Система саутрантіки індійського буддизму в інтерпретації тибетської традиції Ґелуґ аналізує сім способів пізнання речей:
- Просте/базове/ пряме пізнання (mngon-sum)
- Інференційне (основане на висновках) пізнання (rjes-dpag)
- Подальше пізнання (bcad-shes)
- Невизначальне пізнання (snang-la ma-nges-pa)
- Припущення (yid-dpyod)
- Нерішучі коливання (the-tsoms)
- Викривлене пізнання (log-shes).
Вміння визначати, звідки і як ми щось знаємо, є важливою навичкою, яка дозволяє нам оцінювати те, що ми знаємо (або думаємо, що знаємо). Через те, що наша свідомість іноді сповнена хибних уявлень та всіляких проєкцій, які мають мало спільного з реальністю, ми створюємо багато проблем для себе та інших. Особливо це стосується випадків, коли ми не усвідомлюємо, що те, що ми сприймаємо або думаємо, що сприймаємо, є хибним. Або коли ми робимо передчасні чи неправильні висновки.
Наприклад, уявімо, що наша подруга йде нам назустріч по вулиці, але ми вийшли з дому без окулярів. Коли ми дивимося перед собою, то бачимо лише рухому пляму, що наближається. Наш зір викривлений. Насправді ніяка пляма до нас не наближається.
Уявімо, що ми надіваємо окуляри і знову дивимося, але людина знаходиться занадто далеко, щоб ми могли розгледіти, хто це. Наше візуальне пізнання є достовірним з точки зору того, що ми бачимо: хтось іде, але не є визначальним настільки, щоб побачити, що це наш друг. Якщо ми знаємо, що наше бачення недостатнє для визначення, ми можемо з упевненістю сказати, що людині потрібно підійти ближче, перш ніж ми зможемо переконатися, хто це. Тож ми чекаємо і не робимо поспішних висновків.
Ми можемо сподіватися, що це наша подруга, тому ми можемо концептуалізувати, що це вона, і спроєкціювати її образ на наше сприйняття жінки, яка йде вулицею. Але це концептуальне пізнання людини лише здається простим пізнанням, втім воно не є дійсним. Ми заплуталися. Наше концептуальне пізнання є оманливим, бо змушує нас думати, що це точно наша подруга, але наше очікування може виявитися хибним.
Припустімо, що ми не просто сподіваємося, що це наша подруга, спираючись лише на інтуїцію і не маючи на те жодних підстав, а робимо висновок, що це вона. Ми думаємо, що нам не потрібно чекати, поки людина підійде ближче, щоби переконатися в цьому. Ми спираємось у своєму висновку на тому, що наша подруга мала би зустрітися з нами в цей час, і ось до нас іде жінка. Ми чекаємо на подругу – жінку – і зараз саме той час, коли вона мала б прийти, тому ми робимо висновок, що ця жінка напевно є нашою подругою.
Якщо ми переконані, що це наша подруга, а виявляється, що це була не вона, то наш висновок був хибним. Якщо ми не зовсім переконані, але припускаємо, що це наша подруга, і це дійсно так, то ми зробили правильне припущення. Але наше припущення не ґрунтувалося на вагомій причині. Ми спиралися на хибну лінію міркувань, що наша подруга має зустрітися з нами зараз; до нас іде жінка; вона має бути тією самою подругою, тому що наша подруга – жінка, і вона мала б підійти саме зараз.
Однак ми можемо коливатись щодо того, чи це йде наша подруга, чи хтось інший. Ми можемо коливатися між цими двома висновками, і це викликає у нас занепокоєння. Ми почуваємося невпевнено в цій ситуації, бо не контролюємо того, ким виявиться ця жінка. Ми відчуваємо себе так, тому що ментальний фактор нерішучості, який супроводжує нерішучі коливання – це турбуючий стан ума. Він змушує нас втрачати спокій ума та самоконтроль. Ми можемо почати неконтрольовано хвилюватися.
Коли наша подруга занадто далеко, щоб ми могли достовірно розгледіти, хто це, що ми бачимо? Чи бачимо ми лише одну мить кольорових форм, а потім іншу мить інших кольорових форм? Ні, ми бачимо цілий об'єкт, який, згідно здорового глузду, можна побачити, почути, понюхати, спробувати на смак і відчути на дотик, і який існує протягом певного періоду часу, а не лише однієї миті. Чи є цей об'єкт нічим? Ні, це об'єктивно тіло, людське тіло, жіноче людське тіло. Чи бачимо ми просто тіло, яке йде вулицею? Ні, ми бачимо людину, приписану на основі цього тіла. Чи людина – це просто тіло? Ні, людина – це цілий об'єкт, який, як підказує нам здоровий глузд, також має ум, емоції, почуття і так далі, а також існує впродовж певного періоду часу.
Припустимо, що людина, яка йде до нас, насправді є нашою подругою Марією. Коли ми бачимо її, ми бачимо лише людину, чи ми бачимо Марію? Людина, яку ми бачимо, не є ніким, це насправді Марія. Якби ми запитали її, хто вона, вона б відповіла, як і інші люди, які її знають. Але зараз, коли вона занадто далеко, щоб ми могли розрізнити, хто вона, ми не знаємо, чи бачимо саме Марію. Однак ми бачимо Марію. Ми не бачимо нікого іншого і також не бачимо зовсім нікого.
Як тільки наша подруга підійшла достатньо близько, щоб ми достовірно побачили, що це Марія, звідки ми знаємо, що це Марія? Ми знаємо це концептуально, тобто через ментальну категорію, яку ми маємо стосовно цієї конкретної особи. Щоразу, коли ми бачимо її тіло, чуємо її голос або торкаємося якоїсь частини її тіла, не має значення, що вона робить, що говорить або які фізичні відчуття ми відчуваємо, ми вписуємо все це в категорію тієї самої особи, яку ми сприймаємо. Ця категорія є статичною; вона не змінюється, вона нічого не робить і на неї не впливає те, що ми бачимо або чуємо її дії. Крім того, ця категорія позначена ім'ям "Марія", і щоразу, коли ми бачимо, чуємо або торкаємося її, ми можемо позначити її цим ім'ям.
Як ми зрозуміли, що ця людина належить до нашої ментальної категорії "Марія"? Ми виокремили якусь незвичайну характерну рису людини, яку ми побачили, а також виокремили якусь складову рису категорії "Марія". Незвичайна риса – це риса, яка притаманна лише Марії і нікому іншому. Сукупна ознака – це ознака, яка є спільною для всіх конкретних об'єктів, що входять до категорії. Це спільна риса всіх випадків, коли ми бачили, говорили з Марією або думали про неї. Ми дійшли висновку, що це Марія, виходячи з логіки міркувань. Якщо людина має таку-то незвичайну особливість, то вона вписується в категорію з такою-то сукупною ознакою.
Якщо ми помилково вважали, що вона – Сьюзен, то, побачивши Марію на відстані, ми сприйняли її через категорію окремої людини, позначеної ім'ям "Сьюзен". Неправильно міркуючи, ми вважали, що незвичайна характерна риса Марії є незвичайною характерною рисою Сьюзен. Виходячи з цього, ми помилково зробили висновок, що це Сьюзен, тому що наше припущення, що вона має незвичайну характерну рису Сьюзен, було неправильним. Виходячи з цієї помилки, ми вписали Марію в категорію Сьюзен, або можна сказати, що ми спроєкціювали Сьюзен на Марію. Наше концептуальне пізнання Марії як Сьюзен було оманливим. Хоча вона виглядала як Сьюзен, це було хибно.
Коли Марія підходить ближче, і ми правильно пізнаємо її концептуально як Марію, ми також знаємо, що вона не Сьюзен. Ми заперечуємо те, що вона є Сьюзен. Як ми це пізнаємо? Перш за все, ми могли б знати, що це не Сьюзен, якби ми знали Сьюзен раніше. Якщо ми не знаємо Сьюзен, ми не можемо заперечити, що це Сьюзен, і пізнати Марію як "не Сьюзен". Коли ми впевнені, що бачимо саме Марію, ми виключаємо, що вона є кимось іншим, окрім Марії; і, звичайно, "будь-хто інший, окрім Марії" містить також і Сьюзен. Але коли ми з цілковитою впевненістю переконуємося, що це Марія, а ми думали, що це була Сьюзен або могла бути Сьюзен, ми точно виключаємо, що це була Сьюзен. Ми знаємо це, концептуально і експліцитно (явно) пізнаючи її як Марію, в той час, як імпліцитно (неявно) ми пізнаємо її як "не Сьюзен", а також як "не будь-кого іншого, крім Марії". "Експліцитно" означає, що Марія з'являється в нашому пізнанні, а "імпліцитно" означає, що хоча ми знаємо, що це не Сьюзен і не хтось інший, окрім Марії, прогалина, яка представляє відсутність Сьюзен або відсутність когось іншого, окрім Марії, насправді не з'являється.
Далі, коли ми вперше впізнаємо Марію, перший момент нашого умоглядного концептуального пізнання є новим. Ми думаємо: "О, це Марія". Після цього моменту ми вже не робимо активних висновків. Тепер ми маємо подальше пізнання, що це Марія, і наше усвідомлення цього вже не є новим. Ми знаємо, що це Марія, але наше знання вже не таке усвідомлене, як тоді, коли ми вперше зрозуміли, хто це.
Отже, ці приклади ілюструють, що таке сім способів пізнання, і як їх можна застосувати, а також як їх корисно ідентифікувати в нашому повсякденному житті.