але традиційний тибетський буддистський стиль зовсім інший.

Незалежно від того, проводимо ми офіційні дебати чи ні, ми можемо обговорювати буддійське вчення одне з одним. Наприклад, наприкінці лекції учні можуть об'єднатися в пари і обговорити те, що вони зрозуміли з казання. Якщо є щось, чого ми дійсно не розуміємо і в чому не можемо розібратися, ми можемо запитати вчителя. Але ми так само повинні бути готові до того, що вчитель спочатку запитає нас і перевірить наше розуміння. Авжеж багатьом людям на Заході це не подобається, оскільки нагадує іспити в школі!

Проте, дебати дуже енергійні і веселі. І коли хтось говорить щось не так, то всі з нього сміються – це чудова вправа для того, щоб подолати велике его. Дебати тривають так довго, що врешті-решт кожен говорить щось дурне, з нього сміються, і ніхто не заперечує. На Заході, якби всі в класі почали сміятися, коли ми сказали щось неправильне або дурне, це, швидше за все, зміцнило б занижену самооцінку. Часто здається, що багато західних людей страждають від низької самооцінки, тоді як для тибетців це дуже рідкісне явище. Насправді іноді здається, що вони мають трохи завищену самооцінку! Тож для тибетців, гордих гірських жителів, які завжди думають, що "я правий", дебати, де всі сміються, дійсно допомагають їм опустити руки.

Отже, коли ми наближаємося до буддизму, ми повинні пам'ятати про культурний багаж, який ми несемо з собою, і який може заплутати нас у нашій практиці. Пам'ятайте, що Ар'ядева казав, що перше, чим повинен бути справжній учень – це неупередженість, коли ми приходимо в буддизм без упереджень. Часто ми маємо неадекватне ставлення до буддійського вчення через наше походження, релігійне чи ні, і це навіть відображається в термінах перекладу, з якими ми вивчаємо буддійські поняття. Чеснота і нечеснота, заслуга і гріх, добро і зло – все це часто приносить з собою концепцію провини, поширену в багатьох західних релігіях, змушуючи нас думати, що ми погані, якщо не практикуємо. Це саме по собі створює величезні проблеми в нашій практиці. Такі ідеї походять з релігій, які базуються на законах, даних вищою владою, з етикою, заснованою на послуху. Якщо ти слухаєшся, то отримуєш винагороду, а якщо не слухаєшся, то отримуєш покарання. Так само і з атеїстами – за радянських часів ти був або членом комуністичної партії, або поганим. Це те саме, той самий менталітет.

Тоді як у буддизмі, коли ми діємо деструктивно, це не тому, що ми погані люди і повинні відчувати провину, а тому, що у нас є ця базова плутанина. Ми не усвідомлюємо, що діючи певним чином, ми приносимо незліченні проблеми. Тому реакція на те, що хтось робить щось жахливе, – це не "Ти винен і підеш у пекло", а співчуття. Потім, звичайно, в деяких релігіях є ідея Єдиної Істини, що означає, що є тільки один правильний шлях, а все інше – неправильне. Це викличе проблеми, тому що Будда вчив у величезній кількості різних способів, щоб допомогти різним людям, що було корисно і абсолютно необхідно.

Не варто думати, що дуже важко бути представником того чи іншого походження, релігії чи культури. Головне – усвідомлювати певні способи мислення, які є просто культурно обмеженими, що походять з однієї культури чи релігії, і не проектувати їх на буддизм.

Завжди розумно тримати ноги на землі, коли ми наближаємося до буддизму. Навіть коли деякі фігури, які ви можете побачити, вивчаючи тибетський буддизм, здаються нам дуже чужими, це не означає, що вони окультні чи дивні; вони просто інші. Якось я перекладав для Серконґа Рінпоче, який пояснював, як тибетці рахують, що трохи відрізняється від того, як ми рахуємо на Заході. Я зауважив: "Ого, це справді дивно", а він вилаяв мене, сказавши: "Не будь таким зарозумілим. Це не дивно, це інакше. Називати це дивним – це просто ознака зарозумілості".

Тепер, коли ми зрозуміли щось із вчення, то через медитацію ми розвиваємо це як корисну звичку. Медитація – це не тільки те, що ми робимо, сидячи на подушці в своїй кімнаті, але й те, що ми можемо робити скрізь, цілий день. Ми можемо думати про буддійські вчення також цілими днями. Але якщо ми не чуємо багато вчень або не витрачаємо час на роздуми і спроби зрозуміти їх, ми будемо сповнені сумнівів і нерішучих коливань. Як ми можемо досягти якогось прогресу?

У буддійській практиці дуже важливо пам'ятати, що природа життя полягає в тому, що воно то злітає, то падає. Це особливо стосується нашого повсякденного життя і щоденної буддійської практики. В деякі дні наша практика буде йти дуже добре, а в деякі – ні. Іноді нам зовсім не хочеться практикувати, а іноді ми відчуваємо ентузіазм. Це абсолютно нормально.

Коли справи йдуть не дуже добре, ну, чого ми очікуємо? Це ніколи не буде раєм. Неможливо, щоб наша буддійська практика була лінійною і ставала все кращою і кращою, поки ми не заживемо довго і щасливо, як у казці. Навіть через багато-багато років ми все ще засмучуємося через якісь речі. Головне тут – не впадати у відчай.

Неважливо, чи ви мирянин, чи монах, чи монахиня, справа в тому, що ми не можемо очікувати миттєвих результатів, навіть якщо ми практикуємо 24 години на добу. Наш егоїзм та інші негативні звички дуже сильні, але ми все ще можемо працювати над ними потроху. Як сказав великий індійський майстер Шантідева: "Час, коли мої тривожні емоції могли перемогти мене, минув. Тепер я збираюся позбутися їх і не збираюся здаватися".

Далай-лама каже, що ми не повинні дивитися з точки зору короткострокової практики, щоб побачити, чи досягли ми прогресу. Нам потрібно подивитися на останні п'ять років, якщо ми практикуємо так довго, щоб побачити, що так, день у день були злети і падіння, але чи є якийсь прогрес в тому, як ми справляємося з нашими проблемами, смутком, гнівом і так далі? Якщо ви здатні ставитися до життєвих труднощів трохи спокійніше, значить, ви досягли певного прогресу.

Але цього маленького прогресу не повинно бути достатньо. Ми не повинні заспокоюватися. Якщо ми замислимося над обширною природою ума, то впевнимося, що можна позбутися мотлоху, який спричиняє всі наші проблеми. У нас є живі приклади цього, такі як Далай-лама та багато інших, які можуть надихнути нас своїм прикладом того, чого можна досягти. Незалежно від того, просвітлені вони чи ні – бо як ми можемо знати? – ми можемо лише бачити, як вони справляються з життєвими труднощами. Уявіть собі Далай-ламу, мільйони людей в Китаї та інших країнах вважають його найгіршим лиходієм у світі, і це його зовсім не турбує. Але для більшості з нас, якщо хтось вважає нас жахливими, ми так засмучуємося, що ледве можемо з цим впоратися!

Навіть якщо ми ніколи не зустрічалися з Далай-ламою і не бачили його особисто, ми можемо читати про нього і дивитися відео. Вони дуже надихають, і саме це натхнення допомагає нам рухатися вперед, коли настають важкі часи і ми переживаємо фази життєвих злетів і падінь.

Ще один важливий момент у практиці буддизму на Заході чи загалом – це те, що ми знаходимо у вченні лоджонг, або вченні про тренування ума. Нам кажуть, що ми повинні трансформувати себе всередині, але зовні залишатися абсолютно нормальними. Це означає, що робота, яку ми виконуємо, спрямована на наш ум, ставлення та особистість. Ми не ходимо з двадцятьма червоними нитками на шиї, не обвішуємося вервичками і не одягаємо дивні речі. Коли люди це побачать, то подумають, що в нас є щось дивне! Немає нічого поганого в червоних нитках чи вервицях, якщо вони вам допомагають, але їх можна тримати в сумочці чи кишені, їх не потрібно показувати всьому світові. Тантричні вчення дуже наголошують на тому, щоб зберігати ці речі в таємниці, тому що коли ви показуєте їх назовні, люди можуть сміятися або висміювати вас. І якщо вам потрібно захищати це, то це забирає будь-яке відчуття святості чи сакральності. Коли це приватне і особисте, тоді воно стає особливим для нас, і це все, чим воно повинно бути. Якщо зовні ми нормальні люди, то більшість інших людей можуть легко до нас ставитися, а це дуже важливо.

Коли ми розуміємо культуру, з якої походить буддизм, ми не ставимо надмірних вимог та очікувань ні до себе, ні до вчителів. Це дозволяє нам бути скромнішими, тому що ми розуміємо, що не маємо переваги притаманної віри в карму і так далі, тому нам потрібно працювати над розумінням цього. Ми розуміємо, що маємо західну освіту, яка дає нам інструменти, щоби достатньо ясно розмірковувати про ці речі. І ми визнаємо, що хоча ми не можемо присвятити себе навчанню на повну ставку, тому що нам потрібно жити життя, ми все одно можемо досягти певного прогресу. Зрештою, ми не стаємо надто вимогливими, тому замість того, щоб думати: "Я хочу чарівну пігулку, яка миттєво поможе мені все зрозуміти!", ми думаємо: "У мене є стільки-то часу, тож я зроблю з ним все, що зможу".

Це тонка грань між зарозумілістю, з одного боку, і повною зневірою, з іншого. Дуже легко подумати, що у нас немає часу або здібностей, і просто опустити руки. Цих двох крайнощів важливо уникати і просто робити все можливе.

Якщо ми підходимо до буддизму без розуміння традиційної культури, з якої він прийшов до нас, це може призвести до нерозуміння того, про що, власне, це вчення. Нам не потрібно міняти свій одяг, зачіску чи прикраси; насправді, немає нічого зовнішнього, що нам потрібно змінювати взагалі. З відкритим умом і рішучим бажанням осягнути вчення, найважливіше для нас – здійснити внутрішню трансформацію нашого власного ума.