Основні аспекти медитації

Слово "медитація" означає "призвичаєння". Тибетське слово "ґом" (sgom) використовуєтся в сенсі "розвиток корисної звички". Оригінальне санскритське слово "бгавана" частіше використовується в значенні "осягнення чогось": у нас є певний тип корисного стану ума або ставлення, і ми хочемо його реалізувати; іншими словами, ми хочемо зробити так, щоб цей стан ума проявився в нашому житті та способі мислення. Залежно від традиції, з якої походить медитація, у настановах буде вказано, які корисні звички ми розвиваємо, а також причина та мета їхнього використання в житті. Однак у всіх індійських традиціях процес складається з трьох етапів: спочатку слухання, потім обмірковування, а далі безпосередньо медитація. 

[Див.: Що таке медитація?]

Припустимо, ми хочемо розвинути корисну звичку бути співчутливими. Для того, щоб розвинути або посилити наше співчуття, спочатку нам потрібно послухати деякі вчення на цю тему. У Стародавній Індії всі вчення передавалися усно й ніколи не записувались. Для того, щоб навчитися медитації, у ті часи треба було спочатку почути вчення. Саме тому перший крок – це "слухання".

Звичайно, сьогодні ми маємо можливість читати про різні вчення: не обовʼязково отримувати особисту передачу, але принцип, що лежить в основі цього, й досі важливий. У стародавні часи все потрібно було запам'ятовувати, і той, хто слухає, мав бути впевненим, що матеріал переданий достеменно. Той, хто давав вчення по пам'яті, міг запам'ятати його не зовсім правильно. Тоді могли б виникнути помилки, і це було би справжньою проблемою.

Розпізнаюче усвідомлення

Слухаючи вчення, ми повинні розвивати так зване "розпізнаюче усвідомлення, що виникає при слуханні". Тибетський термін "шераб" (shes-rab, санскр. праджня) часто перекладають як "мудрість", але слово "мудрість" є занадто розпливчастим і не має чіткого значення. Якщо група людей почує це слово, то кожен матиме власне уявлення про те, що воно насправді означає. Тому слово "мудрість" не допомагає нам дійсно чітко зрозуміти термін "шераб". Ось чому я вважаю за краще перекладати "шераб" як "розпізнаюче усвідомлення".

Розпізнаюче усвідомлення базується на ментальному факторі, який передує йому, і який я перекладаю як "розрізнення". Цей термін здебільшого перекладають як "впізнавання", але це також не дуже влучно. "Впізнавання" передбачає, що ми знали об'єкт раніше, а потім впізнаємо його. В даному випадку це не зовсім правильно. "Розрізняти" означає визначати обʼєкт як "це", відрізняючи його від усього, що є "не цим". Ми можемо відрізнити "це" від "не цього" або від "того", тому що все має певні специфічні, індивідуальні риси або визначальні характеристики, які ми пізнаємо, коли усвідомлюємо той чи інший обʼєкт. Ось простий приклад: немовлята можуть відрізнити стан "голодний" від "не голодний". Їм не потрібно знати слова для позначення цих двох різних фізичних станів чи глибоко розуміти концепції "голодний" і "не голодний". Тим не менш, вони можуть розрізняти ці два стани, оскільки кожен з них має унікальну визначальну характеристику, а саме специфічний тип фізичного відчуття.

Розпізнаюче усвідомлення додає до розрізнення фактор цілковитої визначеності : "Це безперечно те, а не інше". Ця визначеність потрібна нам, коли ми слухаємо вчення або читаємо їх. Нам потрібна впевненість, щоби знати: "Це справжнє вчення; а не хибне". Насправді досить важко знати, що певне вчення є справжнім, тому що самі писання зрозуміти складно. Зазвичай нам потрібно покладатися на книгу або вчителя, який пояснює їх. Але як нам дізнатися, що на того чи іншого вчителя можна покластися? Наприклад, людина може навчати буддизму або любові і співчуттю, і при цьому говорити речі, які суперечить справжньому буддійському вченню. Розпізнаюче усвідомлення має допомогти нам впевнитися, що вчення, яке ми чуємо або про яке читаємо, є таким, яким воно повинно бути. Ми маємо бути впевнені, що це автентичне вчення.

Щоби вчення дійсно можна було вважати буддійським, необхідні певні фактори. За допомогою дослідження нам треба визначити чи є автор (або той, хто передає вчення) належним чином кваліфікованим вчителем. Для цього треба запитати інших людей, наприклад: "Чи має ця людина справжнього вчителя і які між ними стосунки? Чи належить вчитель цієї людини до визнаної лінії передачі?". Важливо проаналізувати ці питання. Не треба вважати надійним джерелом будь-яку випадкову книгу тільки тому, що її написав відомий автор. Той самий принцип ми застосовуємо, коли слухаємо лекції.

Як використовувати розпізнавання для визначення контексту вчення

Крім того, у кожного буддійського вчення є свій контекст: тобто філософська школа, з якої походить вчення. Важливо знати контекст кожного конкретного вчення. Причина в тому, що різні буддійські системи можуть по-різному пояснювати один і той самий технічний термін, наприклад, "карма". Ба більше, вчення про карму в певній системі узгоджується з тим, як всередині неї пояснюються інші суміжні теми Дгарми, наприклад, теорія пізнання. Нам потрібно знати напевно, з якої системи походить вчення, щоб ми могли співвіднести його з іншими вченнями, які ми чули.

Навіть у звичайній розмові важливо знати контекст, в якому вживаються слова. Наприклад, ви чуєте слово "бон". Це назва добуддійської традиції в Тибеті. Але у французькій мові "bon" означає "хороший". Тож якщо ви не знаєте мовного контексту, ви можете збентежитися, почувши слово "бон": чи має людина на увазі "бон" французькою або ж у тибетському контексті? Якщо покладатися лише на звучання слова, не розуміючи мови, можна заплутатись.

Ще важливіше розуміти контекст, коли ви маєте справу з буддійськими технічними термінами. Наприклад, якщо ми вивчаємо поняття пустотності (порожнечі), то ця тема по-різному пояснюється в різних буддійських традиціях. Пояснення пустотності з однієї буддійської філософської традиції навіть може по-різному інтерпретуватися в різних школах тибетського буддизму.

Наявність багатьох різних пояснень однієї і тієї ж теми – це один з аспектів вивчення буддизму, що найбільше заплутує західних людей. У сучасну епоху інтернету ми маємо доступ до найрізноманітніших традицій азійського буддизму, однак навіть в межах буддійської традиції однієї країни (наприклад, Тибету) існує багато різних інтерпретацій. Це збиває з пантелику.

Дозвольте мені навести приклад. Уявімо, що ми отримуємо детальне пояснення карми від певного вчителя. Щоб не заплутатися в цій темі, нам потрібно відокремити це пояснення від пояснень з усіх інших систем, окрім тієї, яку зараз використовує вчитель. Наприклад, нам потрібно знати, що ми вивчаємо буддійську інтерпретацію, а не індуїстську. Серед буддійських інтерпретацій ми вивчаємо ту, що представлена в індійській санскритській традиції, а не в палійській традиції тхеравади. Серед індійських санскритських традицій ми вивчаємо точку зору вайбгашики, а не чіттаматри. До того ж, ми вивчаємо пояснення викладу вайбгашіки в традиції Ґелуґ, а не в традиції Каг'ю. Нам потрібно знати точний контекст, тому що різні пояснення карми можуть доволі сильно різнитися залежно від філософського контексту. Якщо ми спробуємо викроститати ґелуґпінське пояснення теми Дгарми в системі Каг'ю, то одразу заплутаємось. А якщо ми спробуємо змішати всі пояснення в "одну велику кашу", то заплутаємося ще більше.

Один з моїх вчителів, Ґеше Нґаванґ Дарґʼє, зробив дуже точне зауваження щодо західних людей. Він сказав: "Ви, західні люди, завжди намагаєтеся порівняти дві речі, жодну з яких не дуже добре розумієте. Врешті-решт, ви заплутуєтесь ще більше". Ми можемо винести з цього урок, що порівнювати різні системи – це добре, але тільки якщо ми достатньо вивчили хоча б одну з них. Лише тоді, коли ми добре знаємо певну систему, то можемо розглянути інші системи й оцінити їхні відмінності.

Отже, якщо ми хочемо медитувати на тему карми, пустотності чи на будь-яку іншу тему буддизму, нам потрібно розвинути розпізнаюче усвідомлення на основі слухання. Це означає точно знати й бути впевненими, що:

• Саме ці слова були сказані, а не якісь інші.
• Людина, яка їх говорила, – достовірне джерело інформації на цю тему. Її компетенція не викликає сумнівів.
• Це пояснення належить до певної філософської системи, а не до якоїсь іншої.

Коли ми розвинули розпізнаюче усвідомлення на основі слухання, то готові перейти до наступного кроку.

Наступним кроком є розвиток розпізнаючого усвідомлення, яке виникає завдяки розмірковуванню. Що означає "розмірковування"? В даному випадку це означає намагатися зрозуміти значення почутого. Однак що означає "зрозуміти" щось? Визначення тибетського терміну, який зазвичай перекладається як "зрозуміти" або "осягати" – це "чітко та напевно знати щось".

До речі, значення багатьох санскритських і тибетських слів, які використовуються для опису ума та ментальної діяльності, мовою оригіналу відрізняються від слів, які ми використовуємо в західних мовах. Саме тому дуже корисно вивчати азійські мови оригіналів й розуміти значення слів в азійському мовному контексті. Це означає не просто дивитися переклад у словнику, а й дійсно намагатися зрозуміти мову, вивчати визначення тощо. В такому випадку у нас зʼявиться дуже потужний аналітичний інструмент для розуміння буддійського вчення.

Як розуміти слова, які ми почули

Слово "розуміти" також можна вживати відносно слухання вчення. Наприклад, у таких реченнях, як: "Я розумію, що ти сказав ці слова". Якщо в цьому реченні наголос робиться на слові "ти", то це означає, що ми не сумніваємося в тому, що саме ти дійсно сказав ці слова. Ми не вважаємо, що ти їх не говорив або що їх сказав хтось інший. Ми чули, як ти їх сказав, і ми абсолютно впевнені, що зі слухом у нас все гаразд.

Якщо зробити акцент на "ці слова", то "Я розумію, що ти сказав ці слова" може мати інше значення: "Я зрозумів кожне зі слів, які ти сказав. Можливо, я не повністю зрозумів, що мається на увазі під цими словами (це інший процес), але я чітко зрозумів, що ти сказав саме це слово, цю фразу й це речення". Нам треба бути впевненими, що ми вірно почули сказані слова. Ми можемо перепитати інших людей, щоби переконатися, що вони чули ті самі слова, що й ми. Якщо є аудіозапис, ми можемо його прослухати. Якщо голос оратора і запис були чіткими, ми можемо бути впевнені, що почули слова вірно. Якщо запис був не дуже розбірливим, ми можемо спитати інших, що вони почули, і порівняти з тим, що почули ми. Насправді це дуже важливо, якщо ми покладаємося на аудіозаписи вчень. Таким чином, використовуючи розпізнаюче усвідомлення, яке походить зі слухання, ми з упевненістю визначаємо, що правильно зрозуміли, що саме було сказано.

Як розуміти значення слів

Обмірковування, що є другим кроком у троїстому процесі набуття розуміння, означає розуміння значення слів. Це, звісно, є абсолютно необхідним. Якщо ми хочемо розвинути певну корисну звичку, нам потрібно знати не лише слова, а й їхнє значення. Наприклад, деякі люди читають строфи тибетською, не маючи жодного уявлення, що вони насправді означають. Як у такому випадку можна розвинути корисну звичку, якщо ми навіть не знаємо, що означають ці слова?

Можна помітити, що багато вчителів тибетського буддизму радять читати молитви і виконувати різноманітні практики тибетською мовою. Звичайно, участь у багатовіковому ритуалі має свої переваги: ми відчуваємо, що належимо до певної традиції; також нам приємно усвідомлювати, що люди з різних країн, які розмовляють на різних мовах, співають і промовляють те саме. Але якщо ми не розуміємо значення слів тибетською, читання не допоможе нам виробити корисні звички, про які йдеться в тексті. Отже, нам треба розуміти значення почутого, і ми маємо бути впевнені в точності цього розуміння. Це означає, що ми використовуємо розпізнаюче усвідомлення, щоб відокремити правильне значення слів від помилкового. Ми раціонально аналізуємо та логічно розмірковуємо, щоби дійти до впевненого розуміння, що насправді означають ці слова.

Як досягти переконаності в тому, що означають слова вчення

Питання набуття впевненого розуміння піднімає дуже складну тему: як ми насправді стаємо в чомусь впевненими? Щоби переконатися в тому, що не є очевидним, і що не можна пізнати завдяки органам чуттів, нам треба покладатися на логіку. Однак деякі люди, навіть якщо їм наводять логічні аргументи, все одно не вірять у те, що раціонально обґрунтовано. У деяких випадках вони не хочуть вірити навіть логічним висновкам. Якщо ми належимо до такого типу людей, це може створити багато перешкод для нас у вивченні Дгарми.

Однак, припустимо, що ми приймаємо логічні аргументи. Давайте розглянемо процес аналізу та розмірковування на прикладі непостійності. У даному випадку ми хочемо логічно довести і таким чином зрозуміти, що все, що створюється або з’являється через причини й умови, врешті-решт дійде свого кінця. Неважливо, чи йдеться про комп'ютер, автомобіль, наше тіло чи особисті стосунки, – все це було створено через причини та умови. І оскільки ці причини та умови не поновлюються щомиті, те, що було створено на їхній основі, врешті-решт розпадеться.

Ви можете згадати приклади речей, які ви купили, і які зрештою вийшли з ладу: наприклад, новий автомобіль, який кінець кінцем зламався, квітка або фрукт, який виріс, а потім зів'яв. Винятків із цього правила не існує. Не існує прикладів того, що було створено чи виготовлено, але ніколи не ламалося й існувало б вічно. Якщо воно було створено (тобто не існувало раніше), то воно обов’язково розпадеться. Чому? Щось нове, може виникнути лише через причини й умови. Але відразу після його виникнення причини та умови, на основі яких відбулося його первісне створення, починають змінюватися. Вони змінюються, тому що так само виникли через інші причини та умови. Внаслідок цього первісні умови перестали існувати, щоби підтримувати подальше виникнення цього обʼєкта кожну наступну мить. Іншими словами, коли причини та умови виникнення чогось більше не існують, то все, що виникло завдяки цим підтримуючим факторам, розпадається. Явище розпадається, бо немає чинників, які б підтримували його подальше існування в тому ж стані, в якому воно виникло. Його стан змінюватиметься, бо на нього впливатимуть вже інші причини та умови.

Інший приклад – особисті стосунки. Стосунки виникають залежно від багатьох причин і умов. Наприклад, мені було стільки-то років, іншій людини – стільки-то, щось відбувалося в моєму житті, щось відбувалося в її житті, щось відбувалося в суспільстві тощо. Усі ці фактори сприяли тому, що ми зустрілися і почали розвивати стосунки. Але ці умови не тривали нескінченно, вони постійно змінювалися. Ми дорослішали, в нашому житті відбувалися різні речі. Навіть якби ми залишалися разом дуже довгий час, один із нас помер би раніше за іншого. Через залежність від причин та умов, стосунки між нами не можуть тривати вічно і завжди будуть змінюватися. Та попри те, що ми дійшли цього логічного висновку, ми не хочемо прийняти цей факт.

Інший приклад: ми купуємо комп'ютер і очікуємо, що він буде працювати вічно і ніколи не зламається, проте він виходить з ладу. Чому він зламався? Він зламався, тому що він був зроблений. Те, що сталося в той момент, коли він зламався, було лише умовою його розпаду. Однак справжня причина його розпаду в тому, що він був зроблений. Це все одно, що сказати, що причиною смерті людини є її народження. Є такий жарт: "Ви знаєте, що таке життя? Це хвороба зі 100% смертністю, що передається статевим шляхом". На жаль, це правда! Навіть коли ми розмірковуємо над якоюсь темою за допомогою логіки, наприклад, намагаючись зрозуміти непостійність, ми часто відчуваємо великий опір. Іноді ми не хочемо вірити інформації, яку отримуємо. Ми не хочемо визнати, що непостійність є фактом нашого життя. Ось чому нам потрібно знову і знову використовувати логіку, щоби дійсно глибоко пропрацювати цю тему.

Завдяки процесу мислення ми досягаємо "розуміння", яке називається "розпізнаючим усвідомленням, що походить від розмірковування". Ми правильно розуміємо значення слів, і впевнені в цьому розумінні. Іншими словами, ми пройшли логічним ланцюжком і виключили невірний варіант: "Непостійність не означає, що мій комп'ютер може зламатися. Це означає, що він колись неодмінно зламається". Отже, незалежно від того, чи твердо ми переконані, що "все створене зламається", принаймні ми правильно розуміємо, що означає "непостійність".

Як переконатися в тому, що вчення, яке ми почули, є істинним і корисним

Далі, ми повинні бути переконані не лише в тому, що означають почуті нами слова, але й у тому, що вони є правдивими. У нашому прикладі з непостійністю ми можемо розуміти значення терміну, але чи віримо ми, що це справді так? Чи переконані ми в цьому? Якщо ми будемо й далі розмірковувати про непостійність, і не зможемо знайти жодного винятку з цього правила, тоді ми почнемо дійсно вірити, що непостійність – це фундаментальний закон. Процес міркування може бути приблизно такий: "Я обов'язково помру. Всі, хто колись народжувалися, потім вмирали. Немає жодного прикладу, щоби хтось народився і не помер. Отже, чи є підстави вважати, що я не помру? Ні, немає".

Якщо ми переконані, що колись помремо, то будемо намагатися зробити це життя якомога більш значущим. Часто буває, що коли хтось переживає передсмертний досвід, він усвідомлює: "Гей, я все ще живий! Я хочу зробити решту свого життя якомога більш значущою". Але нам не треба чекати на передсмертний досвід, щоби переконатися, що ми смертні й маємо розумно використовувати час, що залишився.

Отже, за допомогою мислення ми спочатку правильно і точно розуміємо значення почутого. Далі ми переконуємося в тому, що це правда. І, по-третє, треба переконатися в тому, що нам буде дійсно корисно засвоїти це і зробити частиною свого життя.

Розуміння значення, набуття переконаності в істинності почутого, а також впевненість у тому, що це корисно, є частиною розвитку розпізнаючого усвідомлення, що походить від розмірковування. Це дуже важливий процес і займає досить багато часу. Нам потрібно спокійно посидіти й дуже глибоко обміркувати будь-яке вчення, яке ми почули або прочитали. Якщо ми спробуємо, наприклад, медитувати на непостійність, пропустивши цей етап, то швидше за все просто сидітимемо без жодного уявлення, що нам треба робити. Тоді ми просто "зависнемо" і вважатимемо це медитацією. Але це зовсім не медитація. То що ж тоді таке медитація?

Подібно до того, як слухання вчення і розмірковування над ним призводять до відповідних типів розпізнавання, медитація приносить нам так зване "розпізнаюче усвідомлення, що виникає в результаті медитації". Завдяки цьому усвідомленню ми можемо з повним зосередженням створювати позитивний стан ума, який ми прагнемо розвинути, а також впевнено й точно відрізняти його від усіх інших станів ума. Щоби досягти такого розпізнаючого усвідомлення, ми призвичаюємо себе до цього бажаного стану ума шляхом багаторазового його зародження. Для цього існує багато різних типів медитації, але давайте розглянемо лише три найбільш поширені.

Зосередження на об'єкті

Перший тип медитації передбачає зосередження на об'єкті. Ми можемо розвинути концентрацію, зосереджуючись на будь-якому об'єкті. Незалежно від того, чи це зосередження на відчутті вдихів та видихів, чи на візуалізації Будди, чи на природі ума – це все одно зосередження на об'єкті. До речі, в тибетському буддизмі ці три об'єкти є найпоширенішими для розвитку концентрації.

Важливий варіант цього типу медитації – зосередження на якомусь об'єкті разом з розпізнаванням його певним чином, наприклад, з розпізнаванням його непостійності. Зосереджуючись на цьому об'єкті у такий спосіб, ми усвідомлюємо, що він дійсно є непостійним. Це дуже корисно для подолання прив'язаності до чогось, що здається нам вічним.

Ще один гарний приклад: наш друг або людина, з якою ми в стосунках, не дзвонить і не приходить до нас у гості, тому ми дуже засмучуємося. В даному випадку нам потрібно зрозуміти і повністю переконатися, що: "Я не єдиний у житті цієї людини. У неї в житті є і інші люди, крім мене. Тому з мого боку зовсім необґрунтовано очікувати, що вона буде приділяти весь свій час виключно мені й не буде приділяти час нікому іншому". Ми спростовуємо уявну й хибну проєкцію того, що ми – це єдина людина в житті нашого друга. Таким чином, коли ми засмучуємося, що наш друг проводить з нами недостатньо часу, ми намагаємося зосередитися на ньому з ропізнаванням: "В його житті є інші люди та інші справи, окрім мене".

Таким чином, коли ми говоримо про медитацію, ми не маємо на увазі якийсь містичний, магічний процес; ми не поринаємо в казкову країну мрій. Натомість медитація передбачає дуже практичні методи подолання страждань, труднощів і проблем у нашому житті.

Отже, перший тип медитації – це зосередження на об'єкті певним чином або за допомогою простої концентрації, або за допомогою певного розуміння і розпізнавання, як у прикладі з зосередженням на нашому другові.

Розвиток станів ума

Другий тип – це медитація, в якій ми зароджуємо певний стан ума, наприклад, любов чи співчуття, і зосереджуємося на цьому стані. Акцент тут робиться не на об'єкті, на який ми спрямовуємо цю любов чи співчуття, а на розвитку емоції чи почуття.

Розвиток наміру

Третій тип медитації – це зосередження на об'єкті з прагненням досягти мети, що з ним пов'язана. Наприклад, зосередження на власному індивідуальному просвітленні, яке ще не відбулося, з прагненням: "Я цього досягну". Це називається медитацією бодгічітти. Коли ми медитуємо на бодгічітту (це іноді перекладається як "ум, що пробуджується"), ми зосереджуємося не на просвітленні взагалі, не на просвітленні Будди, а на нашому власному індивідуальному просвітленні. Воно ще не сталося, але ми переконані, що воно може статися на основі нашого потенціалу природи будди і важкої наполегливої праці. Отже, в цьому третьому типі медитації ми зосереджуємося на майбутній меті з твердим наміром досягти її.

Три типи медитації в повсякденному житті

Ці три типи медитації розвивають корисні звички, які ми хочемо зробити частиною нашого повсякденного життя. Дуже важливо, щоб медитація не була якоюсь другорядною діяльністю, яка не має відношення до нашого життя. Медитація – це не втеча, не гра, не хобі. Це метод, що допомагає нам розвивати якості, які ми хочемо зробити частиною нашого життя і використовувати щодня.

Давайте проілюструємо, як ми застосовуємо ці три методи на прикладах, які ми щойно згадали. Коли ми практикуємо перший тип медитації, в якому ми зосереджуємося на об'єкті, ми вчимося заспокоювати свій ум і підвищуємо свою здатність до концентрації. Ми вчимося зосереджуватися не лише на роботі, але й під час розмови з кимось. Ми хочемо зосередитися на цій людині й на тому, що вона каже, а не думати про всілякі сторонні речі. Ми хочемо слухати, не коментуючи й не оцінюючи те, що людина сказала, на кшталт: "Яка ж це дурниця", – або: "Коли він вже замовкне". Ми хочемо заспокоїти всю цю ментальну балаканину. Ми також можемо доповнити нашу концентрацію на цій людині та її словах наступним розпізнаванням: "Ти людина, і ти маєш почуття – так само, як і я. Коли ти щось говориш, то хочеш, щоб на тебе звертали увагу, – так само як, і я хочу". Ось що ми тренуємося робити за допомогою медитації зосередження.

Ми можемо використовувати другий тип медитації, де ми створюємо певний стан ума, щоб розвинути любов і співчуття в повсякденному житті. Ми працюємо над тим, щоб зароджувати любов (тобто бажання, щоб усі були щасливі) незалежно від того, де ми знаходимося і з ким спілкуємося. "Любов" у даному випадку означає любов до всіх: до кожного пасажира в автобусі чи метро, до кожного в заторі, в магазині, до всіх тварин і комах тощо. Це означає розвивати повагу до всіх. Усі істоти рівні в своєму бажанні бути щасливими й уникати нещастя. І всі мають рівне право на щастя, включаючи навіть комах!

Нарешті, ми використовуємо медитацію, щоб розвинути намір, якого ми будемо дотримуватися протягом усього життя: "Я рухаюсь на шляху до своєї мети. Я намагаюсь усунути свої недоліки. Я працюю над розвитком добрих якостей. Я працюю над звільненням і просвітленням". Цей намір просякає все наше життя, а не лише ті короткі періоди, коли ми сидимо на подушці для медитації.

Великий тибетський майстер Цонкапа відмінно пояснив, що нам насправді потрібно знати про всі ці типи медитації; іншими словами, як розвинути позитивні стани ума в якості основи для медитації.

Знайте, на чому зосереджуєтесь

Спершу нам потрібно знати, на чому саме ми зосереджуємося. Розглянемо, наприклад, співчуття. Зосереджуючись на співчутті, ми зосереджуємося на стражданні інших. Це дуже відрізняється від медитації на бодгічітті, в якій ми зосереджуємося на власному індивідуальному просвітленні, яке ще не відбулося. Деякі люди думають, що вони медитують на бодгічітті, хоча насправді вони медитують лише на співчутті; співчуття є основою для бодгічітти, але це не одне й те саме.

Знайте всі аспекти обʼєкта

Після того, як ми визначили точний об'єкт для зосередження, в даному випадку – це страждання інших як основний об'єкт співчуття, нам потрібно зрозуміти всі аспекти цього явища. Ми досліджуємо різні аспекти або типи страждань, які переживає кожна людина: нещастя, мінливе щастя під впливом нав'язливої карми і страждання від неконтрольовано повторюваних перенароджень. Ми зосереджуємося не лише на одному обмеженому типі страждань кількох істот, як-от на нещасті і труднощах від того, що вони втратили роботу. У випадку великого співчуття ми зосереджуємося на всіх аспектах страждань, які відчувають усі включно з тваринами.

Знайте, як наш ум взаємодіє з обʼєктом

Далі нам потрібно знати, як наш ум взаємодіє з цим об'єктом. Під час медитації на співчутті наш ум фокусується на стражданнях інших з бажанням, щоб ці страждання зникли й ніколи не поверталися. Це не ставлення, коли ми думаємо: "Ах, як це жахливо". Знову ж таки, ця думка дуже відрізняється від бодгічітти. З бодгічіттою ми зосереджуємося на нашому просвітленні, яке ще не відбулося, зароджуючи намір: "Я досягну цього стану і таким чином принесу користь іншим". Це дуже відрізняється від того, як ми ставимося до інших у медитації на співчутті.

Знайте, що допомагає розвитку цього стану ума

Далі нам потрібно знати, що допоможе розвинути цей стан ума. В даному випадку співчуття до інших підтримує те, що ми маємо такий самий намір або почуття щодо наших власних страждань. Це називається "рішучість бути вільним", що зазвичай перекладається як "зречення". Ми зосереджуємося на наших власних стражданнях і прагнемо звільнитися від них і від їхніх причин. Бажання звільнитися від причин страждань передбачає готовність відмовитися від поведінки, яка робить нас нещасними, наприклад, від гніву. Якщо ми дійсно зможемо розвинути в собі рішучість звільнитися від страждань, то це допоможе нам бажати цього іншим з такою ж силою, з якою ми спрямовуємо це бажання на самих себе.

Знайте, що заважає його розвитку

Нам також треба знати, що заважає розвитку цього стану ума. Розвитку співчуття заважає несерйозне ставлення до інших людей і до їхніх страждань. Щоби протидіяти цьому, ми повинні думати: "Усі хочуть бути щасливими. Ніхто не хоче бути нещасним. Ніхто не відрізняється від інших у своєму бажанні звільнитися від страждань – ми всі однакові. Так само, як і в мене, у всіх є почуття. Усім, хто страждає, так само боляче від їхніх страждань, як мені боляче від моїх. Усі хочуть звільнитися від своїх страждань, так само, як і я хочу звільнитися від своїх". Таким чином ми розвиваємо чутливість і повагу до інших. Якщо в нас немає цієї чутливості і поваги, це буде заважати розвитку щирого співчуття.

Знайте, як його застосовувати

Далі Цонкапа каже, що коли ми розвинемо певний стан ума, нам потрібно знати, що з ним робити. Іншими словами, як його застосовувати: "Я розвину співчуття, і що далі? Це допоможе мені у спілкуванні з іншими; це допоможе мені працювати заради їхнього блага; це дійсно мотивуватиме мене і підштовхне до досягнення кінцевої мети – просвітлення, завдяки чому я зможу по-справжньому допомагати іншим. Я розумію, що моя обмеженість наразі заважає мені допомагати їм, тому я дуже хочу подолати її".

Знайте, що усуває цей стан ума

Наступне, що нам потрібно знати, – від чого цей стан ума допоможе позбутися? Співчуття усуне безсердечність, через яку я ігнорую інших. Воно допоможе мені позбутися ліні, через яку в мене немає бажання ані допомагати іншим, ані працювати над собою. Позбавившись безсердечності, я також зможу більше допомагати іншим. Якщо ми знаємо всі ці аспекти розвитку співчуття і медитації на ньому, тоді ми будемо твердо переконані, що ми медитуємо правильно. Ми будемо точно знати, що ми робимо і чому. Тоді ми будемо належним чином підготовлені до цієї медитації. У протилежному випадку це все одно, що стрибати в глибокий басейн, не вміючи плавати. Якщо ми скажемо: "Я просто сяду й медитуватиму", – не маючи жодного уявлення про те, що нам треба робити, то велика ймовірність, що практика не принесе бажаних результатів.