Нічого особливого в нас самих і наших почуттях

Здається, засадничий принцип життя полягає в тому, що всі ми хочемо бути щасливими і не хочемо бути нещасними. Це надихає нас на роздуми: "А що ж насправді є щастям? Чого ми насправді хочемо?"

З буддійської точки зору щастя визначається як почуття, з яким ми не хочемо розлучатися, яке нам подобається; ми задоволені, коли воно триває.

Це ментальний досвід, який може супроводжувати як фізичне пізнання (наприклад, коли ми бачимо щось або когось), так і ментальне пізнання (наприклад, коли ми думаємо про щось або когось). Нам не стільки подобається те, що ми бачимо або про що ми думаємо, скільки те, що ми відчуваємо, коли бачимо або думаємо про щось. Але щастя – це не те саме, що фізичне відчуття насолоди: це ментальний стан. Це також не те саме, що турбуюча емоція чіпляння, коли ми перебільшуємо хороші якості чогось, наприклад, шоколаду, нашої молодості чи навіть самого щастя, і не хочемо відпускати.

Рівень щастя, що ми його відчуваємо, дивлячись на щось (наприклад, на картину) може бути невисоким, але якщо проходить кілька хвилин, і ми все ще дивимося і не хочемо відводити погляд, це означає, що ми задоволені і не хочемо розлучатися з тим, що відчуваємо. Можна сказати, що ми все ще щасливі, що дивимося на це. Нещастя ж визначається як почуття, з яким ми природно хочемо розлучитися, тому якби ми були нещасливі від того, що бачимо, ми намагалися б змінити наші переживання, просто відвівши погляд. Звісно, ми також іноді відчуваємо нейтральні почуття, коли ми не хочемо ні розлучатися, ні не розлучатися з чимось, – нам просто байдуже.

Однак часто, коли ми думаємо про терміни "щасливий" і "нещасний", ми мислимо в категоріях крайнощів: ми або уявляємо широку посмішку на обличчі, або дуже сумний та пригнічений стан. Почуття щастя і нещастя, однак, не обов’язково мають бути настільки інтенсивними, адже ми переживаємо кожну мить нашого життя з певним рівнем щастя чи нещастя – і більшість часу ці переживання не є дуже інтенсивними.

Щомиті ми переживаємо різноманітні речі, і, як і наше перебування тут, вони походять з мільйонів причин та умов, що збігаються разом. Ми отримуємо інформацію про те, що відбувається навколо нас або просто в нашій свідомості, і, поки це відбувається, ми переживаємо це з різним рівнем щастя і нещастя. Ми часто описуємо це явище як свій настрій – гарний чи поганий.

Природа життя така, що в ньому постійно є злети і падіння, чи не так? І настрій, в якому ми перебуваємо, не завжди відповідає інформації, яку ми отримуємо, тому, що відбувається навколо нас, і тому, що ми самі робимо. Наприклад, ми можемо робити щось, що нам зазвичай подобається, але через поганий настрій ми не щасливі і не отримуємо від цього задоволення. Або ми можемо робити щось не дуже легке й приємне, наприклад, тяжку фізичну вправу, але це нам подобається, і ми хочемо продовжувати. Цікаво спостерігати, як наш настрій не завжди відповідає тому, що ми робимо.

Переживаючи кожну мить, ми завжди маємо певне ставлення до неї. Ми зараз говоримо саме про ставлення, тож що це таке? Ставлення – це те, як ми ставимося до чогось. Існує багато різних типів ставлення, і кожне ставлення дуже сильно впливає на наш поточний настрій. За звичайних обставин ми мало що можемо зробити, щоб змінити коливання (настрою), які ми постійно переживаємо в житті. Навіть якщо ви приймаєте якісь ліки, які змушують вас почуватися добре, в довгостроковій перспективі все одно будуть злети і падіння, чи не так? Однак, що ми дійсно можемо змінити, так це наше ставлення.

В тренуванні нашого ставлення є два аспекти. Один з них полягає в тому, щоб спробувати очистити або позбутися деструктивного ставлення до речей. "Деструктивне" – це, можливо, занадто сильне слово, тому ми можемо сказати "непродуктивне". Але в певному сенсі воно є саморуйнівним, тому що таке ставлення лише погіршує наше самопочуття. Інший аспект полягає в тому, щоб навчити себе більш продуктивному погляду на речі.

Тут важливо зазначити, що ми не говоримо про те, що люди зазвичай називають "силою позитивного мислення", яка полягає в тому, щоб бути супер-оптимістичним: "Все чудово, все прекрасно і досконало!" Це може допомогти, але це дещо спрощене бачення. Для того, щоб знайти дійсно ефективний метод роботи зі своїм ставленням, нам потрібен більш глибокий підхід.

Давайте спочатку зосередимося на нашому ставленні до наших почуттів, а саме, на нашому ставленні до рівня щастя чи нещастя, яке ми відчуваємо. Ми розглянемо це в контексті проблеми, з якою стикається більшість людей – перебільшення важливості того, що вони відчувають.

Ми перебільшуємо значення себе, свого "я", як і того, що ми відчуваємо. Ми переживаємо все в "дуалістичний" спосіб. Наприклад, у нас є бачення "я" з одного боку і нещастя з іншого боку. Ми боїмося цього нещастя і намагаємося якомога більше відгородитися від нього, позбутися його. Але як насправді ми почуваємося, коли маємо таке ставлення? Це робить все ще гірше, чи не так?

Подумайте-но про це: що ви відчуваєте, коли у вас поганий настрій, і ви нещасні? Я не маю на увазі, коли ви плачете чи вам дуже сумно, я маю на увазі те відчуття, коли ви сидите, робите свою роботу, дивитеся телевізор чи щось інше, і просто думаєте: "Ох, почуваюся паршиво". Чи думаємо ми, що ми просто сидимо, а на нас насувається велика темна хмара, і ми хочемо захиститись від неї: "Я цього не хочу!" Це вам знайомо? Часто здається, що поганий настрій просто приходить, і ми ніколи не хочемо цього. І чим більше ми зосереджуємося на цьому – на тому, як це жахливо, – тим стає гірше. Проблема в тому, що ми перебільшуємо те, що відбувається, і розділяємо ситуацію на дві сторони – "я" з одного боку, і поганий настрій з іншого.

А як щодо щастя? Знову ж таки, ми схильні переживати його дуалістично, "я" з одного боку і щастя з іншого – і тоді ми боїмося його втратити, тому чіпляємося і намагаємося втримати його. З'являється відчуття невпевненості, тому що ми боїмося, що щастя мине, ми його втратимо, перестанемо почуватися добре. Важко просто розслабитися і насолоджуватися відчуттям щастя, оскільки ця невпевненість фактично руйнує його, чи не так? Крім того, можуть виникнути всілякі ускладнення, думки на кшталт "я не заслуговую на щастя" і таке інше.

Якщо замислитися, ми часто трохи схожі на тварин – і це комічно. Подивіться, як їсть собака, нібито насолоджуючись тим, що їсть. Але він завжди озирається, завжди напружений, що хтось може забрати його їжу. У вас коли-небудь було таке відчуття? Ми відчуваємо себе щасливими, але боїмося, що хтось прийде і забере це щастя. Це трохи дивно.

Існує також нейтральне почуття, знову ж таки, дуалістично це сприймається як "я" і нейтральне почуття окремо. Ми перебільшуємо нейтральне почуття аж до того, ніби переживаємо "ніщо", жодного почуття взагалі. Це трапляється досить часто, коли нам здається, що ми взагалі нічого не відчуваємо. Це змушує нас почуватися так, ніби ми не живі. Це нейтральне відчуття насправді робить нас трохи нещасними. Нам не дуже подобається нічого не відчувати.

Чим більше ми перебільшуємо щасливий, нещасливий чи нейтральний стан, тим більш нещасними це нас насправді робить. Відтак, наше ставлення до власних почуттів має вирішальний вплив на наш досвід. Ми схильні розглядати щасливе, нещасливе або нейтральне почуття як щось особливе, і зазвичай сприймаємо його відокремленим від нас самих.

Уявіть, що перед вами стоять три тарілки з їжею. Одна – жахлива, друга – смачна, а третя – прісна; це наші почуття нещастя, щастя і нейтрального стану. Коли ми їх відчуваємо, ми ніби вбираємо їх у себе, "з'їдаємо". І якщо ми можемо прийняти рішення не їсти щось, та ми не можемо цього зробити, з почуттями, чи не так? "Я хотів би, щоб у мене не було ніяких почуттів". Але тоді ми також не відчуватимемо себе живими, тож це незадовільно. Ми можемо перевірити, чи є у нас ця дуалістичне сприйняття "я" тут, а настрій, почуття – десь там, окремо від нас.

Перше, що нам потрібно зробити в тренуванні ставлення – це віднайти ставлення "нічого особливого". Це може звучати просто, але насправді це дуже глибоко. "Немає нічого особливого в тому, що я відчуваю зараз" – в житті є злети і падіння, іноді ми в гарному настрої, іноді в поганому, а іноді взагалі нічого не відбувається. У цьому немає нічого дивного, і в нас немає нічого такого особливого, ніби ми мусимо відчувати лише певні почуття і не мусимо відчувати інших почуттів. Головне, що ми просто продовжуємо жити, хоч як ми себе почуваємо.

Наприклад, якщо ви маєте піклуватися про своїх дітей, неважливо, в хорошому ви настрої чи в поганому, – ви все одно маєте це робити. Ви сідаєте за кермо свого автомобіля і їдете на роботу, неважливо, добре ви себе почуваєте чи погано. Чим більше ми зосереджуємося на собі та своєму самопочутті, тим нещаснішими стаємо. Це не означає, що ми перестаємо відчувати взагалі, не в цьому справа. Ми маємо усвідомлювати, що ми відчуваємо, але в той самий час не робити з цього великої проблеми.

Деякі люди дуже бояться відчувати себе нещасними, бо думають, що не впораються з цим. Ви хочете захиститись від почуття нещастя, наприклад такого, як коли хтось помирає або трапляється щось дійсно жахливе, тому що це було б занадто. Це може відбуватись несвідомо; не обов'язково це буде свідоме блокування почуття. Ми, здається, хочемо відкинути почуття, як щось зовнішнє, що намагається проникнути всередину. З іншого боку, є люди, які вважають, що не заслуговують на щастя. Справи можуть йти добре, але вони думають, що не можуть бути щасливими, тому що вони, за своєю суттю, нікудишні. А ще є люди, які не можуть бути просто в нейтральному стані, їм потрібно постійно розважатися, наприклад, постійно слухати музику. Вони відчувають, що це їх розважить і зробить щасливими, і тому бояться нейтрального відчуття тиші. Таким чином, у певному сенсі, ми часто боїмося почуттів. Чому? Просто тому, що перебільшуємо їхню важливість. Але почуття – це абсолютно нормальна частина життя, це наш природний спосіб переживання кожної миті. Це те, що відрізняє нас від відеокамери. Отже, нічого особливого. Звучить просто, але зрештою, це не так вже і просто.

Нам потрібен тонкий баланс. Звичайно, ми воліємо бути щасливими, але разом з цим може прийти відчуття, що ми не хочемо зруйнувати те щастя, яке маємо зараз, і тому ми чіпляємося за нього і відчуваємо невпевненість. З власного досвіду ми знаємо, що щастя, яке ми маємо зараз, обов'язково мине. Воно не вічне, бо сама природа життя – це постійні злети й падіння. Якщо ми це знаємо, то немає сенсу хвилюватися. Це звільняє нас, тож ми можемо насолоджуватися щастям стільки, скільки воно триває.

Є чудовий приклад, який я іноді використовую. Уявіть, що дуже красивий дикий птах прилітає до нашого вікна і залишається там на деякий час. Ми можемо просто насолоджуватися красою птаха, але ми знаємо, що він дикий і ось-ось відлетить. Якщо ми спробуємо зловити його і посадити в клітку, він буде дуже, дуже нещасним. Птах злякається і більше ніколи не повернеться. Але якщо ми матимемо спокійне ставлення і просто насолоджуватися красою птаха, він не злякається, не буде нещасним, і, можливо, повернеться знову.

І з щастям так само, правда? Так і з людьми, які нам дуже подобаються. Коли вони приходять у гості, ми часто маємо таке ставлення: "Чому б тобі не залишитися подовше?" – а вони ще тільки знімають пальто. "Коли ти прийдеш знову?" І таке інше. Це типовий приклад того, як ми руйнуємо своє щастя.

Нічого особливого. Зовсім нічого особливого. Пташка прилітає до вікна, друг приходить у гості, друг дзвонить – нічого особливого. Просто насолоджуйся цим, поки це триває, тому що, звичайно ж, це закінчиться. То що, чого ви очікуєте? Так, ми хочемо бути щасливими. Коли ми нещасливі, приймаймо це як те, що ми зараз переживаємо. У цьому також немає нічого особливого чи дивного. Нещастя теж мине. Коли ми намагаємося позбутись його, стає тільки гірше.

Так ми можемо проаналізувати свої почуття і дослідити, чого ми насправді боїмося. Чи боюся я відчути себе нещасним? Чи боюся я почуватися щасливим, бо не заслуговую на це? Чи боюся я почуватися нейтрально, бо тоді не відчуватимемо геть нічого? Чого ми боїмося?

Я розробив так зване Тренування Чутливості, і одна з вправ допомагає людям подолати страх відчуттів. Вона проста: ви лоскочете свою руку, потім щипаєте її, потім просто тримаєте. Одне відчуття приємне, інше - не дуже, а третє - нейтральне. Але в жодному з них немає нічого особливого, чи не так? Це просто відчуття. І що з того? Це саме той тип ставлення, який нам потрібно розвивати. У мене поганий настрій – і що з того? Нічого особливого. Ми визнаємо, що у нас поганий настрій, і якщо є щось, що ми можемо зробити, щоб його покращити, то робимо це. Якщо ж ні, то ми просто змиримося з цим. Насправді вам навіть не потрібно з цим боротися, ми можемо просто продовжувати робити те, що робимо. Якщо ми дійсно хочемо змінити своє переживання почуттів, тоді нам потрібно шукати інші способи змінити наше ставлення до них.

"Нічого особливого" – це перший рівень. Немає нічого особливого в тому, що я відчуваю, і немає ніякого "я", яке відокремлене від цих почуттів і яке ми повинні захищати. Злети і падіння трапляються – такий вже є життєвий шлях.

Із "нічого особливого у відчуттях" пов'язано "нічого особливого в мені і в тому, що я відчуваю зараз". Це відноситься до теми, яку в буддизмі ми називаємо "самоплекання". Ми переживаємо все з точки зору самоплекання. Що це означає? Це означає цілковиту турботу лише про себе. Ми зосереджені на собі, на тому, що ми відчуваємо цієї миті, а всіх інших ми ігноруємо: "Неважливо, що вони відчувають. Я нещасний".

Знову ж таки, хитрість полягає в тому, щоб думати, що немає нічого особливого в нас самих і в тому, що ми думаємо. Чим сильніше наш ум зациклений на "я", тим нещаснішими ми стаємо. Це як дуже тугий і напружений м'яз. Наш ум думає про "я, я, я", але якщо ми подумаємо про сім мільярдів людей і незліченну кількість тварин на цій планеті, те, що ми відчуваємо, не є чимось особливим. Кожен зараз щось відчуває. Хтось почувається щасливим, хтось нещасним, а хтось нейтрально (можливо, вони сплять!), і відчуття кожної людини постійно змінюються. Якщо поглянути на це так, то що такого особливого в мені і в тому, що я відчуваю зараз?

Наприклад, ви стоїте в жахливому заторі. Ви думаєте, що всі інші люди в заторі чудово проводять час і по-справжньому щасливі? Чим більше ми думаємо: "Я, я, я – я тут застряг і не можу вибратися, який жах!", тим нещаснішими ми стаємо, чи не так? Якщо ж ви думаєте про всіх, хто стоїть у заторі, то ваш ум стає більш відкритим, більш розслабленим.

Я пам'ятаю, коли ми їхали сюди сьогодні, автівки взагалі не рухались, і з бічної вулиці ще чимало машин хотіли приєднатися до цієї лінії руху на тій вулиці, де ми знаходилися. Ці машини хотіли перетнути нашу смугу і потрапити на смугу в іншому напрямку, яка також не рухалася, і якимось чином проїхати через різні смуги в нашому напрямку і опинитися на іншій стороні. Звичайно, люди їх не пропускали, і я думав: "Боже мій, як же вони збираються проїхати?". Вони починають продиратися, втулятися потроху і так далі, і це стає справді дуже цікаво. Хлопець перед нами, навіть коли він міг рухатися вперед, розмовляв по мобільному телефону і тому не помічав руху автівок. Тож він продовжував стояти на місці, а водії позаду неабияк напружились через це.

Коли таке відбувається, ти раптом не думаєш: "Бідолаха, я застряг у цій пробці". Це вже стає схожим на реальний трилер, за яким ти спостерігаєш. Якщо ми замислюємося: "Як вони збираються протиснутись? Як же вони проїдуть?", ми думаємо не лише про себе. Ми міняємо своє ставлення, не робимо зі свого "я" грандіозну проблему. І коли ми перестаємо так думати: "Я такий особливий. Я особливий у цьому заторі", – тоді змінюється все наше переживання ситуації. Подумайте про це.

Один великий тибетський вчитель на ім'я Куну Лама запропонував дуже корисну вправу. Він сказав: "Уявіть себе з одного боку, а всіх інших – з іншого. Подивіться на цю картину, як спостерігач. "Я" на одній стороні цієї картини нещасливий, але так само нещасливі й всі інші з іншої сторони. Або уявіть, що ви застрягли в заторі, як і всі інші люди. Тепер, як нейтральний спостерігач, скажіть, хто важливіший? Одна людина, "я", яка намагається випередити всіх, чи цілий натовп, що стоїть у заторі? Будь ласка, спробуйте це зробити.

Очевидно, що велика група важливіша за окрему людину, чи не так? Втім це не означає, що ми не важливі. Насправді якщо ми піклуємося і турбуємося про всіх, ми є частиною "всіх". Просто ми не є чимось особливим, особливо з точки зору наших почуттів.

Отже, проблема – це самоплекання, це постійне "Я, я, я. Я такий важливий". Коли ми нещасливі, думаємо, що над нами хмара, і є якесь окреме від неї "я", – це і є самоплекання "я". Коли ми щасливі, це також все "я, я, я". Ми не хочемо, щоб якийсь великий собака прийшов і забрав нашу кістку. А іноді ми думаємо: "Я, я, я. Я нічого не відчуваю. Мене не розважають. Мені потрібно, щоб мене розважали".

Ця зацикленість на собі, зосередженість на "я" і на тому, що я відчуваю, і є проблемою. Ми маємо змінити таке сприйняття, думати про всіх і мати всезагальну мотивацію з погляду всіх: "Нехай всі виберуться з цього затору". Якщо подумати, як ми самі можемо вибратися з затору? Рух автівок має поліпшитись, і це стосується кожного в заторі. Якщо наше занепокоєння охоплює всіх, тоді ми набагато розслабленіші. Ми не такі напружені і не такі спустошені, коли застрягаємо в заторі. І коли ми нарешті вибираємося з цього затору, ми не думаємо: "Як чудово, я нарешті вибрався!", а думаємо: "Як чудово, що всі нарешті дісталися туди, куди їхали". Тоді ми не будемо чіплятися за щастя так, ніби хтось намагається відібрати у нас кістку.

Ми називаємо це співчуттям – думати про нещастя інших, піклуватися про всіх, як про себе, брати на себе відповідальність допомогти кожному подолати це нещастя, навіть якщо в ньому теж нічого особливого. Не треба впадати у відчай, думаючи про всі жахи, що відбуваються у світі. Це природно і відбувається постійно; але все ж таки було б краще, якби всі були щасливі, правда ж?

Коли ви добровільно берете на себе відповідальність, думаючи: "Я буду турбуватися про всіх і бажатиму, щоб усі були вільні від страждань", ми розвиваємо величезне почуття відваги та впевненості в собі. Про це дуже часто говорить Його Святість Далай-лама. Якщо ми думаємо лише про себе і своє нещастя, насправді ми дуже слабкі. Але добровільно думати про всіх інших і про їхнє нещастя – це вимагає великої сили. Це зовсім не ознака слабкості, а ознака сили, яка веде до неймовірної впевненості в собі. Це позитивне ставлення також автоматично призводить до відчуття щастя. Ми більше не думаємо "Ох, бідний я, я застряг у заторі". Замість цього ми думаємо про всіх у заторі, і щиро хочемо, щоб вони всі могли звільнитися з нього. Набагато сміливіше думати про всіх у заторі, і тоді й ми самі почуваємося краще. Ми не слабкі, не пригноблені – ми сильні.

Якщо ми думаємо про інших, хто застряг у заторі, а не лише про себе, це опосередковано допомагає іншим. Наприклад, ми не будемо проявляти агресію і постійно сигналити (що, очевидно, безглуздо, оскільки ніхто все одно не може зрушити з місця). Коли машина на бічній вулиці підрізає нас, ми не будемо відкривати вікно, щоб вигукнути якусь непристойність. Тоді ми обидва розслаблені. Але ми не можемо мати занадто великий вплив.

Це простий приклад того, як ми можемо змінити своє ставлення, щоб змінити якість наших переживань природних злетів і падінь життя. Все, що потрібно – це практика і трохи сміливості, щоб подолати відчуття, що ми такі особливі, те, що ми відчуваємо, таке особливе, і обернути кожну ситуацію на краще.

Якщо ми стоїмо в заторі, і хтось нас підрізає, ми можемо відчути неконтрольований спалах гніву. Тож, ще один спосіб змінити своє ставлення – подумати про різні причини, які могли спричинити цю ситуацію. Наприклад, можливо, що у водія хвора дитина і він намагається якнайшвидше дістатися лікарні. Це може допомогти нам відчути себе набагато спокійніше.

Але справа в тому, що такі спалахи гніву все ще постійно продовжують виникати. Подолання схильності й звички до гніву – дуже довгий процес. Змінити своє ставлення, як у цьому прикладі, подумавши, що людина, яка поспішає, може мати на це вагому причину, – це лише тимчасовий спосіб боротьби з гнівом. Ми повинні піти набагато глибше, щоб викорчувати корінь гніву. Корінь гніву пов'язаний з тим, як ми розуміємо себе та інших людей.

Ми схильні ототожнювати себе та інших лише з одним маленьким випадком, що трапився в житті. Наприклад, ми сприймаємо цього водія як жахливу особу, яка намагається мене підрізати – і це все, що ми думаємо про нього. Тож ми ототожнюємо його з якоюсь однією подією з його життя, особливо, коли ця подія так чи інакше пов'язана з нами. Ми наділяємо його суцільною ідентичністю і так само ми думаємо про себе. І тоді з'являється наше суцільне "я", яке гнівається.

Ми повинні спробувати послабити таке ставлення аж допоки ми припинимо ототожнювати себе й інших будь з чим. Але це глибокий і довгий процес. Уявіть собі чиюсь фотографію. Це лише один момент з життя цієї людини, а не вичерпна історія про неї. Тому нам потрібно перестати розглядати себе, своє життя та інших людей наче це фотографії. Все постійно змінюється. І як тільки ми послабимо наш хибний погляд на речі, нам потрібно буде призвичаїтися до нього, тому що тенденція завжди повертає нас до початкового стану. Зрештою, цілком можливо, що ми більше ніколи не відчуватимемо напруження від гніву, заздрощів абощо.

Це тренування в ставленні "нічного особливого" щодо наших почуттів чи нас самих і в тому, щоб не проєктувати фіксовану, обмежену ідентичність ні на кого, в тому числі і на себе, допомагає покращити якість нашого життя. Зі складними ситуаціями стає набагато легше справлятися, і життя не здається такою вже боротьбою. Ми стаємо більш емоційно врівноваженими і щасливішими.

Ширша мета – думати про інших і про наше поводження з ними. Якщо у нас є сім'я, діти, друзі й колеги, то якщо ми завжди в поганому настрої, постійно себе жаліємо і тому подібне, ми в дуже слабкій позиції, щоб допомогти їм. Це фактично робить їх нещасними. Тому ми хочемо якось більш продуктивно справлятися зі своїм настроєм, тому що він впливає на інших, на нашу сім'ю і так далі, – а ми про них дбаємо. Це ще одна причина працювати над собою.

Прагнення до щастя – це майже біологічний інстинкт, і немає нічого поганого в тому, щоб бути щасливим. Тож ми маємо намагатися досягти щастя. Але коли ми відчуваємо щастя, нам потрібно визнати його природу, яка полягає в тому, що воно пройде. Тому важливо просто насолоджуватися ним тут і зараз. Чим спокійніше ми до цього ставитимемося, тим частіше відчуватимемо себе щасливими. Іноді ми будемо відчувати себе нещасними, але що з того? Чого ми очікуємо? Нічого особливого.

Коли ми думаємо, що в тому, що відбувається, немає нічого особливого, це сам по собі більш розслаблений спосіб стати щасливішим. Суть в тому, що ми не хвилюємося, немає цього постійного, невротичного стану: "Я завжди маю бути щасливим, я завжди маю бути розваженим, я завжди маю робити все по-своєму". Це насправді неприємний тип мислення. Пам'ятаєте, ми говорили, що щастя не обов'язково відповідає тому, що ви робите: ви можете робити одне й те саме, а відчувати себе щасливими, нещасними або нейтрально в різні дні. Це лише питання того, на чому ви зосереджуєтесь.

Наведу приклад. Мені дуже подобається ходити до стоматолога, тому що мій стоматолог – чудова людина, і у нас дуже дружні стосунки, ми завжди жартуємо і так далі. Для мене це приємний досвід, тому що я не зосереджений на думках: "я так хвилююся, можливо, доведеться просвердлити те або зробити се". Немає ніякої тривоги. Я дивлюся на це з радістю: "Як чудово, завтра я побачу свого друга".

Ви можете подумати, що я трохи дивак, але одного разу мені лікували кореневі канали, і мені це дуже сподобалося. Це було цікаво: мій рот був широко відкритий, а стоматолог використовував все нові і нові інструменти, і я почав сміятися, тому що не міг уявити, скільки ще інструментів можна там вмістити. Зауважте, я був під наркозом, тому нічого не відчував!

Звичайно, укол новокаїну болючий, але що з того? Ви б вважали за краще не робити укол і терпіти 30 хвилин болю під час роботи з кореневим каналом або кілька секунд болю під час уколу? Добре отримати цей укол, навіть якщо це боляче, адже це лише на короткий час.

Все залежить від нашого ставлення. Це і є тренування ставлення. Воно працює і покращує якість нашого життя. Якщо нам потрібно пролікувати кореневий канал, ми хочемо тортур або щоб все пройшло добре? Ми мусимо це пережити, у нас немає вибору, тож ми можемо перетворити це на якомога приємніший досвід. Це наріжний принцип.

Ніхто не прокидається вранці, бажаючи переживати проблеми чи страждання; все, що ми робимо, спрямоване на те, щоб зробити себе щасливішими. Проте ця невловна мета, здається, ніколи не стає ближчою. Зосереджуючись на собі, перебільшуючи важливість того, ким ми є, що робимо і що відчуваємо, ми або не насолоджуємося щастям, яке маємо, або зациклюємося на труднощах, з якими доводиться стикатися. Тренуючи своє ставлення до інших людей та їхніх почуттів, ми відкриваємо двері до більш розслабленого та щасливого проживання злетів і падінь життя, через які всі ми проходимо.