Перших монахів посвятив сам Будда із такими словами: "Ехі бгікку (Прийди, монаше)". Коли достатня кількість монахів була посвячена в такий спосіб, він запровадив посвячення (тиб. bsnyen-par rdzogs-pa, санскр. upasampada, палі: upasampada) самими монахами – бгікшу.
Згідно з багатьма традиційними переказами, Будда спершу відмовився, коли його тітка по матері, Махапраджапаті Ґаутамі (Go'u-ta-mi sKye-dgui bdag-mo chen-mo, Skye-dgui bdag-mo, палі: Mahapajapati Gotami), попросила його посвятити її в монахині. Проте Махапраджапаті разом із п'ятьма сотнями жінок-послідовниць поголили голови, вдягли жовті ряси і пішли за ним як бездомні зреченки (rab-tu byung-ba, санскр. pravrajita, палі: pabbajja). Коли вона попросила про посвячення вдруге, а потім втретє і знову отримала відмову, учень Будди Ананда (Kun-dga’-bo) вступився за неї.
З цим четвертим проханням Будда погодився за умови, що вона та майбутні монахині дотримуватимуться восьми вагомих обмежень (lci-ba'i chos, кит. gurudharma, палі: garudhamma). До них належить те, що старшинство у монахинь завжди є нижчим, ніж у монахів, незалежно від того, як довго монах чи монахиня зберігали свої обітниці. Будда встановив такі обмеження відповідно до культурних особливостей тогочасної Індії, щоб уникнути неповаги з боку суспільства до його громади і, відповідно, до його вчення. Він також зробив це, щоб захистити монахинь і забезпечити їм повагу з боку мирян. У Стародавній Індії жінки спочатку перебували під захистом та наглядом своїх батьків, потім чоловіків і, нарешті, синів. Самотніх жінок вважали повіями, і у Вінаї є багато випадків, коли монахинь називали повіями лише тому, що вони не перебували під захистом родича-чоловіка. Приналежність бгікшуні до санґхи бгікшу робила їхній самотній статус шанованим в очах суспільства.
Згідно з деякими традиціями, прийняття восьми ґарудгамм становило це перше посвячення. Згідно з іншими переказами, Будда довірив первинне посвячення Махапраджапаті та її п'ятисот послідовниць десятьом бгікшу під керівництвом Ананди. Хай там як, а найдавніший стандартний метод висвячення бгікшуні – це посвячення групою з десяти бгікшу. Цей спосіб широко відомий як "єдине посвячення санґхи бгікшу" (pha'i dge-'dun rkyang-pa'i bsnyen-par rdzogs-pa). Процедура посвячення включає в себе перелік запитань, які стосуються перешкод (бар-чад-к'ї чос, санскр. антараякадгарма, палі: антараякадгамма), які можуть виникнути у кандидатки і завадити їй дотримуватися повного набору обітниць. На додаток до запитань, які ставлять кандидатам в бгікшу, там були також і додаткові запитання, що стосуються жіночої анатомії.
Позаяк деякі кандидатки в бгікшуні висловлювали крайню стурбованість, відповідаючи на такі особисті питання монахів, Будда запровадив "подвійне посвячення санґхи" (gnyis-tshogs-kyi sgo-nas bsnyen-par rdzogs-pa). У такому посвяченні санґха бгікшуні спочатку ставить питання щодо придатності кандидатки стати бгікшуні. Пізніше того ж дня бгікшуні-санґха об'єднується з бгікшу-санґхою, щоб утворити спільне зібрання. Бгікшу-санґха проводить висвячення, а бгікшуні-санґха виступає в ролі свідків.
Спочатку обітниці для монашої спільноти включали в себе уникнення лише "природно нерекомендованих дій" (rang-bzhin kha-na-ma-tho-ba) – фізичних і словесних дій, які є руйнівними для всіх: як для мирян, так і для посвячених осіб. Для посвячених осіб, однак, вони включали також обітницю безшлюбності. З часом Будда виголошував все більше додаткових обітниць, що стосувалися "заборонених нерекомендованих дій" (bcas-pa'i kha-na ma-tho-ba) – фізичних і словесних дій, які не є природно руйнівними, але заборонені тільки для посвячених осіб. Це було необхідно, щоб уникнути неповаги з боку суспільства до буддійської монашої спільноти і вчення Будди. Тільки Будда мав право видавати такі заборони. Монахині отримали більше додаткових обітниць, ніж монахи: кожна додаткова обітниця була встановлена після конкретного інциденту, пов'язаного з неналежною поведінкою монаха чи монахині. До обітниць монахинь належать ті, що були встановлені на основі неналежної поведінки монахинь у взаємодії з монахами, тоді як обітниці монахів не містять взаємних застережень.