Повторення
Ми розглянули, як в тренуванні ставлення, або тренуванні ума, ми маємо справу з нашим повсякденним досвідом. Ми живемо своїм життям і кожну мить життя переживаємо ми самі. Навіть якщо ми транслюємо все, що робимо, у фейсбук та твіттер, ми все одно єдині, хто дійсно це переживає.
У наш час, здається, дуже багато людей майже залежні від текстових повідомлень і публікації своїх почуттів і дій у фейсбук і твітер. Яка різниця, чи ми читаємо про події чийогось повсякденного життя, і нашим власним повсякденним життям? Очевидно, існує певна дистанція між нашим власним життєвим досвідом і досвідом інших людей, особливо коли цей досвід описаний лише в кількох словах.
Хоча ми можемо співпереживати іншим людям і подіям їхнього життя, це все одно не те саме, що щастя, нещастя чи нейтральні почуття, які ми відчуваємо самі, зі свого боку. На найфундаментальнішому рівні саме з цим нам доводиться мати справу в повсякденному житті; іноді ми відчуваємо себе щасливими, іноді нещасними. Іноді здається, що ми взагалі нічого не відчуваємо. Попри те, що ми хотіли б завжди бути щасливими, наш настрій постійно міняється то на краще, то на гірше, і це не обов'язково пов'язано з тим, що ми робимо. Часто нам також здається, що ми не можемо контролювати свій настрій. За допомогою тренування ставлення ми вчимося, як отримати найкраще з кожної ситуації, в кожну мить нашого життя проживаючи все, що відбувається, і все, що ми робимо.
Ми розглянули два основні моменти, дуже важливі з точки зору нашого ставлення до життя: ми перебільшуємо важливість того, що ми відчуваємо, і ми перебільшуємо важливість самих себе. Наприклад, ми роздуваємо з мухи слона, коли відчуваємо себе нещасними, що тільки погіршує наше самопочуття. Коли ми щасливі, ми невпевнені в цьому, що руйнує це почуття. Коли ми відчуваємо нейтральність, ми дратуємося, тому що відчуваємо, що нас весь час потрібно розважати. Нас не задовольняє відчуття спокою і невимушеності, ми хочемо, щоб щось постійно відбувалося: чи то серіали, чи музика, чи щось інше. Постійно потрібна якась стимуляція, бо це ніби допомагає нам відчути себе живими.
У мене є тітка, яка завжди спить з увімкненим телевізором. Насправді він у неї ввімкнений 24 години на добу. Вона каже, що їй це подобається, бо якщо вона прокидається вночі, то чує звук телевізора. Вона дуже боїться тиші. Це не просто дещо дивно, але, як на мене, ще й досить сумно.
У тому, що я відчуваю, немає нічого особливого
Перше, що ми маємо усвідомити, щоб покращити наше ставлення до злетів і падінь життя, – це те, що в них немає нічого особливого. Немає нічого особливого чи дивного в тому, що іноді ми не відчуваємо себе щасливими, іноді почуваємося добре, іноді просто спокійно. Це абсолютно нормально. Наші відчуття як хвилі на океані: високі гребні хвиль зміняються западинами між хвилями; іноді ж океан абсолютно спокійний. Така вже природа океану, і в цьому немає нічого страшного. Іноді може навіть здійнятися великий шторм з величезними, бурхливими хвилями; але якщо подумати про весь океан, від самих його глибин до поверхні, то на глибині він насправді не турбується, чи не так? Хвилі з'являються на поверхні в результаті багатьох причин і обставин, таких як погода тощо. У цьому немає нічого дивного.
Наш ум подібний до океану. Корисно думати так про наш ум, щоб побачити, що на поверхні можуть бути хвилі щастя, нещастя, тих чи інших емоцій, але в глибині нас це не турбує. Звісно, ми маємо намагатися створювати більш спокійний і щасливий стан ума – адже це завжди краще, ніж шторм. Але коли шторм екстремальних емоцій і почуттів все ж таки настає, ми не робимо з нього катастрофічний ураган. Ми просто маємо справу з тим, що є насправді.
Багато людей практикують буддійські методи і з роками дійсно бачать результати: вони перестають гніватися чи заздрити, не кривдять інших тощо. Але через багато років вони можуть пережити епізод сильного гніву або закоханості з потужним чіплянням – це може бути сильним емоційним потрясінням, що призведе до зневіри і розчарування. Джерелом цього розчарування є те, що вони забувають про ставлення "нічого особливого". Адже наші схильності і звички дуже глибоко вкорінені, і на їх подолання йде величезна кількість часу і зусиль. Ми можемо тимчасово подбати про це, але якщо ми не докопаємося до кореня нашого гніву тощо, такі епізоди будуть повторюватися час від часу. Тому, якщо таке трапляється, ми повинні переконатися, що думаємо про це так: "Нічого особливого". Ми ще не звільнені істоти, тому, звичайно, прив'язаність і гнів будуть з'являтися знову. Якщо ж ми робимо з цього велику проблему, ми застрягаємо.
Ідея така: якщо ми розуміємо і переконуємося, що немає нічого особливого в наших переживаннях або відчуттях, то що б не трапилося, навіть якесь надзвичайне осяяння, ви просто змиритеся з цим. Вночі ви вдаряєтесь пальцем ноги об стіл, і це боляче. Але чого ви очікували? Звісно, вдаритися пальцем ноги боляче. Ми можемо перевірити, чи не зламана кістка, але потім ти просто йдемо. Нічого страшного. Не треба підстрибувати і чекати, що мама прийде і поцілує, щоб все зажило. Тож ми намагаємося жити легко і розслаблено. Це допомагає нам залишатися спокійними незалежно від того, що відбувається або що ми відчуваємо.
У мені немає нічого особливого
Другим пунктом знов було перебільшення. Але тут замість наших почуттів ми перебільшуємо важливість самих себе. Це, власне, і є основною темою вчення про тренування ставлення (тренування ума), тому що наші проблеми, труднощі тощо походять від одного: від самоплекання. Це означає, що ми одержимі і завжди зосереджені тільки на собі, і ми єдині, хто нас дійсно турбує. Тут присутній аспект егоїзму та самолюбства, а також самозакоханості та зацикленості на собі. Існує багато способів описати таке ставлення і все, що з ним пов'язано.
Коли ми робимо з себе щось чи когось особливого, це і є джерелом наших проблем. Ми думаємо: "Я такий важливий. Тому дуже важливо, що я відчуваю". Якщо ми так переймаємося цим "я, я, я", що, звісно, нас постійно турбуватиме, що це "я" то щасливе, то нещасне, то взагалі нічого не відчуває.