У стародавні часи гендерні відмінності, можливо, не були настільки важливими. Проте з розвитком цивілізації сила й влада відігравали дедалі важливішу роль у захисті суспільства від ворогів. Відповідно, чоловіки стали домінувати завдяки більшій фізичній силі. У пізніші часи освіта та інтелект стали відігравати важливішу роль, і в цьому відношенні чоловіки й жінки не мають жодних відмінностей. Однак у наш час у вирішенні конфліктів та інших проблем вирішальну роль відіграють прихильність і щиросердя. Ці дві якості необхідні для контролю використання освіти й інтелекту, щоб не допустити їх використання у деструктивних цілях. Відтак, жінки мають відігравати важливішу роль, адже, можливо, через біологічні фактори, вони від природи краще здатні розвивати прихильність і сердечність ніж чоловіки. Це так через те, що вони виношують дітей у своєму лоні й зазвичай є основними опікунами новонароджених немовлят.
Війна традиційно ведеться переважно чоловіками, оскільки вони мають кращу фізичну будову для прояву агресивної поведінки. З іншого боку, жінки, як правило, більш турботливі й чутливі до чужого дискомфорту й болю. Хоча чоловіки й жінки мають однаковий потенціал агресивності та добросердя, вони відрізняються в тому, що з цих якостей легше проявляється. Отже, якби більшість світових лідерів були жінками, можливо, було б менше війн і більше співпраці на основі глобальної турботи – хоча, звичайно, і з деякими жінками буває складно! Я симпатизую феміністкам, але просто галасувати недостатньо. Вони мають докладати зусиль, щоб зробити позитивний внесок у суспільство.
У деяких релігіях наголошується на важливості чоловіків. Однак у буддизмі найвищі обітниці, а саме бгікшу та бгікшуні, є рівними і дають однакові права. І це попри те, що в деяких ритуальних сферах, через соціальний звичай, бгікшу йдуть перед бгікшуні. Але Будда надав базові права однаково обом групам санґхи. Немає сенсу обговорювати, відроджувати чи ні висвячення бгікшуні; питання лише в тому, як це зробити правильно в контексті Вінаї.
Шантаракшіта запровадив у Тибеті висвячення бгікшу Муласарвастівади. Однак усі індійці в його спільноті були чоловіками, і, оскільки посвячення в бгікшуні вимагає наявності подвійної санґхи, він не зміг запровадити лінію бгікшуні. Пізніше деякі тибетські лами висвячували своїх матерів у бгікшуні, але з погляду Вінаї, це не вважалося справжніми посвяченнями. З 1959 року я мав відчуття, що більшість жіночих монастирів потребують підвищення рівня освіти до рівня чоловічих монастирів. Я втілив це, і сьогодні ми вже маємо вчених серед монахинь. Але що стосується відновлення посвячень в бгікшуні, то я не можу діяти одноосібно. Це питання має бути вирішене відповідно до Вінаї.
Нині у нас є можливість обговорити це питання з іншими буддійськими традиціями, такими як китайська, корейська та в'єтнамська, в яких досі існують посвячення в бгікшуні. Вже близько двох десятків тибетських жінок прийняли посвячення в бгікшуні згідно з традицією Дгармаґуптаки. Ніхто не заперечує, що вони тепер бгікшуні.
Протягом останніх тридцяти років ми проводимо дослідження текстів Вінаї Муласарвастівади та Дгармаґуптаки. Оскільки Віная присутня в обох цих санскритських традиціях, а також і в палійській традиції, корисно, щоб старійшини санґхи з усіх трьох традицій Вінаї зібралися разом, щоб обговорити це питання і поділитися своїм досвідом. Висвячення бгікшуні вже відновлено на Шрі-Ланці, й існує намір зробити те ж саме в Таїланді. Подальші дослідження будуть корисними, щоб одного дня ми змогли виправити невдачу Шантаракшіти. Однак, як приватна особа, я не маю достатньо повноважень, щоб розв’язати це питання. Це суперечило б процедурам Вінаї. Я маю право лише ініціювати дослідження.
Ми всі приймаємо і визнаємо як монахинь тих жінок Тибету і Заходу, які отримали висвячення бгікшуні Дгармаґуптаки. Питання не в цьому. Питання полягає в тому, щоб знайти спосіб висвячення бгікшуні, який відповідає текстам Вінаї Муласарвастівади. Якби Будда зараз був живий, із нами тут і зараз, ми могли б його запитати. Якби я був Буддою, я міг би вирішити; але це не так. Я не Будда. Я можу діяти автократично щодо деяких питань, але не щодо питань Вінаї. Я можу встановити, що тибетські бгікшуні, висвячені в традиції Дгармаґуптаки, зустрічаються в групах для виконання трьох ритуалів санґхи: [очищення від проступків що два місяці(соджонг) (gso-sbyong, санскр. poshadha, палі: uposatha), встановлення літнього ретриту (dbyar-sbyor, санскр. varshopanayika, палі: vassopanayika) та закінчення обмежень літнього ретриту (dgag-dbye, санскр. pravarana, палі: pavarana)]. Але що стосується відновлення церемонії висвячення, то це вже інша справа. Хоча я, можливо, хотів би, щоб це сталося, але для цього потрібен консенсус старших монахів. Деякі з них чинять сильний опір. Одностайної згоди немає, і в цьому проблема. Однак я можу негайно перекласти з китайської на тибетську відповідні тексти для версій Дгармаґуптаки цих трьох ритуалів санґхи. Ніхто не може цьому заперечити.
Щодо інших аспектів, нам потрібно більше обговорень. Підтримка з боку санґхи інших буддійських традицій є важливою, тому ця зустріч є корисним етапом у цьому процесі. Наступним кроком я запрошую групу міжнародних старійшин санґхи приїхати до Індії. Нехай вони обговорять це питання з тими вузьколобими тибетськими старійшинами, які виступають проти відновлення висвячення бгікшуні Муласарвастівади.
Якби Будда був тут сьогодні, він, безсумнівно, дав би дозвіл. Але я не можу діяти як Будда. Хоча монашество існує в Тибеті з восьмого століття, бгікшуні ніколи не виконували три ритуали санґхи, і тепер це зміниться. Але поки що рано приймати рішення про висвячення.
Цього року може бути важко започаткувати ці три ритуали бгікшуні санґхи, але наступного року ми зможемо розпочати. Бгікшуні Пратімокша вже перекладена з китайської на тибетську мову. Це від тридцяти до сорока сторінок. Тибетські бгікшуні Дгармаґуптаки повинні вивчити її напам'ять. Але власне ритуальні тексти для трьох ритуалів санґхи все ще потрібно буде перекласти
Хоча тибетські монахині можуть бажати отримати висвячення як муласарвастівада-бгікшуні, висвячення дгармаґуптака-бгікшуні не можуть бути прийняті як муласарвастівада-бгікшуні. Якби вони були взаємозамінні, то не було б жодних підстав для того, щоб Атішу просили не давати посвячення в Магасанґіка бгікшу в Тибеті. [Коли індійський майстер Атіша був запрошений до Тибету королем Джанґчубом О (тиб. Byang-chub 'od) на початку одинадцятого століття н.е., дід короля, король Єше О, вже спонсорував відновлення посвячення в бгікшу Муласарвастівади у своєму королівстві, запросивши східноіндійського майстра Дгармапалу, який згодом відвідав його. Атішу попросили не давати посвячення в магасанґіка-бгікшу, оскільки це привело б до появи в Тибеті двох ліній Вінаї].
Крім того, якщо б висвячення Дгармаґуптаки були б висвяченнями Муласарвастівади, то висвячення Тхеравади також були б висвяченнями Муласарвастівади, а це було б абсурдно. Нам потрібно відновити висвячення бгікшуні Муласарвастівади суто згідно з Вінаєю Муласарвастівади.
Отже, цієї зими ми проведемо подібну конференцію, але в Індії – в Бодг-Ґаї, Сарнатху чи Делі. На додаток до міжнародних старійшин санґхи, присутніх на цій конференції в Гамбурзі, ми запросимо всіх вищих лідерів тибетських санґх і всіх настоятелів головних монастирів усіх чотирьох тибетських традицій, можливо, навіть Бонпо. У Бонпо все ще є бгікшуні. Ми запросимо найстарших, найповажніших вчених бгікшу, близько сотні загалом. Тоді я попрошу старійшин міжнародних санґх викласти перед ними, особисто, свої розсудливі аргументи на користь відновлення висвячення бгікшуні. Це було б дуже корисно. Ми, тибетці, профінансуємо таку конференцію і вирішимо, хто найкраще її організує.
За останні двадцять шість століть між палійською та санскритською версіями абгідгарми виникло багато відмінностей. Наґарджуна прояснив деякі моменти; інші очевидні відмінності між двома традиціями можуть бути з'ясовані за допомогою дослідження. У цьому дусі ми можемо взяти на себе сміливість дослідити слова Будди, наприклад, про гору Меру, про те, що земля пласка, а сонце і місяць мають майже однаковий розмір і однакову відстань від землі. Це абсолютно неприйнятно. Навіть мої власні наставники в Лхасі бачили в телескоп тіні від гір на Місяці і були змушені погодитися з тим, що Місяць не випромінює власного світла, як стверджує абгідгарма. Отже, немає потреби обговорювати в санґсі роз'яснення Наґарджуни. Те саме стосується питань сутр. Але зовсім інша справа, коли мова йде про Вінаю.
Усі переклади текстів Вінаї починаються з прославлення Всевідаючого Будди. Це означає, що Будда сам засвідчив тексти, оскільки лише всевідаючий Будда знає, що слід практикувати, а від яких дій слід утримуватися. А ось у текстах абгідгарми виголошується прославлення Манджушрі. Крім того, після того, як Будда відійшов у парінірвану, була проведена рада санґхи, яка внесла деякі зміни до Вінаї. Будда дав дозвіл на це, і це можна поширити на інші моменти. Наприклад, ми, тибетці, практикуємо Бодгісаттваяну і Тантраяну, кожна з яких має свій набір обітниць. Деякі пункти і заповіді в них і у Вінаї суперечать одне одному. У таких питаннях вищі набори обітниць повинні мати пріоритет над нижчими.
У двадцять першому столітті концепція війни застаріла. Натомість нам потрібен діалог для вирішення суперечок, а одного лиш інтелекту для цього недостатньо. Нам також потрібне сердечне тепло і серйозна зацікавленість у добробуті інших. Співчуття важливіше для щирого діалогу. Через біологічні фактори жінки мають більшу чутливість до страждань інших, ніж чоловіки. Наприклад, не так багато жінок працюють забійниками чи м'ясниками. Тому жінки мають брати участь в міжнародних переговорах і повинні відігравати там більшу роль.
Чотиричленна спільнота учнів Будди складається з бгікшу, бгікшуні, упасак та упасік. Очевидно, що жінки й чоловіки мають відігравати рівну роль. Але в даний час серед тибетців чотиричленна спільнота є неповною. Однією з восьми і десяти якостей дорогоцінного людського перенародження є народження в центральній землі, визначеній або географічно, або духовно. Тибет не є географічно визначеною центральною землею. Щодо духовного визначення серединної землі, то це та, в якій є повна чотиричленна спільнота послушників. Очевидно, що без бгікшуні вона є неповною. Багато тибетців кажуть, що якщо існує спільнота бгікшуні, то це і є центральна земля, оскільки бгікшуні є найважливішою з чотирьох груп. Але це визначає лише подібність до центральної землі та дорогоцінного людського перенародження. Попередні майстри в Тибеті повинні були звернути на це увагу.
Без консультацій з групою санґхи я можу ініціювати покращення освіти серед тибетських монахинь. Я впровадив ці зміни, і вже багато монахинь досягли високого рівня освіти й ерудиції. У монастирях Мундґоду я оголосив, що ми повинні готуватися до іспиту на ступінь Ґешема. Деякі старші монахи заперечували, але я сказав їм, що Будда дав рівне право чоловікам і жінкам ставати бгікшу і бгікшуні, то чому б не дати рівне право ставати ґеше і ґешема? Думаю, проблема в тому, що ці старші монахи просто не звикли до такого типу мислення.
На початку шістдесятих я скликав не лише монахів, але й монахинь, і сказав, що вони теж можуть приєднатися до двомісячної церемонії соджонґ. У ті роки ще не було бгікшуні, тому, хоча монахиням-початківцям шраманеріки зазвичай не дозволяється брати участь у соджонґах, мої наставники дали дозвіл. Тож ми почали це робити. Було кілька саркастичних заперечень з монастирів Південної Індії, оскільки ніколи не було такого, щоб монахи й монахині робили соджонґ разом. Але через це не розстригся жоден монах!
З сімдесятих років деякі жінки Тибету почали приймати посвячення бгікшуні з китайської традиції. Однією з головних причин мого візиту до Тайваню було бажання побачити на власні очі лінію бгікшуні та перевірити її стан. Я доручив Лосанґу Церінґу досліджувати обітниці бгікшуні, і він займається цим вже двадцять років. Ми доклали максимум зусиль. Я попросив головних китайських бгікшу, що передають обітниці, організувати міжнародну зустріч санґхи, але вони не змогли цього зробити. Я сам не міг скликати таку зустріч через труднощі, які б виникли з боку Китайської Народної Республіки. Я вважав, що було б краще, якби таку зустріч скликала інша організація, і тому я попросив Джампу Чодрона зробити це. Все, що міг зробити окремий монах, було зроблено. Тепер нам потрібен широкий монаший консенсус від тибетських старійшин бгікшу.
У посвяченні в монахи і монахині сказано, що потрібно знати належні об'єкти пошани. Там сказано, що хоча, з погляду самої обітниці, бгікшуні є вищими, проте вони не можуть бути об'єктами вшанування для новопосвячених монахів. Можливо, це також потрібно переформулювати, пам'ятаючи про обітниці бодгісаттв і тантричні обітниці, особливо тантричну обітницю не зневажати жінок. З цієї точки зору виникає незручність, якщо дотримуватися цього пункту Вінаї. Отже, при дотриманні трьох наборів обітниць, деякі незначні моменти також потребують змін. А що стосується вивчення обітниць бгікшуні Муласарвастівади перед прийняттям, то ті, хто стали бгікшуні по лінії Дгармаґуптаки, можуть читати і вивчати їх, хоча вони повинні проводити свої ритуали згідно з Дгармаґуптакою. Однак все ще існує проблема для тих, хто не є бгікшуні і хоче вивчати ці обітниці.
Вносячи всі ці зміни, а особливо відновлюючи висвячення бгікшуні Муласарвастівади, надзвичайно важливо, щоб це не було зроблено лише частиною тибетської санґхи. Ми повинні уникнути розколу в санґсі. Нам потрібен широкий консенсус всередині тибетської санґхи в цілому, і тому ми робимо подальші кроки в цьому напрямку. Я дякую всім вам за ваші зусилля.