Передмова
Цей текст складається з восьми віршів, написаних Ґеше Ланґрі Танґпою (скор. Ланґтанпа). Це вчення бере свій початок від майстрів Кадам. Ґеше Потова, який був втіленням Манджушрі, передав його Ґеше Шараві, а потім Ґеше Ланґрі Танґпі. Цих двох називають сонцем і місяцем серед послідовників Кадам.
Зазвичай, щоб зміцнити віру учнів і підтвердити істинність учення, розповідають коротку біографію автора, проте зараз ми не маємо часу на докладну розповідь.
Вишукував це вчення Ґеше Чекава, автор "Семи пунктів тренування ума". Під час візиту до іншого ґеше Кадампи він побачив у невеликому буклеті такий рядок: "Віддай іншим свій здобуток, а їхню провину візьми на себе". Він миттєво зрозумів, наскільки корисними є ці слова в часи занепаду. Запитавши про джерело цього вислову, він вирушив до району Пенбо, куди його направили, щоб зустрітися з Ґеше Ланґтанпою, автором цих слів. Та по прибуттю той дізнався, що Ґеше Ланґтанпа вже помер, а отже отримати усне передання він не зміг. Ґеше Чекава був незадоволений станом монастиря, тому рушив далі.
Потім він прибув до монастиря, де Ґеше Шарава виголошував учення по Шравакабгумі – Стадії ума шравак (слухачів) – текст хінаяни. Учення його не дуже зацікавило. Він сподівався почути вчення махаяни, тож був розчарований не почувши ані слова цього вчення. Після вчень Ґеше Шарава пішов обходити монастир, а Чекава пішов на зустріч з ним. Він взяв із собою подушку з монастиря, поклав її на платформу і попросив майстра зупинитися і дати вчення. Шарава сказав: "Я розвіяв сумніви учнів, сидячи на своєму троні під час учення. Чому ж ти зупиняєш мене в такому дивному місці?" Тоді Чекава розповів про вчення, яке так вразило його, і попросив розповісти про нього більше. Шарава перестав повторювати мантру, обмотав руку вервицею і сказав: "Вразило тебе це вчення чи ні, та це єдиний шлях до досягнення просвітлення". Чекава запитав: "Чому ж ти не виголосив слова махаяни під час своєї промови?" Шарава відповів: "Який сенс витрачати слова на тих, хто не буде застосовувати їх на практиці?"
Хоча Чекава був вражений розмовою, він попросив назвати додаткові джерела цього вчення. Він хотів знати, звідки воно походить. Шарава сказав: "Наґарджуна визнаний усіма послідовниками махаяни як піонер цієї традиції. Усі вони його визнають. Це вчення базується на його вірші "Прийми поразку на себе і віддай перемогу іншим" в кінці "Ратнавалі" (Дорогоцінна гірлянда)". Тоді Чекава вклонився і сказав: "Будь ласка, дай мені вчення про це". Шарава погодився. Коли Чекава повернувся додому, він прочитав "Ратнавалі" і знайшов цей вірш, як і сказав Шарава. Чекава провів чотирнадцять років із Шаравою, і став великим бодгісаттвою. Він завжди медитував на кладовищах – місцях, де трупи розрубують і згодовують грифам.
Вісім віршів
Тренування ставлення (лоджонґ або тренування ума) є корисним, оскільки спонукає нас до самовдосконалення. Атіша дуже високо цінував тренування ставлення, ось що він писав: "Дотримуватись тренування ставлення і поважати всі традиції, не бути сектарними, а навчатися хорошого з усіх традицій – ось шлях до самовдосконалення". Якщо хочемо досягти просвітлення, ми повинні знати ці вісім пунктів практики, інакше дуже легко розгубитися на шляху.
У тексті сказано:
(1) Нехай завжди ціную всіх обмежених істот із усвідомленням, що для досягнення найвищої мети вони коштовніші за самоцвіти, що виконують бажання.
Самоцвіти, що виконують бажання, можуть виконувати бажання тільки в цьому житті, але дбайливе ставлення до обмежених істот (істот сансари) приносить користь у цьому житті й у майбутньому. Шануючи всіх обмежених істот, ми можемо досягти найвищої користі для себе і інших, тобто досягти просвітлення.
Ваше власне досягнення просвітлення базується на двох засадах: доброті обмежених істот і доброті ґуру. Вони є рівноцінними. Один майстер сказав: "Ставлення людей дуже хибне. Вони ігнорують обмежених істот і приділяють занадто багато уваги ґуру, але доброта обох однакова". Ґеше Ченґава сказав: "Як люди Дгарми, ми повинні робити протилежне звичайним людям, які цінують важливих людей і ігнорують неважливих. Тому ми повинні цінувати обмежених істот більше, ніж будд".
(2) Коли опиняюсь в компанії інших людей, нехай я вважаю себе найменш важливим за інших і з глибини серця ціную інших вище, ніж себе.
Таке ставлення автоматично стримує нас від приниження та зневаги до інших. Пам'ятаючи про їхні хороші якості, ми можемо сформувати позитивне ставлення співчуття до всіх, кого зустрічаємо. Майстри Кадам справді застосовують ці вчення на практиці:
Дром (Дромтонпа) одного разу подорожував до монастиря, де для нього влаштовували великий прийом. По дорозі він зустрів чоловіка, що повертався з пуджі й був надто втомлений, щоб нести навіть свої черевики. Він не впізнав Дрома, який був одягнений у бідний одяг, і попросив його понести черевики. Дром взяв їх обома руками і сказав: "Звичайно", – та й поклав їх собі на плечі. У монастирі його зустріла величезна процесія. Людина, яка попросила його понести взуття, була настільки збентежена, що втекла.
Колись був чоловік, який постійно говорив про Дгарму. Коли Дром проходив повз, чоловік гукнув: "Гей, ти! Вклонися мені, і я навчу тебе". Дром так і зробив і вислухав його мляву проповідь про Дгарму. Дром ввічливо продовжував задавати питання, і зрештою вже Дром говорив більше, ніж той чоловік. Чоловік засумнівався і сказав: "Можливо, ти і є Дром". Дром відповів: "Так мене називають".
Ми всі турбуємося, що інші не знають про наші якості. Ми складаємо резюме і хвалимося перед іншими, перш ніж заговорити. Дром ніколи не робив нічого напоказ. Він був багатий на досягнення, але зовні абсолютно звичайним. Дром практикував згідно з цим висловом: "Триматись низько – це місто щастя; триматись високо – це місто нещастя".
(3) Хай би що я робив, нехай перевіряю потік свого ума, і коли виникають концепції або турбуючі емоції, які послаблюють мене та інших, нехай я протистою й відвертаю їх потужними засобами.
Хай би що ми робили – сиділи, ходили чи спали – перевіряймо себе. Не перевіряйте постійно лиш інших. Перевіряйте себе. Справжня людина Дгарми має перевіряти себе, а не інших. Але ми – професійні детективи у справах інших. Ми завжди знаходимо недоліки в інших. Ми не дивимося на свої власні хиби. Ми ніби маємо ліхтарик, який освітлює інших, а не нас самих. Восьмий Далай-лама сказав: "Ми так багато дивимося на недоліки інших і так мало уваги приділяємо своїм власним недолікам, що шанси привести інших до високого рівня досягнень невеликі". Якщо наші сусіди сваряться, а ми просто дивимося і потім розповідаємо про це іншим, ми нікому не допоможемо. Зараз саме час повернути ліхтарик на себе і побачити свої власні недоліки.
Дгарма необхідна, коли ми переживаємо турбуючі емоції. Вона є протидією для них. Якщо не використовувати Дгарму, коли відчуваємо турбуючі емоції, то коли ж іще її використовувати? Ґунтанґ Рінпоче казав: "Не будьте дгармічною людиною лише зовні. Не будьте такою людиною, що поводиться дгармічно, коли добре нагодована, а в скрутних обставинах поводиться гірше, ніж усі інші".
(4) Коли бачу істот, які інстинктивно проявляють жорстокість, під владою затьмарень і серйозних проблем, нехай я ціную їх як рідкісний скарб, який важко знайти.
Можливість допомогти комусь – це рідкісний шанс, тому ми не повинні відмовлятися від нього, а цінувати його як скарб. Об'єкти дарування і об'єкти терпіння слід сприймати як об'єкти притулку і ставитись до них відповідно.
(5) Коли інші з заздрості поводяться зі мною несправедливо, лаючи, ображаючи мене тощо, нехай я прийму поразку й віддам перемогу іншим.
Об'єкти терпіння є рідкіснишими, ніж об'єкти дарування. У світі багато жебраків, але щоб хтось зробив вам щось погане і став об'єктом терпіння, ви повинні спочатку зробити щось погане йому. Тому, коли хтось добровільно стає об'єктом терпіння, не втрачайте нагоди проявити до нього терпіння. Як радив Шантідева у "Сходженні на шлях бодгісаттви":
(VI.106) Жебраків за життя ми зустрічаєм чимало, але мало тих, хто завдають (мені) шкоди, бо ніхто не завдасть мені шкоди, якщо я не зашкодив їм (у минулих життях).
(VI.107) Тому я радітиму ворогу, який з'явився, наче скарб у моєму домі, без необхідності здобувати його великими зусиллями, оскільки він стає моїм помічником у поведінці бодгісаттви.
Отже не будьте нетерплячими, коли вас критикують. Критика допомагає нам побачити власні недоліки. Якщо нас завжди хвалять, наші недоліки залишаються прихованими, і тоді ми можемо стати зарозумілими. Критика змушує задуматися над тим, що ми зробили неправильно, і виправити свої недоліки.
Ґеше Ланґтангпа в іншій праці писав: "Усі вади, описані в навчаннях махаяни, належать мені, а всі добрі якості – іншим". Пізніші майстри казали, що це свідчить про його повне розуміння практики обміну себе та інших.
Майстри Кадам говорили, що бодгісаттви сприймають і похвалу, і критику як відлуння. Якщо їх хвалять, вони усвідомлюють, що інші можуть їх так само критикувати, і навпаки. Тому бодгісаттви дуже спокійні, а їхнє життя – врівноважене, вони не надто радіють, коли їх хвалять, і не надто засмучуються, коли їх критикують. Ось чому тренування ставлення метафорично називають "містом звільнення".
(6) Навіть якщо хтось, кому я допоміг і на кого покладав великі сподівання, шкодить мені цілком безпідставно, нехай я побачу в цій людині святого вчителя.
Люди, до яких ми були добрими, а вони у відповідь поводяться з нами недобре, є вчителями причинно-наслідкового зв'язку. Ми зробили їм щось погане в минулому, і тому їхня недобра поведінка є результатом наших попередніх руйнівних дій щодо них. Тому ми повинні пообіцяти собі завжди визнавати зв'язок між причиною і наслідком. Також пообіцяйте, що незалежно від реакції людей на наші дії, ми не будемо зневірюватися чи злитися; ми будемо робити ще більше добра для інших. Коли щось трапляється, не думайте про це лише в межах цього життя. Проаналізуйте, що ми зробили в минулому, щоб це сталося, а не тільки те, що ми зробили саме в цій ситуації, щоб заслужити це. Будьте вдячні, що наслідки не гірші, враховуючи всі ті погані речі, які ми зробили в минулому.
Учителі кажуть, що ніколи не можна зневірятися через руйнівні вчинки, які ми скоїли в минулому. Крім того, якщо хтось інший чинив погано в минулому, а зараз став кращою людиною, то якщо ми постійно нагадуємо йому про його негативні вчинки, це свідчить про те, що ми не віримо в Дгарму та її силу спричиняти покращення. Тому не судіть людей за їхнім минулим – судіть за теперішнім.
Крім того, будь-які добрі вчинки не повинні бути мотивовані очікуванням чогось натомість. Вважайте цих людей ґуру, які вчать нас про помилки самоплекання, розкриваючи наш егоїзм, коли ми не отримуємо позитивної реакції на добро, яке робимо. Як сказано в "Колесі гострої зброї", сприймайте це як вчення, за допомогою яких можна перевірити свою власну природу і розвинути хоробрість, щоб продовжувати практику в неегоїстичний спосіб.
Майстри Кадам кажуть, що інші люди можуть виступати як наші ґуру в різні способи. Вони не обов'язково мають щось говорити або бути монахами в монастирі тощо. Навіть хвороба та несприятливі обставини також є ґуру, які вчать нас, що якщо ми не хочемо страждати, то повинні робити конструктивні дії.
(7) Кажучи коротко, нехай я даруватиму всім своїм матерям – як прямо, так і опосередковано – все, що принесе їм користь і радість; і нехай таємно візьму на себе всі проблеми й біди своїх матерів.
Це стосується великих практик давання і прийняття (тонґлен) та обміну себе та інших, що практикують бодгісаттви. Хай би яку практику ми виконували, ніколи не слід робити це напоказ. Треба практикувати щиро, з сердечною мотивацією співчуття. Наприклад, не давайте їжу жебраку тільки щоб інші вважали вас співчутливим.
До цього моменту текст стосувався тренування ставлення з погляду звичайної бодгічітти. Наступний вірш стосується тренування ставлення з погляду найглибшої бодгічітти. Розвиток спочатку звичайної, а потім найглибшої бодгічітти підходить для таких людей, як ми, які мають невиразні здібності. Тих, хто має гострий розум, можна одразу навчати найглибшої бодгічітти.
(8) Ум, не заплямований уявленнями про вісім минущих речей, який усвідомлює всі явища як ілюзію, нехай я розвину й відтак звільнюся від своїх пут, не прив'язуючись ні до нічого.
Практики, описані в попередніх віршах, ніколи не можна виконувати напоказ і змішувати з турботою про вісім минущих речей. Це вважається ознакою незрілості й дитячої поведінки.
У Листі до друга (Сухрлекха) Наґарджуни перераховано вісім минущих речей життя: здобутки чи втрати, успіхи чи невдачі, похвала чи критика, хороші чи погані новини. Вісім минущих речей може бути важко розпізнати. Вони мають три рівня – чорний, білий і змішаний. Чорний – це коли ці почуття виникають через прив'язаність до щастя цього життя разом із самолюбством і прагненням до істинно існуючого "я". Змішаний – коли вони виникають без такої прив'язаності, але все ще з двома іншими мотиваціями. Білий – коли вони виникають без прив'язаності до щастя цього життя або самолюбства, а виключно через прагнення до істинно існуючого "я".
Чи є ми причиною, чи об'єктом будь-якої з цих восьми речей, ми зазвичай реагуємо надто бурхливо і втрачаємо рівновагу, відчуваючи збудження, пригнічення або дискомфорт. Відмовитися від восьми минущих речей у житті означає відмовитися від турботи про ці вісім речей, а не відмовитися від своїх батьків, дружини, дітей, дому тощо. Мова не йде про те, щоб намагатися втекти від повсякденного життя та своїх обов'язків. У традиції Друґпа Каґ'ю є вчення про вирівнювання та врівноваження цих протилежних почуттів – "шість сфер рівного смаку".
Одного разу, коли Міларепа медитував у печері, він побачив, що у печеру затікає вода, і спробував залатати щілини й привести печеру до ладу. Тоді він усвідомив, що турбота про вісім минущих речей переслідувала його навіть у печері.
Якось мати, чия дитина захворіла, звернулася до астролога, щоб дізнатися, що робити. Єдиним способом врятувати життя дитини було віднести її до лами і попросити його визнати дитину своєю. Під час вчень перед тисячами учнів мати передала свою дитину Ґеше Ланґтанпі й сказала: "Ось, це твоя дитина". Він з радістю прийняв її й сказав: "Ти моя дитина в усіх моїх життях". Половина його учнів втратила віру в нього і подумала, що він є батьком дитини. Решта залишилася. Наприкінці вчень жінка зробила офіри й вибачилася, а він віддав їй дитину. Він зберігав повну рівновагу. Віра половини його учнів, які лишилися, залишилася незмінною – повна рівновага. Ми були б не здатні цього витримати; ми б влаштували сцену і намагалися довести свою невинність. Але для Ґеше Ланґтангпи це не мало значення. Якщо ми зберігаємо чистоту всередині, нам не має потреби вражати людей своєю чистотою зовні – наприклад, вдаючи святих або намагаючись сховатися від світу.
Розвиток терпіння для практики цих вчень
Зміст усіх вчень сутр і тантр можна розділити на дві категорії: (а) принесення користі обмеженим істотам або (б) запобігання чи стримування себе від заподіяння шкоди іншим. Для цього необхідна практика терпіння. Якщо не практикуємо терпіння, ми відчуваємо, що мусимо помститись за шкоду, яку нам заподіяли інші, і таким чином не можемо принести їм користі. Коли ми завдаємо шкоди іншим у відповідь, то можемо забути, як все почалося, – це стає нескінченним циклом помсти. Спосіб припинити цикл помсти – це припинити його саме в той момент, коли хтось нам шкодить. Тому ми повинні дотримуватися чотирьох методів практики терпіння, наведених у традиційних усних вченнях: терпіння, подібне до мішені, терпіння любові-співчуття, терпіння вчителя та учня, а також терпіння сфери порожнечі.
Терпіння, подібне до мішені
Коли ми стаємо мішенню для кривди, критики тощо, це відбувається через наші руйнівні дії в минулому. Якби ми не виставили мішень руйнівних дій у минулому житті, ніхто б не стріляв у неї в цьому житті. Тому, коли ми стикаємося з критикою, замість злитися нам слід подумати про наше теперішнє і минуле життя та про те, що ми могли зробити, щоб заслужити критику. Індійський махасіддга сказав: "Якщо ми не використовуємо протидії, коли є потреба, то яка від них користь?"
Терпіння любові-співчуття
Якщо хтось злиться на вас, вважайте, що ця людина психічно нездорова і перебуває під впливом власних марень – вона насправді не має наміру вам нашкодити. І пам'ятайте, що ви теж марите. Якщо божевільна людина переслідує вас, свариться і погрожує вам, а ви реагуєте гнівом, то ви теж божевільні.
Звичайно, існують більш тяжкі види божевілля, такі як психічна недієздатність та розумова відсталість, але миттєвий приступ гніву схожий на спалах божевілля. Розлючена людина перевертає все з ніг на голову – вона може знищити свої найдорожчі речі, забути про цінність життя і вбити когось або й навіть накласти на себе руки. Тому ми повинні ставитися до таких людей з любов'ю і співчуттям, ніби вони божевільні.
Терпіння вчителя і учня
Без вчителя учень не може нічого навчитися. Якщо ніхто не виступає для нас об'єктом терпіння, ми не можемо розвинути терпіння. Тому кожен, хто гнівається на нас, є вчителем терпіння. Шантідева сказав, що ми повинні робити офіри ворогам. У "Сходженні на шлях бодгісаттви" сказано, що об'єкт терпіння є більш рідкісним, ніж об'єкт щедрості. Світ повний жебраків, але щоб хтось став об'єктом терпіння, ми повинні спочатку якось його скривдити.
Терпіння сфери порожнечі
Медитуйте над відсутністю самоствердженого існування гніву, терпіння тощо. Не існує жодного істинно існуючого об'єкта, який би завдавав шкоди або зазнавав шкоди, викликав гнів або зазнав гніву, – ось так. Скажіть собі: "Всі ці вороги з'являються переді мною через моє невідання, оману та чіпляння за істинне існування. Будди та бодгісаттви не мають ворогів. Я ж маю їх через свої омани". Побачте їх порожню природу. Побачте їх без оман.
В інших текстах сказано, що до ворогів і кривди слід ставитися так, ніби це сон. Уві сні все здається реальним, але коли ми прокидаємося, то бачимо, що нічого не сталося.
Звичайно, ми злимося, але принаймні можемо спробувати скоротити тривалість свого гніву і не тримати злобу довго. Шантідева сказав, що немає настільки ж руйнівної сили, як гнів, і немає кращої практики аскетизму, ніж терпіння. Гнів набагато гірший за прив'язаність. Прив'язаність не призводить до насильства і є внутрішньою проблемою однієї людини. Але гнів спонукає до насильства, він впливає на людей навколо, руйнує довкілля тощо. Однією з головних причин, через яку ми вчиняємо руйнівні дії, є те, що ми постійно гніваємося. Якщо ми гніваємося, навіть найсмачніша їжа стає несмачною. Якщо ми гніваємося, то хай би скільки косметики, прикрас і дорогого одягу ми мали, ми виглядаємо потворно – наше обличчя змінює колір і так далі. Для бодгісаттв навіть мить гніву є набагато гіршим падінням, ніж сотня падінь через прив'язаність.
Важливість безперервної лінії передання вчень
На цьому завершується ця промова, яка походить з безперервної лінії передання. Важливо зберігати лінію. Це лінія натхнення, що сягає корінням аж до Будди. Є жарт про ламу, який під час промови сказав: "Я ніколи не отримував усного передання, але тільки що дав його вам".