Досконалість наполегливості: вірʼяпараміта

Існує три види наполегливості, перший з яких – наполегливість, що подібна броні. Це готовність рухатися далі, незалежно від того, скільки часу це займе і наскільки нам буде важко. Що б не трапилося, ми не будемо лінуватися чи опускати руки. Якщо ми розуміємо, що шлях Дгарми потребує дуже і дуже тривалих зусиль, і якщо ми готові вирушити навіть у пекельні світи, щоб мати можливість допомагати іншим, то нам буде неможливо лінуватися або зневіритися через будь-які дрібні проблеми, які виникатимуть на шляху. Наша налаштованість подібна до броні: "Ніщо не зможе мене похитнути!". Така героїчна сміливість захищає нас від будь-яких труднощів, з якими ми стикаємося, тому що ми вже вирішили, що незалежно від того, наскільки важко нам буде і скільки часу це займе, ми все одно будемо продовжувати шлях.

У певному сенсі, чим пізніше ми очікуємо досягти просвітлення, тим швидше воно прийде. Натомість, якщо ми очікуємо, що досягнемо цього відразу і з легкістю, тоді нам доведеться чекати цілу вічність. Багато важливих текстів і великих вчителів говорять нам, що якщо ми шукаємо миттєвого, легкого просвітлення, то це ознака нашого власного егоїзму й лінощів. Ми хочемо результатів, але не хочемо витрачати багато часу на допомогу іншим. Ми просто хочемо одразу отримати "смачний десерт" у вигляді просвітлення. По суті, це свідчить про те, що ми просто ліниві! Ми не хочемо докладати необхідних важких зусиль, а хочемо купити просвітлення на розпродажу якомога дешевше. Однак така "угода" ніколи нічого нам не дасть.

Коли ми маємо співчуття і налаштовані на те, що: "Я буду працювати три незліченно довгих еони, щоб накопичити позитивну силу, допомагаючи іншим", – наш неймовірний героїзм допоможе нам досягти просвітлення набагато швидше.

Другий тип наполегливості – це коли ми докладаємо великих зусиль до позитивної, конструктивної діяльності, щоб створити позитивну силу, необхідну для досягнення просвітлення. Це означає, що ми не лінуємося виконувати попередні практики (поклони тощо), вивчати Дгарму і медитувати. Це речі, які необхідно робити, і важливо отримувати від цього задоволення.

Третій тип наполегливості – коли ми докладаємо великих зусиль для того, щоб допомагати і приносити користь іншим. Це стосується чотирьох способів залучення інших до свого позитивного впливу і допомоги 11 типам людей: про це ми говорили з точки зору далекосяжної етичної дисципліни. Однак в даному випадку робиться трохи інший акцент. Тут це означає активно і з наполегливістю допомагати цим 11 типам людей в різні найбільш доречні способи. Ми отримуємо задоволення від того, що робимо і відчуваємо справжню радість, що можемо приносити користь іншим. Ба більше, ми терпляче будемо витримувати будь-які повʼязані з цим труднощі, а за допомогою етичної самодисципліни будемо уникати всіх тих турбуючих емоцій, які б заважали нам насправді допомагати іншим. Очевидно, що одні далекосяжні стани ума підтримують інші.

Існує три види лінощів, які можуть стати на заваді нашій наполегливості. Для того, щоби практикувати і розвивати наполегливість, нам потрібно подолати лінь.

1. Лінь як млявість і прокрастинація

Багато хто з нас на власному досвіді знає, що таке лінь, коли нам постійно хочеться відкладати справи на завтра. Щоби подолати це, ми повинні думати і медитувати на смерті і непостійності. Нам потрібно зрозуміти, що ми неодмінно помремо, і що нам абсолютно невідомо, коли саме це станеться, а також те, що нам дуже важко отримати дорогоцінне людське життя, яке дає нам можливість зробити так багато чудових речей.

Мій улюблений дзенський коан: "Смерть може прийти будь-якої миті. Розслабся". Над цим корисно поміркувати. Це правда, що смерть може прийти будь-якої миті, але якщо ми будемо занадто хвилюватися і напружуватися через це, то ніколи нічого не досягнемо. Ми будемо думати: "Я повинен встигнути зробити все сьогодні!" – і станемо фанатично намагатися це втілити, хоча в цьому немає жодного сенсу. Так, ми помремо, і це може статися будь-якої миті, але якщо ми хочемо скористатися можливостями цього життя, то нам треба спокійно ставитися до цих двох фактів. Якщо ми завжди будемо відчувати сильний страх смерті, то нам буде здаватися, що нам завжди ні на що не вистачає часу.

2. Чіпляння за дрібниці

Другий вид лініщов – це коли ми прив'язуємося до тривіальних речей. Багатьом з нас це також добре знайомо. Ми витрачаємо купу часу на перегляд телевізора, плітки та розмови з друзями про всілякі нісенітниці, як-от спорт і так далі. Усе це вважається марною тратою часу і, по суті, це є формою лінощів. Простіше кажучи, значно легше сидіти перед телевізором, ніж медитувати, чи не так? Ми прив'язуємося до цих звичайних, буденних речей через власну лінь, не бажаючи спробувати зробити щось, що може бути важчим, але набагато більш значущим.

Це не означає, що ми не можемо зробити паузу, щоб розважитися чи відпочити, адже іноді це необхідно, щоб відновити сили. Однак важливо не прив'язуватися до цього і не відпочивати весь час, піддаючись ліні. Ми завжди можемо зробити перерву, піти на прогулянку чи подивитися серіал, але не потрібно до цього прив'язуватися. Коли ми відпочили достатньо, ми повертаємося до більш конструктивної діяльності, якою ми займалися перед тим.

Найкращий спосіб подолати чіпляння за дрібниці – подумати про те, що задоволення, яке ми отримуємо від буденних досягнень і справ, ніколи не принесе нам довготривалого щастя. Не має значення, скільки фільмів ми подивимося, скільки будемо пліткувати про знаменитостей, скільки подорожуватимемо світом – все це ніколи не принесе нам ані краплі довготривалого щастя. Єдиний спосіб здобути це довготривале щастя – це тренуватися в методах Дгарми, які дійсно наближають нас до цього. Ми можемо витрачати весь свій час на те, щоб навчитися забивати м'яч у ворота, але це ніколи не допоможе нам здобути краще перенародження.

Отже, головне – не прив'язуватися. Ми можемо робити щось, щоб розслабитися, і це нормально. Однак прив'язуватися до цього і витрачати на це всі свої зусилля, бо нам ліньки займатися чимось більш конструктивним, – це просто марна витрата часу. Цей вид лінощів дійсно заважає нам отримувати задоволення від конструктивних речей.

3. Зневіра (втрата натхнення)

Третій вид лінощів – це коли ми маємо хибне уявлення, що ми ні на що не здатні. Нам здається, що все занадто складно для нас, і ми ніколи не зможемо нічого досягти, і тому ми зневірюємося. Як часто ми думаємо: "Я навіть не хочу спробувати. Хіба може така людина, як я, взагалі це зробити?" Така велика мета, як просвітлення, може здаватися приголомшливою, але якщо ми навіть не спробуємо – це буде формою лінощів.

Щоби подолати це, нам потрібно згадати про власну природу будди – про те, що кожен з нас має різні неймовірні якості та потенціал, який ми можемо реалізувати. Якщо так багато людей здатні працювати з ранку до ночі, щоб заробити трохи грошей, торгуючи овочами чи щось на кшталт цього, то ми, безумовно, здатні виділити час для досягнення чогось набагато більш значущого. Якщо ми можемо годинами стояти в черзі за квитком на концерт, який триває всього 90 хвилин, то не варто вважати, що ми не здатні зробити щось конструктивне, що наблизить нас до вічного просвітлення.

Шантідева описує чотири опори, які допомагають нам розвинути наполегливість.

1. Тверде переконання

Це твердий намір застосувати вчення на практиці, який виникає завдяки твердому переконанню в позитивних якостях Дгарми і в тому, яку користь вона нам приносить.

2. Непохитність і самоповага

Нам потрібні стійкість і непохитність, що ґрунтуються на впевненості в собі та розумінні природи будди. Коли ми дійсно переконані в природі будди – у тому, що кожен з нас має величезний потенціал, – тоді в нас природним чином з'являється неймовірна впевненість у собі, яку Шантідева називає "гідністю" або "самоповагою". Якщо ми впевнені у собі, то будемо стабільно і непохитно докладати зусиль. Ми будемо наполегливо йти вперед з героїчною відважністю, не дивлячись на злети й падіння.

3. Радість

Третя опора – це радість від того, що ми робимо. Це почуття задоволення від того, на що ми витрачаємо своє життя. Працювати над собою і допомагати іншим – це дуже приємна річ, що приносить глибоку вдоволеність життям. Це також природним чином викликає в нас сильне почуття радості.

4. Відпочинок

Останньою опорою є розуміння того, коли нам потрібно відпочити. Ми не повинні перенапружуватися наскільки, щоб нам хотілося просто кинути це все і більше ніколи до цього не повертатися. Нам потрібно знайти серединний шлях між тим, щоб не перенапружуватися і водночас не ставитися до себе, як до дитини. Це не означає, що кожного разу, коли ми відчуваємо невелику втому, ми повинні лягти і подрімати!

Тим не менш, Тріджанґ Рінпоче, покійний молодший наставник Його Святості Далай-лами, казав, що коли ми в дуже поганому, негативному настрої, і жоден з інших методів Дгарми не допомагає нам, то найкраще, що можна зробити, – це подрімати. Коли ми прокинемося, у нас буде кращий настрій завдяки тому, що ми просто трохи поспали. Це дуже практична порада.

Шантідева також вказує на два інших корисних фактори.

1. Готовність приймати

По-перше, ми повинні бути готовими приймати те, що нам потрібно практикувати, і те, від чого нам потрібно відмовитися. До того ж ми повинні приймати пов'язані із цим труднощі. Усе це ґрунтується на реалістичному розгляді всіх цих аспектів і нашої здатності застосовувати їх на практиці. Ми приймаємо те, що нам дійсно потрібно робити ті чи інші конструктивні дії, щоби допомогти іншим і досягти просвітлення. Ми визнаємо, що є речі, які нам потрібно припинити робити, і те, що нас неминуче спіткатимуть труднощі.

Ми визнаємо і приймаємо це, розуміючи свої можливості і дивлячись на ситуацію реалістично. Важливо відмовитися від нереалістичного ставлення. Якщо ми плануємо зробити 100 000 поклонів, то повинні розуміти, що це буде нелегко. У нас болітимуть ноги, ми подряпаємо долоні і точно будемо втомлені. Тоді ми нагадуємо собі про переваги практики.

А як щодо того, що нам потрібно перестати робити? По-перше, нам потрібно знайти час для практики, а це вже може бути досить складно – нам доведеться відмовлятися від чогось, щоби виокремити час. Ми чесно досліджуємо: "Чи можу я це зробити?" Ми реалістично дивимося на роботу, яка на нас чекає, і з радісним ентузіазмом присвячуємо себе цьому.

2. Мати самовладання

Друга порада Шантідеви щодо розвитку героїчної наполегливості полягає в тому, що коли ми реалістично сприймаємо все вищесказане, нам потрібно мати самовладання, щоби почати діяти. За допомогою сили волі ми не дозволяємо собі піддаватися старим звичкам, особливо лінощам. Ми беремо себе в руки і докладаємо зусиль до позитивної діяльності, якою хочемо займатися. Англійською ми б сказали, що "вкладаємо в це своє серце".

Коли ми по-справжньому переконані в перевагах практики Дгарми і бачимо, що завдяки цьому можемо отримати незрівнянне щастя, тоді наполегливість розвивається природним чином. Якщо в нас є сильна мотивація в поєднанні з наполегливістю, то незважаючи на будь-які події в нашому житті, ми героїчно досягнемо своїх цілей.

Наполегливість допомагає нам подолати одну з найбільших перешкод, з якою багато людей стикається, намагаючись досягти своїх цілей, – лінь. Описані тут методи корисні не лише на шляху до просвітлення, але і для досягнення більш буденних цілей у повсякденному житті.