Чотири аксіоми для перевірки буддійського вчення

Перша аксіома полягає в тому, що одні речі залежать від інших речей, і основуються на них. Це принцип залежності. Для того, щоб з'явився результат, повинні бути причини та умови. Всі ми можемо прийняти цю аксіому. Це означає, що якщо ми хочемо розвинути в собі хорошу якість або певне розуміння, ми повинні зʼясувати, на чому це ґрунтується. Що нам потрібно розвинути заздалегідь, щоби створити відповідну основу?

Кожен рівень духовних досягнень спирається на інші досягнення і фактори. Наприклад, якщо ми хочемо розвинути розпізнаюче усвідомлення (або розуміння) пустотності чи реальності, нам потрібно дослідити і зрозуміти, на що спирається це розуміння. Воно спирається на концентрацію. Без концентрації ми не зможемо розвинути розуміння реальності. Від чого залежить концентрація? Вона залежить від самодисципліни. Якщо ми не маємо дисципліни, щоби скеровувати нашу увагу, коли вона блукає, ми не зможемо розвинути концентрацію. Тому, якщо ми хочемо розвинути розпізнаюче усвідомлення пустотності, нам треба спочатку розвиниту хоча б дещицю самодисципліни й концентрації.

Застосування першої аксіоми дуже важливе для вивчення Дгарми. Багато хто з нас хотів би досягти тих чудових якостей, про які ми читаємо в текстах Дгарми, однак якщо ми хочемо, щоб наші бажання були реалістичними, нам потрібно зʼясувати, на чому ґрунтується їхнє досягнення. Коли ми знаємо, що нам потрібно розвинути, щоби досягти наших цілей, тоді ми знаємо, як цього досягти. А отже, ми можемо почати будувати основу й рухатися далі. Це робить наші пошуки реалістичними.

Друга аксіома – це аксіома функціональності. Кожне явище, на яке впливають причини та умови, виконує свою певну функцію. Саме вогонь, а не вода, виконує функцію горіння. Це, знов таки, одне з основних припущень буддизму (аксіома) і ми також можемо її прийняти. Застосування цієї аксіоми полягає в тому, що, вивчаючи Дгарму, ми повинні досліджувати принцип дії кожного її аспекта. Нам даються настанови щодо певних станів ума чи емоцій, які нам потрібно розвивати (наприклад, любов і концентрацію), а також щодо тих, яких нам потрібно позбутися (наприклад, заплутаності чи гніву). Нас також навчають певних методів практики. Щоб зрозуміти ці методи, нам потрібно зʼясувати, як вони працюють – в чому їхні функції? Оскільки певні якості сумісні, а інші ні, то завдяки розвитку певних станів ума будуть розвиватися й інші.

Наприклад, коли ми вивчаємо техніку медитації для розвитку любові та отримуємо певний досвід у ній, це збільшує нашу довіру до цієї техніки. Ми намагаємося зʼясувати: "Це вірно чи ні?" – і намагаємося перевірити це на власному досвіді. Функція такого дослідження в тому, що це дає нам впевненість у методі. А яка функція впевненості в тому, що метод практики правильно працює? Це збільшує нашу здатність практикувати метод на глибокому рівні. Якщо нам бракує впевненості в тому, що ми робимо, то ми не будемо цим займатися. Якщо ми розумітимемо, навіщо нам робити кожен крок, то будемо щиро докладати зусиль, щоби просуватися у практиці. У протилежному випадку, ми не будемо докладати жодних зусиль.

Крім того, ми повинні розуміти функцію усування та протидії. Наприклад, впевненість у методі усуває нерішучість щодо нього. Брак впевненості  у своїй здатності слідувати методу заважає нам досягти в ньому успіху або просунутися глибше.

Дуже важливо знати, що саме зміцнить чи зруйнує кожен крок у практиці й кожна якість, яку ми вивчаємо. Тоді ми матимемо реалістичне розуміння того, що робимо. Наприклад, чому ми хочемо розвинути певний позитивний стан ума, як-от любов? Вагомою причиною є те, що вона зміцнює спокій ума й дозволяє нам допомагати іншим. Чому ми хочемо позбутися певного негативного стану ума, як-от гніву? Через вплив гніву: він створює проблеми як для інших, так і для нас самих. Це дуже важливо знати, якщо ми хочемо позбутися деструктивних моделей поведінки, до яких ми прив'язані. Візьмемо, наприклад, куріння. Якщо ми чітко зрозуміємо принцип дії – те, що куріння робить із нашими легенями – то зрозуміємо, чому нам варто припинити це робити. Так ми застосовуємо аксіому функціональності.

Третя аксіома – аксіома раціонального обґрунтування. Це означає, що положення є доведеним, якщо йому не суперечать надійні способи пізнання. Спочатку нам потрібно перевірити, чи не суперечить усе, що ми вивчаємо як Дгарму, авторитетним духовним писанням. Звідки ми знаємо, що певне вчення є вченням Дгарми? Бо воно узгоджується з тим, чого навчав Будда. Оскільки Будда давав різним учням різні настанови, які на перший погляд можуть здаватися суперечливими, то звідки ми можемо знати, яким був його глибинний намір? Індійський майстер Дгармакірті пояснив: якщо певна тема у вченні Будди повторюється, тоді ми дійсно знаємо, що Будда мав це на увазі. Це важливо, особливо стосовно етичних питань.

Другий спосіб достовірного пізнання вчення – це використання логіки та висновків. Ми перевіряємо, чи є це логічно послідовним, чи не суперечить логіці? Чи відповідає це здоровому глузду або є чимось дивним? Третій достовірний спосіб пізнання – це безпосереднє пізнання: наш медитативний досвід підтверджує або суперечить цьому?

Давайте розглянемо приклад застосування цієї аксіоми. Ми можемо отримати вчення про те, що певний стан ума усуває протилежний недолік або проблему: наприклад, "любов долає гнів". Спершу ми думаємо, чи узгоджується це з тим, чого навчав Будда. Так, це не суперечить нічому з того, чого вчив Будда.

Чи це вірно за логікою? Так, любов – це бажання, щоб інші були щасливі. Чому людина, яка завдає мені болю, і на яку я злюся, чинить саме так? Ця людина робить такі жахливі речі, тому що вона нещасна, психічно та емоційно засмучена. Якби я любив цю людину, то хотів би, щоб вона була щасливою, щоб вона не була засмученою і не була такою нещасною. Таке ставлення не дозволяє нам злитися на людину, чи не так? Це абсолютно логічно. Якщо ця людина завдає нам багато шкоди, і ми хочемо, щоб вона перестала це робити, нам треба поширювати на неї свою любов. Ми повинні побажати людині щастя, бо якби вона була щасливою, то не завдавала б нам болю. Якщо ми будемо сердитися на людину, вона не перестане шкодити нам. У цьому вченні є логіка.

Нарешті, ми досліджуємо вчення за допомогою прямого пізнання або через досвід медитації. Іншими словами, ми перевіряємо на практиці, чи працює воно. Наприклад, якщо я медитую на любов, чи зменшується мій гнів? Так, зменшується. Це третій спосіб раціональної перевірки вчення. Так ми застосовуємо аксіому раціонального обґрунтування.

Остання аксіома – це аксіома природи явищ. Вона полягає в тому, що певні речі просто від природи є істинними. Наприклад, вогонь є гарячим, а вода вологою. Чому вогонь гарячий, а вода волога? Це просто так, як є. Нам потрібно досліджувати, які з положень Дгарми є істинними просто тому, що такою є природа явищ: наприклад, що всі істоти хочуть бути щасливими й ніхто не хоче бути нещасним. Чому? Тому що це так. Візьмемо інший приклад. Нещастя є результатом деструктивної поведінки, а щастя – результатом конструктивної поведінки. Чому? Просто тому, що так влаштований всесвіт. Це не тому, що Будда створив світ таким, а тому, що він таким і є. Якщо ми досліджуємо і виявляємо, що певні явища є саме такими за своєю природою, то ми повинні прийняти це як життєву істину. Зводити себе з розуму через це – марна трата часу.

Одне з положень щодо природи явищ, яке має найбільше відношення до практики Дгарми, – це те, що в сансарі є злети та падіння. Це стосується не лише вдалих і невдалих перенароджень, а й того, що відбувається кожної миті в нашому повсякденному житті. Наш настрій і те, що нам хочеться робити, постійно змінюється. Якщо ми приймаємо це як належне, то не будемо засмучуватися через це. Чого ще нам очікувати від сансари? Звичайно, інколи медитація буде проходити добре, а інколи – ні. У деякі дні я буду відчувати бажання практикувати, а в інші – ні. Нічого страшного! Просто так воно і є. Облиште це й не засмучуйтесь. Це дуже важливо.

Ці чотири положення, яких навчав Будда, є дуже корисними, якщо ми хочемо реалістично ставитися до Дгарми. Щоб закріпити наше розуміння цих аксіом, а також розуміння того, як застосовувати їх до настанов, які ми вивчаємо, давайте розглянемо це на прикладі вчення про неприв'язаність до нашого тіла.

1. Від чого залежить розвиток неприв'язаності? Це залежить від розуміння непостійності, перенародження, того, як існує "я", взаємозв'язку між тілом, умом і "я" тощо.
2. Яка функція розвитку неприв'язаності до нашого тіла? Вона допомагає нам не засмучуватися і не гніватися, коли ми хворіємо або старіємо.
3. Чи це раціонально обґрунтовано? Так, Будда вчив, що неприв'язаність до тіла усуває одну з причин страждань – прив'язаність, основану на ототожненні себе з чимось минущим. Чи це логічно? Так, адже тіло щомиті змінюється і старіє. Чи можемо ми перевірити на власному досвіді, як це працює? Так, розвиваючи неприв'язаність, ми помічаємо, що в нас стає менше проблем і нещастя.
4. А як щодо природи явищ? Якщо я медитую на неприв'язаності до тіла, чи безперервно збільшується мій рівень щастя? Ні, це не так. Це сансара, у ній постійно відбуваються злети й падіння. Однак, зрештою, в довгостроковій перспективі, я можу стати щасливішим і моє життя може покращитися, але це не буде відбуватися прямолінійно. Так влаштований світ.

Як ми могли побачити, застосовуючи чотири аксіоми для перевірки вчення (наприклад, вчення про непривʼязаність до нашого тіла), ми розвиваємо реалістичне ставлення до того, як працювати з буддійськими настановами. Отже, коли Будда казав: "Не вірте тому, чого я навчаю, просто через довіру чи повагу до мене, але перевіряйте все самостійно, наче купуєте золото", – він мав на увазі перевірку за допомогою цих чотирьох аксіом.