Що таке дзоґчен?

Дзоґчен – це винятково просунута система медитації на найглибших, найтонших, фундаментальних рівнях ума. "Ум" означає безперервну ментальну діяльність когнітивної взаємодії з об'єктами, яку з іншої точки зору можна описати як ментальну діяльність, що породжує зʼяви (ментальні голограми).

Термін "дзоґчен" означає "велика довершеність". Тут мається на увазі, що всі буддові якості є довершеними на рівні ріґпа (чистого усвідомлення) – найглибшому, основоположному рівні усіх цих якостей. Хоча до так званої безпочаткової й нескінченної "ріґпа основи" нічого не треба додавати, проте ці якості зараз не функціонують на повну. Чому? Тому що одночасно з ними також безпочатково виникає затьмарюючий фактор оманливості (заплутаності).

"Оманливість" – це автоматично виникаюче неусвідомлення порожньої (пустотної) природи всіх явищ, тобто повної відсутності неможливих способів існування. Оманливість затьмарює так зване "рефлексивне усвідомлення" ріґпа своєї чистої природи. Ця чиста природа має три аспекти:

• Первинна чистота. Природа ріґпа позбавлена всіх грубих рівнів пізнання (обмеженого усвідомлення, "сем"), на яких виникає концептуальне пізнання, турбуючі емоції і навіть звичайне чуттєве сприйняття. Вона також первісно чиста від усіх неможливих способів існування.

• Спонтанне створення зʼяв. Природа ріґпа породжує всі зʼяви (ментальні голограми).

• Відгукливість. Вона відгукується на причини, умови та потреби інших. У певному сенсі, вона співчутливо "спілкується" з цими потребами.

Ці три аспекти відповідають за якості нашого ума, тіла та мовлення відповідно.

Коли ріґпа основи продовжується разом з цим тимчасовим фактором омаливості, воно функціонує як алая звичок – основоположне усвідомлення, якому приписуються:

• спогади;
• кармічні схильності та потенціали;
• схильність до турбуючих емоцій та загальних турбуючих станів ума;
• звичка чіплятися за неможливі способи існування.

Метою медитації дзоґчен є досягнення (1) істинного припинення оманливості й, таким чином, істинного припинення алаї звичок і (2) повноцінного функціонування всіх вроджених доброчинних якостей ріґпа для того, щоби приносити максимальну користь всім істотам.

Дзоґчен викладався в традиціях Ньїнґма і Бон у Тибеті, а потім цю практику стали використовувати в різних школах традиції Каґ'ю. У системі класифікації Ньїнґма, де виділяють дев'ять колісниць ума, дзоґчен – це найвища з шести колісниць тантри, відома також як атійоґа. Однак у наш час медитація в стилі дзоґчен часто викладається поза контекстом сутри і тантри, наприклад, як метод заспокоєння ума і досягнення досконалого зосередження шаматхи (спокійного і врівноваженого стану ума). Практика дзоґчен може бути дуже ефективною і в такому контексті. Однак якщо ми прагнемо досягти звільнення і просвітлення за допомогою дзоґчен, це має сенс робити лише на основі тривалого вивчення і практики:

• зовнішніх попередніх практик – дорогоцінності людського життя, непостійності, страждань сансари, кармічних причин і наслідків (етики), переваг звільнення (зречення), а також здорових стосунків з кваліфікованим духовним вчителем;

• внутрішніх попередніх практик – прийняття прихистку (надійного напрямку) разом з поклонами; бодгічітти, основаної на любові та співчутті; очисної практики Ваджрасаттви; практики чод – офірування власного тіла; офірування мандали та ґуру-йоґи.

Після завершення всього цього необхідно отримати тантричну посвяту і суворо дотримуватися всіх обітниць, які ми дали під час посвяти. На основі цього треба виконувати:

• практику махайоґа-тантри – йоґи божества з образами будд та мантрами;
• практику ануйоґа-тантри, де ми працюємо з тонкими вітрами, каналами та енергіями-краплями.

Без потужного накопичення позитивної сили (заслуг) і розвитку глибокого усвідомлення від усіх цих практик, а також без натхнення і безпосереднього керівництва кваліфікованого вчителя досягти успіху в практиці дзоґчен неможливо – вона занадто тонка і складна.

Медитація дзоґчен починається з того, що ми без жодних упереджень, очікувань чи турбот заспокоюємо свою ментальну діяльність у проміжку між вербальними концептуальними думками про "те" і "се". Кожна мить і кожен вербальний склад кожної думки при цьому одночасно виникає, перебуває і припиняється. Ми можемо правильно розпізнати це лише тоді, коли попередньо вивчили і медитували над поясненнями мадг'ямаки про порожнечу (пустотність) виникнення, перебування і припинення, а також над повною відсутністю безумовного "я", що контролює чи спостерігає за цим процесом. Якщо ми підтримуємо памʼятання цього одночасного виникнення, перебування і припинення, у нас немає потреби в свідомих зусиллях: вербальні концептуальні думки автоматично "звільняють самі себе", тобто зникають самі собою, а ми занурюємося в стан між думками.

Далі нам треба розпізнавати одночасність виникнення, перебування і припинення мікросекунд нашого неконцептуального чуттєвого пізнання. Протягом таких мікросекунд, які надзвичайно важко розпізнати, ми сприймаємо лише чуттєву інформацію лише від одного органу чуття (наприклад, лише кольорові форми), перш ніж відбудеться її ментальний синтез з інформацією від інших органів чуття й наступних мікросекунд і перш ніж ми позначемо цей ментальний синтез як "такий" чи "сякий" умовний об'єкт. Заспокоївшись на цьому рівні ментальної діяльності між мікросекундами, ми отримуємо доступ до алаї звичок. Однак це все ще буде обмеженим усвідомленням, оскільки воно буде змішане з фактором оманливості.

Нам потрібно проникнути глибше, на більш тонкий рівень, щоб відчути й розпізнати когнітивний простір між думками, який наділений усвідомленням власної троїстої природи (первинна чистота, спонтанне створення зʼяв і відгукливість). У цьому нам допомагає наш вчитель з дзоґчен, який використовує особливі методи, що дозволяють нам розпізнати природу нашого ума. Оскільки ми попередньо "змастили" шляхи наших енергетичних каналів за допомогою практики ануйоґи, усі грубі рівні ментальної діяльності автоматично розчиняються без свідомих зусиль з нашого боку.

З припиненням оманливості наша алая звичок стає світлоносним ріґпа – тобто ріґпа в його аспектах активного породження когнітивних з’яв (ментальних голограм) і активного їх пізнання, причому перший аспект тут більш явний. Однак нам потрібно піти ще глибше. Залишаючись зосередженими на одночасному виникненні, перебуванні та припиненні мікросекунд чистих проявів світлоносного ріґпа, нам треба розпізнати сутніснє ріґпа. Це ріґпа в його аспекті "відкритого простору" або "пізнавальної сфери", що забезпечує виникнення і пізнання з’яв, причому другий аспект тут є більш явним. Розпізнаючи цей аспект і підтримуючи зосередження на ньому, ми досягаємо прориву – шляху бачення ума (шляху бачення), що є третім із п'яти шляховказівних станів ума на шляху до просвітлення.

Потім, в результаті практики махайоґи з образами будд, світлоносне ріґпа породжує і пізнає себе як райдужне тіло, а не як звичайні сукупності (скандги). Таким чином, на стадії стрибка вперед, відповідного до шляху призвичаєння ума (шляху медитації), світлоносне ріґпа стає більш явним через чотири стадії, одночасно зберігаючи явним сутнісне ріґпа. Коли світлоносне й сутнісне ріґпа стають однаково проявленими, ми досягаємо просвітлення. Завдяки нашій сильній любові, співчуттю та наміру бодгічітти, що підтримуються нами протягом всієї практики, ми отримуємо можливість приносити користь усім істотам в максимально можливому обсязі.