Історичний Будда
Згідно більшості традиційних життєписів, людина, яка згодом стала Буддою, народилася в аристократичному клані Шак'я на півночі Індії в 5 столітті до нашої ери. Йому дали ім'я Сіддгартха Ґаутама, і на святкуванні його народження мудрець-відлюдник на ім'я Асіта оголосив, що ця дитина стане або великим царем, або великим релігійним учителем. Батько Сіддгартхи, Шуддгодхана, був головою клану Сак'я і відчайдушно бажав, аби син пішов по його стопах. Тому він вирішив відгородити Сіддгартху від усього, що могло б змусити його звернути зі шляху великого царя.
Молодого Сіддгартху тримали в сімейному палаці, де йому пропонували всі можливі види задоволень: коштовності і вродливих жінок, ставки з лотосами й чудові звіринці. Він був убезпечений від будь-яких страждань і нещасть, оскільки хворим і літнім людям було заборонено входити до палацу. Із часом Сіддгартха досяг успіхів у навчанні та спорті й одружився з Ясодгарою, яка народила йому сина Рагулу.
Майже 30 років Сіддгартха жив у розкоші, але його все більше цікавило, що знаходиться за стінами палацу. "Якщо ця земля має стати моєю, – думав він, – то чому б мені не побачити її та мій народ?" Зрештою, Шуддгодхана домовився, щоби для його сина організували екскурсію за межі палацу. Вулиці прибрали, хворих і старих людей сховали, а Сіддгартху віз його візник Чанна. Місцеві жителі махали йому руками та посміхалися. Але все одно крізь натовп Сіддгартха помітив на узбіччі згорблену людину зі зморшками. Вражений і шокований, він запитав Чанну, що сталося із цією бідолашною істотою. "Ти бачиш перед собою стару людину. Така доля чекає на кожного з нас", – відповів Чанна. Пізніше Сіддгартха зустрів хвору людину й мерця, і це ще більше відкрило йому очі на неминучі, але цілком нормальні сторони життя, які стосуються і його самого.
Нарешті він зустрів святого – того, хто шукав звільнення від страждань. Перші три зустрічі допомогли Сіддгартсі усвідомити, що життя в палаці, де він був захищений від усіх страждань, було оманою. Однак зустріч зі святим пробудила в ньому бажання шукати звільнення від страждань.
Навряд чи Сіддгартха ніколи до цього не бачив літніх або хворих людей, але це символічно показує, що він (як насправді й усі ми) звик жити, не помічаючи страждання. Повернувшись до палацу, Сіддгартха втратив спокій. Він жив легким життям в оточенні своїх близьких, але як він міг тепер насолоджуватися цим життям, знаючи, що одного дня він і всі вони постаріють, захворіють і помруть? Сповнений рішучості звільнити всіх від страждань, однієї ночі він втік із палацу, щоби стати мандрівним аскетом.
Сіддгартха зустрів багато великих вчителів, і під їхнім керівництвом завдяки медитації він досяг дуже високих рівнів концентрації. Однак він усе одно був незадоволений, оскільки ці медитативні стани не позбавляли від страждань. Тоді він вдався до аскетичних практик, позбавивши своє тіло їжі та фізичного комфорту, і більшу частину часу проводив у медитації. Після шести років такої практики, його тіло стало настільки худим, що нагадувало скелет, вкритий тонким шаром шкіри.
Одного разу, сидячи на березі річки, він почув, як учитель навчав дитину грати на музичному інструменті: "Струни не повинні бути натягнуті надто слабко, інакше ти не зможеш грати на інструменті. Так само вони не можуть бути натягнуті надто сильно, інакше вони порвуться". Почувши це, Сіддгартха усвідомив, що роки аскетичної практики не принесли йому користі. Так само, як і його розкішне життя в палаці, аскетичні практики були крайністю, і не допомагали подолати страждання. Він подумав, що відповіддю має бути серединний між цими крайнощами шлях.
У цей момент повз проходила молода дівчина на ім'я Суджата й запропонувала Сіддгартсі трохи молочного рису – це була його перша нормальна їжа за шість років. Він поїв, шокувавши цим своїх друзів-аскетів. Потім він сів під фіговим деревом і вирішив: "Я не встану із цього місця, доки не досягну повного пробудження". Під цим деревом, відомим тепер як дерево бодгі, Сіддгартха досяг повного просвітлення і став відомий як Будда – пробуджений.
Невдовзі після свого просвітлення Будда дав вчення про чотири благородні істини та вісімковий шлях. Протягом наступних 40 років він подорожував північними рівнинами Індії, навчаючи інших тієї мудрості, яку він осягнув. Він заснував монаший орден, відомий як Санґха, який поширював вчення Будди всією Індією, а згодом – усією Азією та світом.
Будда залишив цей світ у віці близько 80 років у Кушинаґарі. Перед цим він запитав Санґху, чи є в них якісь сумніви, чи є щось у вченні, що потребує роз'яснення. Наставляючи своїх послідовників покладатися на Дгарму та етичну самодисципліну, він промовив свої останні слова: "Ось, о монахи, моя остання порада вам. Усі складені явища цього світу мінливі. Вони не вічні. Старанно працюйте, щоб ви самі здобули своє спасіння". Із цими словами він ліг на правий бік і пішов із цього світу.
Хто такі будди?
Ми побачили, ким був історичний Будда, але що насправді означає бути буддою?
Простими словами, Будда – це той, хто пробудився. Будди пробудилися від глибокого сну. Мова йде не про глибокий сон після нічної вечірки, а про глибокий сон невігластва, який пронизує кожну мить нашого життя; невігластва щодо того, як насправді існуємо ми, і як, власне, насправді існує все.
Будди – не боги й не Творці. Усі будди починали так само, як і ми: їхні уми були сповнені плутанини й турбуючих емоцій, а в їхньому житті було багато проблем. Але вони повільно йшли шляхом співчуття та мудрості, наполегливо працюючи над розвитком цих двох позитивних якостей, тому змогли досягти просвітлення.
Будди мають три основні якості:
- Мудрість. Будди не мають ментальних перешкод, тому вони повністю і правильно розуміють усе, особливо те, як допомогти іншим.
- Співчуття. Завдяки мудрості вони бачать, що всі ми пов'язані одне з одним, тому будди мають велике співчуття і знають, що вони здатні допомогти кожному. Мудрість без співчуття може зробити людину дуже освіченою, але від неї буде мало користі для суспільства. Співчуття – це те, що спонукає їх працювати на благо всіх істот. Саме тому будди розвивають цю другу якість, щоб встановити зв'язок з усіма нами.
- Здібності. Завдяки тому, що будди знають, як усунути страждання, і мають сильне бажання допомагати іншим, ці дві якості дають буддам силу і здатність по-справжньому допомагати іншим. Тому вони навчають нас різним способам просвітлення, використовуючи при цьому різноманітні майстерні засоби.
Будди розуміють: так само, як і вони, усі інші теж не хочуть мати проблем і страждати. Усі хочуть бути щасливими. Тому Будди працюють не лише для себе, але і для кожної істоти у Всесвіті. Вони дбають про інших так само, як і про себе.
Маючи неймовірно сильне співчуття, вони навчають мудрості – ясності ума, що дозволяє розрізняти реальність і вигадку та допомагає усунути всі страждання. Завдяки цій мудрості ми можемо нарешті позбутися всього негативного: усієї плутанини, егоїзму та негативних емоцій. Ми також можемо стати досконалими буддами і відчути повний внутрішній спокій.
Підсумки
Будди – це досконалі вчителі, які точно знають, як допомогти нам своїми майстерними методами. Вони співчутливі й завжди готові допомогти нам, вказавши правильний шлях.
Як і Сіддхартха, ми теж часто буваємо сліпі до страждань світу. Однак, як би ми не намагалися уникнути старості, хвороби і смерті, вони все одно прийдуть до кожного з нас. Історія життя Будди надихає нас усвідомити, що зіткнувшись із реальністю страждання, ми, як і сам Будда, теж можемо звільнитися від усіх неприємностей, що є в нашому житті. Життя і вчення Будди нагадують нам: ми маємо робити все можливе, аби подолати наші деструктивні емоції і невігластво, щоби ми також могли приносити благо всім живим істотам.