Джерела щастя

Хоча існує багато видів щастя, тут ми зосередимо нашу увагу на звичайному щасті. Щоб зрозуміти його джерела, ми повинні спочатку чітко усвідомити, що мається на увазі під словом "щастя". Що це за щастя (тиб. bde-ba, санскр. сукха), якого ми всі прагнемо? Згідно з буддійським аналізом, щастя є ментальним фактором – іншими словами, це тип ментальної діяльності, за допомогою якої ми певним чином усвідомлюємо об'єкт. Це один з розділів ширшого ментального фактору, який називається "почуття" (tshor-ba, санскр. ведана), що охоплює широкий діапазон від абсолютно щасливого до абсолютно нещасливого стану.

Що таке "почуття"? Почуття – це психічний фактор, що має природу переживання (myong-ba). Це ментальна активність, спрямована на переживання об'єкта чи ситуації таким чином, що фактично створює саме це переживання об'єкта чи ситуації. Без відчуття десь у спектрі між щастям і нещастям ми фактично не переживаємо об'єкт чи ситуацію. Комп'ютер приймає і обробляє дані, але оскільки комп'ютер не відчуває себе щасливим чи нещасним при цьому, він не переживає ці дані. У цьому полягає різниця між комп'ютером і умом.

Відчуття рівня щастя чи нещастя супроводжує або пізнання об'єкта чуттів – видимості, звуку, запаху, смаку чи фізичного відчуття, такого як задоволення чи біль – або пізнання ментального об'єкта, наприклад, коли ми про щось думаємо. Не обов'язково це щось дуже інтенсивне чи яскраве. Відчуття може бути дуже низької інтенсивності. Насправді, певний рівень відчуття щастя чи нещастя супроводжує кожну мить нашого життя – навіть коли ми глибоко спимо і не бачимо снів, це супроводжує нейтральне переживання.

Буддизм дає два визначення щастя. Одне – з точки зору нашого відношення до об'єкта, а інше – з точки зору нашого відношення до стану самого почуття.

• Перше визначення щастя – переживання чогось із задоволенням, засноване на вірі в те, що це приносить нам користь, не важливо, чи так це є насправді. Нещастя – це переживання чогось незадовільним, неприємним. Ми відчуваємо щось нейтральним, коли воно не приносить нам ані задоволення, ані страждання.

• Друге визначення щастя – почуття, яке ми хочемо пережити знову, коли воно закінчилось. Нещастя – це почуття, якого ми хочемо позбутись, коли воно виникає. А в нас коли виникає або закінчується нейтральне почуття – воно не викликає у нас жодного з цих двох бажань.

Ці два визначення пов'язані між собою. Коли ми відчуваємо щось, що приносить нам задоволення, ми відчуваємо об'єкт так, що він, буквально, нам "спливає на ум" (тиб. yid-du 'ong-ba, санскр. манапа) у приємний спосіб. Ми приймаємо об'єкт, і він лишається комфортним об'єктом нашої уваги. Це означає, що ми відчуваємо, що наш досвід з об'єктом приносить нам користь: він робить нас щасливими; ми відчуваємо себе добре. Через це ми хочемо, щоб користь від цього досвіду продовжувалася, а якщо він закінчився, ми б хотіли пережити його знову. Просто кажучи, ми насолоджуємося об'єктом і досвідом, пов'язаним з ним.

Коли ми переживаємо об'єкт у болісний спосіб, це нещасливе переживання об'єкта, буквально, "не спливає на ум" (тиб. yid-du ma-'ong-ba, санскр. аманапа) у приємний спосіб. Ми не приймаємо об'єкт, і він не лишається комфортним об'єктом нашої уваги. Ми відчуваємо, що наш досвід з об'єктом не приносить ніякої користі і, фактично, завдає нам шкоди. Ми хочемо, щоб це закінчилося. Простіше кажучи, ми не отримуємо задоволення від об'єкта чи досвіду, пов'язаного з ним.

Що означає відчувати себе комфортно з об'єктом? Коли нам комфортно з об'єктом, ми приймаємо його таким, яким він є без наївності: не перебільшуючи і не заперечуючи його хороших якостей чи недоліків. Цей пункт підводить нас до обговорення турбуючих емоцій (тиб. nyon-rmongs, санскр. клеша; афективні емоції) та їхнього зв'язку з тим, чи відчуваємо ми щастя або нещастя, коли пізнаємо обʼєкт.

Одна група турбуючих емоцій – це хіть, прив'язаність і жадібність. Через них ми перебільшуємо хороші якості об'єкта. З хіттю ми хочемо отримати об'єкт, якщо не маємо його. З прив'язаністю ми не хочемо втратити його, коли вже маємо; а з жадібністю ми хочемо більше, навіть якщо вже маємо. З цими турбуючими емоціями ми схильні ігнорувати недоліки об'єкта. Це не щасливі стани ума, оскільки об'єкт не приносить нам задоволення. Це означає, що ми не задоволені об'єктом. Ми не приймаємо його таким, яким він є.

Наприклад, коли ми бачимо свою дівчину чи хлопця, до кого ми дуже прив'язані, ми можемо почуватися щасливими. Ми радіємо, коли бачимо цю людину, це приносить нам задоволення. Але як тільки виникає наша прив'язаність, коли ми перебільшуємо хороші якості людини і нашого спілкування і перебільшуємо негативні якості нашого буття без цієї людини, тоді ми відчуваємо себе незадоволеними і нещасними. Ми не приймаємо ситуацію, коли просто бачимо людину зараз, і не насолоджуємося моментом, однак хочемо більшого і боїмося, що вона піде. Як наслідок, несподівано для себе ми переживаємо зустріч з коханою людиною з незадоволенням, неспокоєм і нещастям.

Інша група турбуючих емоцій – це відраза, гнів і ненависть. З ними ми перебільшуємо недоліки або негативні якості об'єкта і хочемо уникати його, якщо його не маємо; хочемо позбутися його, якщо маємо; і коли позбуваємося його, не хочемо, щоб такий переживати його знову. Ці три турбуючі емоції зазвичай змішані зі страхом. Вони теж не є щасливими станами, оскільки ми не задоволені об'єктом. Ми не приймаємо його таким, яким він є.

Наприклад, нам можуть видаляти зубний нерв. Об'єктом нашого досвіду є фізичне відчуття болю. Але якщо ми приймемо його таким, яким він є, не перебільшуючи його негативних якостей, ми не будемо нещасними під час процедури. Ми можемо нейтрально ставитися до болю: ми приймаємо той факт, що процедура триватиме стільки-то, і не молимося, щоб вона швидше закінчилася; і коли стоматолог припиняє свердлити, ми не бажаємо, щоб він свердлив далі. Ми спокійно ставимося до болю від свердління – ані відрази, ані прихильності, ані наївності. Насправді, під час процедури ми можемо відчувати щастя від зосередження на думці, що ми запобігаємо майбутньому зубному болю.

Зауважте, що бути щасливим або задоволеним чимось не виключає бажання мати більше або менше чогось, у чому в нас є потреба. Це не робить нас бездіяльними, такими, хто ніколи не намагається щось покращити, вдосконалити себе чи свою життєву ситуацію. Наприклад, ми можемо змиритися, бути задоволеними і, відповідно, радіти успіхам, яких ми досягли у виконанні проєкту на роботі або у відновленні після хірургічної операції. Але в нас може бути потреба і бажання досягти подальшого прогресу, не будучи незадоволеними тим, чого ми вже досягли. Так само і з кількістю їжі на нашій тарілці чи сумою грошей у банку, якщо насправді нам не вистачає і ми потребуємо більше. Не перебільшуючи негативних аспектів нестачі їжі чи грошей у банку, не заперечуючи переваг їх наявності, ми можемо докласти зусиль, щоб отримати більше їжі чи грошей і не бути нещасними через це. Якщо нам це вдасться, то добре; а якщо не вдасться, теж добре, ми якось впораємося. Але все одно ми намагаємося. Найголовніше, що ми намагаємося отримати більше, але без ментальних блукань в очікуванні успіху чи переживань через невдачу.

Шантідева вдало сказав про це у главі про терпіння (VI.10):

Якщо нічого не вдієш, то й навіщо через щось засмучуватися? А якщо все можна виправити, то й навіщо засмучуватись?

У довгостроковій перспективі головною причиною щастя є конструктивна поведінка. Це означає утримання від дій, висловлювань чи думок під впливом турбуючих емоцій, таких як хіть, прив'язаність, жадібність, відраза, гнів, наївність тощо, коли ми не турбуємося про довгостроковий вплив нашої поведінки на нас самих і на інших. Деструктивна поведінка, як основна причина нещастя, полягає не в утриманні від такого типу поведінки, а навпаки, в залученні до неї. Наприклад, з жагучим бажанням ми перебільшуємо хороші якості предмета в магазині і, ігноруючи юридичні наслідки, крадемо його. З гнівом ми перебільшуємо негативні якості сказаного нашим партнером і, ігноруючи вплив, який це матиме на наші стосунки, кричимо на нього чи неї і говоримо жорстокі слова.

 Не піддаючись впливу турбуючих емоцій у діях, словах та думках, ми формуємо звичку утримуватися від такого впливу й надалі. В результаті, якщо турбуюча емоція виникне в майбутньому, ми не будемо діяти на її основі і, зрештою, сила турбуючої емоції буде слабшати. Врешті-решт, турбуюча емоція навряд чи виникне взагалі. З іншого боку, чим більше ми діємо на основі турбуючих емоцій, тим частіше вони виникатимуть у майбутньому і тим сильнішими вони будуть.

Як ми бачили, коли ми переживаємо об'єкт з радістю, ми переживаємо його без турбуючих емоцій наївності, хіті, прив'язаності, жадібності, відрази чи гніву. Наше сприйняття об'єкта ґрунтується на прийнятті його справжньої природи такою, якою вона є: без перебільшення чи заперечення його добрих чи поганих сторін. Такий спосіб сприйняття речей походить від звички до конструктивної поведінки – коли ми діємо, говоримо і думаємо так само на основі прийняття дійсної природи людей, речей чи ситуацій, не перебільшуючи і не заперечуючи їхніх добрих чи поганих сторін.

Наше переживання (з щастям чи з нещастям) об'єктів чи думок не визначається самим об'єктом чи думкою. Як ми бачили, якщо в результаті тривалої попередньої поведінки ми виробили звичку утримуватися від перебільшення або заперечення позитивних чи негативних аспектів, ми можемо переживати навіть біль під час лікування зубів у щасливому стані ума. Повертаючись до визначення щастя, ми переживаємо процедуру із задоволенням, виходячи з переконання, що вона приносить нам користь.

Хоча ми могли виробити звичку утримуватися від дій, висловлювань чи думок під впливом турбуючих емоцій і таким чином розвинути потенціал переживати об'єкти та думки з радістю, все ж таки необхідні певні обставини, щоб цей потенціал визрів у переживання щастя. Як ми бачили, об'єкт нашого досвіду не обов'язково визначає, переживаємо ми його з щастям чи нещастям. Радше, переживання об'єкта з щастям залежить від нашого ставлення до прийняття дійсної реальності того, чим є цей об'єкт, незалежно від того, що це за об'єкт – болісне фізичне відчуття на прийомі у стоматолога чи погляд коханої людини. Отже, наше ставлення, наш ментальний стан має вирішальне значення для того, чи відчуваємо ми себе щасливими чи нещасними в даний момент, незалежно від того, який об'єкт ми бачимо, чуємо, нюхаємо, пробуємо на смак, фізично відчуваємо чи думаємо.

Ми також бачимо, що коли ми приймаємо реальність того, чим є певне явище, і ставимося до цього без наївності, тоді ми не перебільшуємо і не заперечуємо його хороших чи поганих якостей, а отже, не відчуваємо до об'єкта хіті, жадібності, прив'язаності, відрази чи гніву. Отже, саме свобода від наївності допомагає спровокувати дозрівання щастя в кожну конкретну мить.

У моменти нещастя наша наївність (тиб. gti-mug, скрт. моха) не обов'язково обмежується наївним ставленням до об'єкта, який ми переживаємо. Наївність має набагато ширший діапазон. Вона також може бути спрямована на нас самих. Коли ми переживаємо проблему з сильним  почуттям нещастя, то з наївністю ми схильні зосереджуватися лише на собі і можемо навіть думати, що ми єдині, хто коли-небудь переживав цю проблему.

Візьмемо приклад втрати роботи. Реальність така, що мільйони людей по всьому світу зараз втратили роботу і є безробітними. Ми можемо думати про нашу ситуацію без наївності, наприклад, в контексті мінливості. Пам'ятаймо, що всі явища, які виникають з причин і обставин, зазнають впливу подальших причин і обставин, і врешті-решт закінчуються. Це може бути дуже корисним. Але ще ефективніше розширити сферу нашого мислення, включивши в неї не лише нашу власну проблему, але й проблему втрати роботи, якщо вона трапилася з кимось іншим. Ми маємо думати: "Це не тільки моя проблема, це проблема величезної кількості людей. Я не єдиний, хто хоче знайти рішення, всі інші теж цього хочуть. Кожен прагне подолати такі проблеми і нещастя". Це, власне, і є реальність.

Завдяки такому способу мислення, позбавленому наївності, ми розвиваємо співчуття (тиб. snying-rje, скрт. каруна) до інших, замість того, щоб занурюватися в жалість до себе. Наш ум більше не звужується, зосереджуючись суто на собі, а стає набагато відкритішим і ширшим із думками про всіх інших, хто опинився в подібній ситуації. З бажанням допомогти іншим також подолати проблеми, значення наших власних індивідуальних проблем зменшується і ми розвиваємо сміливість і силу, щоб мати змогу об'єктивно з ними розібратися. Ми, звичайно, не хотіли втратити роботу, але з незворушністю приймаємо реальність ситуації і, думаючи про інших, навіть радіємо від думки, що тепер у нас є можливість спробувати їм допомогти.

Співчуття, таким чином, є одним з ключових факторів, що запускає наш потенціал переживати об'єкт або ситуацію щасливо. Але як це працює? Співчуття – це прагнення, щоб інші звільнитися від страждань і причин страждань. Ми бажаємо цього іншим, як і самим собі. Але коли ми зосереджуємося на стражданнях і нещасті інших, ми, природно, відчуваємо смуток, а не радість. Або ми можемо заблокувати почуття і нічого не відчувати. У будь-якому випадку, ми не відчуваємо себе щасливими через їхні страждання. Тож, як співчуття призводить до щасливого стану ума?

Щоб зрозуміти це, нам потрібно відрізнити почуття, що засмучують (тиб. zang-zing), від почуттів, що не засмучують (тиб. zang-zing med-pa). Тут я використовую ці терміни не з їхніми строгими визначеннями, а в більш розмовному, нетехнічному сенсі. Різниця полягає в тому, чи відчуття щастя, нещастя або нейтральності змішане з наївністю і плутаниною щодо самого почуття. Пам'ятаєте, коли ми відрізняли щастя від нещастя загалом, змінною було те, наскільки ми наївні щодо об'єкта, який переживаємо. Тут, навіть якщо ми не перебільшуємо і не заперечуємо якості об'єкта, які ми переживаємо, ми все одно можемо, наприклад, перетворити нещасливе почуття на якусь тверду, реально існуючу "річ", як темну важку хмару, що нависла над нашою головою. Потім ми перебільшуємо негативні якості цього почуття і уявляємо, що це, наприклад, "жахлива депресія", і відчуваємо себе в пастці. У цьому випадку наївність полягає в тому, що ми не приймаємо нещасливе почуття таким, яким воно є. Адже відчуття нещастя – це те, що змінюється від моменту до моменту, оскільки змінюється його інтенсивність: це не якийсь твердий монолітний об'єкт, який насправді існує сам по собі, незалежно від усього іншого.

Ми можемо застосувати подібний аналіз до ситуації, коли ми нічого не відчуваємо, думаючи про страждання інших. У цьому випадку, коли ми перебільшуємо негативну якість почуття суму чи нещастя, ми боїмося його відчути і тому блокуємо його. Тоді ми відчуваємо нейтральне почуття: ні нещастя, ні щасті. Але потім ми перебільшуємо і це нейтральне почуття, уявляючи його чимось суцільним, як велике суцільне "ніщо", яке сидить всередині нас і заважає нам щиро відчувати що-небудь.

Щоб розвинути співчуття, важливо не заперечувати, що складні ситуації є сумними: як інших істот, так і наші. Наприклад, коли ми втрачаємо роботу, нездорово боятися відчувати цей смуток або блокувати чи придушувати його. Ми повинні відчувати цей смуток, але не зневірюватися, щоб бути здатними співпереживати стражданням інших. Необхідно розвивати глибоке щире бажання, щоб інші були вільні від смутку, і брати на себе певну відповідальність, щоб спробувати допомогти їм подолати його. Коротше кажучи, буддистська порада звучить так: "Не робіть з почуття смутку суцільну "річ", не робіть з нього великої проблеми".

Щоб переживати почуття смутку не засмучуючись, ми повинні заспокоїти наш ум і звільнити його від блукань і  млявості. Коли ум блукає, наша увага відволікається на тривожні сторонні думки: думки сповнені тривоги, сумніву, страху, або очікуванням і сподіванням того, що, щось виявиться більш приємним. Із тьмяністю й притупленністю наш ум наче окутує туман, і тому стаємо неуважними до всього.

Буддизм багатий на методи позбавлення ума від ментальних блукань і тьмяності. Один з найпростіших методів – заспокоїтися, зосередившись на своєму диханні. З мінімальним блуканням ума і тьмяностію наш ум стає спокійним і безтурботним. У такому стані нам легше позбавитися від будь-яких перебільшень, відштовхування чи байдужості до чужих проблем і страждань, а також до наших почуттів щодо цього. Тоді, навіть якщо ми спочатку відчуваємо смуток, він не засмучує нас.

Однак з часом, коли наш ум розслабляється і заспокоюється, ми, природно, відчуваємо певний рівень щастя. У спокійному ментальному та емоційному стані проявляється природне тепло і щастя ума. Якщо ми створили достатньо потужний потенціал для переживання щастя від доброчинної поведінки, наш спокійний стан допомагає цьому потенціалу дозріти.

Далі ми підсилюємо це щастя думками про любов (тиб. byams-pa, скрт. майтрі). Любов – це прагнення, щоб інші були щасливі і мали причини щастя. Таке бажання природно випливає зі співчуття та емпатії. Хоча нам сумно від чийогось болю і горя, важко відчувати це, коли ми активно бажаємо щастя іншій людині. Коли ми перестаємо думати про себе і зосереджуємося на чиємось щасті, наше серце природно теплішає. Це саме по собі приносить нам подальше ніжне відчуття радості і може запустити ще більше потенціалу для щастя, який накопичувався протягом тривалого часу завдяки нашій доброчинній поведінці. Отже, коли любов безкорислива і щира, її супроводжує ніжне відчуття щастя, яке не засмучує, і наш смуток зникає. Подібно до того, як батьки, що страждають від головного болю, забувають про нього, коли втішають свою хвору дитину, так само смуток, який ми відчуваємо через чиєсь нещастя, зникає, коли ми випромінюємо думки про любов.

Довготривалим і найголовнішим джерелом щастя, згідно з буддійським вченням, є звичка утримуватися від деструктивних дій, висловлювань чи думок під впливом турбуючих емоцій та станів ума, таких як хіть, жадібність, прив'язаність, відраза та гнів, які корінням сягають у наївність. Така конструктивна поведінка створює в нашому ментальному континуумі потенціал для переживання щастя в майбутньому. Ми можемо стимулювати дозрівання цього потенціалу, не перебільшуючи і не заперечуючи хороших чи поганих якостей будь-якого об'єкта чи ситуації, з якими ми стикаємося, або будь-якого супровідного рівня щастя чи нещастя – хоч би яким був об'єкт чи ситуація. Без наївності, а отже, без прив'язаності, відрази чи байдужості, ми повинні заспокоїти наш ум, щоб він не блукав і не був притупленим. Особливо потрібно втихомирити наш ум від тривог і очікувань. У такому безтурботному і спокійному стані ума ми вже відчуватимемо базовий рівень щастя і запустимо потенціал, завдяки якому відчуватимемо ще більше щастя.

Потім ми розширюємо свою свідомість, звертаючи увагу на проблеми інших і на те, що вони можуть бути в іще гіршій ситуації, ніж ми. Ми перестаємо думати лише про себе. Ми думаємо, як було б чудово, якби всі інші могли звільнитися від своїх страждань, і як було б чудово, якби ми могли допомогти їм у цьому. Це сильне співчуття природно призводить до почуття любові – прагнення, щоб вони були щасливі. Думки про їхнє щастя призводять до дозрівання нашого власного потенціалу для щастя.

З цими думками про співчуття і любов ми можемо звернутися до будд або до інших великих альтруїстичних особистостей. Думаючи про їхні приклади, ми отримуємо натхнення (тиб. byin-gyis rlabs, скрт.  адгіштана), щоб взяти на себе певну відповідальність і дійсно спробувати допомогти іншим. Це допомагає нам набратися сил і сміливості вирішувати не лише проблеми інших, але й свої власні – та знову ж таки, не перебільшуючи їх, не лякаючись невдач і не сподіваючись на успіх.